Вирок від 17 вересня 2026 р. у справі №131/1436/26 — Іллінецький районний суд Вінницької області

Справа № 131/1436/26

Провадження № 1-кп/131/105/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2026 м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження,

відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.07.2026 за № 12026025090000063

за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чортория, Іллінецького району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, одруженого, освіта загальна середня, громадянина України,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України

учасники: прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_3 , –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , в грудні 2025 року, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи злочинні наслідки і бажаючи їх настання, маючи злочинний умисел, що посягає на встановлений порядок оформлення документів, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 (зі змінами та доповненнями) «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», з метою незаконного набуття права на керування транспортними засобами категорії «В» та «С», наприкінці грудня 2025 року, точної дати та часу органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи у м. Дніпрі, де проходив лікування, при розмові з невстановленим чоловіком повідомив останньому, що не має посвідчення водія у зв`язку з його вилученням за вчинення адміністративного правопорушення. У ході цієї розмови невстановлений чоловік запропонував ОСОБА_3 допомогу в незаконному отриманні посвідчення водія. Після чого, ОСОБА_3 , діючи умисно, достовірно знаючи, що посвідчення водія видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати документи, що посвідчують особу та її спеціальний статус згідно п.п. а п. 2 ч. 1ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та підтверджує і надає право його власника на керування транспортними засобами відповідно до Положення про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року №340, вступив у попередню змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою (матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження) спрямовану на підроблення офіційного документа. Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_3 надав зазначеній особі свої анкетні дані, необхідні для внесення до посвідчення водія, а також передав власну фотокартку, чим виконав частину об`єктивної сторони кримінального правопорушення, пов`язаного з підробленням офіційного документа. У подальшому, через декілька днів, у кінці грудня 2025 року, більш точної дати та часу, в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 отримав від невстановленої особи завідомо підроблений бланк офіційного документа - посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 16.08.2024, із зазначенням органу видачі – ТСЦ 1242, оформлений на його ім`я та такий, що нібито надавав йому право на керування транспортними засобами категорій «В» та «С», і яке не відповідає бланкам посвідчення водія встановленого зразку, що перебувають в офіційному обігу на території України.

Крім того, ОСОБА_3 придбавши завідомо підроблене посвідчення водія, без передбаченого законом дозволу, в порушення постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 (зі змінами та доповненнями) «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», достовірно знаючи, що у встановленому законом порядку він не проходив навчання, медичної комісії та не складав теоретичних і практичних іспитів, у зв`язку з чим не мав права керувати транспортними засобами, розуміючи протиправність своїх дій, маючи умисел, направлений на використання завідомо підробленого посвідчення водія для пред`явлення уповноваженим особам на підтвердження права керувати транспортними засобами категорії «В» та «С», яке останньому не видавалось. Так, 16.07.2026 близько 07:00 год, керуючи транспортним засобом марки «ВАЗ-2104» державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по околиці с. Кам`яногірка, Гайсинського району Вінницької області, порушив правила дорожнього руху, а саме рухався за межами населеного пункту без увімкненого ближнього світла фар, в ході чого був зупинений для перевірки документів поліцейським офіцером громади сектору поліцейських офіцерів громади відділу взаємодії з громадами Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області. Під час перевірки документів на право керування транспортним засобом, водій ОСОБА_3 , завідомо знаючи, що водійське посвідчення серії НОМЕР_1 видане нібито 16.08.2024 ТСЦ 1242 на його ім`я, з відкритими категоріями «В» та ОСОБА_6 є підробленим, надав для перевірки, у відповідності до п. 2.4 розділу 2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 поліцейському офіцеру громади сектору поліцейських офіцерів громади відділу взаємодії з громадами Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області капітану поліції ОСОБА_7 зазначене водійське посвідчення, тим самим використав завідомо підроблений документ. Згідно з висновком експерта бланк посвідчення водія серії та номером НОМЕР_1 , видане 16 серпня 2024 року на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає зразкам, які перебувають в офіційному обігу на території України.

Обвинувачений ОСОБА_3 надав суду такі показання. Зазначив, що точно не знав, що посвідчення було підроблене, неодноразово з ним їздив, однак питань ніяких не виникало. Точної дати події не пам`ятає. В на той момент в обвинуваченого не було посвідчення водія, оскільки він був позбавлений права керування транспортними засобами за вчинення адміністративного правопорушення за статтею 130 КУпАП. Йому запропонував невідомий чоловік зробити так, щоби в нього було наявне посвідчення водія на право керування транспортним засобом. Для цього обвинувачений надав йому паспорт, код та фотографію. В місті Дніпрі приїхав на територію закладу, де навчаються водінню, займався водінням, однак іспит не здавав. Згодом, через декілька днів йому надали посвідчення водія, за яке він нічого не платив. Чоловік пообіцяв, що посвідчення на право керування транспортним засобом буде відображатися в Дії. Обвинуваченому відомий порядок отримання посвідчення на право керування транспортним засобом. Сумніви щодо правильності такого способу отримання документа в обвинуваченого виникали. Згодом, обвинувачений побачив, що документ не відображається в Дії. Також, обвинувачений повідомив, що коли він згодом їхав в сторону міста Гайсин, його зупинили працівники поліції. На відповідну вимогу працівників поліції обвинувачений надав видане йому невідомою особою посвідчення та інші документи. Техпаспорт та страховий поліс працівники поліції віддали, а посвідчення почали вивчати. На той момент обвинувачений розумів, що посвідчення може бути підробленим. Після цього почалася процедура оформлення матеріалів кримінального провадження. Вину у вчинених кримінальних правопорушеннях визнає, щиро кається.

Крім показів обвинуваченого, стороною обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України подані наступні докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, що були досліджені в судовому засіданні:

– витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.07.2026,

– протокол огляду місця події від 16.07.2026 з фото таблицею до нього, де зображено детальний вигляд виявленого водійського посвідчення на ім`я ОСОБА_3 ,

– постанову про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 16.07.2026, відповідно до якої постановлено посвідчення водія серія та номер НОМЕР_1 , видане 16 серпня 2024 року на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати речовим доказом у кримінальному провадженні,

– постанову про призначення технічної експертизи документів від 16.07.2026, в якій поставлено питання, чи відповідає бланк посвідчення водія серії та номером НОМЕР_1 , виданий 16 серпня 2024 року на ім`я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зразкам, що перебувають в офіційному обігу в Україні,

– висновок експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 26.07.2026 № 1245/26-21, відповідно до якого зазначено, що бланк посвідчення водія серії та номером НОМЕР_1 , видане 16 серпня 2024 року на ім`я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає зразкам, які перебувають в офіційному обігу на території України. Відповідно до акту здачі-приймання висновку експерта загальна вартість проведеної експертизи становить 5496 грн 12 коп,

– протокол огляду предмета від 22.07.2026 року та диск із відеозаписом, де зафіксовано спілкування обвинуваченого з працівниками поліції щодо пред`явленого посвідчення, постанова про визнання речовим доказом від 22.07.2026 щодо вказаного диску з відеозаписом, на поверхні якого наявний напис «Му Медіа» DVD-R, 4,7 GB, 16x, 120 MIN», на якому міститься відеозапис із назвою «export-Iadv7» тривалістю 10 хвилин 01 секунда,

– ухвала слідчого судді Гайсинського районного суду Вінницької області від 20.07.2026, справа № 129/2769/26 про накладення арешту на майно,

– лист із Територіального сервісного центру МВС № 0542, відповідно до якого зазначено, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 видане на ім`я ОСОБА_8 . Також проінформовано, що на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 19.05.2022 ТСЦ № 0542 було видано посвідчення водія серії НОМЕР_3 категорії B, C. Вказане посвідчення водія має статус "здане на збереження”.

Судом також досліджено дані, що характеризують особу обвинуваченого:

– довідку про результати перевірки за відомостями інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості", дата та час формування довідки 17.07.2026, відповідно до якої відносно ОСОБА_3 відомості відсутні,

– характеристику, яку видано виконавчим комітетом Дашівської селищної ради Гайсинського району відносно ОСОБА_3 , відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, освіта загальна середня, одружений. Проживає в АДРЕСА_1 з дружиною ОСОБА_9 . ОСОБА_3 приймав участь в АТО 2014 році. В 2022 році був мобілізований в ЗСУ. Має статус учасника бойових дій, ветеран війни, нагороджений Золотим хрестом. На даний час демобілізований, як особа з інвалідністю внаслідок війни (третя група). За час проживання в с. Чортория громадянин ОСОБА_3 громадський порядок не порушував. З сусідами підтримує добросусідські відносини, скарг та заяв на гр. ОСОБА_3 та його сім`ю до старостату не надходило. Депутатом Дашівської селищної ради ОСОБА_3 не являється,

– лист із Комунального некомерційного підприємства "Іллінецька міська лікарня" Іллінецької міської ради від 20.07.2026 № 01-32/1245, відповідно до якого ОСОБА_3 не перебуває на обліку в лікаря-нарколога, за амбулаторною психіатричною допомогою протягом останніх п`яти років не звертався,

– відомості, які надано із ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.07.2026 № 10239, відповідно до яких ОСОБА_3 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , для проходження військової служби не призивався, проходив військову службу до 22.12.2025, нагороджений ОСОБА_10 , є учасником бойових дій,

– нагородний документ до почесного нагрудного знака Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест», яким нагороджено головного сержанта ОСОБА_11 ,

– витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11.12.2025, відповідно до якого ОСОБА_3 є особою з інвалідністю третьої групи,

– копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 21.02.2025 на ім`я ОСОБА_3 , пенсійне посвідчення серії НОМЕР_5 відповідно до якого ОСОБА_3 є особою з інвалідністю третьої групи.

Оцінюючи докази, здобуті під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні, суд визнає їх належними та допустимими, оскільки вони містять фактичні дані, що мають значення для встановлення обставин, які підлягають доказуванню, передбачені КПК України як джерела доказування та зібрані з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства. Фактичні дані, що містяться в доказах, збігаються з показаннями обвинуваченого, узгоджуються із зібраними та детально дослідженими в судовому засіданні доказами в їх сукупності та взаємозв`язку.

Отже, суд, керуючись ст. 94 КПК України, оцінюючи наведені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, враховуючи показання обвинуваченого, критично оцінивши аргументи сторони захисту, приходить «поза розумним сумнівом» до висновку про доведеність факту вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні цих кримінальних правопорушень та кваліфікує його дії за:

- ч. 3 ст. 358 КК України, тобто підроблення документа, який видається та посвідчується установою, яка має право видавати та посвідчувати такі документи, та надає право, з метою використання його підроблювачем, вчинене за попередньою змовою групою осіб;

- ч. 4 ст. 358 КК України – тобто використання завідомо підробленого документа.

Вказаний висновок суду узгоджується з п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_3 , є щире каяття.

Обставин, що згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 під час досудового розслідування не встановлено.

Суд зазначає, що згідно положень статей 50, 65 Кримінального кодексу України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При обранні покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує: суспільну небезпечність вчинених кримінальних правопорушень, ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, які згідно ст.12 КК України, є нетяжкими злочинами; наявність обставини, що пом`якшує вину обвинуваченого; дані про особу обвинуваченого, який несудимий, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває, за амбулаторною психіатричною допомогою протягом 5-ти років не звертався, а також його відношення до скоєного, суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання в межах санкцій ч. 3 ст. 358 КК України – у виді обмеження волі та ч. 4 ст. 358 КК України – у виді обмеження волі.

Остаточне покарання слід призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за правилами ст. 70 КК України.

Вирішуючи питання про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства на підставі ст. 75 КК України, суд виходить з наступного. У справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначив, що суд має оцінювати ймовірність утримання особи від вчинення нових злочинів без фактичного виконання покарання, враховуючи її особистість, обставини вчиненого, поведінку після злочину та наслідки відстрочки. Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 характеризується відсутністю компрометуючих матеріалів з боку органу місцевого самоврядування, кримінальні правопорушення вчинив вперше, є учасником бойових дій, нагороджений Золотим хрестом, є особою з інвалідністю третьої групи, одружений. Обвинувачений виявив критичне ставлення до вчинених правопорушень, що підтверджується його стабільною поведінкою щодо виконання процесуальних обов`язків та визнанням вини під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження. Суд оцінює ризик вчинення повторного правопорушення як низький, оскільки соціально-виховний потенціал особи не є вичерпаним. Враховуючи зазначене, відсутність обтяжуючих вину обставин, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_3 та запобігання новим злочинам можливе в умовах контролю органу пробації без фактичного відбування покарання. У зв`язку з цим, суд ухвалює рішення про звільнення ОСОБА_3 на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

Матеріальна шкода кримінальним правопорушенням не завдана. Цивільний позов не заявлявся.

У кримінальному провадженні витрати на залучення експертів складають 5496 грн 12 коп.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні на підставі ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ч. 9 ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого не застосовувався, підстави для застосування запобіжного заходу відсутні.

Керуючись ст. ст. 50, 65-67, 70, 75, 76, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, ст. ст. 368-371, 373, 374 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 3 ст. 358 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки;

- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судових експертиз, які становлять 5496 (п`ять тисяч чотириста дев`яносто шість) гривень, 12 копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Гайсинського районного суду Вінницької області від 20.07.2026, справа № 129/2769/26, – скасувати.

Речовий доказ посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане на ім`я ОСОБА_3 , – залишити в матеріалах кримінального провадження № 12026025090000063 від 16.07.2026.

Речовий доказ DVD-диск із відеозаписом, на поверхні якого наявний напис «Му Медіа» DVD-R, 4,7 GB, 16x, 120 MIN», на якому міститься відеозапис із назвою «export-Iadv7» тривалістю 10 хвилин 01 секунда, залишити в матеріалах кримінального провадження № 12026025090000063 від 16.07.2026.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Вінницького апеляційного суду через Іллінецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно вручити сторонам.

Суддя: