Вирок від 16 вересня 2026 р. у справі №569/25873/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/25873/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі головуючої судді

ОСОБА_1 за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рівне матеріали кримінального провадження №12025186010001133 від 21.11.2025 року

за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Степань, Сарненського району, Рівненської області, громадянки України, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , працюючої касиром в супермаркеті «АТБ», раніше не судимої,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

20 листопада 2025 року приблизно о 19 год 00 хв, ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні кухні загального користування, будинку №20, що по вул. Фабричній у м. Рівне, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, з метою заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, внаслідок триваючого конфлікту, умисно нанесла їй два удари рушником в області плечей, після чого подерла потерпілій руки хапаючи її за них, внаслідок чого спричинила потерпілій такі тілесні ушкодження: садна на лівому передпліччі, на тильній поверхні лівої кисті в проекції 2-3 п`ясних кісток, на тильній поверхні 3-го пальця лівої кисті, на правому передпліччі (2), на тильній поверхні правої кисті в проекції п`ясткових кісток та в проекції 3-ї п`ясткової кістки (2), забій м`яких тканин тильної поверхні правої кисті в проекції 2-3 п`ясних кісток, які згідно висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_4 , які виразилися в умисному легкому тілесному ушкодженні, органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_5 показала, що вона є сусідкою обвинуваченої в гуртожитку. До події 20.11.2025 року вона вже писала заяви в поліцію щодо ОСОБА_4 стосовно погроз в її бік та, після проведеної бесіди працівником поліції з обвинуваченою, відкликала її з надією, що погрози припиняться. Однак, цього не сталося. На зауваження її та її подруги щодо належного вивішування прання аби воно не стікало під машинки в місцях загального користування, остання реагувала агресивно з погрозами підпалити двері та вбити. Також розпочала булінг щодо неї та сусідки відносно зовнішності і тд. Пояснила, що вони з сусідами постійно комунікують, збирають кошти на проведення ремонту в розмірі 50 грн. в місяць, придбали мийку для миття посуду для загального користування. ОСОБА_4 жодного разу кошти не здавала та постійно негативно коментує їх діяльність та ображає її. 20.11.2025 приблизно о 19:00 год. на кухні загального користування між нею та ОСОБА_4 виникла сварка з приводу придбаної мийки. Під час конфлікту ОСОБА_4 ображала її, погрожувала фізичною розправою. Коли вона нахилилася до тумбочки, ОСОБА_4 напала на неї ззаду та вдарила по голові. На її спроби залишити приміщення, ОСОБА_4 продовжувала нападати та подряпала їй обидві руки до ліктів. Виштовхуючи ОСОБА_4 у коридор, на галас прибігла сусідка ОСОБА_6 , яка намагалася вгамувати обвинувачену. Остання продовжувала агресивно поводитися, погрожувати та ображати. Забігши до своєї кімнати, вона викликала працівників поліції. Просила притягнути обвинувачену до кримінальної відповідальності та призначити найсуворіше покарання, передбачене санкцією статті, оскільки остання вибачення в неї не попросила та вину свою не визнала.

Обвинувачена ОСОБА_4 під час розгляду кримінального провадження вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення визнала частково. Пояснила, що між нею та ОСОБА_5 має місце триваючий побутовий конфлікт з приводу облаштування місць загального користування. Так, 20.11.2025 року йдучи в душ, побачивши на кухні ОСОБА_5 , у неї накипіло за всі булінги та приниження зі сторони ОСОБА_5 та її подруги ОСОБА_7 , через що вона її вдарила правою рукою. Після словесного конфлікту з ОСОБА_5 остання виштовхнула її в коридор. У відповідь на це вона двічі вдарила ОСОБА_5 рушником по плечах, а коли остання виставила вперед руки, подряпала їх. Після цього до конфлікту долучилися подруги ОСОБА_5 , які стали на її захист та словесно ображали ОСОБА_4 . Згодом вона пішла до душу, а потім до своєї кімнати збиратися на роботу, де її зустріли працівники поліції, викликані ОСОБА_5 . Факту події та побиття рушником не заперечувала, водночас, оскільки не бачила фото побоїв не визнала характеру та тяжкості нанесених тілесних ушкоджень. Просила суд, у разі визнання її винуватою, призначити покарання у вигляді штрафу.

Суд оцінює показання потерпілої належними та достовірними, у розумінні ст.ст. 94-96 КПК України, не має підстав ставити їх під сумнів або ж не брати до уваги як докази, оскільки вони узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами в їх сукупності.

Незважаючи на процесуальну позицію обвинуваченої щодо часткового визнання своєї винуватості, яка розцінюється судом як її намір уникнути відповідальності за вчинений кримінальний проступок, її вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні в їх сукупності доказами.

Крім показів потерпілої та обвинуваченої, допитаних в суді, вина обвинуваченої

ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України також підтверджується письмовими доказами, дослідженими в суді, а саме:

- витягом з ЄРДР про внесення відомостей 21.11.2025 року за заявою ОСОБА_5 по факту нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_4 ;

- витягом з бази АРМ Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області, де зафіксовано повідомлення потерпілої про нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 ;

- заявою ОСОБА_5 про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за нанесення їй тілесних ушкоджень;

- направленням для проведення судово-медичного обстеження від 21.11.2025 року;

- висновком спеціаліста №875 від 21.11.2025 року щодо судово-медичного дослідження (обстеження) громадянки ОСОБА_5 , згідно з якого при огляді ОСОБА_5 21 листопада 2025 року виявлені такі тілесні ушкодження: садна на лівому передпліччі, на тильній поверхні лівої кисті в проекції 2-З п?ясних кісток, на тильній поверхні 3-го пальця лівої кисті, на правому передпліччі (2), на тильній поверхні правої кисті в проекції п?ясткових кісток та в проекції 3-ї п?ясткової кістки (2), забій м?яких тканин тильної поверхні правої кисті в проекції 2-3 п?ясних кісток, які могли виникнути не менше як від чотирьох травматичних дій тупого(их) предмету(ів) з обмеженою контактуючою поверхнею, яким могла бути рука чи інші тупі предмети, могли утворитися у вказаний в обставинах термін і, згідно п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.95р. №6, як кожне окремо так і у своїй сукупності, відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, локалізація та характер виявлених ушкоджень, в сукупності, не властиві для падіння на площину з висоти власного зросту (як з прискоренням, так і без нього);

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, оцінивши в сукупності дослідженні докази, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України встановлена повністю. Також у суду не має підстав не довіряти показам потерпілої, яка в судовому засіданні давала пояснення щодо вчиненого, була попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів, причин обумовлювати потерпілою обвинувачену судом не встановлено.

Зібрані у справі докази, що були досліджені під час судового розгляду, суд вважає послідовними, логічними, такими, що узгоджуються між собою та відповідають фактичним обставинам справи.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає доведеною вину ОСОБА_4 у тому, що вона своїми діями, які виразилися в умисному легкому тілесному ушкодженні, скоїла правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.

Так, суд відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченій ОСОБА_4 виду та міри покарання бере до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, конкретні обставини кримінального провадження, характер та ступінь тяжкості наслідків, що настали, поведінку обвинуваченої ОСОБА_4 під час та після вчинення протиправної дії, її ставлення до скоєного – часткове визнання вини, дані про її особу – раніше не судима, під наглядом у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Судом під час судового слідства не встановлено у обвинуваченої ОСОБА_4 щирого каяття щодо вчиненого діяння, оскільки вона частково визнає вину, не попросила вибачення у потерпілої, натомість вказувала на їх тривалі конфлікти з потерпілою.

Обставин, які обтяжують та пом`якшують її покарання згідно зі ст.ст.66, 67 КК України під час судового розгляду судом не встановлено.

На підставі викладеного та враховуючи думку прокурора, яка просила призначити обвинуваченій ОСОБА_4 покарання у виді громадських робіт, думку потерпілої, яка просила призначити найсуворіше покарання, що буде співмірним із заподіяною шкодою і таким, що буде достатнім для виправлення обвинуваченої і запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень, думку обвинуваченої, яка просила призначити покарання у вигляді штрафу, суд доходить висновку, що обвинуваченій ОСОБА_4 слід призначити покарання у межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України.

У підсумку, дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

При цьому суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_4 не обирався.

Речові докази та витрати на залучення експерта у даному кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 50, 125 КК України, ст.ст. 368, 370, 373-374, 376, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити їй покарання у виді громадських робіт на строк 100 (сто) годин.

Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.

Суддя ОСОБА_8