Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №554/2913/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/2913/25 Номер провадження 22-ц/814/2118/26Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Триголов В.М.,

судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,

Секретар: Горбун К.О.

Розглянувши у відритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 16 січня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання прально-сушильної машини LG F4V9RC9P спільною сумісною власністю подружжя, здійснення поділу прально-сушильної машини з виплатою компенсації у розмірі половини її вартості: прально-сушильну машину залишити у власності відповідача, стягнувши з неї на його користь половину вартості у сумі 19 999 грн. 50 коп.

В обґрунтування позову вказав, що він та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 16.07.2022 по 28.01.2025. У період шлюбу 14.08.2024 ними була придбана прально-сушильна машина LG F4V9RC9P за спільні кошти подружжя. На даний час між ними виникла суперечка щодо поділу вказаного майна, оскільки відповідач відмовляється передати або компенсувати частину вартості. З цих підстав, звернувся до суду з позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 16 січня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – задоволено частково.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прально-сушильну машину LG F4V9RC9P.

Здійснено поділ спільного майна подружжя, а саме прально-сушильної машини, з виплатою компенсації ОСОБА_2 ОСОБА_1 половини її вартості.

Визнано право власності на прально-сушильну машину LG F4V9RC9P за ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки прально-сушильної машини LG F4V9RC9P у розмірі 17499 грн. 50 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1059 грн. 80 коп.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – відмовлено.

Непогодившись із вказаним рішення його в апеляційному порядку оскаржив відповідач . Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не здійснив повного та всебічного дослідження обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме — щодо належності спірного майна третій особі, матері Відповідача — ОСОБА_3 , яка не є стороною у справі, однак є фактичним та законним власником прально-сушильної машини LG F4V9RC9P. Апелянт послідовно, чітко та аргументовано зазначала, що спірне майно було придбане не для потреб подружжя, а з визначеною та узгодженою метою — для облаштування житла матері Відповідача, яка безпосередньо перед цим набула у власність квартиру, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 12 серпня 2024 року. Після придбання прально-сушильна машина була негайно передана третій особі та встановлена у квартирі, придбаній ОСОБА_4 .

Суд першої інстанції не спростував і не заперечив обставин, що спірне майно було передане третій особі та використовується нею як власником, а також не встановив жодних доказів, які б свідчили про здійснення сторонами спору правомочностей власника щодо цього майна. Факт спільного проживання сторін у квартирі матері Відповідача сам по собі не змінює правового режиму майна та не свідчить про виникнення у сторін права власності або співвласності на спірну річ. Навіть за умови користування майном у побуті, визначальним є не фізичний доступ до речі, а наявність волі та правових підстав здійснювати повноваження власника, яких сторони справи не мали.

Районний суд , ухвалюючи рішення, не надав належної оцінки договору дарування прально-сушильної машинки, укладеного сторонами у усній формі. Оскільки прально-сушильна машинка є побутовим предметом, що використовується для повсякденних потреб, укладення договору дарування в усній формі є законним та відповідає чинному законодавству.

Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 16 січня 2026 року, та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

У справі встановлено, що сторони уклали шлюб 16 липня 2022 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 виданим Шевченківським відділом ДРАЦС у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) 16 липня 2022 року, а/з № 918.

28 січня 2025 року шлюб між ними розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу Серії НОМЕР_2 виданим Шевченківським відділом ДРАЦС у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 28 січня 2025 року, а/з № 14.

14 серпня 2024 року подружжям було придбано Прально-сушильну машину LG F4V9RC9P за 34 999 грн. в магазині Комфи, м.Полтава, що підтверджується Випискою з картки НОМЕР_3 виданої на ім`я ОСОБА_1 та Чеком № Ч052703-0079 від 14.08.2024 року про доставку замовлення .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що є факт порушення прав позивача діями відповідача, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання спірного майна об`єктом спільного сумісного майна подружжя набутого під час перебування у зареєстрованому шлюбі та поділу спільного майна, стягнувши з відповідача на користь позивача частину вартості спірної прально-сушильної машини .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69,72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Наведеною Постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Колегія суддів наголошує на тому, що спірна прально-сушильна машина, яка із посилань відповідача перебуває у користуванні її матері, набута за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц,провадження №61-9018сво18, Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 483/812/19, провадження №61-20774св19.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції встановив, що спірна прально-сушильна машина після розірвання шлюбу у добровільному порядку між сторонами поділена не була шляхом залишення одному з колишнього подружжя.

Відповідно до долучених до справи доказів судом встановлено, що 14 серпня 2024 року подружжям було придбано Прально-сушильну машину LG F4V9RC9P за 34 999 грн. в магазині Комфи, м.Полтава, що підтверджується Випискою з картки НОМЕР_3 виданої на ім`я ОСОБА_1 та Чеком № Ч052703-0079 від 14.08.2024 року про доставку замовлення.

Доказів на підтвердження того, що наведене майно було придбано за особисті кошти ОСОБА_1 до матеріалів справи не долучено , суму вартості майна також не спростовано. Посилання апелянта на передання спірного майна її матері у якості подарунку , не спростовують факту придбання наведеного майна у шлюбі та поширення на нього статусу спільної сумісної власності подружжя.

Отже, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна прально-сушильна машина була спільною сумісною власністю подружжя, проте домовленості щодо поділу сторони не досягли а поділу внатурі така не підлягає, у зв`язку із чим на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного майна. При цьому стороною відповідачки не спростовано вартість майна, яку було взято за основу при визначенні суми компенсації.

Згідно з частинами першоютретьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 16 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов