Окрема думка від 22 червня 2026 р. у справі №990/109/23 — Велика Палата Верховного Суду

23 червня 2026 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.

справа № 990/109/23

провадження № 11-262заі25

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Під час розгляду цієї справи постало питання щодо застосування до позивача санкцій, передбачених Законом України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ «Про санкції»(далі - Закон № 1644-VІІ).

2. З висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо правомірності застосування оскаржуваними указами Президента України від 01 грудня 2022 року № 820/2022 та від 24 січня 2023 року № 43/2023 санкцій до позивача не погоджуюсь.

3. На моє переконання, ухвалена Великою Палатою Верховного Суду постанова не містить вичерпної оцінки сукупності доводів скаржника щодо відсутності фактичної основи для застосування до нього санкцій.

4. З урахуванням наведеного на підставі частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюю окрему думку, виходячи з таких міркувань.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

5. У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник) через свого представника - адвоката Пеліхоса Євгена Миколайовича звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Президента України Зеленського Володимира Олександровича

(далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправними, нечинними та скасувати:

- Указ Президента України від 01 грудня 2022 року № 820/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»

(далі - Указ № 820/2022) в частині введенні в дію пункту 8 додатка до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 01 грудня

2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме в частині застосування до ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на п`ять років;

- Указ Президента України від 24 січня 2023 року № 43/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 43/2023) в частині введення в дію пункту 8 додатка до рішення РНБО від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у редакції рішення РНБО від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а саме в частині застосування до ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на п`ять років.

6. Позов мотивований тим, що оскаржувані укази Президента України не відповідають вимогам законності, пропорційності, прозорості та об`єктивності. ОСОБА_1 як громадянин України не належить до суб`єктів, на яких поширюються положення Закону № 1644-VII, а тому до нього не можуть бути застосовані обмежувальні заходи (санкції).

7. Представник позивача стверджує, що застосовані санкції не є передбачуваними та юридично визначеними, оскільки прийняті з порушенням норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) та інших національних і міжнародних нормативно-правових актів. Вважає введені санкції протиправними й такими, що істотно порушують особисті конституційні права та інтереси позивача, охоронювані законом, зокрема право володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

8. Окрім того, представник позивача зазначає, що для застосування санкцій відносно певної особи повинні існувати підстави, визначені у частині першій статті 3 Закону № 1644-VII. Водночас у рішеннях РНБО, які введені в дію оскаржуваними указами, не зазначено жодної з підстав, визначеної у цій нормі, для застосування санкцій. Зазначені рішення РНБО також не містять інформації про конкретні дії, які начебто вчинив ОСОБА_1 та які стали підставою для застосування до нього санкцій.

9. Як зауважив представник позивача, на його запити до Служби безпеки України (далі - СБУ), Кабінету Міністрів України, апарату РНБО, Національного банку України, Державної служби фінансового моніторингу України, Міністерства культури та інформаційної політики України та Офісу Президента України, він не отримав жодних підтверджень наявності даних та обставин, які стали підставою для застосування санкцій до позивача.

10. До того ж станом на 01 грудня 2022 року та 24 січня 2023 року (дати рішень РНБО та указів Президента України, якими ці рішення введено в дію) ОСОБА_1 був громадянином України, що свідчить про звужений перелік можливих підстав для застосування до нього санкцій - здійснення терористичної діяльності. Проте станом на ці дати і на дату звернення до суду із цим позовом щодо позивача не здійснювалося та не здійснюється кримінальне провадження, пов`язане з провадженням терористичної діяльності, притягнення до відповідальності за здійснення терористичної діяльності або іншої кримінальної діяльності, що виключає застосування санкцій до нього як до громадянина України, пов`язаного з провадженням терористичної діяльності.

11. Позивач наголошує на тому, що текст указів № 820/2022 та № 43/2023 та відповідних рішень РНБО не містить посилань на будь-які конкретні правові та фактичні підстави застосування до позивача відповідних обмежувальних заходів. Окрім того, відсутнє будь-яке обґрунтування строку, на який до позивача застосовано санкції, чим порушено необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких має бути спрямоване це рішення відповідно до Закону № 1644-VII.

Позиція відповідача щодо доводів позовної заяви

12. Представник відповідача у відзиві заперечував проти задоволення позову, наголошуючи, що оскаржувані укази ухвалені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.

13. За твердженням представника відповідача, санкції до позивача застосовано РНБО за результатами розгляду пропозицій СБУ з метою забезпечення духовної незалежності, недопущення розколу суспільства за релігійною ознакою, консолідації українського суспільства та захисту національних інтересів в умовах збройної агресії російської федерації.

14. Як зазначив представник відповідача, після надходження від РНБО відповідних матеріалів Президент України в межах своїх повноважень видав укази про введення їх у дію. Застосування санкцій ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті та ефективності, а також здійснено у зв`язку з наявністю достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону № 1644-VII.

15. Закон № 1644-VII не містить вичерпного переліку загроз національним інтересам, оскільки сфера безпеки вимагає комплексного та безперервного реагування держави. Проте норми закону викладено з достатньою передбачуваністю для розуміння їх характеру та наслідків.

16. Також, за твердженням представника відповідача, обмеження права позивача на мирне володіння майном є втручанням, яке допускається в інтересах суспільства відповідно до загальних принципів та положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позиція РНБО

17. Секретар РНБО у надісланому до суду листі повідомив, що суб`єктом, який підготував та вніс на розгляд РНБО документи, які стали підставою для застосування санкцій до позивача, є СБУ.

Позиція СБУ

18. СБУ у своїх поясненнях вважає заявлені вимоги позову безпідставними, наголошуючи на законності та обґрунтованості застосованих санкцій.

19. За твердженням СБУ, на підставі контррозвідувальної інформації відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII СБУ надіслала до РНБО узагальнюючі дані щодо протиправних дій позивача, за результатами чого РНБО прийняла рішення про санкції в межах своєї виключної компетенції.

20. Як зазначила СБУ, на момент застосування санкцій позивач обіймав посаду керуючого Роменською єпархією Української православної церкви Московського патріархату (далі - УПЦ МП), а також мав титул митрополита Роменського і Буринського Іосифа. Водночас згідно з релігієзнавчою експертизою та звітом Ради з прав людини ООН, УПЦ МП перебуває у підпорядкуванні РПЦ, яка підтримує збройну агресію рф проти України. Позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частиною першою статті 4362 «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікація її учасників» Кримінального кодексу України (далі - КК України).

21. СБУ зауважила, що свобода віросповідання (стаття 35 Конституції України, стаття 9 Конвенції) не може слугувати виправданням для дій, спрямованих на завдання шкоди національній безпеці, а погляди особи мають відповідати критеріям серйозності та не суперечити інтересам суспільства.

22. На переконання СБУ, санкції за своєю правовою природою не є видом юридичної відповідальності чи покаранням (карою), а виступають спеціальними обмежувальними заходами для невідкладного реагування на загрози національній безпеці, що не виключає одночасного кримінального провадження. Водночас положення Закону № 1644-VII не виключають можливості застосування санкцій до громадян України, особливо у випадках наявності ризиків, колабораціонізму чи загрози суверенітету держави, що узгоджується з практикою Великої Палати Верховного Суду.

23. СБУ стверджує, що Президент України, приймаючи зазначені укази в оскаржуваних частинах, діяв на реалізацію своїх конституційний повноважень, у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, тобто пропорційно. Оцінка ризиків фокусувалася на існуванні ймовірності причетності особи до загроз національним інтересам, а не на доведенні вини в рамках кримінального процесу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

24. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 травня 2025 року у справі № 990/109/23 у задоволенні позову відмовив.

25. Суд першої інстанції виходив з того, що зміст норми пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII, яка визначає підстави для застосування санкцій, не обмежує її дію за колом осіб. Водночас вирішальне значення для застосування санкцій має саме певна діяльність суб`єктів, яка створює реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяє терористичній діяльності та/або порушує права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводить до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Тому позивач є суб`єктом, до якого можуть бути застосовані передбачені цим Законом санкції.

26. Як зазначив суд першої інстанції, санкції до позивача застосовані, зокрема, у зв`язку з тим, що він як керуючий Роменською єпархією УПЦ МП, маючи титул митрополита Роменського і Буринського, вчиняв дії з виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, схвалення дій російської федерації та її збройних сил. Водночас такі дії позивача можуть створювати реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, зокрема розколу в суспільстві за релігійною ознакою.

27. За висновками суду першої інстанції, внесення змін Указом № 43/2023 до санкцій, застосованих до позивача Указом № 820/2022, зумовлено тим, що мета застосування до позивача санкцій ще не досягнута. Самі ж санкції зумовлені діями позивача , які можуть створювати реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, зокрема, розколу в суспільстві за релігійною ознакою.

28. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що при виданні указів № 820/2022 та № 43/2023 в оспорюваних частинах Президент України не вийшов за межі наданих йому дискреційних повноважень, реалізувавши їх у спосіб, передбачений законами України. Такі рішення Президента України не мають ознак свавільних та прийняті з дотриманням принципу пропорційності. Наявні в матеріалах справи докази з достатнім ступенем переконливості підтверджують висновок про існування обставин, які є належними підставами для внесення СБУ пропозицій до РНБО щодо застосування та продовження строку застосування санкцій до позивача.

29. Водночас відповідальність за повноту і достовірність відомостей, викладених у пропозиціях СБУ, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали таку інформацію ініціатору.

30. Також суд першої інстанції зауважив, що втручання у право позивача на мирне володіння майном ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону № 1644-VII, та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, діяльність якої може нести загрозу національним інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

31. Таке втручання є пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача. Несприятливі для позивача наслідки запроваджених до нього санкцій дозволяють досягнути цілей, на які спрямовані рішення РНБО та оспорювані укази. Суб`єкти владних повноважень у спірних правовідносинах використали свої повноваження з належною метою, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки України.

Короткий зміст доводів апеляційної скарги

32. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

33. Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та з помилковим висновком суду про встановлення обставин справи, які насправді не підтверджені наявними у справі доказами.

34. Позивач, посилаючись на норму частини другої статті 1 Закону № 1644-VII зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції, що санкції можуть бути застосовані до позивача як громадянина України. Крім того, наголошує на можливості застосування санкцій до особи у разі здійснення нею терористичної діяльності, проте матеріали справи не містять доказів причетності позивача до такої.

35. Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції не дослідив питання, чи дійсно позивач вчинив дії, які полягають у виправдовуванні, визнанні правомірною збройної агресії російської федерації проти України, а також глорифікації осіб, які здійснювали збройну агресію російської федерації проти України, схваленні дій російської федерації та її збройних сил. З акта огляду від 10 жовтня 2022 року № 5/3/3-13027дск, в якому іде мова про вчинення позивачем таких дій, неможливо достеменно встановити факти участі позивача у згаданому в цьому акті заході та вчинення ним певних дій, оскільки він не є першоджерелом такої інформації.

36. За твердженням скаржника, сам факт складання повідомлення про підозру позивачу від 05 липня 2023 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 4362 КК України, не може свідчити, що згадані в ньому обставини дійсно відбулись. Тому ця обставина не може підтверджувати вчинення позивачем дій, які були використані як привід для застосування до нього санкцій.

37. Крім того, скаржник зазначає, що надані СБУ копії протоколів допиту свідків у кримінальному провадженні, суть яких зводиться до того, що допитані свідки впізнали позивача як учасника згаданого вище богослужіння, не можуть бути доказами в адміністративному судочинстві. Водночас у матеріалах справи немає висновку експерта за результатами проведення портретної експертизи, хоча саме такий вид судової експертизи призначений для ідентифікації особи за фотознімком (фотокарткою, негативом) та відеозаписом. Тож відповідач не довів факту участі позивача у зазначеному заході та вчинення ним наведених дій.

Аргументи учасників справи щодо доводів апеляційної скарги

Позиція відповідача

38. Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

39. Як зазначає представник відповідача, РНБО розглянула та підтримала відповідні пропозиції СБУ щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, зокрема до позивача, про що прийняла відповідні рішення. Після надходження до Президента України відповідних матеріалів (рішення РНБО з додатками, проєктів указів та пояснювальних записок до них) він видав оскаржувані укази, якими увів у дію рішення РНБО.

40. Президент України, видаючи зазначені укази в оскаржуваній частині, реалізував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, тобто пропорційно.

Позиція СБУ

41. СБУ у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

42. За твердженням СБУ, матеріали справи містять докази створення з боку апелянта загроз охоронюваним законом інтересам суспільства і держави, які слугували підставою для застосування санкцій. Водночас суд першої інстанції надав належну оцінку таким діям апелянта. Позиція представника позивача про безпідставність вжитих заходів не містить жодного документального підґрунтя.

43. Посилання ж апеляційної скарги на те, що позивач не є суб`єктом, до якого згідно із Законом № 1644-VII можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи, СБУ вважає необґрунтованим. СБУ зауважила, що 20 вересня 2022 року позивач залишив територію України та прибув на територію російської федерації, громадянином якої також був, після чого на територію України вже не повертався. Тобто позивач у розумінні підпункту «в» пункту 33 статті 4 Митного кодексу України набув статусу нерезидента, що спростовує доводи скарги про неможливість застосовувати до позивача санкції.

44. Також СБУ зазначила, що протоколи допитів свідків у кримінальному провадженні мають додатковий характер та містять фактичні дані, що підтверджують відомості, які викладені в документальних матеріалах СБУ, що слугували підставою для застосування санкцій та здобувались у процесі оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, а тому не створюють достатніх підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Обставини справи, встановлені судом

45. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Слободзея Слободзейського району Республіки Молдова, займав посаду керуючого Роменської єпархії УПЦ МП, а також мав титул митрополита Роменського і Буринського Іосифа.

46. 28 грудня 2022 року з посиланням на пункт 26 статті 106 Конституції України, статей 17, 19 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» Президент України видав Указ № 898/2022, яким постановив вважати таким, що втратив громадянство України, зокрема, ОСОБА_1 , 1978 року народження, уродженця Республіки Молдова, який проживає у Запорізькій області.

47. У межах розгляду справи № 990/312/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СБУ та ДМС України, вирішувалось питання наявності підстав для визнання Указу № 898/2022 протиправним та його скасування.

48. За результатом розгляду зазначеної справи Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 02 квітня 2025 року, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

49. 01 грудня 2022 року Президент України видав Указ № 820/2022, яким відповідно до статті 107 Конституції України введено в дію рішення РНБО від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування - 06 грудня 2022 року («Урядовий кур`єр», № 258) (а. с. 68, том II).

50. Згідно з рішенням від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» РНБО, розглянувши діяльність релігійних організацій на території України в умовах військової агресії російської федерації проти України, з метою забезпечення духовної незалежності, недопущення розколу в суспільстві за релігійною ознакою, сприяння консолідації українського суспільства та захисту національних інтересів, вирішила підтримати внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (а. с. 69, 70, том II).

51. Відповідно пункту 8 додатка до рішення РНБО до ОСОБА_1 застосовано такі обмежувальні заходи (санкції) згідно із Законом № 1644-VII, як: 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 9) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 10) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; 11) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 12) заборона на набуття у власність земельних ділянок. Строк застосування обмежувальних заходів - п`ять років (а. с. 71-74 том II).

52. Також 24 січня 2023 року Президент України видав Указ № 43/2023, яким відповідно до статті 107 Конституції України увів у дію рішення РНБО від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Указ набрав чинності з дня його опублікування - 26 січня 2023 року («Урядовий кур`єр», № 18) (а. с. 82, том II).

53. Згідно з рішенням від 24 січня 2023 року «Про внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» РНБО відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII вирішила: підтримати внесені СБУ пропозиції щодо внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій); внести зміни до санкцій, застосованих відповідно до рішення РНБО від 01 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеного в дію Указом № 820/2022, виклавши додаток у редакції, що додається (а. с. 83, том II).

54. Відповідно до пункту 8 додатка до рішення РНБО від 24 січня 2023 року до ОСОБА_1 згідно із Законом № 1644-VII застосовано такі обмежувальні заходи (санкції): 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 9) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона); 10) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 11) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; 12) анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод; 13) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 14) заборона на набуття у власність земельних ділянок. Строк застосування обмежувальних заходів - п`ять років (а. с. 84-87, том II).

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

55. 23 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою задовольнила частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; змінила рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2025 року в адміністративній справі № 990/109/23, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; залишила без змін у решті рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2025 року.

56. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування санкцій до позивача ґрунтується на положеннях Закону № 1644-VII, а також здійснюється в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України. Такі санкції є легітимним інструментом захисту національної безпеки, суверенітету, територіальної цілісності, інформаційної безпеки та забезпечення духовної незалежності суспільства.

57. Санкції мають виключно превентивний, а не каральний характер, оскільки спрямовані на запобігання загрозам і не вимагають дотримання стандартів доказування, притаманних кримінальному процесу (зокрема, наявності обвинувального вироку, виключно допустимих у кримінальному процесі доказів тощо). Водночас органи влади не зобов`язані розкривати інформацію з обмеженим доступом на позасудові запити (зокрема, у відповідь на адвокатський запит поза межами судового провадження). Гарантією захисту прав позивача в такому разі є право на звернення до суду, яким позивач скористався. У межах цього провадження здійснено дослідження відповідних матеріалів СБУ (у режимі обмеженого доступу) на предмет достатності фактичного підґрунтя для застосування санкцій.

58. Щодо доводів про неможливість застосування санкцій до громадянина України з посиланням на частину другу статті 1 Закону № 1644-VII, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подібне тлумачення суперечило б меті цього Закону, оскільки ставило б ефективність державної реакції на загрози національній безпеці залежно не від формального статусу особи (громадянства), а не від суті її діяльності. Також наведене не узгоджується із системним тлумаченням пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, який використовує широке поняття «інших суб`єктів» без обмеження за критерієм громадянства. Додатково Велика Палата Верховного Суду зауважила, що позивач на час видання оскаржуваних указів мав також громадянство російської федерації, тобто ефективний правовий зв`язок з державою-агресором, що додатково спростовує довід про неможливість застосування до нього санкцій.

59. Також Велика Палата Верховного Суду встановила, що втручання у право власності позивача (тимчасове обмеження прав користування та розпорядження активами строком на п`ять років без позбавлення права власності) відповідає критеріям законності, легітимної мети та пропорційності. Ухвалені рішення про застосування санкцій не мають ознак свавілля, оскільки базуються на достатній фактичній основі (документах СБУ, висновках лінгвістичної та релігієзнавчої експертиз). Водночас Велика Палата врахувала, що санкції мають тимчасовий характер, не позбавляють особу права власності та передбачають законодавчий позасудовий механізм їх дострокового скасування в разі зміни обставин (частина сьома статті 5 Закону № 1644-VII), що виключає покладення на особу надмірного тягаря.

60. Щодо індивідуалізації обґрунтування указів та компенсаторного характеру судового перегляду Велика Палата Верховного Суду звернула особливу увагу на питання індивідуалізації обґрунтування рішень про застосування санкцій та співвідношення між обсягом такого обґрунтування в текстах публічних актів і повнотою наступного судового перегляду, яке постало з висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні від 16 жовтня 2025 року у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України».

61. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, у зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив, що рішення РНБО не містили індивідуалізованих обґрунтувань, а механічно відтворювали загальні підстави закону без пояснення того, як саме вони стосуються конкретної особи.

62. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що тексти рішень РНБО та указів Президента України містять лише загальне формулювання мети та зазначення позивача за прізвищем у додатку, без конкретизації безпосередньо в тексті акта тих дій (участь у богослужінні, зміст виголосів тощо), які стали підставою для загрози. З урахуванням цього Велика Палата Верховного Суду визнала, що відсутність такої конкретизації безпосередньо в тексті публічного акта є недоліком, який не повністю узгоджується зі стандартами ЄСПЛ: належне обґрунтування має бути доступним особі принаймні в обсязі, достатньому для з`ясування суті причин і підготовки правової позиції.

63. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій справі зазначений недолік був повністю компенсований повноцінним судовим переглядом, який включав: забезпечення представникам позивача допуску до матеріалів справи з обмеженим доступом (листів СБУ з грифом «ДСК»); надання позивачу реальної можливості подати пояснення, заперечення та оспорити фактичні обставини; дослідження судом першої інстанції та Великою Палатою Верховного Суду (в апеляційному порядку) доказової бази, включно з переглядом відеозапису, викликом експерта та оцінкою матеріалів кримінального провадження.

64. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вирішила, що хоча відсутність детального обґрунтування в самих указах є недоліком мотивування суб`єкта владних повноважень, однак вона не є самостійною підставою для їх скасування, оскільки матеріали справи містили належне індивідуальне обґрунтування, яке було повністю перевірене судами. Тож позивач отримав реальну можливість з`ясувати суть підстав застосування санкцій, оспорити їх і домогтися судової оцінки індивідуального обґрунтування обмежувальних заходів, що відповідає вимозі ефективного судового захисту в розумінні статті 13 Конвенції.

65. Водночас Велика Палата Верховного Суду окремо наголосила, що такий компенсаторний механізм не є універсальним, і надалі від суб`єктів владних повноважень очікується наведення принаймні стислого викладу підстав у самих актах.

66. Також Велика Палата Верховного Суду дослідила надані СБУ документи, висновок судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи мовлення, науково-консультаційний висновок спеціаліста та висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління УПЦ і встановила наявність достатньої фактичної основи для висновку про створення діяльністю позивача потенційних загроз національній безпеці України.

67. Ураховуючи наведене та те, що Президент України в межах наданих йому дискреційних повноважень і в умовах потреби невідкладного реагування на загрози здійснив оцінку ризиків без ознак свавілля, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, змінивши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції з урахуванням викладених у цій постанові стандартів перевірки обґрунтованості застосування санкцій.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

68. З огляду на наведені вище заперечення щодо сформульованих Великою Палатою Верховного Суду висновків у цій справі вважаю за необхідне в окремій думці зосередити увагу на таких питаннях.

Щодо наданої оцінки доводам позивача стосовно застосування санкцій (наявності достатньої фактичної основи для таких обмежень)

69. Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду цієї справи виснувала про наявність у справі достатньої фактичної основи для застосування санкцій до позивача, оскільки обставини, встановлені в матеріалах СБУ, у своїй сукупності обґрунтовано свідчать про потенційну загрозу національним інтересам і національній безпеці України в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.

70. Утім, на моє переконання, висновок більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо правомірності застосування санкцій до позивача є передчасним, оскільки не надає належної оцінки доводам скаржника та порушує баланс між захистом національної безпеки й гарантіями фундаментальних прав і свобод людини, виходячи з таких міркувань.

71. Відповідно до статті 1 Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи. Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

72. За пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3 Закону № 1644-VII підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

73. Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.

74. Питання застосування обмежувальних заходів (санкцій) щодо осіб, включення їх до реєстру підсанкційних осіб та особливості перегляду законності підстав застосування таких заходів на національному / наднаціональному / міжнародному рівнях були предметом судового розгляду ЄСПЛ.

75. ЄСПЛ у рішенні від 20 червня 2002 року у справі «Ал-Нашіф та інші проти Болгарії» (Al-Nashif and Others v. Bulgaria, заява № 50963/99) зазначив, що, навіть якщо під загрозою стоїть національна безпека, концепції законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи, які зачіпають основоположні права людини, підлягали певній формі змагального провадження перед незалежним органом, уповноваженим перевіряти причини рішення та конкретні докази, якщо необхідно, з відповідними процесуальними обмеженнями щодо використання секретної інформації. Особа повинна мати можливість оскаржити твердження виконавчої влади про те, що на карту поставлена національна безпека. Хоча оцінка виконавчої влади щодо того, що становить загрозу національній безпеці, природно, матиме значну вагу, незалежний орган повинен мати можливість реагувати у випадках, коли посилання на цю концепцію не має розумного підґрунтя у фактах або розкриває тлумачення поняття «національна безпека», що є незаконним або суперечить здоровому глузду, або є свавільним. За відсутності таких гарантій поліція чи інші державні органи зможуть свавільно посягати на права, захищені Конвенцією.

76. Окрім того, у рішенні від 21 червня 2016 року у справі «Ал-Дулімі та компанія Монтана Менеджмент проти Швейцарії» (Al-Dulimiand Montana ManagementInc v. Switzerland, заява № 5809/08) ЄСПЛ зауважив, що стаття 6 § 1 Конвенції вимагає, щоб суд або трибунал мав «повну юрисдикцію» розглядати скаргу, тобто оцінювати всі питання факту та права, які мають відношення до спору, що розглядається. Це, зокрема, означає, що суд повинен мати повноваження розглядати по суті кожну з підстав позивача, не відмовляючи в розгляді жодної з них, і чітко обґрунтовувати їхнє відхилення. Що стосується фактів, то суд повинен мати можливість дослідити ті факти, які є ключовими для справи позивача (див. рішення ЄСПЛ від 22.11.95 у справі «Брайан проти Сполученого Королівства» (Bryan v. The United Kingdom, заява № 19178/91). Під час розгляду спору щодо рішення про включення особи до переліку або відмову виключити особу з переліку національні суди повинні бути спроможними отримати - у разі необхідності, дотримуючись процедури, що забезпечує належний обставинам рівень конфіденційності, - достатньо точну інформацію для здійснення належної перевірки будь-яких обґрунтованих і логічних тверджень, зроблених включеними до списку особами, про безпідставність їхнього включення до переліку. Будь-яка неспроможність отримати доступ до такої інформації може слугувати вагомим доказом того, що застосований захід є свавільним, особливо, якщо відсутність такого доступу є тривалою, а отже, продовжує перешкоджати здійсненню судової перевірки.

77. У рішенні ЄСПЛ від 16 жовтня 2025 року у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України» (заява № 18049/18) ЄСПЛ звернув увагу, що Закон № 1644-VII слугував лише загальною нормативно-правовою базою для застосування обмежень; його положення підлягали практичному тлумаченню та застосуванню в окремих рішеннях РНБО та Президента України. Тому Суд повинен розглянути, чи були оскаржувані рішення стосовно підприємства-заявника достатньо обґрунтованими. Суд відповідає на це питання негативно. Жодне з оскаржуваних рішень не містило будь-яких індивідуалізованих обґрунтувань. Натомість вони механічно відтворювали всі підстави для застосування різних обмежень, передбачених у відповідній статті Закону № 1644-VII, без пояснення, як конкретно вони стосувалися підприємства-заявника. На думку Суду, хоча за конкретних обставин було б прийнятно, щоб оскаржувані рішення не містили всіх фактичних та юридичних деталей, які призвели до застосування санкцій, для підприємства-заявника було важливо мати можливість з`ясувати суть причин для їхнього застосування та підготувати свою юридичну аргументацію.

78. Хоча національні суди не могли ухвалювати рішення щодо суті або доцільності санкцій, оскільки такий вибір підпадав під виключну роль Ради Безпеки ООН як кінцевого політичного органу, що ухвалював рішення з таких питань, національні органи влади все ще мали обов`язок, який виходив за межі перевірки того, чи дійсно імена заявників були включені до санкційних списків і їм належали відповідні активи. Суди держави-відповідача повинні були провести достатній розгляд, щоб переконатися, що внесення до списку не було свавільним (див. згадане рішення у справі «Аль-Дулімі та «Монтана Менеджмент Інк.» проти Швейцарії» (Al-Dulimi and Montana Management Inc. v. Switzerland), пункти 146-152).

79. Навіть коли постає питання національної безпеки, концепції законності та верховенства права в демократичному суспільстві вимагають, щоб заходи, які впливають на основоположні права людини, підлягали розгляду в межах певної форми змагального провадження у незалежному органі, компетентному переглядати підстави для ухвалення рішення. Якщо не існуватиме можливості ефективно оскаржити твердження виконавчих органів влади, якщо йшлося про питання національної безпеки, державні органи матимуть змогу свавільно посягати на захищені Конвенцією права (див. рішення ЄСПЛ від 03 лютого 2022 року у справі «Шекс проти Хорватії» , заява № 39325/20, пункт 64).

80. Суд зазначає, що, на відміну від справ щодо санкцій, накладених резолюціями Ради Безпеки ООН, оскаржуваний захід у цій справі був суто національним заходом, запровадженим рішеннями органів державної влади України в межах їхньої компетенції. У цьому сенсі, незважаючи на винятковий контекст, його юридичний характер нічим не відрізнявся від будь-якого іншого окремого указу чи адміністративного розпорядження, що регулярно видавали відповідні органи державної влади в ході звичайного виконання своїх повноважень. У Конституції України чи будь-якому іншому положенні національного законодавства, якщо тлумачити його у звичайному значенні використаної в ньому мови, ніщо прямо не забороняло українським судам розглядати підстави для тверджень проти підприємства-заявника або оцінювати достовірність інформації, наданої СБУ на підтримку цих тверджень.

81. Незважаючи на дискреційні повноваження, надані РНБО та Президенту України у питаннях національної безпеки та оборони, здійснений Верховним Судом судовий контроль не міг розглядатися як достатня процесуальна гарантія від свавілля. Це пояснюється тим, що він не включав будь-якої перевірки того, чи ґрунтувався перший Указ Президента України на достатньо значних фактологічних підставах або чи були фактологічні твердження щодо підприємства-заявника обґрунтованими (див. пункти 97-108 рішення ЄСПЛ від 16 жовтня 2025 року у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України»).

82. Окрім того, ЄСПЛ під час розгляду справ, які стосувалися порушення вимог Конвенції внаслідок застосування санкцій до приватних осіб, неодноразово звертався до практики Суду справедливості Європейського Союзу (далі - ССЄС) як джерела наднаціонального права. Наприклад, у рішенні від 03 вересня 2008 року у справі «Каді і Міжнародний Фонд Аль Баракаат проти Ради і Комісії» (Yassin Abdullah Kadi and Al Barakaat International Foundation v Council of the European Union and Commission of the European Communities) ССЄС дійшов висновку, що принцип ефективного судового захисту є загальним принципом права Євросоюзу, який, зокрема, закріплений у статтях 6 та 13 Конвенції і зазначений принцип у контексті перевірки правомірності включення особи до санкційного списку вимагає, щоб відповідний орган Європейського Союзу обов`язково повідомив про підстави застосування санкцій зацікавленій фізичній чи юридичні особі або ж при прийнятті рішення про санкції, або ж якнайшвидше після його прийняття, щоб дозволити їм реалізувати своє право на звернення до суду. Суд зауважив, що необхідність дотримання обов`язку щодо повідомлення підстави запровадження обмежувальних заходів (санкцій) потрібна як для того, щоб особи, відносно яких вони застосовані, могли захистити свої права в найкращих можливих умовах та вирішити із знанням фактів, чи є сенс звернення до суду, так і щоб дозволити суду провести перевірку законності застосованого заходу.

83. ЄСПЛ наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ від 01 липня 2003 року у справі «Суомінеен проти Фінляндії» № 3780001/97, пункт 36).

84. Національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору [див. пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156, 157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus N 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02)].

85. Тож, на моє переконання, судовий контроль за законністю застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) не може обмежуватися формальною оцінкою процедури їхнього введення, а має забезпечити достатні процесуальні гарантії від свавілля суб`єктів владних повноважень під час ухвалення таких рішень, тобто обов`язково включати перевірку належної фактичної основи та підстав застосованих обмежень.

86. Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 1644-VII застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності.

87. Обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

88. Відповідач не довів, на мою думку, законності і правомірності оспорюваних указів, зокрема не надав достатніх та переконливих доказів на спростування доводів позивача щодо відсутності фактичних підстав застосування санкцій.

89. Велика Палата Верховного Суду, хоча й урахувала практику ЄСПЛ щодо застосування обмежувальних заходів (санкцій), у тому числі рішення від 16 жовтня 2025 року у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України», однак не надала вичерпної оцінки сукупності доводів ОСОБА_1 та наведеним на їх підтвердження аргументам щодо відсутності фактичної основи для застосування до нього санкцій.

90. На моє переконання, Велика Палата Верховного Суду належним чином не спростувала твердження скаржника про те, що матеріали, на які у свої доводах посилаються суб`єкти владних повноважень, не містять беззаперечних і достатніх доказів вчинення позивачем конкретних протиправних дій, які б створювали реальну, а не гіпотетичну загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України в розумінні Закону № 1644-VII.

91. Натомість Велика Палата Верховного Суду обмежилася загальним висновком про наявність у матеріалах справи достатньої фактичної основи, взявши до уваги інформацію СБУ, на підставі якої РНБО було прийнято рішення про застосування санкцій до позивача.

92. Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, на мою думку, залишила без належної уваги суттєві аргументи позивача щодо відсутності в матеріалах справи доказів вчинення ним дій, які були використані як привід для застосування до нього санкцій. Зокрема, не приділили належної уваги питанню, чи можуть первинні матеріали СБУ з обмеженим доступом та самі по собі матеріали кримінального провадження автоматично підтверджувати безумовну наявність підстав для застосування обмежувальних заходів позасудового характеру (санкцій).

93. Звертаю увагу на те, що посилання на «потенційний» характер загроз у розумінні статті 3 Закону № 1644-VII не може слугувати універсальною підставою для визнання правомірними рішень, ухвалених виключно на основі припущень чи абстрактних ризиків. Потенційна загроза національним інтересам і національній безпеці має обґрунтовуватись логічною, об`єктивною та перевіреною сукупністю фактичних обставин, а не гіпотетичними припущеннями наявності підстав для їх застосування.

94. Більше того, на мою думку, визнавши наявність процесуального дефекту в оскаржуваних указах, а саме відсутність будь-яких індивідуалізованих обґрунтувань у їхніх текстах (що прямо суперечить стандартам, викладеним у рішенні ЄСПЛ у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України»), Велика Палата Верховного Суду мала здійснити всебічний судовий контроль та більш ретельно зосередитися на оцінці підстав застосування щодо позивача санкцій. Натомість фактичне «автоматичне» погодження з матеріалами СБУ не може виправдовувати відсутність належного обґрунтування та усувати «вади» обґрунтування оспорюваних указів.

95. Переконаний, що дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень щодо застосування санкцій не є абсолютними. Суб`єкт владних повноважень, ухвалюючи рішення про обмеження прав і свобод особи, зобов`язаний навести наявність фактичної основи для застосування обмежувальних заходів.

96. Натомість суд, здійснюючи судовий контроль, зобов`язаний перевірити, чи ґрунтується рішення на об`єктивних даних і чи існує реальна загроза національним інтересам і національній безпеці, а не припущення. Застосування до особи обмежувальних заходів (санкцій) не може базуватися на припущеннях, матеріалах чи інформації без надання особі можливості її спростування.

97. Завдання суду полягає в перевірці правомірності рішення суб`єкта владних повноважень саме на момент його прийняття (ex ante) виходячи з тих обставин та матеріалів, які реально існували й були належним чином оформлені на той час.

98. Водночас Велика Палата Верховного Суду не надала належної оцінки доводам позивача про заперечення самої події правопорушення та залишила поза увагою, що вирок суду у кримінальному провадженні за фактом інкримінованого позивачу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 4362 КК України, щодо позивача наразі відсутній.

99. Проте застосування підходу, за якого санкції застосовуються до особи на підставі матеріалів кримінального провадження, в якому ще немає вироку, або висновків експертів, зроблених поза межами змагального процесу, чи контррозвідувальної інформації без надання можливості її спростування, фактично легітимізує позасудове покарання під виглядом так званої превенції. Водночас слід зважати на те, що використання незавершеного кримінального провадження як фактичної підстави для застосування обмежувальних заходів за відсутності обвинувального вироку суду створює ризики розмивання гарантій презумпції невинуватості, закріпленої у статті 62 Конституції України.

100. Вважаю, за відсутності чіткої, перевіреної та беззаперечної фактичної основи не може вважатись обґрунтованим та правомірним застосування санкцій адже позбавляє особу фактично реальної можливості ефективно спростувати покладені в основу їх застосування факти.

101. Окрім того, на моє переконання, навіть за умови визнання наявності легітимної мети захисту національної безпеки та суверенітету в умовах повномасштабної збройної агресії застосування будь-яких обмежувальних заходів має суворо відповідати критерію пропорційності. Хоча держава в умовах повномасштабної війни має широку межу розсуду в питаннях національної безпеки, така межа не є необмеженою, і навіть під час воєнного стану органи влади зобов`язані дотримуватися верховенства права та базових процесуальних гарантій.

102. Дотримання стандартів верховенства права та висока якість судового контролю є головними мірилами зрілості демократичної держави, у тому числі в умовах збройної агресії, оскільки ефективна протидія зовнішньому ворогу вочевидь не може здійснюватися без урахування фундаментальних гарантій прав і свобод людини.

103. Попри прагнення держави захистити національні інтереси, втручання у сферу фундаментальних прав (зокрема тих, що гарантовані статтями 1, 3, 21, 35 Конституції України та статтями 6, 9, 13 Конвенції) за відсутності належної та перевіреної фактичної основи, поза межами судової процедури та змагального процесу, покладає на особу надмірний і непомірний тягар.

104. З огляду на викладене вважаю передчасним висновок Великої Палати Верховного Суду, яка погодилася з рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до позивача спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, оскільки він ґрунтується на недостатньо перевіреній фактичній основі в межах повноцінного судового контролю, що створює ризик порушення гарантованих Конвенцією прав позивача на ефективний судовий захист та захист від свавільного втручання (статті 6, 9, 13 Конвенції).

ВИСНОВКИ

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала принаймні частково задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2025 року в адміністративній справі № 990/109/23 в частині відмови в задоволенні вимог позову ОСОБА_1 про визнання протиправним, нечинним та скасування: 1) Указу Президента України від 01 грудня 2022 року № 820/2022 щодо застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на п`ять років; 2) Указу Президента України від 24 січня 2023 року № 43/2023 щодо застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) строком на п`ять років, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Суддя О. О. Банасько