Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №285/2584/26 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/2584/26

провадження у справі № 2/0285/1969/26

18 вересня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі судді Помогаєва А.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 13 625 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 17.10.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», укладено Договір про споживчий кредит №2941484, за яким Відповідач отримав кредит у розмірі 5000 грн, але свої зобов`язання за договором не виконав.

17.01.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №45-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором в сумі 13 625 грн, з яких:

- 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 5 625 грн - заборгованість за процентами;

- 500 грн - заборгованість за комісією;

- 2 500 грн - заборгованість за штрафом.

Посилаючись на норми ЦК України та умови укладених договорів, Позивач просив стягнути з Відповідача на свою користь зазначену заборгованість.

Від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву з запереченнями проти задоволення позовних вимог. Посилався на те, що позов пред`явлено до іншої особи — « ОСОБА_2 », ім`я та по батькові якої відрізняється від його власних. Разом з тим, не висловив заперечень проти факту укладання ним кредитного договору та отримання коштів у сумі 5000 грн. Посилався на завищений розмір заборгованості за процентами, що не відповідає умовам договору, та надмірний розмір заявлених до відшкодування витрат Позивача на правничу допомогу. Крім того, посилався на свій статус військовослужбовця, як обставину, що звільняє його від сплати процентів та штрафних санкцій відповідно до положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представником Позивача подано відповідь на відзив Відповідача, у якій він посилався на те, що написання власного прізвища, імені та по батькові російською мовою було ініціативою позичальника під час укладання кредитного договору №2941484 від 17.10.2019. ОСОБА_1 самостійно зазначив їх під час заповнення анкети-заявки на отримання кредиту. Саме ці дані містяться у матеріалах кредитної справи та були автоматично використані при формуванні документів. При цьому РНОКПП, дата народження та адреса проживання Відповідача збігаються, що дає можливість однозначно ідентифікувати особу боржника.

Ініціювання укладення Кредитного договору № 2941484 від 17.10.2019 здійснено ОСОБА_1 шляхом подання Анкети-заяви на кредит. В матеріалах справи разом з Кредитним договором № 2941484 від 17.10.2019 наявні додатки, які разом з Договором були підписанні Відповідачем. Зокрема, Анкета-заява № 2941484, яка була надана Відповідачу для ознайомлення до фактичного підписання Кредитного договору. У ній зазначено особисті дані Відповідача, бажана сума для отримання кредиту, строк кредитування, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, розмір комісії за надання кредиту.

Укладення Кредитного договору № 2941484 від 17.10.2019 після ознайомлення з його умовами є правом Відповідача, а не його обов`язком. ОСОБА_1 добровільно взяв на себе зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати процентів та комісії.

За таких обставин, Позивач наполягає на задоволенні своїх вимог.

Представником Відповідача адвокатом Купцем Б.Л. подано заперечення на відповідь представника Позивача, у яких він наполягає на тому, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у даній справі.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спір розглядається судом за правилами, встановленими для розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надав Відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 513 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Наданими Позивачем доказами підтверджується укладання між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Кредитного договору №2941484 від 17.10.2019.

Умовами зазначеного Договору визначено суму кредиту 5000 грн, строк кредитування - 15 днів, процентна ставка 1,50% на день.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З наданого Позивачем тексту Кредитного договору №2941484 від 17.10.2019 вбачається, що він підписаний ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора (S86626).

Згідно умов договору позичальником фактично отримано кошти в сумі 5000 грн, які виплачено первинним кредитором ТОВ «Мілоан» на підставі платіжного доручення №2261804 від 17.10.2019. Зарахування коштів на картковий рахунок Відповідача підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 31.05.2026.

17.01.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги №45-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за вищезазначеним кредитним договором.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заперечення Відповідача щодо пред`явлення позову в даній справі до неналежного Відповідача внаслідок розбіжності у написанні його прізвища, імені та по батькові суд визнає неспроможними, з огляду на однозначну ідентифікацію його особи за іншими анкетними даними, зокрема — РНОКПП: НОМЕР_1 .

Виходячи з принципу диспозитивності цивільних правовідносин, Суд дійшов висновку, що індивідуалізація позначення особи шляхом використання іноземних мов для написання власного імені є її особистим немайновим правом, яке фактично обмежується лише вимогами забезпечення можливості ідентифікації учасника таких правовідносин як сторони правочину.

Наданими Позивачем доказами підтверджується виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Перевіривши складений Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача, Суд дійшов висновку, що її розмір є завищеним.

Так, сума заборгованості за тілом кредиту 5000 грн відповідає умовам договору та розміру отриманих Відповідачем коштів.

