Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №711/9533/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 711/9533/25

Провадження № 22-ц/821/1615/26

Категорія: 310000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Безвершенко Ірини Сергіївни на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Петренка О.В. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси, повне додаткове рішення складене 01 травня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,-

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

13 жовтня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано за ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47,3 кв.м.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано за ОСОБА_2 право власності на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47,3 кв.м.

У іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Судовий збір компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

14 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Безвершенко І.С. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у даній цивільній справі.

В обгрунтування заяви посилалась на те, що у позовній заяві позивач зазначив, що попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, складає 40 000,00 грн – професійна правнича допомога.

Вказує, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у даній справі були необхідними з огляду на складність правового спору, є співмірними обсягу виконаних адвокатом робіт, відповідають вимогам ст.133, 137 ЦПК України, підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони у разі ухвалення рішення на користь позивача.

Крім того, між адвокатом Безвершенко І.С. та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги б/н від 22.09.2025, яким визначено фіксований розмір гонорару 40 000,00 грн, який 25.09.2025 був сплачений клієнтом ОСОБА_1 адвокату Безвершенко І.С.

У зв`язку з цим, представник позивача просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 40 000,00 грн у рахунок компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Також представник позивача в заяві про ухвалення додаткового рішення зазначає про те, що під час подання позову до суду виникла об`єктивна необхідність у визначенні ціни позову, що є обов`язковою вимогою відповідно до норм процесуального законодавства та безпосередньо впливає на розмір судового збору і належний розгляд справи. У зв`язку з цим, з метою визначення ринкової вартості спірного майна, позивач поніс витрати в сумі 2 500,00 грн, що підтверджується рахунком-актом виконаних робіт №01/10-2025.

На підставі наведеного, просив суд ухвалити додаткове рішення та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати, пов`язані з розглядом справи у загальній сумі 42 500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 рокузаяву представника ОСОБА_1 – адвоката Безвершенко І.С. про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн та 1 000,00 грн витрат на проведення експертної оцінки, а всього 9 000,00 грн.

У іншій частині заяву залишено без задоволення.

Додаткове рішення мотивовано тим, що представником позивача не надано суду належних і допустимих доказів обумовленого між ОСОБА_1 як клієнтом та ОСОБА_3 як адвокатом розміру гонорару в сумі 40 000,00 грн, а відповідно і про обгрунтованість заперечень представника відповідача адвоката Бабіч Т.Г. в означеному контексті, що викладені у запереченні від 24.04.2026.

Водночас, у зв`язку з тим, що представник відповідача адвокат Бабіч Т.Г. (повноваження якої щодо представництва прав та законних інтересів відповідача ОСОБА_2 не обмежуються, що підтверджується ордером серії СА №1141033 від 05.11.2025, а.с.84) у заяві від 24.04.2026 просила суд здійснити розподіл судових витрат позивача, стягнувши з відповідача 8 000,00 грн на професійну правничу допомогу (а.с.173-174), беручи до уваги, що адвокат Безвершенко І.С. надавала професійну правничу допомогу позивачу, починаючи з підготовки позовної заяви, її подання та завершуючи представництвом прав та законних інтересів останнього під час розгляду судом цивільної справи №711/9533/25, тому суд дійшов висновку щодо процесуальної можливості розподілу судових витрат позивача на правничу допомогу, стягнувши з відповідача на користь позивача 8 000,00 грн, тобто розмір правничої допомоги, що визнається стороною відповідача, адже таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на проведення експертної оцінки в розмірі 2 500 грн, суд першої інстанції виходив із того, що понесені позивачем витрати на виготовлення висновку оцінювача про вартість спірного об`єкту нерухомості були необхідними для підготовки справи до розгляду, а тому є витратами, пов`язаними з розглядом справи, в розумінні п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України, а відповідно підлягають розподілу в порядку, передбаченому ч.2 ст.141 ЦПК України.

Оскільки позивач пред`явив п`ять позовних вимог як немайнового, так і майнового характеру, дві з яких були задоволені судом, тому, керуючись п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 000,00 грн у рахунок компенсації витрат на виготовлення висновку оцінювача про вартість спірного об`єкту нерухомості, що визначена пропорційно розміру задоволених позовних вимог (2 500,00 грн/5 (кількість пред`явлених позовних вимог) = 500,00 грн; 500,00 грн х 2 (кількість задоволених позовних вимог) = 1 000,00 грн)).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

08 червня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Безвершенко І.С. подала через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просила скасувати додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року, заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу та витрат на проведення експертної оцінки – задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн та витрати на проведення експертної оцінки в розмірі 2 500,00 грн, вважаючи додаткове рішення суду незаконним і необгрунтованим.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу було надано договір про надання правничої допомоги та акт виконаних робіт.

Суди не мають однакового підходу документального підтвердження понесених витрат та не обмежують сторони у таких документах, основним аргументом має бути: заявлення таких вимог, наявність договору, акту виконаних робіт та проведення розрахунку, при цьому судова практика допускає і відстрочку платежу, тобто сторони погодили інший строк , якщо домовились між собою.

Звертає увагу суду, що з матеріалів справи вбачається, що адвокат Безвершенко І.С., як представник позивача, брала участь у судових засіданнях в суді першої інстанції, подавала від імені позивача процесуальні документи у даній справі, тому обсяг та перелік наданих послуг є доведеним та обгрунтованим.

Посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно яких, п. 169 у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (надання послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягу матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Не погоджуючись з додатковим рішенням в частині стягнення компенсації витрат на виготовлення висновку оцінювача про вартість спірного об`єкту нерухомості, вважає, що суд помилково виходив із розміру пропорційності розміру задоволених вимог, оскільки заявлені вимоги фактично становлять комплексний спосіб захисту порушеного права та випливають з одного предмету спору – визначення правового режиму спільної квартири та здійснення її поділу між колишнім подружжям.

Вказує, що кількість сформульованих у позовній заяві вимог не може бути єдиним критерієм для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки правнича допомога надавалася щодо одного предмета спору, грунтувалась на єдиній доказовій базі та єдиній правовій позиції.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат необхідно враховувати не лише формальне співвідношення задоволених та незадоволених вимог, а й характер спору, взаємопов`язаність позовних вимог, значення справи для сторін та фактичний результат її розгляду.

Вважає, що вимоги про поділ майна, визнання по частині та припинення спільної сумісної власності не є самостійними, а похідними одна від одної, тому рахувати їх як окремі вимоги є неправильним.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 29 червня 2026 року, представник ОСОБА_2 – адвокат Бабіч Т.Г., вважаючи апеляційну скаргу необгрунтованою, вимоги викладені в ній, такими, що не відповідають чинному законодавству, а оскаржуване судове рішення законним і обгрунтованим, просила додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи

Рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 20 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

14 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Безвершенко І.С. звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у даній цивільній справі.

24 квітня 2026 року засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд», представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Бабіч Т.Г. подала заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, у якому просить суд частково задовольнити заяву, визнавши достатнім розмір витрат на професійну правничу допомогу позивачу на рівні 20 000,00 грн, а також здійснивши розподіл витрат позивача, стягнувши з відповідача 8 000,00 грн на професійну правничу допомогу та 1 000,00 грн – витрат на проведення оцінки майна.

Заперечення обгрунтовані тим, що позивачем заявлено п`ять позовних вимог, з яких судом задоволено лише дві позовні вимоги, а саме: про визнання за позивачем та відповідачем права власності по частині спірної квартири. У зв`язку з цим, керуючись ч1,2 ст.141 ЦПК України, представник відповідача просить суд застосувати пропорційність для визначення розміру витрат на правничу допомогу, визначивши розмір означених витрат на рівні 2/5 частин.

Також зазначає про те, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу 40 000,00 грн є завищеним та таким, що не відповідає складності справи та вважає розумним та таким, що може бути визнаний судом розмір витрат на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн.

Врахувавши, що позовні вимоги були задоволені частково, позивачу, на переконання представника відповідача, може бути присуджено в рахунок компенсації судових витрат 8 000,00 грн у рахунок витрат на професійну правничу допомогу та 1 000,00 грн – у рахунок витрат на проведення оцінки спірного майна.

Крім того, звертає увагу суду на те, що згідно п.4.1 договору про надання правової допомоги від 22.09.2025, що долучений представником позивача до заяви про ухвалення додаткового рішення, обумовлено, що розмір гонорару адвоката встановлюється додатковою угодою. Однак жодної додаткової угоди, яка б визначала домовленість сторін про розмір правової допомоги адвоката у конкретній справі, суду не надано.

Також звертає увагу суду на те, що адвокатом Безвершенко І.С. надано акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 09.04.2026, в якому сторони визначили види послуг та фіксований розмір гонорару адвоката, про який, як стверджує представник відповідача, попередньо сторони не домовлялися.

Крім того, перелік послуг, відповідно до акту приймання передачі наданих послуг, включає в себе послуги, які фактично адвокатом не надавалися, але враховані при визначенні розміру гонорару, а саме: підготовка апеляційної/касаційної скарги (за потреби) та супровід виконання судового рішення.

Означені обставини, на переконання представника відповідача, свідчать про відсутність підстав для повного задоволення заяви про розподіл судових витрат.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалами Черкаського апеляційного суду від 15 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та призначено розгляд апеляційної скарги на 16 вересня 2026 року на 16:00 год.

06 липня 2026 року від ОСОБА_1 до Черкаського апеляційного суду надійшла заява, в якій останній просив зупинити провадження у справі у зв`язку із затвердженням мирової угоди із відповідачем.

Колегія суддів, перевіривши доводи заяви та матеріали справи виходить із наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу; 4) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення; 5) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 6) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно ст. 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи , а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки о суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу; 8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною.

Суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника.

Зупинення провадження по справі - це врегульоване законом й оформлене ухвалою суду тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, викликане наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Зупинення провадження у справі не повинно призводити до необґрунтованого затягування розгляду справи та поставлення учасників справи в стан невизначеності.

Підставою для зупинення провадження скаржник зазначив затвердження між сторонами мирової угоди, проте дана підстава не передбачена нормами ст. 251 -252 ЦПК України і не може бути підставою для зупинення провадження.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про залишення клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону додаткове рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» (частина четвертій статті 62 ЦПК України).

За положеннями пунктів 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у даній справі надавала адвокат Безвершенко І.С., що підтверджується договором про надання правничої допомоги б/н від 22.09.2025, укладеного між адвокатом Безвершенко І.С. та ОСОБА_1 , в якому сторони узгодили умови надання правничої допомоги, права та обов`язки сторін, термін дії договору, а також сторони узгодили гонорар та інші умови.

Також на підтвердження надання адвокатом правової допомоги в суді першої інстанції долучено: Акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 09.04.2026, згідно якого адвокат передав, а ОСОБА_1 отримав наступні послуги: правова допомога згідно із договором про надання правової допомоги №б/н від 22.09.2025, зокрема, первинна консультація та аналіз ситуації, визначення складу спільного майна подружжя, правова оцінка (що підлягає поділу, а що ні), складання позовної заяви про поділ майна, витребування інформації з реєстрів (нерухомість, транспорт), супровід проведення експертної оцінки майна, участь у судових засіданнях, підготовка процесуальних документів, відповіді на відзив, отримання рішення суду, підготовка апеляційної/касаційної скарги (за потреби), супровід виконання рішення суду і вартість послуг становить 40 000,00 грн та Довідку про отримання коштів,згідно якої вбачається, що 25.09.2025 від ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги №б/н від 22.09.2025 отримано грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн готівковим способом.

Водночас, сторона відповідача заперечувала проти заявленої стороною позивача суми гонорару та визнала суму у загальному розмірі 9 000,00 грн.

Отже, сторона відповідача була повідомлена про заявлений позивачем розмір витрат, які поніс позивач в суді першої інстанції та які просив стягнути з відповідача, та скористалася своїм правом на надання заперечення щодо прийняття додаткового рішення про стягнення витрат на оплату правничої допомоги з частковим визнанням суми витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат в частині витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, проаналізувавши долучені до заяви докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, зокрема, договір про надання правничої допомоги № б/н від 22.09.2025, в тому числі, пункт 4.1 та 4.2 договору та встановив, що загальна вартість правничої допомоги за цим договором сторонами останнього підлягала визначенню (узгодженню) шляхом укладення додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції стороною позивача не долучено додаткової угоди , яка б містила загальну вартість правничої допомоги за цим договором та суд дійшов висновку, що вказане унеможливлює процесуально встановити дійсні домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару, і відповідно встановити обгрунтованість розміру витрат на правничу допомогу.

Також судом першої інстанції було здійснено аналіз Акту приймання передачі наданих послуг № 1 від 09.04.2026, та встановлено, що він містить інформацію про вартість правничої допомоги в сумі 40 000, 00 грн.

Встановивши, що долучені до заяви про ухвалення додаткового рішення докази не містять додаткової угоди, яка передбачена договором про надання правової допомоги № б/н від 22.09.2025, суд дійшов обгрунтованого висновку, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів розміру гонорару в сумі 40 000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви в частині стягнення витрат на правничу допомогу та стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із того, що адвокат Безвершенко І.С. надавала професійну правничу допомогу позивачу, починаючи з підготовки позовної заяви, її подання та завершуючи представництвом прав та законних інтересів останнього під час розгляду судом цивільної справи №711/9533/25 і визнається стороною відповідача, адже таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, що на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу було надано договір про надання правничої допомоги та акт виконаних робіт, відхиляються колегією суддів, оскільки судом першої інстанції проаналізовано не лише договір про надання правової допомоги, який не містить жодної інформації щодо обумовленого між сторонами розміру гонорару, укладеним між позивачем та адвокатом Безвершенко І.С., а також прийнято до уваги відсутність додаткової угоди до договору, яка обумовлена самим договором про надання правничої допомоги № б/н від 22.09.2025, а також встановлено, що долучений Акт приймання передачі наданих послуг № 1 від 09.04.2026, містить інформацію про вартість правничої допомоги адвоката в сумі 40 000,00 грн, проте, не містить часу витраченого на кожну з наданих послуг та вартість, що унеможливлює суд перевірити реальність наданих послуг, витрачений час та вартість наданих послуг.

Крім того, договір про надання правничої допомоги № б/н від 22.09.2025 не містить пункту, згідно якого, розмір гонорару буде визначатися сторонами в акті приймання-передачі.

Отже, судом першої інстанції в повній мірі досліджені долучені до матеріал справи докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу професійну допомогу в суді першої інстанції.

Водночас, судом першої інстанції при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи в суді першої інстанції, враховано, що адвокат Безвершенко І.С. надавала професійну правничу допомогу , починаючи з підготовки позовної заяви, її подання та завершуючи представництвом прав та законних інтересів позивача під час розгляду даної справи.

Колегія суддів вважає, що отримання рішення суду, підготовка апеляційної/касаційної скарги (за потреби) та супровід виконання рішення суду не може бути віднесено до надання правової допомоги у суді першої інстанції, вартість якої підлягає відшкодування іншою особою, оскільки не є стадією судового розгляду справи по суті.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що з матеріалів справи вбачається що адвокат Безвершенко І.С., як представник позивача, брала участь у судових засіданнях в суді першої інстанції, подавала від імені позивача процесуальні документи у даній справі, тому обсяг та перелік наданих послуг є доведеним та обгрунтованим, є безпідставними, оскільки при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу, судом було враховано, що адвокат надавала професійну правову допомогу позивачу.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема на п. 169, згідно якого, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (надання послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягу матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо, оскільки у зазначеній постанові розмір гонорару визначений умовами договору про надання правничої допомоги, а у справі, яка переглядається, розмір гонорару адвоката є фіксованим та встановлюється додатковою угодою, яка відсутня у матеріалах справи, тому колегія суддів вважає факт встановлення фіксованого гонорару недоведеним.

На переконання колегії суддів, визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у даній справі, відповідає вимогам розумності та справедливості.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення компенсації витрат на виготовлення висновку оцінювача про вартість спірного об`єкту нерухомості , то колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 – 142 ЦПК України.

Згідно з правилами пунктів 1-3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 на підтвердження вартості спірного майна, надав експертну оцінку нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 і вартість експертної оцінки склала 2 500,00 грн, що підтверджується рахунком- актом виконання робіт №01/10-2025 ввід 01.10.2025.

Сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за виготовлення висновку оцінювача про вартість спірного об`єкту нерухомості, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема, якщо судом врахована експертна оцінка при визначенні ціни позову.

Враховуючи, що експертна оцінка нерухомого майна була проведена для визначення ціни позову, і вимоги позивача задоволено частково, а оплата за проведення оцінки нерухомого майна відноситься до інших судових витрат, тому з урахуванням вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов вірного висновку про стягнення витрат за виготовлення висновку оцінювача з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі, що вимоги про поділ майна, визнання по частині та припинення спільної сумісної власності не є самостійними, а похідними одна від одної, тому рахувати їх як окремі вимоги є неправильним, колегія суддів вважає помилковими, оскільки вимога про визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, була заявлена позивачем як самостійна вимога і у задоволенні даної вимоги судом було відмовлено; вимога про визнання права на частину майна — це вимога про визначення часток співвласників у праві спільної власності. Вона змінює режим майна зі спільної сумісної на спільну часткову і дана вимога була судом задоволена, і також була заявлена позивачем самостійна вимога про припинення права спільної сумісної власності, у задоволенні якої також було відмовлено, отже заявлені позивачем вимоги є окремими, а не похідними і відповідно суд першої інстанції по кожній із вимог ухвалив відповідне рішення.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що постановлене у справі додаткове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Інші доводи скаржника наведені в апеляційній скарзі суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 270, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Безвершенко Ірини Сергіївни - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко