Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №904/3567/25 — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026м. ДніпроСправа № 904/3567/25

за позовом Керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України, м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТАН-ДНІПРО", м. Дніпро

до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства "Центренерго", смт. Козин, Обухіський район, Київська область

про визнання недійсним договору про закуплю та стягнення 11 158 621, 07 грн.

Суддя Ліпинський О.В.

Секретар судового засідання Акімова А.Д.

Представники:

прокурор Біленко О.А.

від позивача Пономарьов Р.О.

від відповідача -1 не з`явився

від відповідача -2 Шевченко О.В.

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної аудиторської служби України (надалі - Позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТАН-ДНІПРО" (надалі - Відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (надалі - Відповідач-2) в якому просить суд:

- визнати недійсним договір на закупівлю (поставку) товарів від 28.03.2019 №121/15, укладений між ПАТ “Центренерго” та ТОВ “АктанДніпро”;

- стягнути з ТОВ “Актан-Дніпро” на користь ПАТ “Центренерго”, а з ПАТ “Центренерго” одержані ним за рішенням суду 11 158 621,07 грн. стягнути в дохід держави.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ “Актан-Дніпро” та ТОВ “ТАЙФУ-МЕТЕОР” під час підготовки документів для участі у тендері, проведеному Публічним акціонерним товариством “Центренерго” , діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою, що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель відповідно до Закону України “Про публічні закупівлі”. Внаслідок узгодженості поведінки вказаних суб`єктів господарювання право на укладення договору за результатами торгів одним з учасників (ТОВ “Актан-Дніпро”) одержано не на конкурентних засадах, чим спотворено результати торгів. Рішенням Антимонопольного комітету України встановлено порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні його обома учасниками - ТОВ “Актан-Дніпро” та ТОВ “ТАЙФУ-МЕТЕОР” результатів торгів. Протиправність таких дій полягала в їх спрямуванні на здобуття перемоги у процедурі закупівлі будь-якою ціною, у тому числі шляхом домовленостей з іншим учасником, а тому договір, укладений за підсумками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ “Актан-Дніпро”, на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Ухвалою суду від 08.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 31.07.2025 року провадження у справі зупинялося до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.

Відповідач-2 у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що застосування ч. 3 ст. 228 ЦК до спірних відносин призвело до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо Відповідача-1, так і щодо добросовісної сторони правочину, Відповідача-2.

Відповідач-1 відзиву на позов не подав. Ухвали суду, які направлялися за адресою місцезнаходження Відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулися до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Зважаючи на те, що в силу приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Ухвалою суду від 19.03.2026 року провадження у справі зупинялося до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20111/23.

13.08.2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні на 03.09.2026 року.

В засіданні 03.09.2026 року, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, суд відклав проголошення рішення на 08.09.2026, про що повідомив сторін.

В порядку ст. ст. 233, 240 ГПК України, в судовому засіданні 08.09.2026 року оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, складання повного рішення відкладено на строк до десяти днів із дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством “Центренерго” 18.12.2018 в електронній системі закупівель “Prozorro” оприлюднено оголошення щодо проведення відкритих торгів на закупівлю товарів - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (труби котлові) (ідентифікатор закупівлі № UA-2018-12-18-000994- b), доступне за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-12-18-000994-b.

Очікувана вартість предмета закупівлі становила 20 758 333,00 грн.

Згідно тендерної документації замовника, визначення найбільш економічно вигідної тендерної пропозиції здійснюється на основі єдиного критерію “Ціна”.

Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано двома суб`єктами господарювання: ТОВ “Актан-Дніпро”, ТОВ “ТАЙФУ-МЕТЕОР”, що підтверджується реєстром отриманих тендерних пропозицій та звітом про результати проведення процедури закупівлі, розміщеними у системі публічних закупівель за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2018-12-18-000994-b.

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій та звіту про результати проведення процедури закупівлі, опублікованого в електронній системі закупівлі 04.03.2019, до аукціону у торгах допущено тендерні пропозиції ТОВ “Актан-Дніпро” у розмірі 20 749 216,00 грн. та ТОВ “ТАЙФУ-МЕТЕОР” у розмірі 20 757 197,60 грн.

За результатами проведення аукціону переможцем торгів визначено тендерну пропозицію ТОВ “Актан-Дніпро” з ціною 20 749 216,00 грн., що підтверджується формою протоколу розкриття тендерних пропозицій та звітом про результати проведення процедури закупівлі UA-2018-12-18-000994-b.

Рішенням тендерного комітету ПАТ “Центренерго”, оформленого протоколом засідання від 11.03.2019 № 144-РТП/1, визначено переможця закупівлі ТОВ “АктанДніпро”.

Замовником 11.03.2019 оприлюднено повідомлення про намір укласти договір з переможцем процедури відкритих торгів щодо закупівлі послуг ТОВ “Актан-Дніпро” з ціновою пропозицією 20 749 216,00 грн.

28.03.2019 року між Відповідачем-2 (Замовником) та Відповідачем-1 (Постачальник) укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/15 (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцю Товари (Продукцію) згідно умов договору.

Відповідно п. 1.2. Договору Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.

Найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики Продукції зазначені в Додатках до договору (п. 1.3. Договору).

Пунктами 2.1., 2.2. Договору визначено, що ціною договору є загальна сума цін на Продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється даним Договором. Ціни на Продукцію визначаються в Додатку до Договору.

Згідно п. 2 Додатку №1 до Договору загальна вартість Продукції без ПДВ: 20 749 216,00 грн. (Двадцять мільйонів сімсот сорок дев`ять тисяч двісті шістнадцять грн. 00 коп.), крім того ПДВ 20%: 4 149 843,20 грн. (Чотири мільйони сто сорок дев`ять тисяч вісімсот сорок три грн. 20 коп.), загальна вартість Продукції з ПДВ: 24 899 059,20 грн. (Двадцять чотири мільйони вісімсот дев`яносто дев`ять тисяч п`ятдесят дев`ять грн. 20 коп.).

Відповідно до п. 3 Додатку №1 до Договору, умови розрахунків: протягом 30 календарних днів після підписання акту приймання-передачі Продукції.

Строк поставки: протягом 30 днів з моменту отримання письмової заявки Покупця, з можливістю дострокової поставки, у період з дати укладення Договору по 31.01.2020 р. Обсяги постачання можуть бути зменшені в залежності від реального фінансування видатків Покупця. (п. 5. Додатку №1 до Договору).

Звертаючись з даним позовом до суду Прокурор зазначає, що у ході опрацювання зведених відомостей щодо спотворення результатів торгів, які оприлюднені на офіційному вебсайті Антимонопольного комітету України, виявлено що рішенням Антимонопольного комітету України від 09.05.2024 № 160-р у справі № 145- 26.13/117-23 визнано, що ТОВ “Актан-Дніпро” та ТОВ “ТАЙФУ-МЕТЕОР” вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом узгодження ними своїх дій під час підготовки та участі у закупівлі, серед інших, UA-2018-12-18-000994-b, проведеної ПАТ “Центренерго” щодо придбання Товарів - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (труби котлові).

Прокурор, посилаючись на недобросовісну та протиправну поведінку Відповідача-1, а саме антиконкурентні узгоджені дії, внаслідок яких було спотворено результати відкритих торгів, проведених в системі електронних закупівель Prozorro за ідентифікатором № UA-2018-12-18-000994-b, що спричинило укладення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, просить суд визнати недійсним Договір про закупівлю (поставку) товарів № 121/15 від 28.12.2019 року, а також застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №909/597/21).

Прокурор доводить недійсність договору, як такого, що суперечить вимогам Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про публічні закупівлі".

У статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзацом другим частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлює Закон України "Про публічні закупівлі".

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина перша статті 41 Закон України "Про публічні закупівлі").

Відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом норма містилася у частині першій статті 208 Господарського кодексу України (яка була чинною на час виникнення спірних відносин).

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Отже стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 стаття 228 була доповнена частиною третьою, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Наслідки, передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У частині третій статті 228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони за своєю суттю є іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Крім того, суд враховує, що ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.

Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об`єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення статті 1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.

ЄСПЛ вказував, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Суд, враховуючи викладений вище висновок ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, вважає, що у даній справі, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, не буде дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування приписів частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводить, стверджуючи про порушення правових та економічних засад держави, принципів, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, які мали місце під час проведення закупівлі.

Прокурор не доводить, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/послугу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням спеціальних економічних, інших обмежувальних заходів та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 по справі №922/3456/23 вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду звернено увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що нікчемним є правочин, який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

При визначенні підстав для застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ключовими прецедентами є рішення ЄСПЛ у справах: "Isaia and Others v. Italy" (від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22), "Garofalo and Others v. Italy" (від 21.01.2025, заява №47269/18 та три інші), "Imeri v. Croatia" (від 24.06.2021, заява №77668/14), "Kurban v. Turkey" (від 24.11.2020, заява №75414/10), "Balsamo v. San Marino" (від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17), "Gogitidze and Others v. Georgia" (від 12.05.2015, заява №36862/05), "Varvara v. Italy" (від 29.10.2013, заява №17475/09), "Arcuri and Others v. Italy" (від 05.07.2001, заява № 52024/99), "Air Canada v. the United Kingdom" (від 05.05.1995, заява 18465/91), "AGOSI v. United Kingdom" (від 24.10.1986, заява №9118/80).

Справа "Isaia and Others v. Italy" (рішення від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22) та прецедентні рішення у подібних справах, на які посилається ЄСПЛ, стосуються італійського законодавства про запобіжні заходи (зокрема, антимафіозного кодексу), які дозволяють конфіскацію майна осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинності, до або без винесення обвинувального вироку. Заявники оскаржували судові рішення про конфіскацію їхнього майна, яке було вилучено на підставі підозр у його незаконному походженні та недостатній відповідності законним доходам. Ключовою особливістю італійського законодавства є те, що конфіскація може ґрунтуватися не на доведеній вині у вчиненні злочину, а на визнанні особи "соціально небезпечною" або "підозрюваною у належності до мафіозних структур" задовго до застосування заходів. ЄСПЛ вказав, що критерії для визнання особи "соціально небезпечною" (що є підставою для конфіскації) були чіткими, конкретними та передбачуваними у національному законодавстві. У попередніх справах, пов`язаних з Італією, ЄСПЛ встановив порушення через занадто розмиті та широкі визначення "соціальної небезпеки", які дозволяли надто широке тлумачення національними судами.

У п.72 рішення "Isaia and Others v. Italy" ЄСПЛ вказав, що, оцінюючи, чи були заходи конфіскації сумісними із гарантіями, закріпленими у ст.1 Першого протоколу, Суд, перш за все, оцінив характер основних правопорушень, зокрема їх тяжкість, та питання, чи можна вважати, що вони призвели до отримання незаконних доходів ("Todorov and others v. Bulgaria", п.200, та, особливо, справа "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, яка стосується конфіскації без винесення обвинувального вироку, подібної до тієї, що розглядається в даній справі). Суд висловив серйозну стурбованість щодо внутрішнього законодавства, яке передбачало, що процедури застосування подібних заходів могли бути ініційовані не тільки у зв`язку з особливо тяжкими злочинами, такими як злочини, пов`язані з організованою злочинністю, наркоторгівлею, корупцією в державній службі або відмиванням грошей, або іншими злочинами, які, як можна припустити, завжди приносять дохід, але й у зв`язку з низкою інших злочинів, а також деякими адміністративними правопорушеннями (див., зокрема, "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, і "Todorov and others v. Bulgaria", п.200).

У справі "Imeri v. Croatia" (рішення від 24.06.2021, заява №77668/14) ЄСПЛ зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене (п.71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (п.84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (п.88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (п.91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (п.92), і дійшов висновку, що мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.94). Суд наголосив, що конфіскаційні заходи повинні бути пропорційними та враховувати індивідуальну поведінку особи, ступінь її вини і можливість застосування менш обтяжливого заходу.

У справі "Gogitidze and Others v. Georgia" (рішення від 12.05.2015, заява №36862/05) досліджувалася конфіскація майна, походження якого не було обґрунтовано, в рамках антикорупційного законодавства. ЄСПЛ підтвердив правомірність конфіскації без кримінального вироку. Визнав допустимим перекладання тягаря доведення на власника майна, якщо держава надала обґрунтовані підстави підозрювати незаконне походження. ЄСПЛ вважав, що вжита міра відповідала загальним інтересам, оскільки мала на меті забезпечити, щоб використання зазначеного майна не давало заявникам переваги на шкоду суспільству (п.103).

У справі "Arcuri and Others v. Italy" (рішення від 05.07.2001, заява №52024/99) ЄСПЛ наголосив, що конфіскація може бути пропорційною лише тоді, коли вилучається майно, яке є безпосереднім результатом незаконної діяльності, або використовувалося для такої діяльності. Це положення прямо корелює з обов`язком держави довести, що саме правочин, а не загальна поведінка сторін у сфері конкуренції, був укладений з метою, що "завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".

Справа "Balsamo v. San Marino" (рішення від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17) стосувалася конфіскації грошей, виявлених у заявника, щодо яких було встановлено зв`язок із шахрайською схемою відмивання коштів. Конфіскація була застосована в рамках адміністративного/цивільного провадження, незважаючи на те, що кримінальна справа була припинена. ЄСПЛ підкреслив, що конфіскація може застосовуватися і за відсутності обвинувального вироку, який підтверджує вину, визнав, що конфіскація була пропорційною та правомірною. Суд наголосив, що оскільки метою конфіскації було вилучення вигоди, отриманої від злочинної діяльності (тобто превентивна мета, а не каральна), вона може бути застосована незалежно від доведення кримінальної вини особи. Суд врахував, що заявник не зміг надати переконливих доказів законності походження коштів.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу і на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.

Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об`єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст.1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.

У справі "Air Canada v. The United Kingdom" (рішення від 05.05.1995, заява 18465/91), яка стосувалася конфіскації літака, який був у лізингу та був використаний для вчинення злочину, про що власник не знав, ЄСПЛ навпаки дійшов висновку, що втручання, що наклало "індивідуальний і надмірний тягар" на добросовісного власника, порушує ст.1 Першого протоколу.

У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору про закупівлю (постачання) товарів № 121/15 від 28.03.2019, укладеного між ПАТ «Центренерго» (Відповідач-2) та ТОВ «Актан-Дніпро» (Відповідач-1).

З огляду на відмову в задоволенні основної позовної вимоги у суду відсутні правові підстави для задоволення похідної позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.09.2026

Суддя О.В. Ліпинський