Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №484/1989/26 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/1989/26

Провадження № 2/484/1576/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.09.2026 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого - судді Панькова Д.А.

секретаря судового засідання – Заволенковської Д.П.

за участі: позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідачів – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право на користування домоволодінням, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні домоволодінням шляхом виселення,

У С Т А Н О В И В:

15.04.2026 позивачка звернулася до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право на користування домоволодінням, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні домоволодінням шляхом виселення, обґрунтувавши свої вимоги тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03.03.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихонею В.А., зареєстрованого в реєстрі за №1046, належить 1/4 частка житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0.1376 га, кадастровий номер 4810400000:043:0017 (копії договору дарування, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно додаються).

У вказаній частині будинку зареєстровані Позивачка, Відповідачі (її колишній чоловік та його матір) та син позивачки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копії домової книги та свідоцтва про народження дитини додаються).

Відповідачі вселилась до належної Позивачці 1/4 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , з її згоди та проживали у ній як члени її сім`ї - чоловік, свекруха (мати чоловіка).

Подружні стосунки Позивачки з Відповідачем ОСОБА_4 не склалися та були фактично припинені з січня 2022 року. Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07.09.2023 року по справі № 484/3359/23 шлюб між Позивачкою та ОСОБА_4 було розірвано (копія додається).

Після припинення сімейних відносин Відповідачі переселилися до господарської будівлі (літня кухня), що належить Позивачці, в якій проживають і на даний момент.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 постійно чинять перешкоди Позивачці у здійснені нею права на користування та розпорядження домоволодінням, а також вчиняють по відношенню до неї домашнє насильство.

08.04.2024 року з підстав викладеного та з огляду на погіршення психоемоційного стану ОСОБА_1 , викликаного систематичним домашнім насильством з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , потерпіла змушена була викликати на свою домашню адресу фахівців мобільної бригади соціально психологічної допомоги міста Первомайська.

За результатами аналізу психоемоційного стану ОСОБА_1 та у зв`язку зі складною життєвою ситуацією, а саме проявами домашнього насильства, фахівцем мобільної бригади 16.04.2024 року видано направлення потерпілій до Первомайського центру соціальних служб для дітей сім`ї та молоді для проходження програми для потерпілих (копія додається).

17.04.2024 року працівником Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області було винесено термінові заборонні приписи серії АА 451107 відносно ОСОБА_4 та серії АА337457 відносно ОСОБА_5 (копії додаються).

Із вказаних термінових заборонних приписів вбачається, що у зв`язку із скоєнням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 домашнього насильства стосовно постраждало!' особи ОСОБА_1 , застосовуються заходи термінового заборонного припису стосовно кривдників, які полягають у забороні у будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою протягом 3 діб з 18.00 год. 17.04.2024 року.

18.04.2024 року на підставі вищезазначеного направлення ОСОБА_1 року звернулася за отриманням відповідної психологічної допомоги до Первомайського центру соціальних служб для дітей сім`ї та молоді та почала проходити програму для потерпілих від домашнього насильства, що підтверджується відповіддю Первомайського центру соціальних служб від 26.04.2024 року (копія додається).

21.06.2024 року Первомайськнм міськрайонннм судом Миколаївської області було винесено постанови по справі №484/2694/24 га справі №484/2425/24 про визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 винними у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП і призначення їм стягнення у вигляді штрафу (копії додаються).

До того ж Відповідачі обмежили доступ Позивачці у користуванні належною їй літньою кухнею та майном, яке в ній розміщено, замінивши замок на дверях і не видавши дублікат ключів від нього.

Окрім того, ОСОБА_4 відібрав у Позивачки ключі і від гаражу та розмістив у ньому свій автомобіль, свої автомобільні інструменти та рибальське приладдя. Тоді як власний автомобіль, ОСОБА_1 змушена тримати у дворі під відкритим небом та обмежена у користуванні власним майном, яке залишилося у гаражі.

Всі спроби ОСОБА_1 потрапити до власної літньої кухні та гаражу систематично закінчуються скандалами зі сторони ОСОБА_7 та його матері. В таких ситуаціях Відповідачі часто погрожують зверненням у поліцію із заявою про викрадення їх майна, котре перебуває у літній кухні та гаражі.

Один із таких випадків був зафіксований протоколами патрульної поліції 24.05.2025 року. В той день ОСОБА_1 , скориставшись тим, що гараж був відчинений, почала прибирати в ньому разом зі своїм неповнолітнім сином. Обурений даною ситуацією ОСОБА_7 почав погрожувати, нецензурно лаятися, замахуватися та відштовхувати ОСОБА_1 костилем. Після чого колишній чоловік взявся за шуруповерт, що був в руках у Позивачки, відштовхнувши її в бік стіни. В результаті чого ОСОБА_8 вдарилася об стіну та подряпала руку.

