Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №917/44/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Харків Справа № 917/44/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

учасники справи у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області (вх. №1515 П/1) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.06.2026 (повний текст складено 25.06.2026) у справі № 917/44/25

за заявою Головного управління ДПС у Полтавській області, вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000; код ЄДРПОУ ВП 44057192

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМПУТЬ", вул. Ярмаркова, буд. 13-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39600; код ЄДРПОУ 37812854

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.06.2026 задоволено клопотання арбітражного керуючого Бугаєнка Андрія Анатолійовича за вх. №5880 від 30.04.2026 (в редакції клопотання за вх. №7075 від 25.05.2026). Стягнуто з Головного управління ДПС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Бугаєнка Андрія Анатолійовича основну грошову винагороду та витрати арбітражного керуючого за виконання повноважень у справі №917/44/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕМПУТЬ", з яких 108 493,71 грн - основна грошова винагорода та витрати арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна боржника, 58 641,45 грн - основна грошова винагорода та витрати арбітражного керуючого за виконання повноважень ліквідатора боржника.

Ухвала суду мотивована тим, що відсутність у ТОВ «КРЕМПУТЬ» майна, за рахунок реалізації якого могла бути сплачена основна грошова винагорода арбітражному керуючому та відшкодовані його витрати, а також нестворення єдиним кредитором Головним управлінням ДПС у Полтавській області відповідного фонду, не позбавляють арбітражного керуючого права на оплату виконаної роботи та не звільняють ініціюючого кредитора від обов`язку сплатити належну винагороду і відшкодувати понесені витрати. З огляду на це суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення з ГУ ДПС у Полтавській області 167 135,16 грн.

Головне управління ДПС у Полтавській області з ухвалою суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 11.06.2026 у справі № 917/44/25 та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання ліквідатора Бугаєнка А.А. про стягнення з ГУ ДПС у Полтавській області основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого за виконання повноважень у справі № 917/44/25 про банкрутство ТОВ «КРЕМПУТЬ».

Обґрунтовує свою скаргу тим, що:

- суд мав дослідити не лише тривалість виконання арбітражним керуючим повноважень, а й конкретні дії, вчинені ним протягом відповідного періоду, їх повноту, належність і результативність. За твердженням апелянта, суд не дослідив, чи вчинив ліквідатор усі необхідні дії щодо виявлення майна та формування ліквідаційної маси;

- звіт арбітражного керуючого не був погоджений кредитором ГУ ДПС. Апелянт посилається на ч. 6 ст. 30 КУзПБ та вказує, що арбітражний керуючий повинен не менше одного разу на два місяці звітувати перед комітетом кредиторів про нарахування і виплату винагороди та здійснені витрати, а відповідний звіт має бути схвалений комітетом кредиторів;

- законодавство не передбачає стягнення винагороди безпосередньо з кредитора за його власний рахунок. На думку скаржника, стаття 30 КУзПБ визначає вичерпні джерела оплати винагороди: авансовані заявником кошти, кошти від господарської діяльності боржника, кошти від продажу його незаставного майна або кошти створеного кредиторами фонду. Оскільки майно та кошти боржника відсутні, а фонд кредитором не створювався, передбачені законом джерела оплати відсутні. Самостійного обов`язку кредитора сплатити винагороду ліквідатору в такому випадку КУзПБ, як стверджує апелянт, не встановлює;

- ГУ ДПС є бюджетною установою. Скаржник наголошує, що його фінансування здійснюється з Державного бюджету України в межах затверджених бюджетних асигнувань, а кошторисом ГУ ДПС у Полтавській області на 2026 рік не передбачено видатків на виплату винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Бюджетне законодавство не передбачає відповідних виплат. На думку апелянта, примусове стягнення винагороди арбітражного керуючого з бюджетної установи не узгоджується з положеннями Бюджетного кодексу України, оскільки бюджетні кошти можуть витрачатися лише відповідно до передбачених законом бюджетних призначень і затвердженого кошторису.

02.08.2026 від арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає про таке:

- суд першої інстанції дослідив повноту дій ліквідатора. За твердженням арбітражного керуючого, суд дослідив матеріали звіту та встановив, що ним учинено належні дії щодо виявлення активів і пасивів боржника, доведено неможливість відновлення платоспроможності ТОВ «КРЕМПУТЬ» та необхідність його ліквідації. Ці обставини, на його думку, підтверджуються долученими до справи доказами;

- доказів неналежного виконання ліквідатором повноважень не надано. Арбітражний керуючий зазначає, що матеріали справи не містять доказів неповноти вчинених ним дій, незадовільної роботи або ухилення від виконання покладених обов`язків. ГУ ДПС також не вказало, які саме дії ліквідатор не вчинив або виконав неналежно;

- звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс були схвалені. У відзиві зазначено, що станом на день постановлення оскаржуваної ухвали заперечення кредитора щодо підсумкового звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу до суду не надходили. За твердженням ОСОБА_1 , протоколом засідання комітету кредиторів від 13.04.2026 звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс були схвалені й затверджені;

- апелянт фактично не заперечує розміру та періоду нарахування винагороди. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з покладенням на ГУ ДПС як єдиного кредитора обов`язку оплатити послуги арбітражного керуючого, тоді як конкретних заперечень щодо розміру винагороди, періоду її нарахування та понесених витрат апелянт не навів;

- діяльність арбітражного керуючого здійснюється виключно на платній основі. Посилаючись на ст. 30 КУзПБ, ст. 43 Конституції України та положення Податкового кодексу України про незалежну професійну діяльність, Бугаєнко А.А. наголошує, що законодавство не передбачає безоплатного виконання повноважень розпорядника майна чи ліквідатора;

- за відсутності майна боржника винагорода має сплачуватися кредитором. У відзиві зазначено, що майна боржника недостатньо для оплати послуг і відшкодування витрат арбітражного керуючого. Тому за відсутності коштів від господарської діяльності чи реалізації майна відповідні витрати повинні покладатися на кредиторів пропорційно до розміру їхніх вимог. Оскільки ГУ ДПС у Полтавській області є єдиним кредитором у справі, а інших джерел оплати не існує, саме воно, на думку арбітражного керуючого, повинно сплатити всю непогашену суму винагороди та витрат;

- обов`язок брати участь у покритті витрат процедури банкрутства не залежить від майнового стану кредитора, форми власності, статусу державного органу чи джерел його фінансування;

- відсутність бюджетних призначень не перешкоджає виконанню ухвали. Арбітражний керуючий вказує, що рішення про стягнення коштів із державного органу виконується Казначейством у межах відповідних бюджетних призначень, а за їх відсутності - за рахунок бюджетної програми, призначеної для забезпечення виконання судових рішень. Тому посилання ГУ ДПС на бюджетне законодавство він вважає необґрунтованим;

- кредитор відмовився створити фонд для оплати винагороди та витрат. За твердженням ОСОБА_1 , на зборах кредиторів 19.12.2025 він запропонував ГУ ДПС створити відповідний фонд, однак кредитор відмовився через відсутність передбачених кошторисом видатків. Арбітражний керуючий наголошує, що нестворення фонду за відсутності інших джерел фінансування не може позбавляти його права на оплату;

- кредитор, ініціюючи справу про банкрутство та будучи отримувачем послуг арбітражного керуючого, повинен усвідомлювати можливість відсутності у боржника майна. У такому разі витрати на забезпечення процедури покладаються на кредитора.

На підтвердження своєї позиції Бугаєнко А.А. посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду у справах №5002-17/1718/2011, №912/1783/16, №916/1503/17, №910/32824/15, №Б14/040-07/15-08 та №927/149/22.

07.09.2026 від Головного управління ДПС у Полтавській області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ДПС.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 07.09.2026 учасники справи не з`явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.05.2025 відкрито провадження у справі № 917/44/25 про банкрутство ТОВ "КРЕМПУТЬ", введено процедуру розпорядження майном ТОВ "КРЕМПУТЬ" та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. з наданням йому повноважень згідно положень Кодексу України з процедур банкрутства.

Повноваження арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. в якості розпорядника майна ТОВ "КРЕМПУТЬ" припинені постановою Господарського суду Полтавської області від 27.01.2026, якою визнано ТОВ "КРЕМПУТЬ" банкрутом та введено ліквідаційну процедуру.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема поданих арбітражним керуючим Бугаєнком А.А. звітів за наслідками процедури розпорядження майном, основна грошова винагорода арбітражного керуючого була нарахована з розрахунку трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожен місяць виконання ним повноважень розпорядника майна ТОВ "КРЕМПУТЬ" за період з 06.05.2025 по 19.12.2026 у загальному розмірі 178 838,71 грн, у тому числі 72 000,00 грн за 3 календарні місяці з дня відкриття провадження у справі про банкрутство, які підлягають оплаті за рахунок авансованих ініціюючим кредитором грошових коштів на депозитний рахунок Господарського суду Полтавської області.

Ініціюючим кредитором – Головним управлінням ДПС у Полтавській області на депозитний рахунок Господарського суду Полтавської області було внесено грошові кошти у розмірі 72 000,00 грн для авансування винагороди арбітражного керуючого у справі про банкрутство ТОВ "КРЕМПУТЬ" за платіжною інструкцією № 7232 від 20.12.2024.

Згідно з ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.11.2025 виплачено арбітражному керуючому Бугаєнку А.А. основну грошову винагороду за виконання повноважень розпорядника майна у справі №917/44/25 про банкрутство ТОВ "КРЕМПУТЬ" за період з травня по серпень 2025 року у загальному розмірі 72 000, 00 грн за рахунок коштів, внесених на депозитний рахунок Господарського суду Полтавської області Головним управлінням ДПС у Полтавській області у відповідності до за платіжної інструкції № 7232 від 20.12.2024.

Таким чином, за рахунок авансованих ініціюючим кредитором коштів для виплати основної винагороди арбітражного керуючого в сумі 72 000,00 грн здійснено оплату послуг арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. у даній справі за 3 (три) місяці виконання повноважень.

Процедура розпорядження майном боржника у справі № 917/44/25 про банкрутство ТОВ "КРЕМПУТЬ" тривала до 27.01.2026, повноваження розпорядника майна боржника арбітражний керуючий Бугаєнко А.А. виконував безперервно.

За розрахунком арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. загальна сума невиплаченої йому основної грошової винагороди за виконання повноважень розпорядника майна боржника за період з 06.08.2025 по 19.12.2026 становить 106 838,71 грн (178 838,71 - 72 000,00 грн = 106 838,71 грн) та 1 655,00 грн витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з відправкою поштової кореспонденції, витратами на пальне, отриманням витягів з державних реєстрів.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 27.01.2026 ТОВ "КРЕМПУТЬ" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ТОВ "КРЕМПУТЬ" призначено арбітражного керуючого Бугаєнка А.А.

Згідно розрахунку арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. загальна сума грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень ліквідатора ТОВ "Продтрейдцентр" за період з 27.01.2026 по 03.04.2026 становить 58 576,45 грн та 65,00 грн витрат, пов`язаних з відправкою поштової кореспонденції.

На дату подання арбітражним керуючим Бугаєнком А.А. звіту за підсумками процедури ліквідації ТОВ "КРЕМПУТЬ" загальна сума заборгованості перед арбітражним керуючим становить 167 135,16 грн, у тому числі:

- основна грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна боржника - 106 838,71 грн,

- витрати арбітражного керуючого у процедурі розпорядження майном - 1 655,00 грн,

- основна грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень ліквідатора боржника - 58 576,45 грн,

- витрати арбітражного керуючого у процедурі ліквідації - 65,00 грн.

За приписами ч. 2 ст. 30 КУзПБ передбачено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду.

30.04.2026 від арбітражного керуючого Бугаєнка Андрія Анатолійовича надійшло клопотання за вх. № 5880 від 30.04.2026 про стягнення з ГУ ДПС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого у загальному розмірі 167 165,16 грн.

Суд першої інстанції задовольнив вказане клопотання, що стало підставою для звернення Головного управління ДПС у Полтавській області до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного.

Предметом розгляду в суді першої інстанції є клопотання арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. про стягнення з єдиного кредитора у справі ГУ ДПС у Полтавській області 167 135,16 грн основної грошової винагороди та витрат, понесених під час виконання повноважень розпорядника майна і ліквідатора ТОВ «КРЕМПУТЬ».

Предметом апеляційного розгляду є перевірка законності та обґрунтованості ухвали Господарського суду Полтавської області від 11.06.2026 у частині покладення на ГУ ДПС у Полтавській області обов`язку сплатити зазначену винагороду та відшкодувати витрати арбітражного керуючого.

Частинами першою, четвертою та сьомою статті 43 Конституції України унормовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності, який з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника (згідно із частинами першої та другої статті 10 КУзПБ).

Пунктом 3 частини першої статті 12 КУзПБ передбачено, що арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.

Порядок сплати винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого під час виконання повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) визначено статтею 30 КУзПБ.

Частиною першою цієї статті передбачено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.

Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (абзац п`ятий частини другої статті 30 КУзПБ).

Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 30 КУзПБ сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.

Положенням цієї норми кореспондує абзац четвертий частини четвертої статті 34 КУзПБ, який встановлює, що до заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед іншого, додаються докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень.

У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення) (абзац сьомий частини другої статті 30 КУзПБ).

Отже, наведеними приписами статті 30 КУзПБ визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого у справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №918/454/18 та підтримано згодом Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011).

Водночас обов`язковою процесуальною дією, що забезпечує реалізацію права арбітражного керуючого на отримання грошової винагороди та відшкодування витрат є затвердження господарським судом відповідного звіту за підсумками кожної із процедур банкрутства (неплатоспроможності).

Порядок та передумови затвердження згаданого звіту визначені частиною шостою статті 30 КУзПБ, якою встановлено, що арбітражний керуючий не менше одного разу на два місяці звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на засіданнях зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - перед забезпеченим кредитором. Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором. Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника подається арбітражним керуючим до господарського суду за п`ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.

З наведених норм вбачається, що за результатом розгляду звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат господарський суд постановляє ухвалу, якою затверджує такий звіт (повністю або частково) чи відмовляє у його затвердженні.

Загалом же, на підставі системного аналізу наведених вище приписів статті 43 Конституції України та статей 30, 90 КУзПБ апеляційний суд висновує, що здійснення арбітражним керуючим повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відбувається виключно на платній основі (адже протилежного законодавством не передбачено), а своєчасне одержання грошової винагороди за працю є його конституційною гарантією.

У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення).

Кредитори можуть створювати фонд для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Порядок формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи) та затверджуються ухвалою господарського суду (ч. 5 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства)

Відтак, сплата грошової винагороди арбітражного керуючого в справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.03.2021, у справі № 5011-15/2551-2012, від 16 .07.2020 у справі № 918/454/18).

Із матеріалів справи вбачається, що авансовані ініціюючим кредитором ГУ ДПС у Полтавській області на депозитний рахунок господарського суду кошти використані у повному обсязі на часткову оплату послуг арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна боржника, коштів від господарської діяльності боржника чи реалізації його майна в період виконання арбітражним керуючим Бугаєнком А.А. повноважень ліквідатора ТОВ "КРЕМПУТЬ" не отримано, фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого єдиним кредитором у справі - Головним управлінням ДПС у Полтавській області не створювався.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 зазначила таке:

"7.7. Діяльність ліквідатора банкрута спрямована на досягнення остаточної мети ліквідаційної процедури - найповнішого задоволення вимог кредиторів шляхом пошуку та реалізації активів ліквідаційної маси. Поза межами ліквідаційної процедури кредитори боржника не можуть задовольнити свої вимоги в інший спосіб, окрім як через реалізацію майна боржника в ліквідаційній процедурі (ч. 14 ст. 39 КУзПБ). Тому основними отримувачами послуг арбітражного керуючого у цій процедурі є саме кредитори неплатоспроможного боржника.

7.8. Кредитори боржника на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство можуть відмовитися від своїх вимог до боржника, заявлених у порядку ст. 45 КУзПБ, припинивши свою участь у процедурі банкрутства як учасники провадження (сторони у справі).

7.9. Беручи участь у справі про банкрутство, кредитор не тільки має певні процесуальні права, зокрема на задоволення своїх грошових вимог за рахунок активів ліквідаційної маси, а й як учасник провадження (сторона) може нести певні обов`язки, пов`язані з розглядом провадження у справі. За ухвалою суду на нього можуть покладатися певні судові витрати: оплата послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого.

7.10. Як убачається із приписів ст. 12, 30 КУзПБ, надання послуг арбітражного керуючого відбувається виключно на платній основі. Законодавством не передбачено випадків здійснення арбітражним керуючим своїх повноважень безоплатно.

7.11. Отже, якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу шостого частини другої статті 30 КУзПБ, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав (близький за змістом висновок викладено у численних постановах Верховного Суду: від 15.07.2020 у справі № Б14/040-07/15-08, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.02.2020 у справі № 11/Б-921/1448/2013, від 14.08.2019 у справі № 5/80-10, від 09.07.2019 у справі № 15/55/2011/5003, від 18.04.2019 у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56, від 16.04.2019 у справі № 914/2458/16, від 13.02.2019 у справі № 910/22696/15, від 30.01.2019 у справі № 910/32824/15, від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16, від 19.04.2018 у справі № 265/2б-02/14/13-08, від 21.03.2018 у справі № 3/67-Б).

7.12. Така практика покладення судом на кредиторів витрат за оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів ст. 43 Конституції України та ст. 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним."

Отже, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам. Дана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №11/Б-921/1448/2013.

Встановивши факт невиконання кредиторами у добровільному порядку обов`язку щодо оплати послуг арбітражного керуючого, господарський суд приймає рішення про примусове стягнення з таких кредиторів відповідних грошових сум шляхом винесення ухвали та видачі судового наказу.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16, від 04.10.2018 у справі №916/1503/17 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011 (провадження №12-4гс23).

Як слушно зауважив місцевий суд, відсутність у ТОВ "КРЕМПУТЬ" будь-якого майна, за рахунок реалізації якого можлива сплата основної грошової винагороди арбітражному керуючому та відшкодування його витрат у процедурі банкрутства, нестворення єдиним кредитором у справі - Головним управлінням ДПС у Полтавській області відповідного грошового фонду, не позбавляє арбітражного керуючого права на заробітну плату та не звільняє ініціюючого кредитора від обов`язку сплатити арбітражному керуючому грошову винагороду за виконання роботи та відшкодувати його витрати.

Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у місячному розмірі з 1 січня складає 8000 грн.

Судами встановлено, що в матеріалах справи наявне платіжне доручення на суму 72 000,00 грн на підтвердження перерахування заявником грошових коштів на депозитний рахунок господарського суду Полтавської області з метою авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень.

Ухвалою ГСПО від 06.05.2025 встановлено основну грошову винагороду арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна ТОВ «Кремпуть» у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів, авансованих заявником на депозитний рахунок господарського суду.

Відповідно до ухвали ГСПО від 06.05.2025 арбітражний керуючий Бугаєнко А.А. виконує повноваження розпорядника майна ТОВ «Кремпуть» з 06.05.2025 по 19.12.2025.

Таким чином, розмір основної грошової винагороди розпорядника майна ТОВ «Кремпуть» складає 20 129,03 грн за травень 2025, 24 000,00 грн за червень 2025, 24 000,00 грн за липень 2025, 24 000,00 грн за серпень 2025, 24 000,00 грн за вересень 2025, 24 000,00 грн за жовтень 2025, 24 000,00 грн за листопад 2025, 14 709,68 грн за грудень 2025. Всього на загальну суму 178 838,71 грн.

Здійснено витрат у ході процедур розпорядження майном ТОВ «Кремпуть» у сумі 1 277,00 грн у травні 2025, 273,00 грн у червні 2025, 105,00 грн у листопаді 2025, 30,00 грн у грудні 2025. Всього на загальну суму 1 685,00 грн.

Загальний розмір основної грошової винагороди розпорядника майна та витрат ТОВ «Кремпуть» складає 180 523,71 грн = (178 838,71 + 1 685,00).

Таким чином, залишок несплаченої суми основної грошової винагороди розпорядника майна та витрат ТОВ «Кремпуть» складає 108 523,71 грн = (180 523,71 – 72 000,00).

Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у місячному розмірі з 1 січня складає 8647 грн.

Відповідно до постанови ГСПО від 27.01.2026 арбітражний керуючий Бугаєнко А.А. виконує повноваження ліквідатора ТОВ «Кремпуть» з 27.01.2026 по 03.04.2026.

Таким чином розмір основної грошової винагороди ліквідатора ТОВ «Кремпуть» складає 4 184,03 грн за січень 2026, 25 976,00 грн за лютий 2026, 25 971,00 грн за березень 2026, 2 510,42 грн за квітень 2026. Всього на загальну суму 58 576,45 грн.

Здійснено витрат у ході процедур розпорядження майном ТОВ «Кремпуть» у сумі 35,00 грн у лютому 2026, 30,00 грн у березні 2026. Всього на загальну суму 65,00 грн.

Загальний розмір невиплаченої основної грошової винагороди ліквідатора та витрат ТОВ «Кремпуть» складає 58 641,45 грн = (58 576,45 + 65,00).

Разом з тим, в подальшому арбітражний керуючий звернувся до суду з клопотанням (вх. № 7075 від 25.05.2026), в якому просить суд при прийнятті рішення щодо стягнення невиплаченої грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого врахувати, що арбітражним керуючим була допущена арифметична помилка при нарахуванні грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна боржника, а саме помилково подвоєна сума оплати за повернення поштових відправлень у сумі 30,00 грн за грудень 2025.

Отже, урахувавши встановлений законом розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого, фактичні періоди виконання ним повноважень розпорядника майна та ліквідатора ТОВ «КРЕМПУТЬ», часткову виплату винагороди за рахунок авансованих ініціюючим кредитором коштів, документально підтверджені витрати, а також виправлення арбітражним керуючим допущеної арифметичної помилки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління ДПС у Полтавській області 167 135,16 грн, з яких 108 493,71 грн - невиплачена основна грошова винагорода та витрати за виконання повноважень розпорядника майна, а 58 641,45 грн - винагорода та витрати за виконання повноважень ліквідатора.

Відсутність у боржника майна чи інших джерел для оплати, а також нестворення єдиним кредитором відповідного фонду не можуть бути підставою для позбавлення арбітражного керуючого винагороди за фактично виконані повноваження.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованість вимог арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. про стягнення з Головного управління ДПС у Полтавській області, єдиного кредитора у справі, на користь арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. грошових коштів у загальному розмірі 167 135,16 грн в якості оплати основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна боржника та ліквідатора боржника у справі №917/44/25 про банкрутство ТОВ "КРЕМПУТЬ".

Разом з тим, скаржник вважає, що суд першої інстанції мав дослідити не лише тривалість виконання арбітражним керуючим повноважень, а й конкретні дії, вчинені ним протягом відповідного періоду, їх повноту, належність і результативність. За твердженням апелянта, суд не дослідив, чи вчинив ліквідатор усі необхідні дії щодо виявлення майна та формування ліквідаційної маси.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із того, що визначення розміру винагороди арбітражного керуючого дійсно не може мати суто формального характеру та ґрунтуватися виключно на тривалості виконання ним повноважень. Суд має враховувати фактичний обсяг виконаної роботи, зміст учинених дій та їх відповідність завданням відповідної процедури банкрутства.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що арбітражний керуючий не обмежився формальною констатацією відсутності у боржника майна. З метою встановлення його майнового стану ним направлено запити до компетентних державних органів та установ, одержано й опрацьовано відомості з державних реєстрів щодо нерухомого і рухомого майна, земельних ділянок, транспортних засобів, цінних паперів, майнових прав, коштів та інших можливих активів боржника; проведено інвентаризацію активів і зобов`язань; здійснено виїзд за юридичною адресою ТОВ «КРЕМПУТЬ»; вжито заходів для одержання від керівника та засновника бухгалтерської, фінансово-господарської й іншої документації, а також з`ясовано, чи вилучалися відповідні документи правоохоронними органами.

За наслідками зазначених заходів рухомого та нерухомого майна, земельних ділянок, коштів, цінних паперів, дебіторської заборгованості й інших активів, які могли бути включені до ліквідаційної маси, не виявлено. Невиконання керівником і засновником боржника вимог щодо передання документації та відсутність товариства за зареєстрованим місцезнаходженням об`єктивно ускладнили проведення ліквідаційної процедури, однак не свідчать про бездіяльність арбітражного керуючого.

Колегія суддів зауважує, що результативність діяльності ліквідатора не може оцінюватися виключно за фактом наповнення ліквідаційної маси, оскільки невиявлення майна боржника саме по собі не доводить неналежного виконання ним повноважень. Визначальним у цьому випадку є те, чи вчинив ліквідатор розумні, необхідні та доступні йому дії, спрямовані на пошук активів боржника. Зміст наданого звіту та долучених до нього матеріалів підтверджує вчинення таких дій.

Натомість апелянт не зазначив, які саме передбачені законодавством заходи залишилися невжитими, не навів відомостей про конкретне майно або майнові права боржника, які могли бути виявлені та включені до ліквідаційної маси, а також не обґрунтував, яким чином учинення додаткових дій могло привести до іншого результату ліквідаційної процедури.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про формальне визначення винагороди лише з огляду на тривалість виконання повноважень та про неповноту вжитих ліквідатором заходів не знайшли підтвердження матеріалами справи і не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав для виплати арбітражному керуючому належної винагороди та відшкодування понесених ним витрат.

Апелянт зазначає, що звіт арбітражного керуючого не був погоджений кредитором ГУ ДПС. Скаржник посилається на ч. 6 ст. 30 КУзПБ та вказує, що арбітражний керуючий повинен не менше одного разу на два місяці звітувати перед комітетом кредиторів про нарахування і виплату винагороди та здійснені витрати, а відповідний звіт має бути схвалений комітетом кредиторів.

Оцінюючи вказане, колегія суддів зазначає, що схвалення звіту комітетом кредиторів є передбаченим законом елементом процедури контролю за діяльністю арбітражного керуючого. Водночас рішення комітету кредиторів щодо схвалення або несхвалення такого звіту не має наперед установленої сили для господарського суду та не підміняє судової перевірки обґрунтованості нарахованої винагороди і понесених витрат.

За змістом ч. 6 ст. 30 КУзПБ остаточне рішення за результатами розгляду звіту приймає господарський суд, який залежно від установлених обставин затверджує його повністю або частково чи відмовляє в затвердженні. Отже, позиція комітету кредиторів підлягає врахуванню судом поряд з іншими матеріалами справи, однак не є безумовною та самодостатньою підставою для позбавлення арбітражного керуючого винагороди за фактично виконану роботу.

Інше тлумачення цієї норми фактично надавало б кредитору можливість одноосібно вирішувати питання про оплату послуг арбітражного керуючого, основним отримувачем яких у процедурі банкрутства є сам кредитор, та унеможливлювало б судовий контроль за обґрунтованістю його заперечень.

При цьому апелянт, посилаючись на непогодження звіту, не навів конкретних заперечень щодо окремих складових розрахунку, не зазначив, які саме витрати не підтверджені належними доказами або які суми нараховані за фактично невиконану роботу. Натомість місцевий господарський суд перевірив періоди виконання арбітражним керуючим повноважень, установлений законом розмір основної винагороди, здійснену за рахунок авансованих коштів часткову оплату, понесені витрати та виправлення допущеної у розрахунку арифметичної помилки.

За таких обставин несхвалення звіту єдиним кредитором, за відсутності обґрунтованих заперечень щодо його змісту та розрахунку, не спростовує права арбітражного керуючого на одержання винагороди і не свідчить про неправомірність висновків суду першої інстанції. Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.01.2026 у справі №927/149/22.

Апелянт стверджує, що законодавство не передбачає стягнення винагороди безпосередньо з кредитора за його власний рахунок. На думку скаржника, стаття 30 КУзПБ визначає вичерпні джерела оплати винагороди: авансовані заявником кошти, кошти від господарської діяльності боржника, кошти від продажу його незаставного майна або кошти створеного кредиторами фонду. Оскільки майно та кошти боржника відсутні, а фонд кредитором не створювався, передбачені законом джерела оплати відсутні. Самостійного обов`язку кредитора сплатити винагороду ліквідатору в такому випадку КУзПБ, як стверджує апелянт, не встановлює.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із того, що стаття 30 КУзПБ дійсно визначає основні джерела сплати винагороди арбітражного керуючого: кошти, авансовані заявником на депозитний рахунок суду; кошти, одержані боржником у результаті господарської діяльності; кошти від продажу незаставного майна боржника; кошти фонду, створеного кредиторами.

Водночас відсутність у боржника майна та коштів, вичерпання авансованої суми і нестворення кредиторами відповідного фонду не можуть мати наслідком безоплатне виконання арбітражним керуючим покладених на нього законом повноважень. Надання послуг арбітражного керуючого у справі про банкрутство здійснюється виключно на платній основі, а законодавство не передбачає можливості виконання таких повноважень без одержання винагороди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.04.2023 у справі №5002-17/1718-2011 зазначила, що основними отримувачами послуг арбітражного керуючого у ліквідаційній процедурі є саме кредитори, оскільки задоволення їхніх вимог можливе насамперед через пошук і реалізацію активів боржника. Беручи участь у справі про банкрутство, кредитор набуває не лише процесуальних прав, а й може нести обов`язки щодо оплати витрат, пов`язаних із здійсненням відповідної процедури.

Тому, якщо авансовані заявником кошти вичерпано, фонд для оплати винагороди та відшкодування витрат не створено, а коштів від господарської діяльності чи реалізації майна боржника недостатньо або вони відсутні, арбітражний керуючий не може бути позбавлений права звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому винагороди та витрат із кредиторів. У такому разі відповідні витрати покладаються на кредиторів пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог.

У цій справі єдиним кредитором ТОВ «КРЕМПУТЬ» є ГУ ДПС у Полтавській області, вимоги якого становлять увесь обсяг визнаних кредиторських вимог. Саме ГУ ДПС ініціювало відкриття провадження у справі про банкрутство, авансовані ним кошти в сумі 72 000,00 грн використано повністю, майна та інших джерел оплати у боржника не виявлено, а фонд для фінансування винагороди кредитором не створено.

За таких обставин покладення на ГУ ДПС у Полтавській області як єдиного кредитора обов`язку сплатити невиплачену винагороду та відшкодувати витрати арбітражного керуючого відповідає принципу оплатності його діяльності та усталеній практиці Верховного Суду.

Скаржник підкреслює, що ГУ ДПС є бюджетною установою. Скаржник наголошує, що його фінансування здійснюється з Державного бюджету України в межах затверджених бюджетних асигнувань, а кошторисом ГУ ДПС у Полтавській області на 2026 рік не передбачено видатків на виплату винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Бюджетне законодавство не передбачає відповідних виплат. На думку апелянта, примусове стягнення винагороди арбітражного керуючого з бюджетної установи не узгоджується з положеннями Бюджетного кодексу України, оскільки бюджетні кошти можуть витрачатися лише відповідно до передбачених законом бюджетних призначень і затвердженого кошторису.

Апеляційний суд не приймає ці доводи скаржника, оскільки вони суперечать як положенням чинного законодавства, так і усталеній судовій практиці.

Згідно положень Кодексу України з процедур банкрутства визначення джерел оплати послуг розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора не ставиться в залежність від майнового стану ініціюючого кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо) та від джерел фінансування того чи іншого кредитора.

При цьому, відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 ратифіковану Україною 10.08.1956, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 ратифіковану Україною 05.10.2000), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.

Апеляційний суд зазначає, що фінансові зобов`язання ГУ ДПС як кредитора у справі про банкрутство виникають безпосередньо з норм Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема ст. 30, яка імперативно закріплює принцип оплатності праці арбітражного керуючого та не передбачає винятків залежно від правового статусу кредитора чи джерел його фінансування. Таким чином, відсутність у кошторисі управління відповідних бюджетних призначень не може звільняти його від виконання передбаченого законом обов`язку щодо оплати винагороди арбітражному керуючому.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для невиконання грошових зобов`язань. Такий правовий підхід закріплено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №911/4249/16, Верховного Суду від 22.03.2017 у справі №3-77гс17, від 27.03.2018 у справах №925/246/17 та №925/974/17.

Посилання апелянта на відсутність відповідних видатків у кошторисі на 2026 рік також не спростовує обґрунтованості оскаржуваної ухвали. Кошторис бюджетної установи є плановим фінансовим документом і не може визначати обсяг установлених законом обов`язків учасника судового провадження або бути підставою для невиконання судового рішення. Положення бюджетного законодавства регулюють порядок здійснення бюджетних видатків, однак не скасовують і не обмежують права арбітражного керуючого на оплату фактично виконаної роботи.

Отже, бюджетний статус ГУ ДПС у Полтавській області та відсутність у його кошторисі спеціально передбачених видатків не звільняють його як єдиного кредитора у справі від обов`язку сплатити належну арбітражному керуючому винагороду та відшкодувати понесені ним витрати, а тому відповідні доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про виплату винагороди арбітражному керуючому, правильно застосував положення статей 12, 30 КУзПБ та врахував правові висновки Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджено фактичне виконання Бугаєнком А.А. повноважень розпорядника майна і ліквідатора ТОВ «КРЕМПУТЬ», вжиття ним належних заходів щодо виявлення активів боржника, обґрунтованість розрахунку винагороди та документальне підтвердження понесених витрат. Водночас авансовані ініціюючим кредитором кошти використано повністю, майно та інші джерела оплати у боржника відсутні, а фонд для виплати винагороди єдиним кредитором не створено.

Несхвалення звіту кредитором, відсутність у боржника активів, бюджетний статус ГУ ДПС у Полтавській області та непередбачення відповідних видатків у його кошторисі не позбавляють арбітражного керуючого права на оплату фактично виконаної роботи і не звільняють єдиного кредитора від участі у покритті витрат процедури банкрутства.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ГУ ДПС у Полтавській області на користь арбітражного керуючого Бугаєнка А.А. 167 135,16 грн основної грошової винагороди та витрат. Доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області. Доводи апелянта не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а ухвала Господарського суду Полтавської області від 11.06.2026 у справі № 917/44/25 має бути залишена без змін.

Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.06.2026 у справі № 917/44/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 17.09.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян