Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №910/8537/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2026Справа № 910/8537/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянув у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ"

про стягнення 104520,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" про стягнення 104520,00 грн, з яких: 31720,00 грн - пеня, 72800,00 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти №157 від 17.10.2025 в частині своєчасної поставки продукції.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.07.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/8537/26, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

27.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.

29.07.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.240 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти №157 від 17.10.2025 відповідач взяв на себе зобов`язання поставити продукцію на суму 519999,96 грн в строк до 20.11.2025.

Відповідач поставив продукцію 22.01.2026, тобто прострочив виконання зобов`язання з поставки продукції за договором вартістю 519999,96 грн на 62 дні (з 21.11.2025 до 21.01.2026).

Оскільки відповідач порушив строки виконання зобов`язання, позивач на підставі підпункту 7.2.1. пункту 7.2. договору нарахував пеню у розмірі 31720,00 грн та штраф у розмірі 72800,00 грн.

У відповіді на відзив позивач доводи відповідача про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення сум пені та штрафу заперечив, посилаючись на те, що зменшення розміру штрафних санкцій не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Позиція відповідача

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що під час виконання договору виникли обставини, які істотно ускладнили безперервне функціонування виробництва, на якому виготовлялася замовлена продукція, а саме: затримка виготовлення продукції з тривалими перервами в електропостачанні (з 23.10.2025 на території Дніпропетровської області були запроваджені графіки стабілізаційних відключень електроенергії), від якого залежить робота виробничого обладнання, а також зупиненням виробництва під час повітряних тривог.

03.12.2026 позивач надіслав відповідачу лист вих.№292 від 03.12.2025 з пропозицією продовжити строк виконання зобов`язань до 30.12.2025, до якого долучив проєкт відповідної додаткової угоди та графіки стабілізаційних відключень електроенергії. Однак, додаткову угоду сторонами укладено не було, а встановлений пунктом 5.1 договору строк поставки залишився незмінним.

Поряд з цим відповідач продовжував виготовлення продукції, незважаючи на обставини, які ускладнювали виробничий процес; ініціював внесення змін до договору щодо строку поставки; не відмовився від виконання договору та не припинив його виконання; поставив товар у повному обсязі.

Відповідач зазначає, що пункт 7.2.1 договору передбачає застосування штрафу лише після перевищення 30-денного строку прострочення, тоді як формулювання "за кожний місяць прострочення" не визначає чіткого механізму його повторного нарахування. За таких умов, з урахуванням статті 213 ЦК України, положення договору підлягає тлумаченню проти Позивача як сторони, яка сформулювала відповідну умову, а штраф у розмірі 7% може бути застосований лише один раз.

Водночас, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, відповідач просить суд зменшити на 80% належний розмір штрафних санкцій, визначений після виключення з розрахунку безпідставно повторно нарахованого штрафу в розмірі 36400,00 грн.

В обґрунтування клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідач зазначає, що наявна сукупність обставин, які свідчать про неспівмірність заявлених штрафних санкцій наслідкам порушення: основне зобов`язання виконано в повному обсязі, продукцію поставлено, прийнято та оплачено, а доказів завдання позивачу збитків чи інших істотних негативних наслідків не надано. Крім того, відповідач не ухилявся від виконання договору, повідомляв про обставини, що впливали на строки поставки, та вжив заходів для належного виконання зобов`язання. Заявлена сума санкцій у розмірі 104520,00 грн перевищує 20% вартості договору та більш ніж удвічі перевищує чистий прибуток відповідача за 2025 рік. Враховуючи також збитковість діяльності відповідача у першому півріччі 2026 року та його майновий стан, наявні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

17.10.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" (виконавець, відповідач ) було укладено договір №157 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору виконавець зобов`язався у 2025 році поставити та передати Військовій частині предмети та матеріали (надалі - продукція) в кількості, строки і за ціною, зазначеною у Специфікації, що є невід`ємною частиною договору (додаток № 1), а виконавець - прийняти і оплатити таку продукцію (код ДК № 021:2015 44220000-8 - Столярні вироби).

У п.3.1. договору сторони погодили, що ціна договору становить 519999,96 грн.

Згідно із пункту 5.1. договору строк поставки продукції, передбаченої Специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1), оплата якого проводиться за спеціальним фондом Державного бюджету України КПКВ 2101020/35/8, КЕКВ 2210. за кодом видатків (видом) 100/35/8, встановлюється до 20 листопада 2025 року включно.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2. договору визначено, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотків від вартості продукції, з якої допущено прострочення постачання за кожний день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів виконавець додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вартості непоставленої продукції за кожний місяць прострочення.

Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2025 року (п.13.1. договору).

Відповідно до умов пункту 5.1. договору та Специфікації (додаток №1) відповідач мав поставити продукцію у строк до 20.11.2025.

На виконання умов договору відповідач поставив, а позивач прийняв передбачену Специфікації продукцію 22.01.2026, що підтверджується видатковою накладною №1 від 22.01.2026.