Одразу після вчинення домашнього насильства, ОСОБА_1 викликала наряд поліції. Надаючи пояснення поліцейському ОСОБА_4 зазначив: «Я почав спочатку її костилем не бити, а відгонити коли вона почала відкручувати, от саморізи вже лежать, я просто взявся за шуруповерт і відштовхнув її», що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, який складав протокол про адміністративне правопорушення (відео надається).

Таким чином, при розмові з поліцейським ОСОБА_4 особисто підтвердив факт вчинення ним домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_1 .

Факт домашнього насильства підтвердив і неповнолітній син, ОСОБА_9 , розказавши працівнику поліції наступне: «Ми прибирали, хотіли відкрутити стіл, вони почали перешкоджати, відштовхувати маму....розмахував га замахувався костилем, відштовхував, намагався вдарити, штовхав.... все що було на столі складали в ящик», що підтверджується відсозаписом з нагрудної камери поліцейського, який фіксував дані пояснення (відео надається).

У зв`язку із чим працівниками поліції було складено протокол серії ВАД №721271 від 24.05.2025, в якому зазначено, що 24.05.2025 о 14.30 год., ОСОБА_4 , 1972 р.н., за місцем мешкання вчинив домашнє насильство відносно колишньої дружини ОСОБА_1 психологічного характеру, чим завдав шкоди її психологічному здоров`ю. Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст. 173-2 КупАП.

Проте, через некоректне заповнення працівником поліції протоколу, постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29.05.2025 року було закрито провадження по справі № 484/2936/25 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП. У даній постанові судом було зазначено, що обов`язкова ознака адміністративного правопорушення, як вона викладена у протоколі серії ВАД №721271 від 24.05.2025, не відповідає диспозиції ч.1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки вказана норма закону не містить такого поняття як «завдав шкоду психологічному здоров`ю» (копія додається).

Відповідач в той же день, 24.05.2025 року, також викликав наряд поліції по телефону, описавши дану ситуацію як: «Моя колишня дружина робить мені нерви. Зайшла в гаража, викинула мій інструмент, і почала розбирати мій робочий стіл, тому що їй так хочеться, сумно їй», що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, який складав протокол про адміністративне правопорушення (відео надається).

У зв`язку із наміром реалізувати своє право на продаж 1/4 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , Позивачка неодноразово зверталася до Відповідачів з проханням звільнити літню кухню, але добровільно Відповідачі не бажають звільнити вказану господарську будівлю.

Крім цього, Позивачка не мас можливості зняти Відповідачів з реєстрації місця проживання, оскільки для цього необхідна згода всіх співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 . Отримати від усіх співвласників згоду Позивачка не має можливості через похилий вік та стан здоров`я деяких співвласників, які фізично не мають змоги прибути до відповідного виконавчого органу і засвідчити свою згоду на вчинення відповідних дій.

На підставі вищезазначеного Позивачкою подається дана позовна заява про визнання осіб такими, що втратили право на користування домоволодінням, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні домоволодінням шляхом виселення.

Згідно з частиною першою та другою етапі 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідачі постійно чинять перешкоди Позивачці у здійснені нею права на користування та розпорядження домоволодінням, а також вчиняють по відношенню до неї домашнє насильство, що підтверджується доказами доданими до даної позовної заяви.

Дані обставини також може підтвердити в суді син Позивачки, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із Позивачкою за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі ііриііиненпя обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Підставою для встановлення сервітуту у даному випадку були шлюбні відносини Позивачки з ОСОБА_4 , з припиненням яких припинилася й підстава для проживання Відповідачів у цьому домоволодінні. Відтак сервітут у вигляді права ОСОБА_4 та ОСОБА_5 користуватися часткою житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що належить Позивачці на праві власності, припинився.

Такими істотними обставинами є відсутність будь-яких правовідносин між Позивачкою та Відповідачами, неможливість їх спільного проживання, вчинення Відповідачами щодо Позивачки домашнього насильства, а також створення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкод у здійсненні Позивачкою права користування та розпорядження належним їй майном, у тому числі позбавлення її можливості реалізувати право на відчуження (продаж) належної їй частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд.

Додатково зазначає що, за спожиті Відповідачами під час проживання у літній кухні комунальні послуги (газо - та водопостачання, електроенергія) одноосібно сплачує власниця — ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними квитанціями.

Позивач та її представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, вказуючи, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, надані суду докази, суд приходить до наступного висновку.

