Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №161/782/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/782/26

Провадження № 2/161/2487/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Пахолюка А.М.,

при секретарі – Корнійчук А.А.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

представника третьої особи – ОСОБА_4 ,

прокурора – Шуваринської О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області.

Свій позов мотивує тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 травня 2020 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. В шлюбі народилося двоє дітей: донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час шлюбу позивач та ОСОБА_2 декілька років жили у матері відповідача - ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , потім жили десь з 1 рік в квартирі батьків позивача за адресою: АДРЕСА_2 , а потім знову повернулись проживати до ОСОБА_8 .

Після розлучення позивач переїхав жити на квартиру, яку отримав його батько ОСОБА_9 , а саме: за адресою: АДРЕСА_3 , а з жовтня 2025 року і по даний час він проживає разом зі своїми дітьми ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та мамою ОСОБА_12 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що належить його батькам.

Вказує, що його колишня дружина ОСОБА_2 залишилась проживати в квартирі своєї матері ОСОБА_8 , а десь з 2023 року зійшлася з невідомим чоловіком, покинула дітей і її місце проживання не було відомо.

Позивач та його матір ОСОБА_12 звернулися до Луцького РУП ГУНП у Волинській області та в Службу у справах дітей Луцької міської ради із заявами про те, що відповідач покинула своїх двох доньок і зникла з місця реєстрації в невідомому напрямку, а доглядом та вихованням дітей займаються позивач, його батьки та матір відповідача ОСОБА_8 .

Згідно письмової відповіді зі Служби у справах дітей від 19.08.2025 р. спеціалісти вказаної установи зуміли відшукати ОСОБА_2 , провели з нею профілактичну бесіду та попередили про відповідальність за ст. 184 КУпАП.

Згідно постанови Луцького міськрайонного суду від 01.09.2025 року у справі № 161/17039/25 відповідач ОСОБА_2 була визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП та на неї накладене адміністративне стягнення у виді штрафу на суму в розмірі 850 грн.

Крім того, зазначає, що згідно вироку Луцького міськрайонного суду від 09.10.2025 року у справі № 161/20270/25 ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні злочинів, які передбачені ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України і їй призначене покарання на підставі ч.1 ст.70 та ст.71 КК України та визначено остаточне покарання у виді 5 років 3 місяці позбавлення волі.

Згідно довідки від 25.11.2025 р., яка видана ДУ «Луцький слідчий ізолятор» ОСОБА_2 на даний час по вироку суду відбуває покарання у вигляді позбавлення волі у вказаній державній установі і направлена для відбуття покарання до ДУ «Збаразька виправна колонія (№ 63), яка знаходиться на території Тернопільської області.

Вказує, що відповідач ОСОБА_2 самоусунулась від виховання своїх двох дітей, не цікавилась їхнім життям, не підтримувала контактів з дошкільним навчальним закладом (ясла-садок № 3) та з комунальним закладом ЗСО «Луцький ліцей №10 Луцької міської ради» де на даний час навчаються доньки ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , не проявляла і не проявляє інтересу до своїх двох малолітніх дітей, до їхнього життя, здоров`я тривалий час, що свідчить про її свідоме нехтування батьківськими обов`язками.

На підставі наведеного, просить суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Ухвалою суду від 27.01.2026 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та розпочато підготовче провадження у справі.

Протокольною ухвалою суду від 04.06.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечувала щодо задоволення позову. Вказує, що обставини наведені в позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки відповідач ніколи не відмовлялась від своїх доньок, незважаючи на складні матеріальні обставини дбала про своїх дітей, про їх побут, цікавилась їхнім життям та здоров`ям, любить їх та хоче про них піклуватись і надалі. Однак, на даний час, у зв`язку з перебуванням у виправній колонії, не має змоги спілкуватись із доньками, зустрічі є неможливими. Вказує, що обставини, за яких її було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, є не цілком вірним, оскільки діти не були залишені напризволяще самі на себе, а залишені разом із матір`ю - на час відсутності відповідача. ОСОБА_2 ніколи не вчиняла будь-якого роду насильства відносно своїх дітей, будь-які хуліганські дії з її сторони також ніколи не вчинялись, на обліку в лікарів нарколога чи психіатра відповідач не перебуває. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази неналежної поведінки відповідача по відношенню до дітей та того, що вона нехтувала їх інтересам. Відтак, позивачем не доведено факту злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо їх доньок, а також те, що її поведінка свідчить про небажання та неспроможність виконувати батьківські обов`язки, що, у свою чергу, не дає підстави вважати, що позбавлення її батьківських прав відповідатиме інтересам дітей, а тому відсутні правові підстави для позбавлення її батьківських прав. Таким чином, просить відмовити у задоволенні позову.

12.05.2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій наведено доводи на спростування аргументів відзиву.

В судовому засіданні представник позивача позовну заяву підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні до викладених у позові. Просив позов задовольнити. Крім того, представник позивача, підтвердив, що протягом трьох року в період з 2023 – 2025 років ОСОБА_2 не проявляла ніякого інтересу до своїх двох малолітніх дітей, що свідчить про її свідоме нехтуваннями батьківськими обов`язками. Разом з тим, зазначив, що Разом з тим, зазначив, що діти проживають разом із батьком та бабусею, батько періодично брав участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні.

Відповідач в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову. Зазначила, що вона спілкується з дітьми в телефонному режимі кожного дня, цікавиться їх життям. Також, вказала, що наразі отримує фах швачки, після звільнення з місця відбування покарання планує влаштуватись працювати на підприємство м. Луцьку та особисто займатись вихованням дітей та їх матеріально забезпечувати.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав пояснення своєї довірительки, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, висновок служби у справах дітей про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав підтримала повністю. Крім того, суду пояснила, що служба у справах дітей мала розмову з дітьми, які підтвердили, що підтримують зв`язок із мамою, люблять її та не хочуть, щоб її позбавляли батьківських прав.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги не підтримала, просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи та показання свідків у попередньому судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27.05.2020 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 12-14).

В шлюбі народилося двоє дітей: донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10-11).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10.11.2023 року у справі №40/1944/22.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

В оцінці доводів сторін, суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У даній справі, звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що відповідач самоусунулась від виховання своїх двох дітей, не цікавилась їх життям тривалий час, та наразі відбуває покарання у вигляді позбавленні волі. Відповідач не цікавиться здоров`ям дітей, їх навчанням та була притягнута до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дітей.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10-11).

Із інформації ОСББ «Добробут-14Б» від 11.11.2025 року № 33/2 вбачається, що із 01.10.2025 року по даний час, діти сторін проживають разом із батьком, за адресою: АДРЕСА_2 без реєстрації (а.с.26).

Згідно вироку Луцького міськрайонного суду від 09.10.2025 року у справі № 161/20270/25 ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні злочинів, які передбачені ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України та їй призначене покарання на підставі ч.1 ст.70 та ст.71 КК України та визначено остаточне покарання у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі (а.с.22-23).

Згідно довідки від 25.11.2025 р., яка видана ДУ «Луцький слідчий ізолятор» ОСОБА_2 на даний час по вироку суду від 09.10.2025 року відбуває покарання у вигляді позбавлення волі у вказаній державній установі і направлена для відбуття покарання до ДУ «Збаразька виправна колонія (№ 63), яка знаходиться на території Тернопільської області (а.с.27).

Відповідно листа від 17.12.2025 року № 269/2-06 НЗ ЗСО «Луцький ліцей № 10 ЛМР» встановлено, що матір ОСОБА_2 , протягом періоду навчання дітей в закладі освіти не відвідувала батьківські збори, жодного разу не зверталась до класних керівників, не підтримувала телефонного зв`язку та не виявляла зацікавленості шкільним життям і навчальними досягненнями доньок. Батько ОСОБА_5 також не брав участі у шкільному житті дітей, не відвідував батьківських зборів, не звертався до класних керівників та не цікавився успішністю своїх малолітніх доньок. Упродовж усього періоду навчання батьки дівчат жодного разу не з`являлись у закладі освіти, натомість бабуся учениць – ОСОБА_8 (матір ОСОБА_2 ) постійно та відповідально виконувала та виконує обов`язки, пов`язані з навчанням і вихованням онучок (а.с.28).

Крім того, згідно інформації від 16.12.2025 року № 69 КЗ ЛЗДО (ясла-садок) № 3 ЛМР, фактично обов`язки щодо догляду за дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та взаємодію із закладом здійснювала бабуся ОСОБА_12 (а.с.29).

Відповідно до відповіді Служби у справах дітей Луцької міської ради від 19.08.2025 року на звернення ОСОБА_14 від 31.07.2025 року № 273/13-61 щодо невиконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 відносно дочок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , спеціалісти служби здійснили виїзд за адресою: АДРЕСА_1 та встановили, що умови проживання дітей задовільні, помешкання відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам. Під час бесіди з бабусею дітей ОСОБА_8 (матір`ю ОСОБА_2 ) з`ясовано, що діти проживали на той час разом із нею, та її сином – ОСОБА_15 , вони фактично брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дівчат. Матір ОСОБА_2 разом із дітьми не проживає вже довгий час, майже не цікавиться їх життям, зрідка їх відвідує. Після чого ОСОБА_2 була запрошена в службу у справах дітей, де вона визнала свою вину та пообіцяла переглянути своє відношення до дітей, зокрема до свого життя в цілому (а.с.16).

Допитана в минулому судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , яка являється мамою позивача суду показала, що відповідач не займається вихованням та утриманням доньок, наразі спілкується із дітьми лише батько, який також допомагає матеріально. Зазначила, що діти хотіли спілкуватись із матір`ю, однак у них не було її номеру телефону.

Із письмових пояснень ОСОБА_2 від 09.03.2026 року вбачається, що остання відбуває покарання в ЗВК № 63 у Тернопільській області, Збаразький р-н до 24.12.2030 року. Повідомляє, що з моменту її звільнення з місця відбування покарання вона планує вихованням доньок займатись особисто. В ЗВК № 63 вона отримує фах швачки та після звільнення хоче влаштуватись працювати на підприємство в м. Луцьку для матеріального забезпечення дітей. Вона також зазначає, що планує проживати по місцю реєстрації з дітьми, мамою та братом. На даний час вона спілкується з дітьми шляхом телефонних розмов та відправляє їм листи (а.с. зворот 95).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 13.03.2026 року №43, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.04.2026 року №194-1, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 служба у справах дітей вважає недоцільним (а.с. 92-94).

Даним висновком встановлено, що на період перебування матері ОСОБА_2 в місцях позбавлення волі малолітні ОСОБА_10 і ОСОБА_13 проживатимуть разом із батьком ОСОБА_5 , який на той час самовільно залишив військову частину. 26.02.2026 року були обстежені умови проживання за вищезазначеною адресою. Діти із батьком та бабусею проживають у двокімнатній квартирі з усіма комунальними зручностями. Діти повідомили, що їх матір телефонує їм та пише листи, вони підтримують зв`язок із нею та заперечують щодо позбавлення її батьківських прав. 3 метою підготовки об`єктивного висновку по цій справі службою у справах дітей був надісланий лист у Збаразьку виправну колонію, де відбуває покарання ОСОБА_2 , з проханням з`ясувати її думку щодо позбавлення п батьківських прав та надіслати письмові пояснення щодо її участі у вихованні та матеріальному утриманні дітей. Відповідно до отриманої відповіді матір дітей заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, після звільнення планує проживати разом із дітьми та займатися їх вихованням. Питання щодо підготовки висновку органу опіки та піклування про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглядалося 12.02.2026 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. ОСОБА_5 повідомив, що матір тривалий час неналежно виконувала батьківські обов`язки: проживала окремо від дітей, не забезпечувала їх матеріально, не цікавилася їх розвитком та навчанням, лише відвідувала їх на вихідні. Але діти люблять свою маму, чекають її дзвінки, листи. Члени комісії одноголосно вирішили: рекомендувати службі у справах дітей готувати висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей з метою збереження родинного зв`язку між ними. Крім того, на момент подання позову до суду ОСОБА_2 вже відбувала покарання у Збаразькій виправній колонії і не могла виконувати батьківські обов`язки по вихованню дітей. Відтак, служба у справах дітей, враховуючи найкращі інтереси дітей вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 92-94).

Аналізуючи зазначені докази, суд приходить до висновку, що у діях відповідача наявні факти ухилення від належного виконання своїх батьківських обов`язків.

Однак, вирішуючи питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, суд, вважає за необхідне зазначити наступне.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Разом з тим, судом під час розгляду справи, не встановлено обставин свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, не надано доказів та пояснень, що стали реальною підставою для відсутності матері в житті доньок, навпаки, остання підтримує зв`язок із дітьми, виявляє бажання брати участь у їх вихованні та матеріальному забезпеченні після звільнення з місць відбування покарання.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як виключної міри, так як вважає, що поведінку ОСОБА_2 можливо змінити у кращу сторону.

Крім того, із висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 13.03.2026 року №43 судом встановлено, що у липні 2025 року до служби у справах дітей звернулася ОСОБА_12 (бабуся дітей по батьковій лінії), яка повідомила, що її син – ОСОБА_5 із 23 квітня 2025 року проходить військову службу у Збройних силах України (військова частина № НОМЕР_1 ) у зв`язку з мобілізацією, однак зазначено, що на період перебування матері ОСОБА_2 в місцях позбавлення волі малолітні ОСОБА_10 і ОСОБА_13 проживатимуть разом із батьком ОСОБА_5 , який на той час самовільно залишив військову частину (а.с.93).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме п. 12 встановлює звільнення із військової служби військовослужбовців, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку, позов про позбавлення батьківських прав відповідача відносно малолітніх дітей, фактично пред`явлений військовослужбовцем під час мобілізації на особливий період з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки та звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом з тим, суд враховує, що до моменту призову на військову службу під час мобілізації, позивач протягом 5 років, не звертався до суду з позовами про визначення місця проживання дітей з ним та позбавлення батьківських прав матері малолітніх дітей, що свідчить про мету подання даного позову не пов`язану з інтересами дітей.

Таким чином, позивач у цій справі, на думку суду, намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Водночас, в ході розгляду справи, позивач не надав суду переконливих пояснень доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, які б відповідали саме інтересам дітей.

Таким чином, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і судом встановлено реальну мету звернення позивача з даним позовом, вважає за необхідне відмовити в задоволенні даного позову, при цьому попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання її малолітніх дітей – ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 після звільнення з місць відбування покарання та покласти на органи опіки та піклування Луцької міської ради обов`язок по контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі ст.ст.150, 151, 164 СК України, керуючись, ст. ст.10, 12, 28, 77, 81, 263-265, 354, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області, про позбавлення батьківських прав – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_5 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідач – ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Третя особа – Орган опіки та піклування Луцької міської ради, місцезнаходження м. Луцьк, вул. Б. Хмельницького, 21.

Повний текст рішення складений 18 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області Пахолюк А.М.