Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №922/2523/22 (922/2310/26) — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2523/22 (922/2310/26)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод"

про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод"

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод", в якій просить суд стягнути остаточний розрахунок при звільненні в розмірі 65400,00 грн, у тому числі заробітна плата в розмірі 57646,79 та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 07 липня 2023 року по 07 січня 2024 року в розмірі 36000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка працювала у відповідача з 07.10.2003 на посаді учня токаря, токарем, з 01.10.2010 на посаді токаря 4-розряду в цеху комплектуючих виробів і була звільнена за власним бажанням 06.07.2023 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. При звільнені позивачки відповідачем не був проведений остаточний розрахунок, а також не повідомлені про нараховані суми, які належать виплаті при звільненні, разом із позовною заявою, позивачка подала заяву про витребування у відповідача довідки про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на день звільнення, про заборгованість по заробітній платі, довідку про остаточний рахунок при звільненні позивачки, та розмір вихідної допомоги при звільненні.

В провадженні Господарського суду Харківської області у складі судді Міньковського С.В. перебуває справа про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод".

Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.06.2026 позовна заява в межах справи про банкрутство (вхідний номер 2310/26 від 26.06.2026) передана на розгляд судді Міньковському С.В.

Ухвалою суду від 26.06.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

13.07.2026 до суду від позивача надійшла заява по усунення недоліків, до якої долучено уточнену позовну заяву, в якій крім іншого позивачка просить суд стягнути на її користь остаточний розрахунок при звільненні в розмірі 65400,00 грн та середній заробіток при звільнені за період з 07 липня 2023 року по 07 липня 2024 року в розмірі 36000,00 грн, а також судовий збір 3328,00 грн.

Судом встановлено, що за своїм змістом вищевказана уточнена позовна заява є позовною заявою у новій редакції, яка подана на виконання ухвали суду від 26.06.2026.

Ухвалою від 15.07.2026 господарський суд прийняв позовну заяви до розгляду; відкрив провадження у справі № №922/2523/22 (922/2310/26); постановив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; встановив відповідачу згідно зі ст.ст. 250, 251 ГПК України строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу.

Цією ж ухвалою суд встановив позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому частково визнає позов в розмірі 65397,15 грн заробітної плати, в т.ч. компенсація невикористаних відпусток, та вихідна допомога при виході на пенсію, стосовно середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі у розмірі 36000,00 грн, відповідач позовні вимоги в даній частині не визнає, посилається на те, що позов про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поданий позивачем 26.06.2026 р., тобто через більш ніж 30 місяців з моменту звільнення (06.07.2023 р.) просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати заробітної плати, зі стягненням судового збору в розмірі 3328,00 грн відповідач не згодний, оскільки даний судовий збір сплачений позивачем за вимоги по стягненню середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, з якими відповідач не згодний.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 07.10.2003 працювала на ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" на посадах учня тоаря, токарем, а з 01.10.2010 року токарем 4-го розряду в цеху комплектуючих виробів та 06.07.2023 р. її було звільнено на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується даними трудової книжки.

Позивач зазначає, що з грудня 2020 року остання не отримувала з вини відповідача належну їй заробітну плату, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість з заробітної плати у загальному розмірі 65400,00 грн, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, остаточного розрахунку з позивачем до цього часу не здійснено, у зв`язку з чим також нею нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 36000,00 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідачем надана довідка №17/07/26-1 від 17.07.2026 р. відповідно до якої, вбачається, що станом на день звільнення ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі складала 78182,91 грн, яка частково була виплачена:

23.08.2023 в сумі 5338,47 грн за січень 2021 року;

23.08.2023 в сумі 7242,05 грн за лютий 2021 року;

31.08.2023 в сумі 108,02 грн за грудень 2021 року;

08.09.2023 в сумі 97,22 грн за грудень 2021 року.

В зв`язку з чим залишок заборгованості із заробітної плати станом на 17.07.2026 р. склав 65397,15 грн, у тому числі компенсація за невикористані відпустки у розмірі 7535,96 грн та вихідна допомога при виході на пенсію у розмірі 13701,75 грн.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

За приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено судом, відповідач при звільненні ОСОБА_1 не здійснив виплату всіх сум, що належать їй від підприємства.

Відповідно до ч. 4 статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в частині заборгованості із заробітної плати підлягають частковому задоволенню в сумі 65397,15 грн, у тому числі компенсація за невикористані відпустки у розмірі 7535,96 грн та вихідна допомога при виході на пенсію у розмірі 13701,75 грн.

Щодо середнього заробітку за затримку розрахунку в розмірі 36000,00 грн, суд зазначає наступне.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції Закону N 2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення (06.07.2023) заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений, іншого суду не доведено.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Позивачем самостійно розраховано суму середнього заробітку в розмірі 36000,00 грн (363,63 грн середньоденна заробітна плата х 99 робочих днів).

Оскільки справа розглядається в межах справи про банкрутство, судом встановлено, що згідно наказу генерального директора підприємства банкрута № 265/80 від 04.03.2019 р. постановлено на підприємстві режим неповного робочого часу - чотириденну робочу неділю з робочими днями понеділок, вівторок, середа та четвер, а також згідно наказу генерального директора підприємства від 25.03.2022 р. № 77, призупинено трудові відносини з працівникам підприємства з 15.03.2022 р. та згідно наказу керівника підприємства № 78/40 від 31.05.2022 р. частково відновлено роботу підприємства з 01.06.2022 р.

Згідно довідки відповідача №17/07/26-2 від 17.07.2026 р. розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 323,68 грн.

Виходячи з наведених наказів підприємства судом здійснено розрахунок середнього заробітку за період з 07.07.2023 (наступний день після звільнення) по 06.01.2024 р., який становить 33662,72 грн (323,68 грн середньоденна заробітна плата х 104 робочих днів (липень 2023 р. - 13 роб.днів, серпень 2023 р.- 19 роб.днів, вересень 2023 р. - 16 роб.днів, жовтень 2023 р. - 18 роб.днів, листопад 2023 р. -18 роб.днів, грудень 2023 р. - 16 роб.днів, січень 2024 р. - 4 роб.днів).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню в розмірі 33662,72 грн.

Посилання відповідача про те, що позивач пропустив передбачений ч.2 ст.233 КЗпП України, про те що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення працівника провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу (при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення).

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців (ч.1 ст.117 КЗпП України).

Розглядаючи зазначений індивідуальний трудовий спір суд зазначає, що відповідно до приписів ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, а також на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Кодекс законів України про працю (ст.115) визначає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Водночас, невиплата з вини роботодавця заробітної плати є триваючим правопорушенням, яке припиняється фактичним погашенням заборгованості з оплати праці добровільно чи під впливом певних обставин (на вимогу третіх осіб). У будь-якому разі, за наявності боргу з оплати праці роботодавець повинен розрахуватися з працівником, який звільняється, в останній день існування між сторонами трудових правовідносин чи на вимогу працівника, який був відсутнім на роботі у день свого звільнення не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок.

Суд враховує у цій справі зміст рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з яким невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, порушення зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.

Частина 2 ст. 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352) не обмежувала строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Натомість, Законом № 2352, що набрав чинності з 19.07.2022, яким положення ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України викладено у новій редакції, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, яка стосується особливостей обчислення строку звернення до суду в справах про звільнення з роботи працівників за їхніми заявами.

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту, про що вказано у рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким визнано неконституційною положення ч.1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат у редакції Закону № 2352.

Отже, враховуючи вищезазначений висновок Конституційного Суду, зважаючи на те, що на момент прийняття судом даного рішення відповідачем не виплачено позивачу - ОСОБА_1 у повному розмірі всіх належних їй при звільненні сум, тобто відповідач фактично не розрахувався з позивачем, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, щодо звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати заробітної плати, а тому посилання відповідача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати, враховуючи часткове задоволення позову в цій частині, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід бюджету судовий збір у розмірі 3327,85 грн. А судовий збір, сплачений позивачем за вимогу про стягнення середнього заробітку, враховуючи часткове задоволення позову в цій частині, підлягає стягненню з відповідача в сумі 3111,93 грн.

Керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 13, 14, 74-78, 86, 129, 232, 233, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код ЄДРПОУ 05808853) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 65397,15 грн заробітної плати (у томі числі 7535,96 грн - компенсація невикористаної відпустки, 13701,75 грн - вихідна допомога при виході на пенсію), без вирахування з цієї суми податків та обов`язкових платежів при її виплаті за період з березня 2021 р. по грудень 2021 р.,з лютого 2022 р., по березень 2022 р., липень 2023 р., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 33662,72 грн та 3111,93 грн судового збору. Всього 102171,80 грн.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код ЄДРПОУ 05808853) в дохід державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок UA908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 3327,85 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

4. Рішення направити позивачу, відповідачу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "16" вересня 2026 р.

СуддяС.В. Міньковський