Згідно до ч. 1 ст. 12 та ч.ч. 3, 4 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03 березня 2015 року належить 1/4 частка житлового будинку з відповідною часткою господарчих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), загальною площею 0.1376 га, кадастровий номер 4810400000:043:0017.

У вказаній частині будинку зареєстровані: з 17 березня 2015 року позивачка, з 19 жовтня 2017 року - відповідач ОСОБА_5 , з 06 листопада 2017 року - відповідач ОСОБА_4 , з 15 березня 2023 року син сторін – ОСОБА_10 .

Відповідачі вселилися у спірну частину житлового будинку за спірною адресою зі згоди власника - позивача ОСОБА_1 та проживали у ньому як члени її сім`ї - чоловік, свекруха (мати чоловіка).

Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 вересня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано.

Відповідно до довідки Головного управлінням ПФУ в Миколаївській області від 12 травня 2026 року ОСОБА_4 є особою з інвалідністю другої групи та отримує державну соціальну допомогу, загальний розмір якої в період з січня 2026 року по квітень 2026 рік складає 10380,00грн.

Крім цього, судом досліджено постанови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року (справа № 484/2694/24), від 21 червня 2024 року (справа № 484/2425/24), заборонні приписи серії АА451107 від 17 квітня 2024 року, серії АА337457 від 17 квітня 2024 року, лист Первомайського центру соціальних служб від 26 квітня 2024 № 345/5.01-21 та виписку по особовому рахунку ОСОБА_5 за період з 16 квітня 2024 року по 12 лютого 2026 року.

Докази наявності у відповідачів на праві власності іншого житла в матеріалах справи відсутні.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої та частиною четвертою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою та третьою статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК України.

Отже, зазначене дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена сім`ї.

Згідно з частинами першою та другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Отже, аналіз положень ЖК України та ЦК України свідчить про те, що у частині 1 статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Однак згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі « МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Під час вирішення питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Разом із цим, статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна потреба для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення. Відтак будь-який спір про припинення права користування житлом та виселення має вирішуватися з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставини щодо об`єкта нерухомого майна, наявності чи відсутності іншого житла.

В постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц, у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 442/810/22, від 01 березня 2023 року у справі № 296/1389/21, від 10 березня 2021 року у справі № 715/574/20, від 19 травня 2021 року у справі № 712/4380/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 554/2412/19, від 13 листопада 2019 року у справі № 369/9908/15-ц суд касаційної інстанції зазначає про те, що при розгляді питання про припинення права користування члена сім`ї власника житла суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін; при вирішенні справи про виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, виселення особи має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

У справі, що переглядається, встановлено, що відповідачі вселилися до належної позивачу 1/4 частки домоволодіння як члени сім`ї власника будинка. Пізніше між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 шлюбні відносини не склалися і між ними було розірвано шлюб 07 вересня 2023 року заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області. На теперішній час ОСОБА_4 (колишній чоловік) та ОСОБА_5 (матір чоловіка) проживають у господарській будівлі (літня кухня), оскільки не мають власного житла.

Відповідачі у справі правомірно вселилися та на законних підставах зареєстровані у спірному житловому будинку, іншого житла на праві власності не мають.

Позивач не надала доказів того, що відповідачам належить на праві власності чи іншому речовому праві придатне для проживання житло, в яке вони могли б вселитися, для того щоб стверджувати, що виселення зі спірного будинку не становитиме для них надмірного тягаря і втручання у право на житло.

Отже, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули право на мирне володіння майном як члени сім`ї ОСОБА_1 , і вони можуть втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі.

Виселення відповідачів з єдиного житлового будинку, в якому вони постійно проживали тривалий період часу, буде суперечити приписам статті 8 Конвенції та практиці ЄСПЛ, згідно з якою втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла та може призвести до виникнення негативних для них наслідків, пов`язаних з відсутністю житла.

Щодо тверджень позивача про те, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні своїм майном, а саме те, що ОСОБА_4 відібрав ключі від гаража та літньої кухні і не дає їй можливості користуватися ними, також погрожують звернутися до поліції із заявою про викрадення їх майна, то матеріали справи не містять доказів на підтвердження зазначених доводів.

Більш того, допитаний в якості свідка, ОСОБА_11 в судовому засіданні зазначив, що він з матір`ю мають ключі від гаражу.

Крім того, неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Також, позивач не позбавлена можливості на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідачів частини сплачених нею комунальних послуг та витрат на утримання будинку.

Отже, з урахуванням наведеного, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268, 278-279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) про визнання осіб такими, що втратили право на користування домоволодінням, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні домоволодінням шляхом виселення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: