Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №695/5229/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 695/5229/25

Провадження № 22-ц/821/1562/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29 квітня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Ватажок – Сташинської А.В. в приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

21 листопада 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.03.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3960820, в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема через сайт та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну йому суму. Відповідач не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка складає 64372,50 грн.

02.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №73-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) передає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників до договору відступлення прав вимог № 73-МЛ від 02.07.2021, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 64372,50 грн, яка складається з заборгованості за основною сумою боргу в сумі 13500,00 грн, заборгованості за відсотками в сумі 48622,50 грн. та заборгованості за комісією в сумі 2250,00 грн.

Вказує, що відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості, яка залишена без виконання.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3960820 від 02.03.2021 у сумі 64372,50 грн, витрати на сплату судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03.02.2026 позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3960820 від 02.03.2021 у сумі 64372,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13.03.2026 заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 03.02.2026 у справі № 695/5229/25 за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29.04.2026 позов - задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3960820 від 02.03.2021 у сумі 64372,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладання договору про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021, факт набуття права вимоги та факт наявності заборгованості за договором про споживчий кредит, шляхом надання належних та допустимих доказів, які містяться в матеріалах справи.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру за конкретних обставин справи, та вважав, що справедливою та реальною сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню, є 8000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 29.05.2026 ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при невідповідності висновків встановленим обставинам справи, просив скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29.04.2026 щодо стягнення заборгованості та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимоги товариства повністю.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що відповідач не заперечує щодо можливості підписання будь якого договору одноразовим електронним ідентифікатором, як то вимагає ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та ЗУ «Про електронну комерцію».

В той же час, у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація про проходження ідентифікації особи, яка мала намір укласти договір, як це передбачено чинним законодавством, відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник при укладенні договору.

Зазначає, що матеріали справи взагалі не містять жодного доказу, що нібито укладення договору від 02.03.2021 № 3960820 відбувалось в порядку, визначеному чинним законодавством.

Крім того, Верховний Суд наголошував в своїй постанові (справа №758/14925/23), за відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного документа), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування.

В той же час, не зважаючи на заперечення відповідача проти надуманих припущень позивача, районний суд не звернув на це уваги. Суд першої інстанції безпідставно поклав обов`язок доведення обставин неукладення договору в електронному вигляді на відповідача, оскільки саме позивач мав надати суду відповідні докази, як особа, в розпорядженні якої мають перебувати такі докази, та особа, яка мала вчинити активні дії щодо проведення ідентифікації особи відповідача та перерахування на його рахунок коштів.

Також, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що належними доказами, які підтверджують перерахування відповідачу грошових коштів, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже, матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті договору, саме відповідачу, як і доказів належності відповідачу номера телефону, на який був направлений цифровий ідентифікатор.

Також, суд першої інстанції не звернув уваги, що у договорі факторингу жодним чином не зазначається будь-яка інформація, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача, як то ПІБ, номер кредитного договору та інші дані.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписанні договори про відступлення прав вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором.

Витяг з реєстру боржників, який був наданий позивачем, є неналежним доказом, оскільки він не містить дату його складання, не надано доказів повноважень підписувача ОСОБА_2 . Отже, позивачем не доведено факту відступлення права вимоги за договором від 02.03.2021 № 3960820.

Не зважаючи на недоведеність позовних вимог, сторона відповідача вважає за необхідне звернути увагу, що проведені розрахунки заборгованості не відповідають вимогам закону, оскільки відповідно до п.1.3 нібито, укладеного договору, строк кредитування становить 30 днів. Якщо припустити, що відповідач уклав кредитний договір, то відсотки повинні нараховуватися лише за 30 днів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

15.09.2026 від представника ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Солом`яної К.С. через систему «Електронний Суд» надійшли додаткові пояснення по справі.

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем був укладений кредитний договір № 3960820, згідно з умовами якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 1.2, п.1.3 розділу 1 договору, кредит було надано у сумі 15 000,00 грн, строком на 30 днів.

Пунктом 1.5.1 договору встановлено комісію за надання кредиту – 2 250,00 грн, яка нараховується за ставкою 15% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору, проценти за користування кредитом: 7 650,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,7 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до пункту 1.6 договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно з пунктом 2.1 договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Пунктом 2.3 договору визначено порядок пролонгації договору.

Згідно довідки про ідентифікацію ОСОБА_1 ідентифікований Товариством, одноразовий ідентифікатор S32349.

Відповідно до платіжного доручення № 40691438 від 02.03.2021 відповідачем отримано кредитні кошти в розмірі 15 000,00 грн на платіжну карту відповідача № 516875*72, призначення платежу: кошти згідно договору № 3960820.

02.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимог № 73-МЛ, за умовами якого ТОВ «Мілоан» передає/відступає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, що вказані в реєстрі боржників.

Розрахунок між сторонами за договором відступлення прав вимог № 73-МЛ від 02.07.2021 підтверджується платіжною інструкцією № 33394 від 02.07.2021.

На підтвердження наявної у ОСОБА_1 заборгованості за договором про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021, позивачем надано виписку з особового рахунку боржника, відповідно до якої, загальна заборгованість за кредитним договором становить 64372,50 грн, з яких: 13500,00 грн - сума заборгованості за сумою кредиту, 48622,50 грн - сума заборгованості за сумою відсотків, 2250,00 грн. - сума заборгованості за комісією.

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично – у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Відповідно до ст. ст. 509, 510, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Загальними умовами зобов`язання є те, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. (ст. ст. 525, 625 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що договір про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021 укладений в електронній формі, що відповідає приписам ст. 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог ст. 12 вказаного Закону.

Із копії кредитного договору та анкети-заяви на кредит № 3960820 від 02.03.2021 вбачається, що відповідач ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі, надавши ТОВ «Мілоан» свої персональні дані, подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту.

Разом з договором про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021 відповідачем було підписано шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором паспорт споживчого кредиту.

Із довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 3960820 від 02.03.2021, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором S32349, дата відправки ідентифікатора позичальнику 02.03.2021 08:41, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор +380505825985.

З досліджених судом доказів встановлено, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), то без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, який був надісланий ТОВ «Мілоан» на номер телефону, зазначений відповідачем, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору містяться коди ідентифікатори відповідача, що і є його безпосереднім підписом, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Заперечуючи щодо підписання одноразовим ідентифікатором кредитного договору, проходження верифікації та ідентифікації відповідача, клопотань про витребування оригіналу такого доказу, візуального огляду інформаційно-комунікаційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої, залучення спеціаліста або призначення відповідної судової експертизи для здійснення відповідного огляду інформаційно-комунікаційної системи з метою ознайомлення з оригіналом електронного документа, сторона відповідача не заявляла.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір не підписувався, а ідентифікація та верифікація особи, яка відбулась при укладенні договору, не підтверджена матеріалами справи, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки ідентифікація особи ОСОБА_1 відбувалась у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію» та узгоджується із положеннями ч. 6 ст. 11 зазначеного Закону. Підписання договору відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не спростовано.

Заперечуючи проти укладення договору, відповідачем не надано належних доказів укладення договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок, а також неналежності номеру телефону в момент укладення договору ОСОБА_1 , звернення відповідача до правоохоронних органів щодо неправомірного використання позивачем персональних даних відповідача чи шахрайських дій.

Також колегія суддів зазначає, що умови укладеного між сторонами кредитного договору відповідачем у судовому порядку не оспорювались.

Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів ОСОБА_1 , відхиляються колегією суддів, оскільки в матеріалах справи міститься копія платіжного доручення 40691438 від 02.03.2021, з якого вбачається, що платник ТОВ «Мілоан» здійснило перерахунок коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 у розмірі 15000,00 грн, отримувачем є ОСОБА_1 , у призначенні платежу вказано «кошти згідно договору 3960820». Доказів на спростування неналежності карткового рахунку НОМЕР_1 відповідачеві, матеріали справи не містять.

Із наведеного слідує, що позивачем доведено видачу кредитних коштів відповідачу згідно укладеного договору про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021 у розмірі 15000,00 грн.

Є необґрунтованими доводи скаржника про відсутність інших документів, які б підтверджували отримання відповідачем грошових коштів від позивача на умовах договору кредитування, так само як і розрахунку заборгованості, графіку погашення платежів, виписки по кредитному договору, оскільки в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази на підтвердження укладення кредитного договору та отримання коштів на рахунок відповідача, зокрема, копія договору про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021, Додаток № 1 до договору про споживчий кредит від 3960820 (Графік платежів), паспорт споживчого кредиту № 3960820 від 02.03.2021, Довідка про ідентифікацію, копія платіжного доручення 40691438 від 02.03.2021, анкета-заява на кредит № 3960820 від 02.03.2021, виписка з особового рахунку за кредитним договором 3960820 від 02.03.2021.

Також є необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі, що відсотки повинні нараховуватися лише за 30 днів, оскільки відповідно до п. 1.3 договору строк кредитування становить 30 днів, виходячи з наступного.

Так, умовами договору про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021 визначена сума кредиту 15000,00 грн ( п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору, кредит надається на строк на 30 днів з 02.03.2021 ( строк кредитування).

Пунктом 1.4 Договору, термін ( дата) повернення кредиту і сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом ( дата платежу) 01.04.2021.

Комісія за надання кредиту становить 2250,00 грн, яка нараховується за ставкою 15,00 % від суми кредиту одноразово (пункт 1.5.1. Договору ).

Проценти за користування кредитом - 7650,00 грн, які нараховуються за ставкою 1.70% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (пункт 1.5.2. Договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6. Договору).

Пунктом 2.2.2 Договору визначено, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем нарахування кредиту по дату завершення строку кредитування ( з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 Договору.

Згідно п. 2.2.3 Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2. процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну ( базову) ставку, встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору.

Водночас, п. 2.3.1.3 Договору визначена пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення(продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тіло кредиту).

Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який подовжено строк кредитування, нараховується за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору.

А також, згідно п. 4.2. Кредитного договору, у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, Кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України. Обов`язок Позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця.

П. 1.6 кредитного договору визначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом

Додаток № 1 до договору про споживчий кредит №3960820 від 02.03.2021 містить графік платежів за договором про споживчий кредит, в якому визначено кількість та розмір платежів, періодичність внесення.

Також згідно відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається, що нарахування відсотків за користування коштами протягом 30 днів здійснювалось згідно п. 1.5.2 Договору, а починаючи з 31 дня користування коштами, нарахування відсотків здійснювалось відповідно до п. 1.6 Договору.

Як вбачається з відомості про щоденні нарахування, позичальником була здійснена оплата за договором, а саме 01.04.2021 – сплата процентів по кредиту в сумі 2970,00 грн та сплата тіла кредиту в розмірі 1500,00 грн. Також було здійснено сплату комісії за пролонгацію в сумі 1500,00 грн 01.04.2021.

Оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження погашення відповідачем тіла кредиту (13500,00 грн), протягом 30 днів, разом з тим, позичальник для продовження строку кредитування вчинив дії, передбачені розділом 6 Правил, а саме сплатив комісію за управління та обслуговування кредиту та продовжив дію договору 16.04.202, ОСОБА_1 в цей період не повернув кредитні кошти та продовжував користуватися коштами після закінчення строку кредитування (16.04.2021), відбулася пролонгація договору відповідно до п. 2.3.1.2 кредитного договору.

Отже, перевіривши наведену позивачем суму заборгованості згідно умов договору про споживче кредитування № 3960820 від 02.03.2021, колегія суддів встановила, що сума заборгованості за умовами кредитного договору, яка підлягає до стягнення становить 62122,50 грн.

Розмір заборгованості за вказаним кредитним договором відповідає визначеному позивачем розміру заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в цій частині дійшов правильного висновку, що кредитна заборгованість відповідача за договором про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021 складає 62122,50 грн, з яких: 13500,00 грн – заборгованість за кредитом ( тіло кредиту) та 48622,50 грн – заборгованість за відсотками.

Крім того, відповідачем вказаний розмір не спростовано та не наведено власних розрахунків заборгованості, а посилання скаржника, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані поза межами користування кредитом та не підлягають до задоволення, є помилковими, спростовуються умовами договору № 3960820 від 02.03.2021 та узгоджуються із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20.

Колегія суддів зазначає, що оскільки апелянтом оскаржується заборгованість за кредитним договором в цілому, тому вважає щодо комісії необхідним зазначити наступне.

З п. 1.5.1 договору про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021 вбачається, що позичальник має сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 2250,00 грн, яка нараховуються за ставкою 15,00% від суми кредиту одноразово.

10.06.2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VІІІ.

Зазначений Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі № 755/11636/21, від 08.02.2023 року у справі № 168/349/20, та постанові Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 755/9486/21.

Крім того, відповідно до п. п. 3.1, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 (далі-Правила), у кредитному договорі або додатку до нього банки повинні надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення. Банки також зобов`язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтувати вартість супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Разом з тим, відповідно до п.3.6 Правил, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни чи припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Держава має сприяти забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри у суспільстві.

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп\2011).

Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу.

Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах.

Таким чином, п. 1.5.1 договору про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021 щодо обов`язку позичальника сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 2250,00 грн, яка нараховуються за ставкою 15,00% від суми кредиту одноразово, в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемним.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією у розмірі 2250,00 грн, та вважає, що в цій частині в задоволенні позову належить відмовити.

Вказані висновки здійснені судом на підставі правового висновку, викладеного у постанові ВС від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано доказів набуття права вимоги за кредитним договором є необґрунтованими, виходячи із наступного.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі, виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

02.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 73-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021.

Відповідно до п. 1.1 договору про відступлення прав вимоги сторони узгодили, що на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає ( відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказаних в реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами. ( п. 1.2 ).

П. 6.2.3 договору відступлення права вимоги визначено, що права вимоги переходять до нового кредитора у день здійснення фінансування (оплати) на користь кредитора у повному обсязі в сумі, вказаній в п. 7.1 цього Договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості. Оформлення відступлення права вимоги здійснюється шляхом підписання акту приймання –передачі реєстру боржників (додаток №2) відповідно до п. 8.3.2 договору.

Як вбачається із витягу реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 73-МЛ від 02.07.2021, ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором № 3960820 від 02.03.2021.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Отже, оскільки це є Витяг з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимог № 73-МЛ від 02.07.2021, він виготовлений та засвідчений представником позивача, оскільки в Реєстрі боржників до договору про відступлення прав вимоги № 73-МЛ від 02.07.2021 містяться персональні дані інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, позивач на підтвердження своїх вимог надав суду належні докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, що позивач набув права вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит № 3960820 від 02.03.2021.

Крім того, договір про відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021 відповідачем в судовому порядку не оскаржувався, є чинним, а отже право вимоги за договором про споживчий кредит №3960820 від 02.03.2021 перейшло до ТОВ «Кредит-Капітал» на законних підставах. Такий договір відступлення прав вимоги сторонами не розривався, тому підлягає до виконання.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених підстав, висновки суду першої інстанції в частині стягнення розміру комісії за надання кредиту, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою до скасування рішення у цій частині та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у позовній заяві просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 року у справі №2040/6747/18.

На підтвердження надання правничої допомоги в суді першої інстанції, позивачем надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025; акт № Д/495 наданих послуг, детальний опис наданих послуг до Акту №Д/495 від 24.07.2025; копію ордера на надання правничої допомоги.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Колегія суддів, врахувавши складність справи, ціну позову та її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, наявність численної усталеної практики, приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3000,00 грн.

Щодо вирішення питання про стягнення судового збору

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» при зверненні до суду із даним позовом сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та часткове задоволення позовних вимог, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (96,5%), а саме у розмірі 2337,60 грн. (2 422,40 грн*96,5%).

При зверненні із апеляційної скаргою, відповідач сплатив судовий збір у розмірі 4623,76 грн. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, тому сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача в розмірі 161,83 грн ( 4623,76 грн х 3,5%).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 2175,77 грн (2337,60 грн - 161,83 грн).

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29 квітня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» заборгованості за комісією у розмірі 2250,00 грн та в частині стягнення судових витрат – скасувати та ухвалити в цих частинах нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 2250,00 грн – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. та судового збору у розмірі 2175,77 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко