Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №916/2910/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2910/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2910/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Ізотова Олександра Валер`яновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Плітка Вікторії Олексіївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про стягнення 104 395,84 грн,

обставини справи:

15.07.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Ізотова Олександра Валер`яновича (далі - ФОП Ізотов О.В.), в якій просить:

- стягнути з Фізичної особи-підприємця Плітка Вікторії Олексіївни (далі - ФОП Плітка В.О.) заборгованість з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг у розмірі 104 395,84 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати комунальних послуг.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 20.07.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по справі №916/2910/26, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

05.08.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

28.08.2026 до суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно якої ФОП Ізотов О.В. просить стягнути з ФОП Плітка В.О. заборгованість з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг у розмірі 11 825,01 грн.

09.09.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву згідно із заявою про зменшення позовних вимог.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст. 240 ГПК України.

установив:

01.09.2025 між ФОП Яворською Тетяною Валентинівною (Орендодавець) через довірену особу Руденко Ольгу Миколаївну та ОСОБА_1 (Орендар) укладено Договір безоплатного користування нежитловим приміщенням (далі - Договір), згідно з п. 2.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у безоплатне тимчасове користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 50,5 кв. м, що належить Орендодавцю на праві власності.

Відповідно до п. 2.3. Договору, після державної реєстрації Орендаря як фізичної особи-підприємця сторони домовились, що: цей договір залишається чинним; статус Орендаря змінюється з фізичної особи на ФОП; приміщення надалі використовується для здійснення господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами (аптека); умови безоплатного користування, права та обов`язки сторін залишаються без змін, якщо інше письмово не узгоджено

Згідно з п. 3.1. цей Договір укладається на строк з 01.09.2025 до 31.07.2028.

Відповідно до п. 4.2 Договору, яким прямо передбачено, що користувач приміщення бере на себе обов`язок самостійно оплачувати комунальні послуги, електроенергію, водопостачання, опалення та інші витрати, пов`язані з використанням приміщення.

01.09.2025 між Ізотовим Олександром Валерійовичем (Довіритель) та ОСОБА_2 (Повірена) було укладено договір доручення, відповідно до якого, ОСОБА_2 від імені та за рахунок Ізотова О.В. зобов`язалась здійснювати оплату житлово- комунальних послуг щодо нерухомого майна, яке знаходиться в користуванні Довірителя, а саме: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 50,5 кв.м.

Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Приморським відділом ДРАЦС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) від 23.09.2025.

Також 23.09.2025 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

На твердження позивача, після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, однак оформлення спадкових прав ще триває, тому переоформлення договорів із постачальниками комунальних послуг здійснено не було.

У зв`язку з цим договори електропостачання та інші договори щодо забезпечення функціонування об`єкта нерухомості укладені ще на ім`я померлої власниці - ОСОБА_4 .

Позивач підтверджує, що станом на сьогодні продовжує користуватись нежитловим приміщенням загальною площею 50,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 . та сплачувати всі необхідні комунальні послуги.

Господарський суд установив, що ОСОБА_3 також на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.2015 належало нерухоме майно у вигляді магазину-бару з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Позивач стверджує, що зазначене нерухоме майно, знаходиться у безпідставному користуванні відповідача на підставі укладеного договору оренди між померлою ФОП Яворською Т.В. та ФОП Плітка В.О. від 01.06.2025, законність якого встановлюється в межах іншої судової справи.

01.01.2019 між ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (Постачальник) та ФОП Яворська Т.В. (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №03-406.

При цьому у Яворської Т.В. існував 1 спільний особовий рахунок № НОМЕР_4 для сплати комунальних послуг електропостачання за обидва об`єкта нерухомості, з окремими лічильниками:

- за адресою: АДРЕСА_4 встановлено лічильник №05102865 (ЕІС- код площадки вимірювання 62Z1888299702313)

- за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Захисників України (1 Травня) 11 -М встановлено лічильник № 13150477 (ЕІС- код площадки вимірювання 62Z1035031603427).

Позивач стверджує, що рахунок зі сплати комунальних послуг з постачання електроенергії виставлявся спільний на два об`єкти, у зв`язку із чим, він змушений був сплачувати рахунки, виставлені на ім`я померлої Яворської Тетяни Валентинівни та вартість комунальних послуг як за об`єкт нерухомості, який перебуває в його користуванні, так і за магазин -бар з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Захисників України (1 Травня) 11 -М що перебуває в користуванні ФОП Плітка В.О.

Позивач здійснив оплату вартості електричної енергії за договором №03-406-ПУП на суму 104 395,84 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №176 від 17.10.2025 - 15 492,06 грн, №201 від 18.11.2025 - 29 648,20 грн, №291 від 23.02.2026 - 9 615,00 грн, №321 від 24.03.2026 - 27 926,51 грн, №369 від 25.05.2026- 9 891,86 грн, №388 від 22.06.2026 - 8 270,14 грн.

Згідно з заявою про зменшення позовних вимог, позивач здійснив новий розрахунок заборгованості та станом на теперішній час заборгованість відповідача складає

Однак, на твердження позивача, не зважаючи на фактичне користування магазином -баром з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. 1 Травня 11-М, ФОП Плітка В.О. не здійснює оплату залишку заборгованості за комунальні послуги у розмірі 11 825, 01 грн.

У зв`язку із зазначеним позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що:

- 01.06.2025 між ФОП Яворською Тетяною Валентинівною та ФОП Пліткою Вікторією Олексіївною укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. 1-го Тавня, буд.11-М (після перейменування - вул.Захисників України), площею 84,7 кв.м, літній майданчик площею 60,0 кв.м, загальною площею 144,7 кв.м, строком на 1 рік з пролонгацією відповідно до п.1.4 договору на той самий строк, якщо жодна із сторін не заявить про його припинення.

- відповідно до п.2.2.4 Договору оренди нежитлового приміщення від 01.06.2025 Орендодавець (ФОП Яворська Т.В.) бере на себе зобов"язання відшкодовувати витрати понесені в результаті експлуатації приміщення, а саме використання електроенергії та водопостачання.

- заборгованість станом на дату подання позову позивачем так і на на дату уточнення(зменшення) позовних вимог у відповідача перед енергопостачальною компанією відсутня.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

За приписами статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Положеннями статей 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов`язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості.

Із зазначених положень закону випливає, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

У постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та від 09.06.2021 у справі № 303/7554/16-ц зроблено висновок, що хоча в Законі України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений законом обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Отже, під час розгляду цієї справи суд має встановити факт надання житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами.

З матеріалів справи убачається, що за договором про постачання електричної енергії №03-406 від 01.01.2019 ФОП Яворська Т.В. отримувала електроенергію на два об`єкти нерухомості, що знаходились у її власності, а саме:

1. Магазин-бар з літнім майданчиком, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. 1 Травня 11-М, лічильник № 13150477 (ЕІС- код площадки вимірювання 62Z1035031603427), орендар ФОП Плітка В.О.

2. АДРЕСА_4 , лічильник №05102865 (ЕІС- код площадки вимірювання 62Z1888299702313), орендар ФОП Ізотов О.В.

Обсяг спожитої електричної енергії підтверджено у рахунках-розшифровках, виставлених ТОВ «ООЕК», за особовим рахунком №103-406 по договору №03-406-ПУП, у яких здійснено розподіл споживання за ЕІС-кодом точок обліку.

Позивач здійснив оплату вартості електричної енергії за договором №03-406-ПУП на суму 104 395,84 грн.

З огляду на викладене господарський суд дійшов висновку, що у ФОП Ізотова О.В. так і у ФОП Плітка В.О., як орендарів які безпосередньо споживають електричну енергію та за відсутності зареєстрованого права власності на об`єкти нерухомості після смерті Яворської Т.В., виникло зобов`язання з оплати за спожиту електроенергію за Договором №03-406-ПУП.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із наданого позивачем розрахунку убачається, що з урахуванням оплат відповідача за спожиту електричну енергію, залишок заборгованості складає 11 825,01 грн.

Доказів оплати залишку заборгованості матеріали справи не містять.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, регулюється главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1-2, ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.09.2024 у справі № 628/1203/19.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи сторін та надані докази, господарський суд не встановив правової підстави для набуття коштів у розмірі 11 825,01 грн відповідачем, а тому такі підлягають поверненню як безпідставно набуті.

За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ФОП Ізотов О.В.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

У зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог судовий збір підлягає поверненню у розмірі переплаченої суми.

Водночас, суд ураховує, що мінімальний розмір судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму - 3 328 грн.

Керуючись ст.129, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України,

ухвалив:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Ізотова Олександра Валер`яновича - задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Плітка Вікторії Олексіївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця Ізотова Олександра Валер`яновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) заборгованість з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг у розмірі 11 825,01 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,328 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з приписами ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 18 вересня 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко