Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №570/6425/25 — Рівненський апеляційний суд

Суд: Рівненський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 16 вересня 2026 р.

Справа: №570/6425/25

Суддя: Боймиструк С. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/6425/25

Провадження № 22-ц/4815/1782/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий : Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Незнамової Тетяни Олександрівни на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

в с т а н о в и в :

10.12.2025 представниця позивачки ОСОБА_2 – адвокат Штогрін В.С. звернулася до Рівненського районного суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути із відповідача на користь позивачки неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 457337, 05 грн.

В обґрунтування позову представниця позивачки вказує, що 04.04.2023 Рівненським міським судом Рівненської області було винесено рішення у справі №569/18194/22, яким розірвано шлюб між сторонами.

Спільні діти сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилися проживати з матір`ю.

11.01.2023 Рівненським міським судом Рівненської області винесено судовий наказ у справі №569/19124/22 про стягнення аліментів із ОСОБА_1 на утримання спільних дітей.

Проте відповідач ухиляється від свого обов`язку по утриманню дітей.

З часу винесення судом судового наказу про стягнення аліментів, який було передано на виконання до Рівненського ВДВС у Рівненському районі Рівненської області, ВП №72494289, аліменти ОСОБА_1 жодного разу не сплачувалися, внаслідок чого у нього виникла значна заборгованість – 85119,83 грн.

Представниця позивачки наводить розрахунок неустойки (пені) за виниклу заборгованість по сплаті аліментів з відповідача, що підлягає сплаті 457337,05 грн.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 51596,74 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 судові витрати – витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в дохід держави судовий збір в сумі 515,97 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Незнамова Тетяна Олександрівна подала апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Узагальнені доводи зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив факт несплати аліментів до відкриття виконавчого провадження та подальше погашення заборгованості з винним невиконанням відповідачем аліментного обов`язку. Вважає, що для покладення відповідальності у вигляді неустойки суд мав встановити наявність вини відповідача у простроченні сплати аліментів, однак цього належним чином не зробив. Посилається на те, що заборгованість була погашена за рахунок кредитних коштів, отриманих матір`ю відповідача, що, на його думку, свідчить про скрутне матеріальне становище та намір виконати рішення суду, а не про умисне ухилення від сплати аліментів. Також вказує на неналежну оцінку судом стану здоров`я відповідача, його інвалідності ІІІ групи, матеріального становища та інших обставин, які могли об`єктивно перешкоджати своєчасному виконанню аліментного обов`язку. Зазначає, що саме по собі відкриття виконавчого провадження та погашення заборгованості після його відкриття не є доказами винної поведінки відповідача, оскільки не встановлюють причин виникнення прострочення.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виконання відповідачем аліментного обов`язку шляхом поштових переказів, внесення коштів на депозит нотаріуса чи депозитний рахунок органу державної виконавчої служби за відсутності реквізитів одержувача. Вважає, що такий висновок ґрунтується на припущеннях, оскільки суд не встановив реальної можливості відповідача скористатися зазначеними способами виконання, його обізнаності щодо таких механізмів та фактичної доступності їх застосування. Зазначає, що невикористання альтернативних способів перерахування коштів саме по собі не свідчить про винне ухилення від виконання аліментного обов`язку та не може бути достатньою підставою для стягнення пені без встановлення свідомої відмови відповідача від їх використання за наявності реальної можливості це зробити.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував стан здоров`я та матеріальне становище відповідача, хоча ці обставини мають значення для визначення розміру неустойки відповідно до частини другої статті 196 СК України. Посилається на надані суду першої інстанції численні медичні документи, які підтверджують наявність у відповідача тяжких захворювань, тривале лікування та пов`язані з ним значні витрати, а також на встановлення йому ІІІ групи інвалідності з 05 січня 2026 року. Вважає, що зазначені обставини могли впливати на його працездатність, матеріальне становище та можливість своєчасно виконувати аліментний обов`язок, однак суд належної оцінки їм не надав.

Не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що несвоєчасне пред`явлення судового наказу до виконання не має значення для вирішення питання про стягнення пені. Зазначає, що судовий наказ про стягнення аліментів видано 11 січня 2023 року, тоді як до органу державної виконавчої служби його пред`явлено лише у серпні 2023 року, а відповідач, за твердженням апелянта, не був повідомлений про звернення із заявою про видачу судового наказу та не отримував його копії. Вважає, що до моменту видачі судового наказу відповідач не знав визначеного судом розміру аліментів, а до відкриття виконавчого провадження не був обізнаний про необхідність їх сплати у встановленому судом розмірі.

При цьому посилається на те, що заборгованість за період до відкриття виконавчого провадження виникла не внаслідок його винної поведінки, а на його думку, була зумовлена обставинами, пов`язаними з діями позивачки, зокрема несвоєчасним пред`явленням судового наказу до виконання та відсутністю повідомлення відповідача про його видачу. Також зазначає, що протягом цього періоду надавав кошти на утримання дітей під час їх перебування за кордоном. У зв`язку з цим вважає, що заборгованість за період з 21 грудня 2022 року до 11 серпня 2023 року не може бути покладена в основу розрахунку пені, оскільки відсутні винні дії відповідача, які спричинили її виникнення.

Заперечує висновки суду першої інстанції про відсутність істотного значення для вирішення спору обставин, пов`язаних з інвалідністю відповідача, погашенням заборгованості за рахунок кредитних коштів, отриманих його матір`ю, та наявністю іншої справи, яка може впливати на його фінансовий стан. Зазначає, що інвалідність ІІІ групи може впливати на працездатність та можливість отримання стабільного доходу, а погашення заборгованості за рахунок позикових коштів свідчить про відсутність у відповідача достатніх власних коштів та вжиття ним заходів для виконання аліментного обов`язку. Вважає, що зазначені обставини підлягали оцінці як при встановленні вини відповідача у простроченні сплати аліментів, так і при визначенні розміру неустойки, однак суд першої інстанції належної оцінки їм не надав.

Додатково посилається на положення пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 та зазначає, що відповідальність у вигляді неустойки не може покладатися на платника аліментів, якщо заборгованість виникла з незалежних від нього причин. Вважає, що при визначенні розміру пені суд має враховувати всі істотні обставини справи, зокрема тривалість прострочення, часткову чи повну сплату заборгованості та матеріальне становище платника, щоб розмір неустойки був співмірним допущеному порушенню.

Також апелянт зазначає, що позивачем було заявлено завищений розмір пені - 457 337,05 грн, без урахування обмежень, передбачених частиною першою статті 196 СК України, а також не враховано сплачені відповідачем штрафи. Вважає, що зазначені обставини свідчать про недобросовісність позивача та зловживання правом, у зв`язку з чим посилається на практику у постановах ВС від 03 червня 2020 року в справі №318/89/18, від 17 листопада 2021 року в справі №757/30424/18, від 09 серпня 2023 року у справі №932/4154/22, від 17 вересня 2025 року у справах №758/10275/21, від 19 лютого 2021 року в справі № 904/2979/20, від 24 квітня 2024 року в справі № 686/16569/22.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Штогрін Вікторія Святославівна заперечує наведені апелянтом доводи.

Зазначає, що обов`язок відповідача щодо утримання дітей виник безпосередньо із закону та не залежав від видачі судового наказу чи відкриття виконавчого провадження, а твердження про необізнаність із судовим наказом та зволікання стягувача з його пред`явленням до виконання не звільняють відповідача від відповідальності за невиконання аліментного обов`язку. Посилається на те, що відповідач не довів відсутності своєї вини у простроченні сплати аліментів, не надав доказів їх добровільної сплати чи вжиття заходів для належного виконання обов`язку, а заборгованість, визначену державним виконавцем, не оскаржував та погасив лише 1 квітня 2026 року під час розгляду справи.

Щодо посилань апелянта на стан здоров`я, інвалідність та матеріальне становище позивачка зазначає, що ці обставини не підтверджують об`єктивної неможливості виконувати аліментний обов`язок у спірний період, при цьому суд першої інстанції надані медичні документи дослідив та врахував. Вважає, що подальше погашення заборгованості не усуває відповідальності за вже допущене прострочення, а спосіб та джерело її погашення не змінюють факту порушення аліментного обов`язку.

Також заперечує проти доводів про неправильне обчислення пені та подвійне притягнення відповідача до відповідальності, зазначаючи, що суд першої інстанції правильно застосував передбачені статтею 196 СК України обмеження, у тому числі відрахувавши із граничного розміру пені суми штрафів, накладених державним виконавцем.

Зазначає, що довід апелянта про необхідність виключення з розрахунку періоду до відкриття виконавчого провадження ґрунтується на необґрунтованому твердженні про відсутність вини відповідача, а навіть таке виключення не вплинуло б на остаточний розмір пені з огляду на встановлене законом обмеження.

У зв`язку з наведеним позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони у справі є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними наявними у справі копіями свідоцтв про народження дітей.

Малолітні діти зареєстровані та проживають разом із позивачкою – матір`ю, про що свідчать довідки про реєстрацію місця проживання осіб. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

11.01.2023 Рівненським міським судом Рівненської області у справі №569/19124/22 видано судовий наказ, яким стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1136 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1136 грн., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21.12.2022 р. і до досягнення дітьми повноліття.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04.04.2023 р. шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 05.05.2023 р.

11.08.2023 державним виконавцем Рівненського ВДВС у Рівненському районі Рівненської області ЗМУ МЮ Дмитрієвою А.С. відкрито виконавче провадження №72494289 з виконання судового наказу №569/19124/22, виданого 21.06.2023 Рівненським міським судом Рівненської області.

14.11.2025 старшим державним виконавцем Рівненського ВДВС у Рівненському районі Рівненської області Львівського МУ МЮ Дмитрієвою А.С. у зв`язку із наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь стягувача у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 9714,84 грн.

Також 14.11.2025 старшим державним виконавцем Рівненського ВДВС у Рівненському районі Рівненської області Львівського МУ МЮ Дмитрієвою А.С. у зв`язку із наявною заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь стягувача у розмірі 30% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 23808,25 грн.

Як пояснили представники сторін у судовому засіданні, станом на даний час указані штрафи відповідачем не сплачено, спорів щодо винесених постанов про накладення штрафу не має.

У листі «Щодо надання інформації» Рівненського ВДВС у Рівненському районі Рівненської області від 19.11.2025 р. №78353 та розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ВП №72494289 від 19.11.2025 №78348 вказано, що заборгованість по аліментах, нараховувалася державним виконавцем згідно ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» і станом на 01.11.2025 становить 85119,83 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції 01.04.2026 ОСОБА_5 сплачено 85119,83 грн. – призначення платежу: сплата заборгованості за ВП №72494289 ОСОБА_1 .

Статтею 51 Конституції України гарантовано, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

За умовами, встановленими ч.1 ст. 3 Конвенції та ч. 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого врахування інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.1 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Згідно з статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Оскільки Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається, застосуванню підлягають норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670св19, які врахував суд першої інстанції.

Таким чином відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Довід апелянта про неможливість нарахування пені за період до відкриття виконавчого провадження є помилковим.

Обов`язок батьків утримувати дитину виникає безпосередньо із закону (стаття 180 СК України), аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (стаття 191 СК України).

Відповідачем не надано доказів добровільного виконання зобов`язання зі сплати аліментів до моменту відкриття виконавчого провадження.

Частиною першою, другою статті 169 ЦПК України встановлено, що після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має.

Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.

На спростування своєї вини у простроченні сплати аліментів відповідач посилається, зокрема, на необізнаність про видачу судового наказу та визначений ним розмір аліментів. Проте такі доводи фактично ґрунтуються на припущенні про недотримання судом першої інстанції вимог статті 169 ЦПК України щодо направлення боржникові копії судового наказу, без наведення належних доказів на підтвердження відповідних обставин.

Крім того, наведений відповідачем у відзиві контррозрахунок пені також здійснено починаючи з 21 грудня 2022 року, що не узгоджується з його посиланнями на необізнаність про визначений судовим наказом розмір аліментів та відсутність обов`язку щодо їх сплати у відповідному розмірі до моменту отримання судового наказу.

При цьому розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 19 листопада 2025 року № 78348 у виконавчому провадженні № 72494289, а також постанови про накладення штрафів відповідачем не оскаржувалися. Наведене додатково свідчить про те, що відповідач не заперечував визначений органом державної виконавчої служби період та розмір заборгованості зі сплати аліментів.

Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про ігнорування судом першої інстанції медичної документації.

Суд першої інстанції надав оцінку зазначеним доказам та правильно виходив із того, що вони підтверджують проходження відповідачем лікування, однак самі по собі не свідчать про повну втрату ним працездатності або об`єктивну неможливість виконувати грошові зобов`язання у період виникнення заборгованості.

При цьому, відповідно до частини другої статті 196 СК України суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Отже, для оцінки впливу стану здоров`я на можливість своєчасного виконання аліментного обов`язку необхідно встановити, яким саме чином відповідні обставини позначилися на матеріальному становищі платника, зокрема на його доходах, працездатності, витратах та інших обставинах, що характеризують його майновий стан.

Доказів матеріального стану відповідачем не надано.

Посилання апелянта на те, що заборгованість була погашена за рахунок кредитних коштів, отриманих його матір`ю характеризують спосіб погашення заборгованості, однак безпосередньо не характеризують поведінку самого відповідача у період виникнення прострочення та його безпосереднє ставлення до виконання аліментного обов`язку.

Посилання апелянта на відсутність у нього реквізитів для сплати аліментів та необізнаність щодо можливості їх отримання не спростовує висновків суду першої інстанції.

Наводячи відповідний спосіб добровільного виконання аліментного обов`язку, суд не встановлював для відповідача обов`язку здійснювати платежі виключно у такий спосіб, а зазначив його як один із можливих способів належного виконання обов`язку.

Якщо відповідач посилається на відсутність реквізитів як на обставину, що перешкоджала йому виконувати аліментний обов`язок, він мав довести не лише сам факт відсутності відповідної інформації, а й те, що вжив залежних від нього заходів для її отримання та належного виконання свого обов`язку.

При цьому заслуговує на увагу й те, що, за доводами самого відповідача, після відкриття виконавчого провадження 11 серпня 2023 року йому стало відомо як про існування судового наказу, так і про визначений ним розмір аліментних зобов`язань, однак доказів вжиття заходів для добровільного погашення заборгованості чи подальшого належного виконання аліментного обов`язку матеріали справи не містять.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до заперечення вини відповідача у простроченні сплати аліментів та посилання на обставини, які, на його думку, могли вплинути на можливість своєчасного виконання аліментного обов`язку. Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження об`єктивних причин, які перешкоджали відповідачу своєчасно сплачувати аліменти, матеріали справи не містять.

При цьому саме на платника аліментів покладається обов`язок доведення обставин, що свідчать про відсутність його вини у виникненні заборгованості, з огляду на презумпцію вини боржника у простроченні виконання аліментного обов`язку. Самого ж посилання на певні обставини без підтвердження їх фактичного впливу на можливість виконання аліментного обов`язку недостатньо для спростування такої презумпції.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.

Шимків С.С.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua