Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №904/3266/25 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026м. ДніпроСправа № 904/3266/25

за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в особі Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним договору про закупівлю товару за державні кошти № 72 від 17.09.2020 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 1 938 296, 56 грн.

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Демченко С.В.

Представники:

прокурор: Карпенко О.І.;

від позивача (Міністерства оборони України): Літвін С.М.;

від позивача (Військової частини НОМЕР_1 ): не з`явився

від відповідача: Алейниченко М.М.;

від третьої особи: не з`явився

ПРОЦЕДУРА

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та в особі Військової частини НОМЕР_1 (далі - позивач-2) з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати недійсним договір про закупівлю товару за державні кошти № 72 від 17.09.2020, укладений Військовою частиною НОМЕР_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ";

- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 1 938 296, 56 грн.

Ухвалою суду від 19.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Від відповідача надійшло клопотання, в якому він просив суд вирішити питання про залишення позовної заяви без руху.

Від прокуратури надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи , в кому прокурор просить суд долучити до матеріалів справи копію наказу № 36к від 17.02.2025.

Від третьої особи надійшли пояснення у справі , в яких Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника відділення.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи, в якому він просить суд зупинити розгляд справи № 904/3266/25 до прийняття відповідного рішення Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/3456/23.

Від прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій прокурор просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У підготовче засідання 08.07.2025 з`явилися прокурор, представник позивача-1 та відповідача, представники позивача-2 та третьої особи у вказане засідання не з`явився, при цьому останні повідомлені про день, час та місце судового засідання належним чином, шляхом направлення ухвали суду від 19.06.2025 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 19.06.2025 доставлена до Електронних кабінетів позивача-2 - 19.06.2025 та третьої особи - 20.06.2025.

Ухвалою суду від 08.07.2025 зупинено провадження у справі № 904/3266/25 за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в особі Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" про визнання недійсним договору про закупівлю товару за державні кошти № 72 від 17.09.2020 та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 1 938 296 грн. 56 коп. до закінчення перегляду Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23 за касаційними скаргами Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" на рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду закінчено розгляд справи №922/3456/23 та ухвалено постанову від 19.12.2025, яку оприлюднено 23.12.2025.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2026 № 110 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів справи № 904/3266/25, у зв`язку зі відрахуванням зі штату судді Фещенко Ю.В.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2026 справу № 904/3266/25 передано судді Юзікову С.Г. для розгляду.

Ухвалою суду від 02.02.2026 прийнято справу № 904/1781/25 до свого провадження, поновлено провадження у даній справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

23.02.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 03.03.2026 розгляд справи відкладено та призначено підготовче засідання на 24.03.2026.

24.03.2026 в підготовчому засіданні продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 14.04.2026.

06.04.2026 від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 910/20111/23.

Ухвалою суду від 14.04.2026 розгляд справи відкладено та призначено підготовче засідання на 12.05.2026.

25.05.2026 ухвалою суду призначено підготовче засідання на 09.06.2026.

Ухвалою суду від 09.06.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 09.07.2026.

07.07.2026 від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 904/3266/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 910/7314/23.

07.07.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю “Буд МВТ” надійшли до суду заперечення на клопотання про зупинення провадження.

09.07.2026 заступником керівника апарату прийнято розпорядження № 488 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку зі звільненням судді у відставку Юзікова С.Г.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 09.07.2026 справу № 904/3266/25 передано для розгляду судді Ярошенко В.І.

Ухвалою суду від 13.07.2026 прийнято справу № 904/3266/25 до свого провадження. Призначено підготовче засідання на 03.08.2026.

21.07.2026 від третьої особи надійшла заява, в якій просить судові засідання по справі проводити без участі представника.

В підготовче засідання 03.08.2026 з`явились прокуратур, представник Міністерства оборони України та відповідача та надали усні пояснення по справі. Представники Військової частини НОМЕР_1 та третьої особи у підготовче засідання не з`явилися, явку повноважних представників не забезпечили, витребуваних судом документів не надали.

Ухвалою суду від 03.08.2026 закрито підготовче провадження. Відмовлено в задоволенні клопотання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 06.04.2026 про зупинення розгляду справи. Справу призначено до розгляду в засіданні по суті на 08.09.2026.

В судове засідання 08.09.2026 з`явились прокурор та повноважні представники позивача-1 і відповідача. Представники позивача – 2 та третьої особи в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання позивач – 2 та третя особа повідомлені належним чином.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Тож суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача – 2 та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Суд наголошує на тому, що сторони скористались своїм правом на подання заяв по суті справи із посиланням на конкретні докази та нормативне обґрунтування своїх правових позицій.

В ході судового засідання 08.09.2026 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 08.09.2026 ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція прокурора викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок недобросовісної та протиправної поведінки відповідача, а саме у зв`язку з його антиконкурентними узгодженими діями, спотворено результати відкритих торгів, проведених в системі електронних закупівель Prozorro за ідентифікатором № UA2020-07-31-00564-с, що спричинило укладення договору № 72 про закупівлю товару за державні кошти від 17.09.2020 , який суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання цих загальних вимог, згідно з положеннями частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсності та застосування правових наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України щодо стягнення з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 1 938 296, 56 грн.

Прокурор зазначає, що прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог, враховуючи наявність умислу лише у відповідача на укладення оспорюваного правочину, то отримані ним за цим правочином кошти у сумі 1 938 296, 56 грн повинні бути передані Військовій частині НОМЕР_1 , що відновить порушене право Військової частини НОМЕР_1 , що свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом держави та інтересами відповідача, як особи, яка страждає від такого втручання, а тому втручанням у право власності відповідача не може вважатися непропорційним.

Позиція позивача

Позивачем подано до суду заяву, за змістом якої позивачем підтримано позовні вимоги в повному обсязі та просить суд розгляд справи без його участі.

Позиція відповідача

Заперечуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що в межах спірних правовідносин, підставою для висновку прокуратури про порушення спірним у цій справі договором інтересів держави і суспільства є рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.03.2023 № 54/16-р/к у справі №54/44-21 щодо антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання (ТОВ "АкваСтрой" та ТОВ "Буд МВТ"), які стосуються спотворення результатів торгів, проведених військовою частиною НОМЕР_1 , тобто рішення уповноваженого органу в антимонопольній справі, в якому встановлений факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосується спотворення результатів торгів. Відповідач стверджує, що лише сам факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням територіального відділення АМК, не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинено з метою, суперечною інтересам держави і суспільства в контексті визначеного статтею 228 Цивільного кодексу України обов`язку доведення того, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. У даній справі, з урахуванням визначених позивачем предмету і підстави позову, підлягає доведенню факт укладення договору без дотримання принципів ефективного та економного витрачання бюджетних коштів. Разом з цим, як вбачається з рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення АМКУ від 28.03.2023 № 54/16-р/к у справі №54/44-21 по закупівлі UA-2020-07-31-005645-с (торги № 6) тендерна пропозиція відповідача ТОВ "Буд МВТ" (1 938 296, 56 грн) була нижчою за очікувану замовником вартість предмета закупівлі (1 950 000 грн) та нижчою за вартість тендерної пропозиції іншого учасника закупівлі – ТОВ "Аква-Строй" (1 949 379, 18 грн). Відповідача визнано переможцем у зв`язку з тим, що лише його пропозиція відповідала усім кваліфікаційним та технічним вимогам, встановленим тендерною документацією замовника та мала найнижчу вартість. Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що в аукціоні приймали участь інші учасники торгів, які як потенційні переможці могли б задовольнити потреби замовника на умовах, визначених тендерною документацією, за менші кошти. Прокуратурою також не представлено доказів наявності на ринку, на час проведення спірної закупівлі, більш вигідних для замовника цінових пропозицій. Прокуратурою не заперечується факт того, що договір № 72 від 17.09.2020 повністю та своєчасно виконаний та поточний ремонт виконано у повному обсязі. Відповідач вказує, що мета виділення коштів та проведення закупівлі UA-2020-07-31-005645-с досягнута, що відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Наведене свідчить про відсутність будь-яких належних та достатніх доказів спрямованості спірного договору на незаконне заволодіння бюджетними коштами, а також свідчить про те, що внаслідок укладення та виконання спірного договору держава не понесла жодних збитків. Прокуратурою належними та достатніми доказами не доведено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного правочину, наявність протиправних наслідків оспорюваного правочину, а також наявність умислу (наміру) у сторони відповідача саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідач зазначає, що лише сам факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений Рішенням територіального відділення АМК, не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинено з метою, суперечною інтересам держави і суспільства в контексті визначеного статтею 228 Цивільного кодексу України обов`язку доведення того, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Доказів, що спірний договір порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, та/або на незаконне заволодіння бюджетними коштами матеріали даної справи не містять.

Позиція третьої особи

Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника відділення та зазначає, що рішенням адміністративної колегії відділення № 54/16-р/к від 28.03.2023 по справі №54/44-21 дії відповідача визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів. За вказані порушення накладено штраф на товариство з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" у розмірі 107 960 грн. Відповідачем рішення відділення не оскаржувало у господарському суді. Відділення, в межах своїх повноважень, визнало дії відповідача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Третя особа зазначає, що питання щодо визнання недійсним договору про закупівлю товару за державні кошти № 72 від 17.09.2020 та застосування наслідків недійсності правочину та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 1 938 296, 56 грн виходить за межі повноважень органів Антимонопольного комітету України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Прокурор зазначає, що із електронної системи публічних закупівель, встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 проведено відкриті торги із закупівлі товарів (оголошення № UA-2020-07-31-005645-c). Очікувана вартість склала 1 938 296,56 грн.

Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій, для участі в торгах тендерні пропозиції подали 2 суб`єкти господарювання: ТОВ «Буд МВТ» з початковою ціновою пропозицією 1 938 296, 56 грн та ТОВ «Аква-Строй» з початковою ціновою пропозицією 1 949 379, 18 грн.

За результатами закупівлі переможцем визнано ТОВ «Буд МВТ» з кінцевою ціновою пропозицією 1 938 296, 56 грн.

17.09.2020 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" (постачальник) укладено договір № 72.

Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов`язується поставити замовнику товар відповідно до специфікації (додаток №1): елементи спортивного майданчика, зазначений в специфікації (додаток №1), що є невід`ємною частиною договору, за кодом СР ДК 021:2015 - 37410000-5 «Інвентар для спортивних ігор на відкритому повітрі», а замовник - прийняти і оплатити такий товар.

Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна визначена в договорі становить з урахуванням всіх витрат, зборів та податків постачальника: 1 938 296, 56 грн, у тому числі ПДВ 323 049, 43 грн.

Договір укладено у відповідності зі змістом тендерної пропозиції за результатами аукціону переможця процедури закупівлі (пункт 3.2 договору).

До ціни входять витрати на виготовлення товару з матеріалів постачальника. підготовку ділянки (планування та улаштування основи), доставку товару (до місця встановлення) транспортом постачальника, витрати на монтаж обладнання, у т.ч. улаштування гумового покриття та бордюру (пункт 3.3. договору).

Згідно з п. 4.1 договору, оплата проводиться шляхом безготівкового перерахування на безготівковий рахунок постачальника після встановлення елементів спортивного майданчику та пред`явлення постачальником належним чином оформленого рахунку на оплату товару та видаткової накладної на товар.

Джерело фінансування - державний бюджет (пункт 4.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, поставка товару здійснюється згідно з графіком.

Місце поставки товару: відповідно до специфікації (пункт 5.2 договору).

Пунктом 5.3 договору визначено, що при передачі товару постачальник повинен передати замовнику наступні документи: рахунок; видаткову накладну; належним чином завірені копії сертифікатів якості та паспортів на товар.

Передача-приймання товару здійснюється у присутності представників постачальника та замовника.

Факт приймання-передачі товару є видаткова накладна в 2-х примірниках (по одному примірнику для постачальника та замовника). Додатково між замовником та постачальником підписується накладна (пункти 5.4 - 5.5 договору).

Згідно з п.5.6 договору, право власності на поставлений товар переходить від постачальника до замовника в момент підписання останнім видаткової накладної.

Пунктом 10.1 договору, визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками (у разі їх використання) та діє до 30.11.2020. а в частині розрахунків до повного його виконання.

Договір та додаток № 1 – специфікація, додаток № 2 – специфікація предмету закупівлі, графік поставки товару на 2020 рік до нього підписані сторонами та скріплені печатками без зауважень та заперечень до них.

На виконання умов договору, постачальником здійснена поставка замовнику товару на суму 1 938 296, 56 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0911/1 від 09.11.2020 та не заперечується сторонами у справі.

На виконання умов договору Військовою частиною НОМЕР_1 перераховані Товариству з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" грошові кошти у розмірі 1 938 296, 56 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3542 від 26.11.2020 на суму 1 938 296, 56 грн.

В матеріалах справи міститься рішення Адміністративної колегії Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28.03.2023 № 54/16-р/к у справі № 54/44-21 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" відповідно до пункту 3.6. якого Військовою частиною НОМЕР_1 , проведено торги на закупівлю "Спортивного майданчику для тренувань та ігор" (Інвентар для спортивних ігор на відкритому повітрі, оголошення № UA-2020-07-31-005646-с), очікувана вартість: 1 950 000 грн., за результатом аукціону у торгах № 6 Військовою частиною НОМЕР_1 17 вересня 2020 укладено договір № 72 з переможцем, а саме ТОВ "БУД МВТ" на загальну суму 1 938 296, 56 грн.

Відповідно до пункту 16 рішення № 54/16-р/к визнано, що ТОВ "Аква-Строй" та ТОВ "Буд МВТ" вчинили порушення, передбачені пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначених пунктом 4 частини 2 статті 6 цього Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб`єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених військовою частиною НОМЕР_1 на закупівлю елементів спортивного майданчика зазначеній в специфікації а саме: "Спортивний майданчик для тренувань та ігор" (оголошення №UA-2020-07-31-005645-c).

За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначене у пункті 16 резолютивної частини цього рішення, накласти на ТОВ "БУД МВТ" штраф у розмірі 3 230 гривень. (пункт 18 рішення).

Відповідно до розділу 7 рішення № 54/16-р/к "остаточні висновки адміністративної колегії відділення у справі", щодо торгу № 6 встановлено обмін інформацією між відповідачами засобами телефонного зв`язку, використання відповідачами одних і тих же засобів зв`язку під час здійснення господарської діяльності та підготовки до участі у торгах, використання відповідачами одних і тих самих ІР-адрес для завантаження документів та входу в аукціон, використанні відповідачами одних і тих самих ІР-адрес при користуванні поштовими скриньками, зазначення контактних даних у електронних поштових скриньках, керування відповідачами своїми рахунками в банку за допомогою системи "Клієнт-банк" з однакових ІР-адрес, використанні відповідачами ІР-адрес третьої особи при сплаті за користування майданчиками, використанні відповідачами одних і тих самих ІР-адрес для завантаження документів та передачі звітності до органів ДПС, синхронності завантаження тендерних пропозицій, синхронність створення електронних файлів та наявністю їх спільних характеристик, створення кошторисів в одній версії АВК, ідентичність при формуванні цінових пропозицій (кошторисної вартості).

Встановлено, що така поведінка відповідачів є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), заборонених відповідно до пункту 1 статті 50, пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/6289/23, яке набрало законної сили 14.02.2024, позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" в дохід загального фонду Державному бюджету України 107 960грн - штрафу та 107 960 грн - пені.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/6289/23, встановлено, що рішенням адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення АМКУ від 28.03.2023р. № 54/16-р/к у справі №54/44-21 визнано, що ТОВ "Буд МВТ" вчинило порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів. За вчинення вищевказаного порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 107 960,00 грн.

Прокурор посилається на недобросовісну та протиправну поведінку відповідача, а саме антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких було спотворено результати відкритих торгів, проведених в системі електронних закупівель Prozorro за ідентифікатором № UA2020-07-31-005645-c, що спричинило укладення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.

Щодо представництва прокурора в інтересах держави у справі

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/19/18 надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

В порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону 28.08.2024 за № 11/3/1-246вих-24 скеровано до Міністерства оборони України та 05.12.2024 за № 07-301вих-24 скеровано до Військової частини НОМЕР_1 повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави.

В подальшому, ним здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел ("Судова влада. Стан розгляду справ" https://court.gov.ua/fair), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось.

Прокурором розцінена поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Крім того, відповідно до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою направлено листи-повідомлення № 07-103 вих-25 та № 07-104 вих-25 від 16.04.2025 до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області. Станом на 22.05.2025 відповідь від Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 не надходили.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва". (пункт 6.37 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2026 у справі № 910/403/26)

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України. (пункт 6.38 Постанови)

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №909/597/21).

Прокурор доводить недійсність договору, як такого, що суперечить вимогам Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про публічні закупівлі".

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзацом другим частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України "Про публічні закупівлі".

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина перша статті 41 Закон України "Про публічні закупівлі").

Відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом норма містилася у частині першій статті 208 Господарського кодексу України (яка була чинною на час виникнення спірних відносин).

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Отже стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 стаття 228 була доповнена частиною третьою, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Наслідки, передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У частині третій статті 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони за своєю суттю є іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Крім того, суд враховує, що ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.

Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об`єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення статті 1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.

ЄСПЛ вказував, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Суд, враховуючи викладений вище висновок ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, вважає, що у даній справі, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, не буде дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування приписів частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводить, стверджуючи про порушення правових та економічних засад держави, принципів, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, які мали місце під час проведення закупівлі.

Прокурор не доводить, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням спеціальних економічних, інших обмежувальних заходів та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 по справі №922/3456/23 вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду звернено увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що нікчемним є правочин, який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

При визначенні підстав для застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ключовими прецедентами є рішення ЄСПЛ у справах: "Isaia and Others v. Italy" (від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22), "Garofalo and Others v. Italy" (від 21.01.2025, заява №47269/18 та три інші), "Imeri v. Croatia" (від 24.06.2021, заява №77668/14), "Kurban v. Turkey" (від 24.11.2020, заява №75414/10), "Balsamo v. San Marino" (від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17), "Gogitidze and Others v. Georgia" (від 12.05.2015, заява №36862/05), "Varvara v. Italy" (від 29.10.2013, заява №17475/09), "Arcuri and Others v. Italy" (від 05.07.2001, заява № 52024/99), "Air Canada v. the United Kingdom" (від 05.05.1995, заява 18465/91), "AGOSI v. United Kingdom" (від 24.10.1986, заява №9118/80).

Справа "Isaia and Others v. Italy" (рішення від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22) та прецедентні рішення у подібних справах, на які посилається ЄСПЛ, стосуються італійського законодавства про запобіжні заходи (зокрема, антимафіозного кодексу), які дозволяють конфіскацію майна осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинності, до або без винесення обвинувального вироку. Заявники оскаржували судові рішення про конфіскацію їхнього майна, яке було вилучено на підставі підозр у його незаконному походженні та недостатній відповідності законним доходам. Ключовою особливістю італійського законодавства є те, що конфіскація може ґрунтуватися не на доведеній вині у вчиненні злочину, а на визнанні особи "соціально небезпечною" або "підозрюваною у належності до мафіозних структур" задовго до застосування заходів. ЄСПЛ вказав, що критерії для визнання особи "соціально небезпечною" (що є підставою для конфіскації) були чіткими, конкретними та передбачуваними у національному законодавстві. У попередніх справах, пов`язаних з Італією, ЄСПЛ встановив порушення через занадто розмиті та широкі визначення "соціальної небезпеки", які дозволяли надто широке тлумачення національними судами.

У п.72 рішення "Isaia and Others v. Italy" ЄСПЛ вказав, що, оцінюючи, чи були заходи конфіскації сумісними із гарантіями, закріпленими у ст.1 Першого протоколу, Суд, перш за все, оцінив характер основних правопорушень, зокрема їх тяжкість, та питання, чи можна вважати, що вони призвели до отримання незаконних доходів ("Todorov and others v. Bulgaria", п.200, та, особливо, справа "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, яка стосується конфіскації без винесення обвинувального вироку, подібної до тієї, що розглядається в даній справі). Суд висловив серйозну стурбованість щодо внутрішнього законодавства, яке передбачало, що процедури застосування подібних заходів могли бути ініційовані не тільки у зв`язку з особливо тяжкими злочинами, такими як злочини, пов`язані з організованою злочинністю, наркоторгівлею, корупцією в державній службі або відмиванням грошей, або іншими злочинами, які, як можна припустити, завжди приносять дохід, але й у зв`язку з низкою інших злочинів, а також деякими адміністративними правопорушеннями (див., зокрема, "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, і "Todorov and others v. Bulgaria", п.200).

У справі "Imeri v. Croatia" (рішення від 24.06.2021, заява №77668/14) ЄСПЛ зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене (п.71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (п.84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (п.88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (п.91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (п.92), і дійшов висновку, що мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.94). Суд наголосив, що конфіскаційні заходи повинні бути пропорційними та враховувати індивідуальну поведінку особи, ступінь її вини і можливість застосування менш обтяжливого заходу.

У справі "Gogitidze and Others v. Georgia" (рішення від 12.05.2015, заява №36862/05) досліджувалася конфіскація майна, походження якого не було обґрунтовано, в рамках антикорупційного законодавства. ЄСПЛ підтвердив правомірність конфіскації без кримінального вироку. Визнав допустимим перекладання тягаря доведення на власника майна, якщо держава надала обґрунтовані підстави підозрювати незаконне походження. ЄСПЛ вважав, що вжита міра відповідала загальним інтересам, оскільки мала на меті забезпечити, щоб використання зазначеного майна не давало заявникам переваги на шкоду суспільству (п.103).

У справі "Arcuri and Others v. Italy" (рішення від 05.07.2001, заява №52024/99) ЄСПЛ наголосив, що конфіскація може бути пропорційною лише тоді, коли вилучається майно, яке є безпосереднім результатом незаконної діяльності, або використовувалося для такої діяльності. Це положення прямо корелює з обов`язком держави довести, що саме правочин, а не загальна поведінка сторін у сфері конкуренції, був укладений з метою, що "завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".

Справа "Balsamo v. San Marino" (рішення від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17) стосувалася конфіскації грошей, виявлених у заявника, щодо яких було встановлено зв`язок із шахрайською схемою відмивання коштів. Конфіскація була застосована в рамках адміністративного/цивільного провадження, незважаючи на те, що кримінальна справа була припинена. ЄСПЛ підкреслив, що конфіскація може застосовуватися і за відсутності обвинувального вироку, який підтверджує вину, визнав, що конфіскація була пропорційною та правомірною. Суд наголосив, що оскільки метою конфіскації було вилучення вигоди, отриманої від злочинної діяльності (тобто превентивна мета, а не каральна), вона може бути застосована незалежно від доведення кримінальної вини особи. Суд врахував, що заявник не зміг надати переконливих доказів законності походження коштів.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу і на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.

Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об`єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст.1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.

У справі "Air Canada v. The United Kingdom" (рішення від 05.05.1995, заява 18465/91), яка стосувалася конфіскації літака, який був у лізингу та був використаний для вчинення злочину, про що власник не знав, ЄСПЛ навпаки дійшов висновку, що втручання, що наклало "індивідуальний і надмірний тягар" на добросовісного власника, порушує ст.1 Першого протоколу.

У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору № 72 від 17.09.2020, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ".

З огляду на відмову в задоволенні основної позовної вимоги у суду відсутні правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набутих коштів у розмірі 1 938 296, 56 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Спеціалізовану прокуратури у сфері оборони Східного регіону.

Керуючись статями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі позивача-1: Міністерства оборони України, позивача-2: Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Південно-східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним договору № 72 про закупівлю товару за державні кошти від 17.09.2020, укладений Військовою частиною НОМЕР_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд МВТ" на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набутих коштів у розмірі 1 938 296, 56 грн відмовити.

Судові витрати за подачу позову та витрати за подання до суду заяви про забезпечення позову залишаються понесені Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону залишити за прокуратурою.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення 18.09.2026

Суддя В.І. Ярошенко