Разом з тим, визначений Позивачем розмір заборгованості за процентами не відповідає умовам договору, якими встановлено процентну ставку 1,5% на день, строк кредитування 15 днів та загальну суму процентів 1 125 грн (п. 1.5.2 Договору)

Нарахування процентів за межами строку кредитування є безпідставним, оскільки суперечить ст. 1050 ЦК України.

Суд зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

У зв`язку з вищевикладеним, Суд визнає обґрунтованими вимоги Позивача у частині стягнення заборгованості у сумі 6 125 грн, що складається з тіла кредиту 5 000 грн та процентів 1 125 грн.

Посилання Відповідача на звільнення його від сплати процентів на підставі ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Суд визнає необґрунтованими.

Чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція ч. 15 ст. 14 вищезазначеного Закону передбачала наступні пільги:

Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Судом установлено, що на час укладання Кредитного договору № 2941484 від 17.10.2019 Відповідач був військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 . Отже, під час укладання кредитного договору він був обізнаний про свій статус, але не повідомив первинного кредитора про таку обставину.

Відповідач добровільно звернувся до ТОВ «Мілоан» з заявою про надання кредиту на умовах, що передбачали сплату процентів.

З наданих Позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 ініціював виникнення саме кредитних правовідносин, а не надання йому благодійної допомоги.

Після укладання кредитного договору Відповідач не звертався до кредиторів з вимогами щодо перегляду умов такого договору.

Статтею 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства зокрема є: свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згода Відповідача з умовами кредитного договору, що не передбачали реалізацію пільг, установлених ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на думку Суду, є волевиявленням особи щодо прийняття певних зобов`язань.

Враховуючи законодавчо закріплену свободу договору, та обов`язковість виконання взятих на себе цивільно-правових зобов`язань, Суд дійшов висновку, що заявлена Відповідачем позиція щодо відмови від виконання взятих на себе зобов`язань під приводом реалізації пільг є порушенням засад добросовісності виконання взятих на себе зобов`язань. Оскільки право на такі пільги існувало на момент виникнення договірних правовідносин, але не було заявлено контрагенту, Відповідач фактично відмовився від реалізації цього права і вимога застосування відповідної пільги після виникнення заборгованості очевидно порушує засади розумності та справедливості.

На підставі вищевикладеного, Суд стягує з Відповідача на користь Позивача заборгованість за Кредитним договором №2941484 від 17.10.2019 в сумі 6 125 грн.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення решти нарахованої заборгованості Суд відмовляє.

Включення Позивачем до розрахунку заборгованості Відповідача суми комісії Суд визнає необґрунтованим, з наступних підстав.

Позивачем не надано розрахунку суми заборгованості за комісією, перелік та докази надання додаткових послуг, що підлягають оплаті позичальником.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи. Виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника (крім процентів). Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.

За таких обставин, умови кредитного договору щодо встановлення плати за послуги з надання кредиту і відповідно сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту та «обслуговування заборгованості» є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави визнати Відповідача боржником за цими платежами, що свідчить про безпідставність їх включення до розрахунку заборгованості.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за штрафом суд відмовляє, з огляду на зміст п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено воєнний стан, дію якого продовжено і він триває до теперішнього часу. За таких обставин, вимога Позивача про стягнення з Відповідача неустойки (пені, штрафу) не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Згідно платіжної інструкції №25359 від 23.04.2026 Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

До позовної заяви додано копію договору №0107 про надання правничої допомоги від 01.07.2025 між Позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет», копію акту прийому-передачі наданих послуг за зазначеним договором.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Предметом спору в дані справі є стягнення заборгованості за кредитним договором.

На теперішній час судова практика розгляду даної категорії справ є поширеною. Її вивчення, аналіз обставин справи та складання процесуальних документів, на думку суду, за наявності звичайної професійної підготовки в галузі права, об`єктивно не вимагає витрачання значного часу та зусиль адвоката.

Враховуючи фактично надані послуги та часткове задоволення позовних вимог, суд визнає необхідним стягнути з Відповідача на користь Позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.

Крім того, згідно ст. 141 ЦПК України суд стягує з Відповідача на користь Позивача відшкодування витрат зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених вимог - у сумі1 196,86 грн.

Таким чином, загальна сума судових витрат, що підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача, складає 3 196,86 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12,13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за Кредитним договором №2941484 від 17.10.2019 в сумі 6 125 гривень.

Відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення решти нарахованої заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) відшкодування судових витрат у сумі 3 196 гривень 86 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційна скарга не була подана. У випадку оскарження - рішення набирає законної сили за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії рішення.

Суддя А.В. Помогаєв