Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №502/1275/26 — Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/1275/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

при секретарі – Нанєвої А.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Константинова В.І., до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, громадянка Республіки Молдова, через свого представника звернулася до суду із зазначеним позовом у якому посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після її смерті залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку, розташованого в по АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 5,44 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області, кадастровий номер 5122381200:01:001:0377. Спадкодавець за життя заповів вказане майно позивачу. Позивачка спадщину прийняла, проте правовстановлюючий документ на житловий будинок відсутній. У зв`язку з цим звернулася до суду з вказаним позовом.

Просить суд визнати за нею право власності на вказане спадкове майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Позивачка в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій вказала, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідачка, будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилася, не повідомивши суд про причини неявки; відзиву на позов не подавала.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що наявні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, зокрема житловий будинок, розташований в по АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 5,44 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області, кадастровий номер 5122381200:01:001:0377.

Відповідно до виписки з погосподарської книги, житловий будинок, розташований в по АДРЕСА_1 , станом на 1991 рік належав ОСОБА_4 , 1939 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , особовий рахунок № НОМЕР_2 , проте право власності на житловий будинок належним чином не було зареєстровано.

На вказаний житловий будинок складено технічний паспорт.

За життя ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_3 , яка належним чином, окрім житлового будинку, оформила свої спадкові права та їй видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Земельна ділянка площею 5,44 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області, кадастровий номер 5122381200:01:001:0377, належить померлій ОСОБА_3 на підставі Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18.07.2016, зареєстрованого в реєстрі за №778.

За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 27.08.2019, зареєстрованого за №68, відповідно до якого заповіла позивачці житловий будинок, розташований в по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 5,44 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області, кадастровий номер 5122381200:01:001:0377.

Отже, позивачка спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла, що підтверджується матеріалами спадкової справи №92/2025. Інший спадкоємець – ОСОБА_2 , є спадкоємцем іншого майна за заповітом від 06.02.2013, зареєстрованогов реєстрі за №3.

Наведені докази є належними та допустимими, оскільки отримані у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування, узгоджуються між собою, не заперечуються сторонами та не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування, що врегульовано нижченаведеними нормами цивільного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин.

Іноземці та особи без громадянства, відповідності до ст. 26 Конституції України, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

В пункті 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено , що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Частиною 4 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.

Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Також, при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до п.3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Слід зазначити, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Оцінюючи підстави виникнення права власності на новостворене майно суд враховує, що правовідносини щодо будівництва садових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року, а не нормами ЦК України від 16 січня 2003 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Враховуючи зазначене, до предмету доказування у цій справі належать обставини щодо часу будівництва будинку садибного типу з господарськими спорудами.

З технічного паспорту на спірний будинок чітко встановлено, що роком побудови житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є 1962 рік.

У судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи той факт, що позивачка спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла, є спадкоємцем за заповітом, вищенаведене спадкове майно дійсно належало спадкодавцю, зокрема й житловий будинок, який належав ОСОБА_4 та перейшов в порядку спадкування до ОСОБА_3 , відтак право позивача підлягає захисту в судовому порядку, шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом на вказане спадкове майно.

Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Ідентифікаційний номер громадянина Республіки Молдова НОМЕР_3 , відповідно до картки платників податків від 13.08.2025 РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Ідентифікаційний номер громадянина Республіки Молдова НОМЕР_3 , відповідно до картки платників податків від 13.08.2025 РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на земельну ділянку площею 5,44 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області, кадастровий номер 5122381200:01:001:0377.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте Кілійським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Березніков