Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №296/6303/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/6303/25 Головуючий у 1-й інст. Пилипюк Л. М.

Категорія 59 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Талько О.Б.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/6303/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Пилипюк Л.М. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію, поширену відносно неї, щодо нібито вживання алкогольних напоїв, перебування на обліку в спеціалізованих установах, шляхом принесення публічних вибачень та надання письмових спростувань в суді, Управлінню (службі) у справах дітей Житомирської міської ради, а також шляхом надіслання листа до Управління культури Житомирської міської ради.

В обґрунтування позову зазначала, що вона є матір`ю ОСОБА_2 . В грудні 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, у якому народилася ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що з 2022 року між нею та відповідачами склались неприязні стосунки, що постійно супроводжуються наклепами та неадекватною поведінкою, оскільки вони забороняють їй спілкуватись з внучкою. Зазначала, що вона працює на посаді викладача по класу фортепіано в музичній школі «Смолянка», її репутація має важливу роль при виконанні нею професійних обов`язків. Внаслідок дій відповідачів вона зазнала приниження під час розгляду справи №278/2240/22, її честь та ділову репутацію було заплямовано поширенням відповідачами неправдивої та образливої інформації. Зокрема, в ході розгляду справи №278/2240/22 відповідачі у своєму клопотанні від 11 січня 2023 року висловили ряд наклепів, які породжують недовіру до неї, як до викладача, серед її учнів, батьків учнів, колег по роботі, тощо.

Крім того, ОСОБА_2 у червні 2023 року звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо неї (справа №278/3040/23), яку мотивувала вчиненням психологічного насилля відносно дитини. За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку про відсутність фактів вчинення нею домашнього насильства відносно її дочки та внучки. Отже, відповідачка у своїй заяві про видачу обмежувального припису здійснила наклеп з метою очорнити її ім`я, ділову репутацію, принизити її честь та гідність. Такі висловлювання відповідачів завдали їй душевного болю та страждань.

Неправдиву інформацію відносно неї відповідачі поширюють як під час судових розглядів, так і поза межами суду у вигляді заяв до державних органів, повідомлень приватного характеру, в тому числі смс із нецензурними висловами. З метою завдання шкоди її діловій репутації ОСОБА_2 у червні 2023 року направила на адресу Управління культури Житомирської міської ради заяву про вчинення домашнього насильства нею відносно неї та дочки ОСОБА_5 . На переконання позивача, відповідачі систематично та цілеспрямовано розповсюджують відносно неї неправдиву інформацію, чим принижують її честь, гідність та ділову репутацію. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції неправильно здійснено кваліфікацію фактичних даних як «оціночних суджень», оскільки твердження про те, що вона «перебуває на обліку в спеціалізованих установах (психоневрологічній лікарні) та «вчиняє домашнє насильство» містять ознаки конкретних фактичних даних. Звертає увагу на те, що нею до матеріалів справи було долучено медичну документацію, згідно яких вона на обліку у лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває, будь-яких залежностей немає. Вказує, що суд першої інстанції помилково ототожнив конституційне право на звернення із правом на безкарне поширення наклепу. Стверджує, що судом першої інстанції проігноровано преюдиційні факти та судові рішення, що набрали законної сили. Суд першої інстанції у рішенні суду не зазначив мотиви відхилення медичних довідок, характеристики та довідкам з поліції. Звертає увагу на те, що протягом тривалого часу суд першої інстанції допускав до розгляду справи в якості представника відповідачів - ОСОБА_6 , проте її право на заняття адвокатською діяльністю було офіційно зупинено. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

15 липня 2026 року на адресу суду від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Звертають увагу на те, що судами різних інстанцій розглядалися цивільні справи №278/2240/22, №278/3040/23 та №296/6732/23. Вказує, що у справі №296/6732/23 позивачем було заявлено позов про стягнення моральної шкоди, який обґрунтовувався тим, що вона під час розгляду справи зазнала приниження, порушення її особистих немайнових прав, заплямування її честі, гідності та ділової репутації, однак у позові було відмовлено. Стверджують, що у даній справі та в справі №296/6732/23 той самий предмет спору, якому вже надана правова оцінка. Зазначають, що посилання на постанову Верховного Суду від 04.07.2024 у справі №910/23597/17 не є подібною до спірних правовідносин. Вказують, що суд першої інстанції тривалий час досліджував та оголошував письмові докази, проте будь-яких клопотань у ОСОБА_1 не було.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є захист честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 та спростування поширеної відповідачами недостовірної інформації щодо вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв та перебування на обліку в спеціалізованих установах.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що поширення відповідачами недостовірної та такої, що принижує її честь та гідність інформації відбулось, зокрема, в ході розгляду судової справи №278/2240/22 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою правнучкою.

За твердженням ОСОБА_1 , під час розгляду судової справи №278/2240/22 відповідачі у своєму клопотанні від 11 січня 2023 року висловили наклепи відносно неї, що принизило її, а також завдало шкоди її діловій репутації.

У зазначеному клопотанні відповідачі зазначали наступне: « ОСОБА_1 намагалась керувати нашим сімейним життям, а коли отримала від нас опір, почала проявляти відкриту агресію. Я пояснила чоловіку про її психологічні вади, про її хвороби та про її лікування в психоневрологічній лікарні і просила не реагувати на її поведінку». «Мені, ОСОБА_8 , достовірно з дитинства відомо, що ОСОБА_1 постійно страждає на головні болі, запаморочення, безсоння. Вона перебувала на стаціонарному лікуванні у психоневрологічній лікарні на Гуйві. З часом вона почала щоденно вживати ліки разом із спиртними напоями, щоб добре спати. В результаті її поведінка стала неадекватною, вона постійно свариться, кричить, проявляє агресію до мене, мого чоловіка та до своєї матері. Із-за такої поведінки у неї немає друзів, подруг, вона ні з ким не спілкується, навіть з родичами. Увесь вільний від роботи час вона грається в комп`ютерні ігри, дивиться новини та турецькі серіали». «Однак ОСОБА_1 пропонувала нам давати ОСОБА_5 солодке вино, щоб та краще спала. Враховуючи залежність ОСОБА_1 від спиртних напоїв, немає ніякої впевненості, що вона у нашу відсутність не буде давати дитині вживати вино, яке в неї завжди є вдома».

Відповідно до копії довідки РУП ГУНП в Житомирській області від 14 квітня 2022 року про виконання результатів розгляду матеріалів, зареєстрованих в ЖЄО №1346 від 18 березня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до поліції із заявою про перевірку умов проживання її онуки ОСОБА_5 . В ході перевірки було встановлено, що між тещею ОСОБА_1 та її зятем ОСОБА_3 склались неприязні стосунки. Факт домашнього насильства з боку батька до дитини не підтвердився. Крім того, донька підтвердила факт психічних розладів у її матері ОСОБА_1 , раніше перебувала на лікуванні у психо-неврологічний лікарні.

Також встановлено, що ОСОБА_2 надіслала до Управління культури Житомирської міської ради заяву про вчинення домашнього насильства, в якій, серед іншого, описала її взаємовідносини з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , пояснювала причини їхніх конфліктів, просила захистити її та її малолітню дочку від домашнього насильства зі сторони ОСОБА_1 усіма можливими заходами, передбаченими законом.

Крім того встановлено, що ОСОБА_2 зверталась до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 05 липня 2023 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, в задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідно до довідок закладу «Музична школа «Смолянка» Житомирської міської ради №68 від 31.05.2023 та №120 від 29.10.2024 ОСОБА_1 дійсно працює у вказаному закладі на посаді викладача по класу фортепіано з 01.09.1994 по теперішній час.

Згідно характеристики виданої закладом «Музична школа «Смолянка» Житомирської міської ради №109 від 02.10.2023 ОСОБА_1 характеризується як грамотний та професійно підготовлений фахівець, відповідальна, доброзичлива, толерантна, делікатна. Серйозно ставиться до своїх обов`язків, систематично відвідує педагогічні зайняття, відкриті уроки, методичні доповіді.

Згідно довідки КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради №3143 від 05.06.2025 ОСОБА_1 на психіатричному обліку в КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради не перебуває, по допомогу до лікаря-психіатра не зверталася.

Відповідно до довідки КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради №4609 від 17.10.2023 ОСОБА_1 на наркологічному обліку в КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради ЖОР не перебуває.

Також встановлено, що у липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 89 000 грн з кожного. На обґрунтування позову вказувала, що відповідачі, діючи умисно, систематично поширювали щодо неї недостовірну, завідомо неправдиву та образливу інформацію, яка не підтвердилася у судовому порядку, зокрема у справах №278/2240/22 та №278/3040/23. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2025 року, справа №296/6732/23, яке залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанції у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 подала суду в ході розгляду справи №278/2240/22 свої письмові пояснення, в яких висловила власне розуміння причин спору та заперечення доводів іншої сторони. Надання пояснень суду по своїй суті є оціночним судженням відповідачки та не може вважатись поширенням недостовірної інформації. Такі письмові пояснення були адресовані саме суду, а тому немає підстав вважати, що ОСОБА_2 мала на меті поширити відповідну інформацію з метою заплямування честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 . Пояснення фізичної особи в судовому процесі як сторони по справі не є привселюдним поширенням неправдивої і недостовірної інформації щодо іншої сторони по справі, а тому у діях відповідачів у цій справі відсутній склад цивільного правопорушення. Заява ОСОБА_2 про вчинення домашнього насильства, адресована Управлінню культури Житомирської міської ради, не містить висловлювань щодо вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв чи перебування її на обліку в спеціалізованих установах. Зміст заяви ОСОБА_2 про вчинення домашнього насильства містить оціночні судження щодо її неприязних стосунків з матір`ю та не містить жодних висловлювань відносно ОСОБА_1 як працівника культури чи як викладача музичної школи.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Колегія суддів наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування у справі і яка інформація була поширена, тобто, чи є об`єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований зв`язок мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, чи поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не «вирвані» з нього фрази чи поняття.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №446/1953/16-ц, від 26 листопада 2025 року у справі №332/2759/23.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №758/14324/15-ц).

ЄСПЛ, розглядаючи справи про дифамацію по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, №6538/74, §66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Affaire Darthold c. Allemagne, №8734/79, §58, 25 березня 1985 року).

Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення ЄСПЛ Karpyuk and others v. Ukraine, №30582/04, 32152/04, §188, 06 жовтня 2015 року).

Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, №71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; Balaskas v. Greece, №73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ Paturel v. France, №54968/00, §37, 22 грудня 2005 року).

Якщо твердження є оціночним судженням, має існувати достатня фактична підстава для його підтвердження, інакше воно буде надмірним.

Сама лише різка форма висловлювання не є перешкодою для віднесення певного висловлювання до оціночного судження. Певні висловлювання не можуть бути спростовані за позовом про спростування недостовірної інформації (постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №541/349/20, від 19 лютого 2024 року у справі №370/1604/21).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

У рішенні ЄСПЛ «Лінгенс проти Австрії» суд також розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_2 подала до суду в ході розгляду справи №278/2240/22 свої письмові пояснення, в яких висловила власне розуміння причин спору та заперечення доводів іншої сторони.

Надаючи оцінку поширеній відповідачами інформації, суд першої інстанції вірно вважав, що поширена щодо позивача інформація є вираженням суб`єктивної думки відповідачів, відтак не може бути перевірена судом на предмет її правдивості.

Суд першої інстанції при вирішенні спору по суті також правильно керувався тим, що зазначені висловлювання відповідачів є їх власними поглядами, критичними висловлюваннями, припущеннями, що не зобов`язує останніх доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначені висловлювання є вираженням суб`єктивної думки, спогадів та поглядів ОСОБА_2 на сімейні відносини з матір`ю, їх життя, не містять жодних конкретних фактів та посилання на докази, у зв`язку із чим носять характер оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, що виключає можливість доведення їх правдивості.

Колегія суддів зауважує, що хоча висловлена відповідачами спірна інформація хоч і містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями, спогадами, переживаннями.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову та обґрунтовано виходив з того, що інформація, спростування якої вимагає позивач, є результатом участі відповідачів в судових засіданнях під час розгляду справ №278/2240/22, №278/3040/23 із застосуванням таких мовних засобів, які свідчать про те, що поширена відповідачами інформація є вираженням суб`єктивної думки, спогадів та поглядів відповідачів на сімейне життя.

Таким чином, оскільки не відбулось поширення недостовірної інформації у вигляді фактів щодо позивача, відсутній склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги про наявність недостовірної інформації, яка порочить честь, гідність та її ділову репутацію є безпідставними, оскільки розповсюджена інформація є оціночним висловлюванням, містила оцінку дій позивача при розгляді спорів про усунення перешкод у спілкуванні з внучкою та про видачу обмежувального припису, що стосується чутливої сфери сімейних правовідносин.

Отже, висловлювання під час судового процесу не є поширенням недостовірної інформації, такі дії були предметом розгляду в контексті дотримання процесуального закону щодо прав і обов`язків учасників процесу.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що здійснюючи розгляд справ, суди є безстороннім учасником процесу, а тому позиція сторін, висловлена під час судового розгляду справ, не підкріплена належними доказами, не може впливати на думку суду щодо того чи іншого факту, і не може бути фактором, який визначає та впливає на честь, гідність чи ділову репутацію позивача перед суддями у справах №278/2240/22, №278/3040/23.

Аналогічний за змістом висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 12 липня 2023 року в справі №341/1988/21.

Посилання позивача, що поширені висловлювання висловлені в образливій формі, а тому її права є порушеними, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висловлена відповідачем критика з використанням провокативної риторики не становить складу правопорушення, за який відповідач може бути притягнута до відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_2 направляючи Управлінню культури Житомирської міської ради заяву про вчинення домашнього насильства, остання реалізувала своє право, передбачене Конституцією України, на звернення до посадових осіб із повідомленням, інформацією про неналежні, на її думку, дії ОСОБА_1 щодо її неприязних стосунків з матір`ю.

Крім того, особа не може бути притягнута до цивільно-правової відповідальності за реалізацію права на звернення до уповноваженої особи, що мало місце в даному випадку, оскільки визначальним є саме факт реалізації підписантом листа, права на відповідне звернення, що підлягає перевірці та оцінці адресатом.

Отже, викладена інформація у листі-зверненні відносно ОСОБА_1 в розумінні статі 277 ЦК України не є недостовірною, яка підлягає судовому захисту шляхом її спростування, а є оцінкою особи позивача, стану справ у сімейних відносинах, тобто є суб`єктивною думкою, що виражає ставлення того, хто звертається.

У постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №712/1141/18, від 17 квітня 2019 року у справі №760/11161/17, від 21 січня 2019 року у справі №757/11377/17-ц, від 16 травня 2018 року у справі №757/15956/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі №462/4634/17-ц, від 27 травня 2020 року у справі №757/72390/17-ц, від 30 липня 2020 року у справі №200/20351/18-ц, від 15 квітня 2019 року у справі №182/6720/17-ц, від 22 травня 2019 року у справі №757/22307/17 сформульовано висновки, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Таким чином, на підставі вищевикладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується колегія суддів.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 18 вересня 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Талько О. Б.