Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №367/5877/26 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/5877/26

Провадження №2/367/6365/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

18 вересня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпінь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 367/13576/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Савельєва Галина Василівна про визначення додаткового строку на прийняття спадщини,

УСТАНОВИВ:

В травні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Савельєва Галина Василівна про визначення додаткового строку на прийняття спадщини. В обґрунтування позову вказує, що він є батьком ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час захисту Батьківщини, виконуючи службово – бойові завдання. З метою оформлення своїх спадкових прав 21 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Савельєвої Г.В. із заявою про прийняття спадщини, яку було долучено до матеріалів спадкової справи № 40/2025, заведеної 29.10.2025 до майна померлого11 вересня 2025 року ОСОБА_4 . Однак нотаріус листом від 26.03.2026 року № 26/01-16 повідомила, що заява подана з порушенням шестимісячного строку, передбаченого діючим законодавством для прийняття спадщини. На момент відкриття спадщини він перебував у вкрай тяжкому психоемоційному стані, зумовленому загибеллю його сина під час виконання обов`язків у період воєнних дій, що фактично унеможливлювало вчинення ним будь – яких активних дій, спрямованих на оформлення спадкових прав, зокрема звернення до нотаріуса, безпосередньо після смерті його сина. Через 2 місяці після смерті сина, він став учасником ДТП, внаслідок якої загинула пішохід. У зв`язку із вказаними подіями він вимушений був брати участь у процесуальних діях, пов`язаних із досудовим розслідуванням, а також у судовому розгляді справи, що потребувало значних часових та психологічних ресурсів. Також, для належного оформлення спадкових прав йому необхідно було здійснити поїздку до іншого міста – м. Буча Київської області, де за місце відкриття спадщини було відкрито спадкову справу. Поїздка до іншого міста ускладнювала та відтерміновувала можливість своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, особливо враховуючи необхідність участі у кримінальному провадженні за фактом ДТП та відсутністю власного транспортного засобу. Сукупність наведених обставин свідчить про те, що пропуск ним строку для прийняття спадщини має об`єктивний характер, зумовлений незалежними від його волі життєвими обставинами, які істотно ускладнили можливість своєчасної реалізації спадкових прав. При цьому, такий пропуск є незначним, а його поведінка після його спливу – послідовною, добросовісною та спрямованою на належне оформлення спадщини, а отже вважає, що наявні правові підстави для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

