Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №487/8110/25 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/8110/25

Провадження № 2/487/563/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

18 вересня 2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Сухаревич З. М., за участю секретаря судового засідання Марченко Л. В., позивача – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Парма», Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Парма» про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2025 року до Заводського районного суду м. Миколаєва з використанням системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Автогаражного кооперативу «Парма» (адреса: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, буд. 10), ТОВ Фірма «Парма» (адреса: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, буд. 10А), в якій позивач просить визнати недійсним договір №29 від 22.08.1993 року, укладений між АГК «Парма» та МП «Парма».

Позов мотивований тим, що 06.03.2025 на підставі виконавчого листа по справі № 487/5705/16 голові АГК «Парма» Журавльову О.О. державним виконавцем був переданий металевий гараж, який знаходився у володінні позивача з 2007 року. У справах № 487/1004/16, 487/5705/16, 487/5524/18, 487/1307/25 суди на підставі договору АКГ «Парма» з МП «Парма» № 29 від 22.08.1993 року визнали, що металевий гараж (бокс), який знаходиться у володінні позивача з 2007 року, є особистою власністю АГК «Парма» з 1993 р. Від імені АГК «Парма» договір було підписано бухгалтером ОСОБА_2 . Однак АГК «Парма», як юридична особа зареєстрована лише у 1999 році. Отже, позивач вважає, що на момент підписання договору не існувала така юридична особа як АГК «Парма», тому на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України договір підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

07 листопада 2025 року надійшла заява про усунення недоліків, у якій щодо порушення його прав позивач зазначив, що порушено право власності позивача на металевий гараж, який перебував у його володінні з 2007 року, на території автостоянки АГК. Вважає, що АГК «Парма» довело в суді своє право власності на гараж, надавши фальшивий договір від 22.08.1993. Доказів того, що ТОВ Фірма «Парма» є правонаступником МП Парма він не має. Як доказ відсутності статусу юридичної особи у АГК «Парма» надає копію статуту 1999 року.

Ухвалою суду від 11 листопада 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

22 грудня 2025 року надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить застосувати передбачені законом наслідки визнання договору недійсним, надає додаткові докази.

11 лютого 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення аналогічні змісту позову. Додатково пояснив, що гараж не перебуває на балансі жодної юридичної особи. В ході тимчасового доступу у кримінальному провадженні встановлено відсутність документів на це майно. Тому спірна угода не була реальною та не мала реальних наслідків. Просив позовну заяву задовольнити, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, відзиву не подали.

Враховуючи наведене, у відповідності до положень ст. 280-281 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 22 серпня 1993 року між МП «Парма» та АГК «Парма» укладено договір, відповідно до п. 1.1. якого, цей договір укладено на предмет розміщення на автостоянці МП «Парма» збірного металевого гаража, який належить кооперативу «Парма» на праві особистої власності. За умовами цього договору МП «Парма» зобов`язалось надати площадку для гаража, надавати електроенергію за рахунок своїх лімітів, забезпечити охорону. АГК «Парма» зобов`язалось, серед іншого, внести одноразовий внесок у розмірі 250 000 карб.

Внесення одноразового внеску у розмірі 250 000 карб. підтверджується квитанцією № 121 від 22.08.1993 р.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними цього договору позивач посилаються на те, що АГК «Парма» на час укладення договору не мало статусу юридичної особи та не міг бути стороною договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частин 2, 3 статті 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Відповідно до положень п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

На момент укладення договору № 29 від 22.08.1993 року (далі також – спірного договору) правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР, який втратив чинність з 01.01.2004 р. на підставі ЦК України N 435-IV (435-15) від 16.01.2003, який набрав чинності 01.01.2004 р.

Відповідно до ст. 44 ЦК УРСР, повинні укладатись у письмовій формі: 1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР; 2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР; 3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР, в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, укладення договору Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 24 та 25 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року № 1540-VI кооперативні організації є юридичними особами та діють на підставі статуту (положення).

Відповідно до ст. 26 Цивільного кодексу УРСР, правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності кооперативами на час укладення спірного договору визначалися Законом України «Про кооперацію в СРСР».

Згідно з положеннями ст.11 Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.1988 року № 8998-11 (далі Закон № 8998-11) кооператив організується за бажанням громадян виключно на добровільних засадах. Кооператив вважається створеним з моменту реєстрації статуту, який є основним документом, що регулює його діяльність. Статут приймається загальними зборами громадян, які бажають заснувати кооператив. Кооператив вважається створеним з моменту його державної реєстрації. Кооператив реєструється виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням кооперативу на підставі висновку депутатської комісії відповідної Ради народних депутатів.

Постановою від 11 листопада 1990 р. №339 Про порядок державної реєстрації кооперативів (філіалів, відділень) та їх спілок (об`єднань) в Українській РСР визначено, що виконавчі комітети районних, міських, районних у місті Рад народних депутатів провадити державну реєстрацію кооперативів (філіалів, відділень), створених після 1 жовтня 1990 року, в порядку і строки, передбачені Законом СРСР "Про кооперацію в СРСР"

Отже, державну реєстрацію з 1990 року здійснювали виконавчі комітети (виконкоми) районних, міських чи районних у місті Рад народних депутатів за місцезнаходженням кооперативу.

22 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України №118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введено в дію з 1 січня 1996 року (далі - Положення №118), згідно з яким Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).

Відповідно до пункту 3 Положення №118 до Державного реєстру включаються дані про юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України.

Згідно з пунктом 15 Положення №118 у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування.

При цьому, Положенням №118 Міністерству статистики доручено забезпечити формування бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб`єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.

З 01.07.2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 року № 755-IV, дія якого поширювалась на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Цим Законом визнано таким, що втратив чинність з 1 липня 2004 р. Постанова Ради Міністрів УРСР від 11 листопада 1990 р. № 339 «Про порядок державної реєстрації кооперативів (філіалів, відділень) та їх спілок (об`єднань) в Українській РСР» ,

Відповідно до п. 3 «Прикінцевих положень» вищевказаного Закону, закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи наведені норми, суд має досліджувати первинні документи, архівні довідки та рішення виконкомів про створення кооперативу, а не лише витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір укладено з порушенням норм закону.

Наданий ним протокол № 1 загальних зборів з питання створення кооперативної стоянки автотранспортних засобів «Парма» від 30.09.1999 року та статут автогаражного кооперативу «Парма» для розміщення металевих гаражів є неналежним доказом, оскільки не стосується періоду укладення спірного договору (22.08.1993).

Як зазначалось вище, кооперативи того часу реєструвалися рішеннями виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів, а тому належними та допустимими доказами існування або неіснування кооперативу станом на 1993 рік є виключно офіційні архівні довідки, копії рішень виконкому відповідної ради за 1993 рік або матеріали первинної реєстраційної справи.

Рішення судів № 487/5705/16-ц, № 487/1307/25, № 487/1004/16-ц, №487/5524/18, які наявні у справі та предметом спору в яких є металевий гараж, належний АГК «Парма», навпаки підтверджують дійсність договору та його реальне виконання.

Суд в ухвалі про залишення позову без руху з-поміж іншого зазначав про відсутність у справі доказів відсутності статусу юридичної особи у АГК «Парма» на час укладення договору та відсутність клопотання про їх витребувння.

Проте позивач, замість подання належних історико-архівних довідок чи рішень виконкому за 1993 рік, або звернення до суду з клопотанням про їх витребування, обмежився наданням документів за 1999 рік (протоколу № 1 та статуту), які не охоплюють період виникнення спірних правовідносин. Оскільки позивач таких документів суду не надав, його твердження про відсутність у кооперативу цивільної правоздатності на момент підписання договору є суто припущеннями.

Оцінюючи наявні у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами свої позовні вимоги, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст. ст.4, 7, 12, 89, 259, 263-265, 280-281, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Парма», Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Парма» про визнання договору недійсним – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, якщо їх не буде подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Автогаражний кооператив «Парма», ЄДРПОУ: 23402764, адреса: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, буд. 10.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Парма», ЄДРПОУ: 13851082, адреса: м. Миколаїв, вул. Індустріальна, буд. 10А.

Суддя: З. М. Сухаревич