Позивач здійснив оплату вартості поставленої продукції згідно із платіжною інструкцією №61 від 30.01.2026.

Спір у справі виник у зв`язку із тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору, відповідач допустив прострочення встановленого в договорі строку поставки продукції, внаслідок чого позивач на підставі підпункту 7.2.1. пункту 7.2. договору нарахував пеню за період з 21.11.2025 по 21.01.2026 у розмірі 31720,00 грн та штраф за два місяці прострочення у розмірі 72800,00 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

При цьому умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У п.5.1. договору сторони погодили, що строк поставки продукції - до 20.11.2025.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, порушення зобов`язання, може полягати, зокрема, у невиконанні зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання за договором щодо своєчасної поставки продукції належним чином доведений та відповідачем не заперечується.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Оскільки відповідач допустив прострочення поставки продукції, позивач здійснив нарахування штрафних санкцій, обумовлених договором, а саме підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. договору.

Так, у підпункті 7.2.1 пункті 7.2. договору передбачено, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотків від вартості продукції, з якої допущено прострочення постачання за кожний день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів виконавець додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вартості непоставленої продукції за кожний місяць прострочення.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (ст.546 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Надаючи оцінку правомірності нарахування позивачем пені за порушення строків поставки, суд враховує таке.

28.08.2025 втратив чинність Господарський кодекс України, частина перша статті 216 якого передбачала можливість застосування до учасників господарських відносин штрафних санкцій, зокрема неустойки, штрафу та пені, у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Водночас, частина третя статті 549 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за несвоєчасне виконаного грошового зобов`язання у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми за кожен день прострочення виконання

Поряд з цим, суд враховує приписи ст.6 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з цією статтею сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зі змісту наведених положень законодавства випливає, що законодавець одночасно із принципом свободи договору передбачив і його обмеження, що закріплені в абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав:

- наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його конкретного імперативного положення;

- із змісту акта цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень.

Суд зазначає, що заборона відступу у договорі від положень актів цивільного законодавства має бути безпосередньо зазначена в тексті конкретної правової норми цивільного законодавства.

При цьому частина третя статті 549 ЦК України не містить імперативної заборони щодо відступу від її положень і не визначає нікчемність таких умов договору.

Більше того, законодавство не містить будь-якої норми права, яка б містила в собі пряму заборону (безпосередню вказівку на неможливість) застосування пені за порушення негрошового зобов`язання.

У розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є різновидами неустойки, які розмежовуються не за видом порушеного зобов`язання, а за способом їх обчислення. Пеня є неустойкою, що нараховується за кожен день прострочення, тоді як штраф визначається одноразово у встановленому розмірі. Отже, закон не виключає можливості забезпечення пенею виконання не лише грошового, а й іншого договірного зобов`язання (у цьому випадку - порушення строків виконання відповідачем своїх зобов`язань), якщо це прямо погоджено сторонами.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Оскільки договором сторони передбачили відповідальність у вигляді пені за порушення строків виконання відповідачем своїх зобов`язань, така умова відповідає принципу свободи договору, положення частини третьої статті 549 ЦК України не містять імперативної заборони щодо встановлення пені за порушення негрошового зобов`язання, а також не встановлюють нікчемність таких умов договору, суд вважає, що наявні правові підстави для нарахування пені за порушення відповідачем строків поставки продукції.

Аналогічної позиції дотримується Північний апеляційний господарський суд, зокрема, у постановах від 18.05.2026 у справі №910/16409/25, від 01.07.2026 у справі №910/16530/25.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення виконання договірного зобов`язання в частині строків поставки продукції, що свідчить про правомірність нарахування позивачем штрафних санкцій (пені та штрафу), що погоджені сторонами у пп.7.2.1. п.7.2 договору.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд встановив, що розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв`язку із чим обґрунтованою є вимога позивача про стягнення на користь позивача штрафу у розмірі 72800,00 грн.

Щодо доводів відповідача, що пп.7.2.1 п.7.2. договору не передбачає можливості застосування штрафу у розмірі 7 відсотків двічі за період прострочення з 21.11.2025 до 21.01.2026, суд зазначає таке.

Підпунктом 7.2.1 договору встановлено, що за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотків від вартості продукції, з якої допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення. За прострочення поставки продукції понад 30 днів Виконавець додатково сплачує штраф у розмірі 7 відсотків вартості непоставленої продукції за кожний місяць прострочення.

Отже, вказана умова договору по-перше, визначає обставину, за наявності якої виникає право на застосування додаткового штрафу - прострочення поставки понад 30 днів; по-друге, встановлює спосіб визначення його розміру - 7 відсотків вартості непоставленої продукції за кожний місяць прострочення.

Умова "за прострочення поставки продукції понад 30 днів" визначає підставу нарахування штрафу, а не період, за який він може бути нарахований. Її зміст полягає в тому, що штраф підлягає сплаті у разі, якщо прострочення перевищило 30 днів. Перші 30 днів є умовою виникнення права на штраф, але не виключаються із загального періоду прострочення, який визначає кількість місяців прострочення.

Інше розуміння пп.7.2.1 п.7.2. договору призвело б до необґрунтованого звуження змісту договірної відповідальності, оскільки фактично означало б, що за прострочення поставки, яке тривало понад 30 днів, штраф нараховується лише за період після спливу 30 днів, незважаючи на те, що сторони погодили його застосування за кожний місяць прострочення.

При цьому тривалість прострочення становила 62 дні, тобто два місяці прострочення і саме цей загальний період прострочення, а не лише період після спливу 30-денного строку, підлягає врахуванню при визначенні кількості місяців, за які нараховується штраф.

Таким чином, нарахування позивачем штрафу у розмірі 7 відсотків вартості непоставленої продукції за кожний місяць прострочення є правомірним та відповідає умовам договору.

Також перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що позивач здійснює нарахування пені за період з 21.11.2025 по 21.01.2026, однак за 61 день, а не за 62 дні прострочення. Водночас, враховуючи принцип диспозитивності господарського процесу який передбачає, що суд розглядає справи не інакше як в межах заявлених особою вимог, враховуючи положення частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов виснвоку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 31720,00 грн є обґрунтованими.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позов клопотання про зменшення штрафних санкцій, то суд зазначає таке.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно з статтею 86 ГПК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до норм частин першої, другої статті 233 ГК та частини третьої статті 551 ЦК, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У зв`язку з викладеним Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Суд зазначає, що норми чинного законодавства України не містять вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру штрафних санкцій, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22, від 14.02.2024 у справі №910/3015/23, від 04.06.2025 у справі №910/5992/24).

Суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки відповідно до норм статті 551 ЦК є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/22964/17, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 15.11.2023 у справі №910/1266/23).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21.

При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

У вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій, суд враховує, що основне зобов`язання за договором відповідачем виконано у повному обсязі: продукцію поставлено позивачу, прийнято ним та повністю оплачено. При цьому позивач не заявляє будь-яких претензій щодо якості, комплектності чи технічних характеристик поставленої продукції, не вимагає її заміни або повернення сплаченої вартості, що свідчить про відсутність негативних наслідків для позивача, пов`язаних із неналежним виконанням основного зобов`язання.

Суд також враховує, що відповідач не відмовлявся від виконання договору та не ухилявся від поставки продукції, а навпаки, письмово повідомив позивача про обставини, які впливали на виробничий процес.

Оцінюючи наслідки допущеного порушення, суд бере до уваги також відсутність доказів того, що внаслідок прострочення поставки позивач поніс збитки, додаткові витрати, був змушений придбавати аналогічну продукцію в іншого постачальника або зазнав інших істотних негативних наслідків. При цьому суд враховує, що сама по собі відсутність збитків не звільняє відповідача від відповідальності за порушення строків виконання договірного зобов`язання, однак враховується при визначенні співмірності заявленої до стягнення неустойки наслідкам такого порушення.

Крім того, суд враховує співвідношення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій із вартістю договору та фактичними наслідками його порушення. Загальний розмір пені та штрафу, заявлений позивачем до стягнення, становить 104520,00 грн, що перевищує 20 відсотків загальної вартості договору, за яким продукція фактично поставлена та прийнята позивачем.

При визначенні розміру неустойки, який підлягає стягненню, суд також враховує майновий стан відповідача.

З огляду на викладене, а також беручи до уваги необхідність дотримання балансу інтересів сторін та недопущення надмірного майнового тягаря для боржника, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру заявленого до стягнення штрафу наслідкам порушення відповідачем зобов`язання, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність), суд дійшов висновку про те, що в цьому конкретному випадку є можливим зменшення розміру штрафу та пені на 50 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Отже, з огляду на встановлені вище обставини, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 36400,00 грн штрафу (72800,00 грн - 50% = 36400,00 грн) та 15860,00 грн пені (31720,00 грн - 50% = 15860,00 грн).

У той же час розмір пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, є обґрунтованим, розумним та співмірним із порушеним зобов`язанням, а відтак підлягає стягненню з відповідача повністю.

Враховуючи зазначене, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд задовольняє частково.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки відповідачем допущено порушення виконання договірного зобов`язання в частині строків поставки продукції, з огляду на наявність підстав для зменшення заявленого розміру штрафних санкцій, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" про стягнення штрафу у сумі 36400,00 грн та пені у сумі 15860,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за вимоги, розмір яких визнаний суд обґрунтованим (без урахування застосованого судом зменшення).

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" (04080, місто Київ, вул. Кирилівська, будинок 82, офіс 256, ідентифікаційний код 44483994) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) штраф у сумі 36400,00 грн, пеню у сумі 15860,00 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2662,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.09.2026.

Суддя С.О. Турчин