У відзиві на позовну заяву ( а.с.57-67) представник відповідача просить суд відмовити позову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вказує, що посилання позивача на те, що пропущений строк є незначним, саме по собі не може бути підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Незначний часовий проміжок між закінченням строку для прийняття спадщини та зверненням спадкоємця до нотаріуса чи до суду має правове значення лише за умови доведення наявності поважних причин пропуску такого строку. Отже, сам по собі факт незначного пропуску строку без доведення існування об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для своєчасного звернення до нотаріуса не є підставою для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував перебування позивача у такому психоемоційному стані, що він був позбавлений можливості вчиняти юридично значимі дії. Позивачем не надано медичних довідок, висновків лікарів, документів про звернення за психологічною чи психіатричною допомогою, доказів проходження лікування, перебування на у стаціонарі або інших документів, які б підтверджували наявність об`єктивних та непереборних перешкод для звернення до нотаріуса. Крім того, доводи позивача про «тяжкий психоемоційний стан, зумовлений загибеллю сина», не можуть оцінюватися без урахування того, що протягом усього життя ОСОБА_4 , включаючи період, що безпосередньо передував його загибелі, позивач був відсутній у житті сина та не підтримував із ним постійних сімейних відносин. Рішенням Народного суду м. Конотопа Сумської області від 17 грудня 1984 року у справі № 1139/1984 встановлено, що ОСОБА_1 не проживав разом із дружиною та сином ОСОБА_5 , а також не надавав матеріальної допомоги ні дитині, ні дружині. Сам ОСОБА_1 у зазначеній справі про стягнення аліментів визнав позов та пояснив суду, що з сім`єю не проживає та допомоги на утримання дитини та дружини не надає. У зв`язку з цим суд ухвалив стягувати із нього аліменти на утримання сина ОСОБА_5 та дружини ОСОБА_6 . Шлюб між позивачем та матір`ю померлого ОСОБА_4 було розірвано у 1985 році, коли ОСОБА_5 виповнилося лише один рік. Отже, з 1984 року ОСОБА_1 фактично не проживав разом із сином, не брав участі у його вихованні та не надавав йому матеріальної допомоги. Ці обставини мають значення для оцінки посилань на такий психоемоційний стан, який нібито повністю унеможливлював вчинення будь –яких активних дій. Після загибелі ОСОБА_4 офіційне сповіщення про його загибель було направлене саме його матері – ОСОБА_2 . Саме вона фактично взяла на себе організацію та фінансування поховання сина. Натомість, матеріали справи не містять жодного доказу того, що ОСОБА_1 відігравав будь – яку роль у житті сина, брав участь у його вихованні, підтримував із ним постійні сімейні відносини чи був особисто залучений до подій, пов`язаних із його загибеллю та похованням, що могло б свідчити про наявність такого тяжкого психоемоційного стану, який об`єктивно унеможливлював своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Отже, позивач не довів ані існування між ним та сином таких сімейних відносин, які могли б об`єктивно спричинити вкрай тяжкий психоемоційний стан, ані того, що його психоемоційний стан був настільки тяжким, що становив об`єктивну, непереборну та істотну перешкоду для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини, як цього вимагає ч. 3 ст. 1272 ЦК України. Також, сам по собі факт участі позивача у кримінальному провадженні як обвинуваченого не свідчить про неможливість реалізації ним своїх цивільних прав та не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановлених законом строків. Проживання позивача у м. Конотоп Сумської області та відкриття спадкової справи у м. Буча Київської області саме по собі не позбавляло його можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини шляхом вчасного направлення відповідної заяви поштовим зв`язком до закінчення шестимісячного строку. При цьому позивачем не наведено жодних обставин та не надано жодних доказів, які б свідчили про існування перешкод для направлення такої заяви поштою, зокрема не зазначив причин, які б унеможливлювали звернення до будь – якого нотаріуса за місцем свого проживання для засвідчення справжності підпису на заяві та її подальше надсилання нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Так само тимчасове вилучення та арешт транспортного засобу не може вважатися поважною причиною пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Всупереч твердженням, позивача про перебування у вкрай тяжкому психоемоційному стані, який нібито фактично унеможливлював вчинення будь –яких активних дій, спрямованих на оформлення спадкових прав, наявні у відповідача відомості свідчать про те, що протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 вчиняв активні та цілеспрямовані дії, пов`язані із реалізацією своїх прав у зв`язку із загибеллю сина, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги та пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки у разі їх підтвердження свідчитимуть про те, що позивач був здатний усвідомлювати свої дії, здійснювати збір необхідних документів, звертатися до державних органів та вчиняти інші юридично значимі дії, пов`язані із реалізацією своїх прав після загибелі сина, зокрема з метою отримання одноразової грошової допомоги.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що загиблого ОСОБА_5 знає з народження, а з його матір`ю знайома майже п`ятдесят років. Батька, позивача по справі, бачила двічі у пологовому будинку при народження ОСОБА_8 та у морзі, коли привезли його тіло для впізнання, та третій раз у судовому засіданні. Батько не приймав участі у вихованні дитини, оскільки з матір`ю ОСОБА_8 розлучився через рік після його народження. А фактично від них він пішов коли ОСОБА_8 виповнилося 9 місяців. Аліменти фактично не виплачував, матеріально не забезпечував сина. ОСОБА_9 всього добився сам без допомоги батька. ОСОБА_9 нічого не розповідав про батька, та взагалі не хотів про нього балакати. Вихованням та матеріальним забезпеченням ОСОБА_8 займалася його мати, відповідачка по справі. Похованням ОСОБА_8 займалася мати. Батько у похованні сина участі не приймав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , пояснила суду, що вона є рідною донькою відповідачки. Батька ОСОБА_5 не разу не бачила в її житті, проживала разом із матір`ю до 2019 року, позивача ніколи не бачила, та його не було в житті ОСОБА_5 . ОСОБА_5 про позивача не згадував. ОСОБА_5 тільки один раз згадав про позивача, коли йому потрібні були кросівки, а у мами не вистачало коштів, та мама сказала йди до свого папи попроси, але батька відмовив у просьбі сина, на що останній розсердився та написав нецензурні слова на заборі у батька. Також батько не прийшов на зустріч про яку домовлявся з ОСОБА_5 , на що ОСОБА_5 також дуже розсердився. 17 вересня 2025 року вони поховали ОСОБА_5 , а 18 вересня 2025 року вони пішли отримувати свідоцтво про смерть, та зустріли позивача, який отримував свідоцтво про народження ОСОБА_5 . Після смерті ОСОБА_5 неодноразово позивача бачила в місті, який ходив на роботу, не був в пригніченому стані. ОСОБА_5 про свої стосунки із батьком ніколи не розповідав. ОСОБА_5 виховувала мати та бабуся. Поховання відмові не займався та допомоги не надавав.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач та її представник заперечували проти позовних вимог та просили суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Суд, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, вивчивши доводи позивача, викладені у письмових заявах, дійшов до наступного висновку.

Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 13 грудня 1983 року Відділом РАГСу Конотопського міськвиконкому Сумської області ( а.с.23).

13 серпня 1985 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 (дошлюбне прізвище ОСОБА_12 ) було розірвано (а.с.24-26).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.36).

Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із квартири АДРЕСА_1 . та автомобіля HONDA CROSSTOUE, державний номерний знак НОМЕР_2 ( а.с.37).

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його мати ОСОБА_2 , про що приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області, Савельєвою Г.В., 24 березня 2026 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 169 ( а.с.27).

Листом від 26 березня 2026 року № 26/01-16 приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Савельєва Г.В. повідомила ОСОБА_1 , що заява про прийняття спадщини оформлена не належним чином, подана з порушенням шестимісячного строку, передбаченого діючим законодавством для прийняття спадщини, на день смерті, разом з померлим не проживав та зареєстрований не був, про що документів, підтверджуючих постійне проживання з померлим на день його смерті не надав, йому необхідно особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини (а.с.28-29).

Особа, яка не прийняла спадщини в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, в разі усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї умови – підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Проненалежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, – належного відповідача.

У встановлений законом строк спадщину прийняла мати спадкодавця, яка залучена до розгляду справи як відповідач.

Суд зауважує на тому, що позивачем при зверненні до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини не було заявлено клопотання про витребування спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_4 та в судовому засіданні 06 серпня 2026 року позивач відмовився заявляти таке клопотання, а отже у суду відсутня можливість встановити наявність чи відсутність письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також коло спадкоємців, а отже відсутня можлисть встановити чи всі спадкоємці залучені у якості відповідачів до справи.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини тощо.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах

від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18, а також підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (пункт 50).

Дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно (пункт 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

Правозастосовна практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є усталеною.

Встановивши, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер, а позивач, як спадкоємець першої черги звернувся до нотаріуса з метою прийняття спадщини після його смерті лише 21 березня 2026 року, тобто із значним пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку,

Звертаючись до суд з позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, ОСОБА_1 поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вказує: тяжкий психоемоційний стан, після загибелі сина, з яким позивач не спілкувався з самого народження, що підтвердили свідки в судовому засіданні, участь у кримінальному провадження в якості обвинуваченого, дальністю місця проживання від місця відкриття спадщини, відсутність транспортного засобу.

Вказані обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

З урахуванням обізнаності позивача про смерть ОСОБА_4 , відсутності складеного ним заповіту, а також усвідомлення позивачем права на спадкування за законом, він повинен мав вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду,наведеним у пункті 99 постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.

Наявність спадкового майна, його склад та місцезнаходження є відомостями, які з`ясовуються нотаріусом при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини (підпункт 1.2 пункту 1 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Більш того, яким чином вказані ним причини, вплинули на пропуск строку подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_1 не зазначив.

Надавши належну правову оцінку зазначеним позивачем у позовній заяві підставам пропуску зазначеного строку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ..

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини (пункти 54-57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.4,5,12,13,81,89,141,258-259,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Савельєва Галина Василівна про визначення додаткового строку на прийняття спадщини відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ;

Третя особа: Приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Савельєва Галина Василівна, адреса: 08292, Київська область, Бучанський район, м. Буча, вул. Хмельницького Богдана, буд. 19 прим.5.

Суддя М.П. Одарюк