Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №903/355/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Справа № 903/355/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Поліщук П.Я., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Юрчук М.І.

представники учасників справи не викликались,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради на рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2026 у справі №903/355/26 (суддя Шум М.С.)

за позовом Комунального некомерційного підприємства «Старовижівська багатопрофільна

лікарня» Старовижівської селищної ради

до Комунальне підприємство Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та

медицини катастроф Волинської обласної ради

про стягнення 30 525,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

14.04.2026 Комунальне некомерційне підприємство «Старовижівська багатопрофільна лікарня» Старовижівської селищної ради (надалі в тексті – Лікарня) звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради (надалі в тексті – Підприємство) 30 525,80 грн, заборгованості за орендну плату за невиконання відповідачем умов договору за №169 та №5, а також судові витрати у справі в розмірі 3 328,00 грн. судового збору (а.с. 1-3).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що орендоване майно було передано в оренду на безоплатній основні. Разом з тим, розрахунок орендної плати мав визначатися на підставі Методики розрахунку орендної плати, затверджений органом місцевого самоврядування. Оскільки Старовижівською селищною радою не було затверджено методику розрахунку орендної плати, то позивач при визначенні розміру орендної плати, повинен був керуватися п.6 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 №630, відповідно до якої розмір орендної плати визначається у відсотковому відношенні від вартості орендованого майна в рік, що було виявлено Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області.

Таким чином, посилаючись на Методику №630, умови Договору від 19.02.2016 та п.3.4. Договору від 04.01.2022, перевірку Держаудитслужби, Позивач вважає, що Лікарня недоотримала доходів на загальну суму 30 525,80 грн.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.07.2026 у справі №903/355/26 позов Лікарні задоволено. Присуджено до стягнення з Підприємства на користь Лікарні 30 525,80 грн - недоотриманого доходу та 3 328,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви (а.с. 62-65).

Постановляючи рішення господарський суд першої інстанції виснував, що невнесення змін до Договору від 19.02.2016, п.3.4 Договору від 04.01.2022 в частині збільшення розміру орендної плати до 3% та 1% вартості орендованого майна у рік, здійснено в порушення Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затверджено постановою КМУ від 28.04.2021 №630, та призвело до недоотриманого доходу орендодавцем 30525,80 грн., що підтверджується актом перевірки Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області під час перевірки у вимозі Лікарні про усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 16.01.2026 № 130304-14/129-2026.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що сума 30 525,80 грн підтверджена матеріалами справи та підлягає до стягнення з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Підприємство звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2026 у справі №903/355/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.67-73).

На думку Скаржника, рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті – ГПК України) є підставами для його скасування. Апелянт зауважує, що порушення підтверджуються такими недоліками мотивувальної частини оскаржуваного рішення:

1. Неповне з`ясування обставин справи та ненадання належної оцінки істотним доводам Відповідача;

2. Неправильне застосування статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України) та принципу jura novit curia;

3. Внутрішня суперечливість висновків щодо правової природи спірних правовідносин та підстав стягнення коштів;

4. Безпідставне покладення на Відповідача наслідків невиконання Позивачем власного договірного обов`язку щодо своєчасного ініціювання перегляду орендної плати та помилкове визнання акта Держаудитслужби достатньою підставою для стягнення коштів.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався.

5. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поліщук П.Я., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І.

Ухвалою суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2026 у справі №903/355/26; вирішено скаргу розглядати без повідомлення учасників за наявними матеріалами в порядку письмового провадження; матеріали справи витребувано у Господарського суду Волинської області (а.с. 81).

06.08.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/355/26 (а.с.84).

Розпорядженнями керівника апарату від 16.09.2026, у зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Крейбух О.Г. у щорічній відпустці, відповідно до ст.32 ГПК України, ст.155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та п.8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено автоматизовану заміну судді-члена колегії у справі №903/355/26; для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Поліщук П.Я., суддя Юрчук М.І., суддя Павлюк І.Ю.

Ухвалою суду від 16.09.2026 справі №903/355/26 прийнято в новому складі: головуючий суддя Поліщук П.Я., суддя Юрчук М.І., суддя Павлюк І.Ю.

6. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

19.02.2016 Старовижівська центральна районна лікарня (правонаступник - Комунальне некомерційне підприємство «Старовижівська багатопрофільна лікарня» Старовижівської селищної ради) - Орендодавець та Комунальний заклад «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (правонаступник - Комунальне підприємство «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради) - Орендар, уклали Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна (надалі в тексті – Договір від 19.02.2016), що є спільною власністю територіальних громад сіл, селища району, відповідно до п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове безоплатне користування Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове безоплатне користування нерухоме майно (надалі в тексті - Майно):

- частину нежитлового приміщення загальною площею 51,47 мг, розміщене за адресою: 44400, Волинська область, Старовижівський район, смт. Стара Вижівка, вулиця Шевченка, 6, на І поверсі Старовижівської центральної районної лікарні, з яких: кабінет 12,5 кв.м., матеріальна 2,8 кв.м., підсобне приміщення 9,0 кв.м., частина коридорів 27,17 кв.м., що перебуває на балансі Старовижівської центральної районної лікарні;

- 2 гаражі загальною площею 117,19 кв.м., розміщені за адресою: 44400, Волинська область, Старовижівський район, смт. Стара Вижівка, вулиця Шевченка, 6, що перебувають на балансі Старовижівської центральної районної лікарні (а.с.9-11).

Сторони не заперечують, що майно було повернуто Лікарні згідно акту приймання-передачі майна від 31.12.2021.

В подальшому, 04.01.2022 КНП «Старовижівська багатопрофільна лікарня», Старовижівська селищна рада та Комунальне підприємство «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради уклали Договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності Старовижівської селищної ради (надалі в тексті – Договір від 04.01.2022), згідно п.4.1. якого, об`єктом оренди є частина нежитлового приміщення адміністративнолі кувального корпусу лі карні загальною площею 51,47 кв.м. та частина приміщення гаража загальною площею 72 кв.м., що знаходяться за адресою: вул. Шевченка, 6, смт. Стара Вижівка, Волинська обл. 44400.

Відповідно до п. 12.1. Умов Договору від 04.01.2022 цей Договір діє до 31 грудня 2026 року включно.

Згідно з пунктом 9.1. Умов Договору від 04.01.2022 річну орендну плату встановлено у розмірі 1,00 грн без ПДВ (а.с. 15-20).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Старовижівської селищної ради №13/8 від 08.10.2021 «Про затвердження переліку підприємств, установ, організацій, що надають соціально важливі послуги населенню Старовижівської селищної ради» (надалі в тексті - рішення №13/8) Відповідача віднесено до Переліку підприємств, установ і організацій, що надають соціально важливі послуги населенню на території Старовижівської селищної ради (а.с. 8).

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області (надалі в тексті - Держаудитслужба) у вимозі про усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 16.01.2026 № 130304-14/129-2026 зазначено, що в порушення вимог п.6 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630 (яка застосовувалась в період, що підлягав ревізії відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» через незатвердження Старовижівською селищною радою власної Методики розрахунку орендної плати) п.17, п.19 Додатку 1 «Орендні ставки для договорів оренди державного майна» Методики №630, умов укладених договорів оренди, а саме: Договору від 19.02.2016, п.3.4 Договору від 04.01.2022, укладеного з Підприємством, не переглянуто розмір орендної плати та не збільшено розмір річної орендної плати з 1 грн до 3% та 1% вартості орендованого майна у рік, внаслідок чого Підприємством недоотримано доходів на загальну суму 30525,80 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Підприємству на вказану суму (а.с.25-29).

Матеріалами справи підтверджено, що Позивач звертався до відповідача листом за №218/01-13 від 13.02.2026 у якому зазначив, що сплата орендної плати орендарем за Договору від 19.02.2016, п.3.4 Договору від 04.01.2022,встановлена у розмірі 1,00 грн, а не 3% вартості орендного майна , як це визначено Методикою розрахунку орендної плати за державне майно, затверджено постановою КМУ від 28.04.2021 №630, що призвело до збитків орендодавця, а тому вимагав сплатити на розрахунковий рахунок Лікарні орендну плату у розмірі 30525,80 грн (а.с.30).

У відповідь, Підприємство надіслало Лікарні лист №301/1.10 від 03.03.2026, в якому зазначає, що вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню (а.с.313-32).

Вважаючи, що відмовою добровільно сплатити для Лікарні недоотриманий дохід в сумі 30 525,80 грн, Відповідач порушив права Позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.

7. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, оцінка аргументів учасників справи.

Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті -ГПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, а при його ухваленні суд має застосувати норми матеріального права до встановлених ним обставин та надати належну оцінку всім істотним для вирішення спору обставинам.

Відповідно до частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

При цьому відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з наведеного слідує, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя .

Як убачається з матеріалів справи, предметом позову у цій справі є вимога Лікарні про стягнення з Підприємства 30 525,80 грн, які позивач визначив як заборгованість за орендною платою за договорами від 19.02.2016 та від 04.01.2022.

Підставою для звернення до суду позивач визначив висновки Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області, викладені у вимозі від 16.01.2026 № 130304-14/129-2026, відповідно до яких позивачем не було переглянуто розмір орендної плати та не збільшено його з 1,00 грн до відповідного відсотка вартості орендованого майна.

Апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до ч.2, ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до методики розрахунку орендної плати, яка затверджується КМУ щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена КМУ (Методика розрахунку орендної плати за державне майно, затверджена постановою КМУ від 28.04.2021 №630 (надалі в тексті – Методика №630)).

Постанова КМУ від 28.04.2021 №630 набрала чинності 19 травня 2021 року.

Згідно п. 17 Додатку 1 «Орендні ставки для договорів оренди державного майна » до Методики №630 розмір річної орендної плати для комунальних некомерційних підприємств, що утворилися у результаті реорганізації комунальних закладів охорони здоров`я, складає 3% вартості орендованого майна.

Згідно п. 19 Додатку 1 «Орендні ставки для договорів оренди державного майна » до Методики №630 розмір річної орендної плати для надавачів соціальних послуг, які включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» складає 1% вартості орендованого майна.

Колегія суддів бере до уваги положення ст.1212 ЦК України, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 №607/5422/16-ц, від 19.05.2021 №922/1830/20.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов:

1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння);

2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою;

4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.01.2025 у справі №922/3314/21, відповідно до яких, договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 зазначила, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи Скаржника про помилкове застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, з огляду на таке.

Для застосування положень ст.1212 ЦК України має значення встановлення факту набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої особи за відсутності достатньої правової підстави або у зв`язку з відпадінням такої підстави.

Сам по собі факт існування між сторонами договору не виключає можливості застосування положень статті 1212 ЦК України. Визначальним є те, чи охоплюється спірне майнове питання належним чином врегульованими договірними умовами та чи існувала правова підстава для збереження відповідачем відповідної суми коштів.

У цій справі предметом спору є не стягнення орендної плати як такої відповідно до умов договору, а сума коштів, яку позивач вважає недоотриманою у зв`язку із застосуванням розміру орендної плати, що не відповідав вимогам законодавства.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сплата відповідачем орендної плати у погодженому сторонами розмірі сама по собі не є достатньою підставою для висновку про відсутність у нього обов`язку повернути кошти, які були збережені за рахунок позивача без належної правової підстави.

При цьому застосування судом відповідної норми матеріального права не свідчить про зміну судом предмета чи підстави позову.

Верховенство права та принцип jura novit curia («суд знає закон») означають, що суд при розгляді справи не пов`язаний правовою кваліфікацією, наданою сторонами спірним правовідносинам, та самостійно визначає норми права, які підлягають застосуванню до встановлених фактичних обставин.

Разом з тим така правова кваліфікація повинна ґрунтуватися на встановлених судом фактах та не може змінювати предмет спору чи виходити за межі заявлених позовних вимог.

У цій справі суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини спору та визначивши характер правовідносин між сторонами, правильно застосував положення статті 1212 ЦК України. Тому посилання апелянта на неправильне застосування цієї норми та принципу jura novit curia є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Старовижівської селищної ради від 08.10.2021 №13/8 відповідача віднесено до Переліку підприємств, установ і організацій, що надають соціально важливі послуги населенню на території Старовижівської селищної ради.

Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області у вимозі про усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 16.01.2026 № 130304-14/129-2026 зазначено, що в порушення вимог п.6 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630 (яка застосовувалась в період, що підлягав ревізії відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» через незатвердження Старовижівською селищною радою власної Методики розрахунку орендної плати) п.17, п.19 Додатку 1 «Орендні ставки для договорів оренди державного майна» Методики №630, умов укладених договорів оренди, а саме: Договору від 19.02.2016, п.3.4 Договору від 04.01.2022, укладеного з КП «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», не переглянуто розмір орендної плати та не збільшено розмір річної орендної плати з 1 грн до 3% та 1% вартості орендованого майна у рік, внаслідок чого Лікарнею недоотримано доходів на загальну суму 30 525,80 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму.

Апеляційний суд зауважує, що правовідносини між Лікарнею та Підприємством виникли на підставі двох Договорів оренди від 19.02.2016 та від 04.01.2022.

За умовами Договору від 19.02.2016, термін дії якого до 31.12.2021, майно передавалося в оренду безоплатно.

За умовами Договору від 04.01.2022, термін дії якого до 31.12.2026, розмір орендної плати становить 1 грн на рік.

Водночас, як зазначалося вище, Постанова КМУ від 28.04.2021 №630 набрала чинності 19 травня 2021 року.

Відтак, у зв`язку з незатвердження Старовижівською селищною радою власної Методики розрахунку орендної плати, Методика №630 підлягала застосуванню з дати набрання її чинності, тобто як до правовідносин за Договором від 19.02.2016 починаючи з червня 2021 по грудень 2021 року, так і до правовідносин за Договором від 04.01.2022.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок недоотриманого доходу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його обґрунтованості та арифметичної правильності. Розрахунок здійснено з урахуванням строку дії кожного з договорів оренди, вартості об`єкта оренди, визначеної у встановленому законодавством порядку, відповідного розміру орендної плати, передбаченого Методикою №630, а також періодів, протягом яких позивач недоотримав належні йому кошти. За Договором оренди від 19.02.2016 сума недоотриманого доходу за період з червня по грудень 2021 року становить 5 466,73 грн, а за Договором оренди від 04.01.2022 за відповідний період – 25 059,07 грн, що в сукупності становить 30 525,80 грн.

Водночас апеляційний суд бере до уваги, що відповідач, не навів обґрунтованого контррозрахунку зазначеної суми, не надав доказів неправильності застосованих позивачем показників, помилковості визначення періоду нарахування чи доказів іншої вартості об`єктів оренди, а також не спростував відповідності здійсненого розрахунку положенням Методики № 630.

Саме лише посилання на погоджений сторонами у договорах розмір орендної плати не спростовує правильності здійсненого позивачем розрахунку, оскільки предметом перевірки у цій справі є правомірність збереження відповідачем коштів унаслідок сплати орендної плати у розмірі, що не відповідав визначеному законодавством порядку її розрахунку.

За таких обставин колегія суддів вважає доведеним розмір недоотриманого позивачем доходу у сумі 30 525,80 грн, у зв`язку з чим, висновок суду першої інстанції про стягнення зазначених коштів є обґрунтованим.

Посилання апелянта на те, що орган державного фінансового контролю не наділений повноваженнями самостійно встановлювати цивільно-правову заборгованість та змінювати умови укладених договорів, колегія суддів оцінює критично.

Дійсно, акт ревізії або вимога органу державного фінансового контролю не є самостійною підставою виникнення цивільного зобов`язання відповідача та не замінює собою правочин чи судове рішення. Водночас такі документи є доказами, які підлягають оцінці судом у сукупності з іншими матеріалами справи.

У цій справі суд першої інстанції не виходив із того, що вимога Держаудитслужби є самостійною та достатньою правовою підставою для стягнення спірних коштів. Місцевим господарським судом самостійно встановлено обставини щодо укладення та виконання сторонами договорів оренди, порядку визначення орендної плати, застосування Методики № 630 та розміру недоотриманого позивачем доходу. При цьому висновки, викладені у вимозі органу державного фінансового контролю, узгоджуються з іншими доказами у справі.

Відтак місцевий господарський суд обґрунтовано не надав вимозі Держаудитслужби значення самостійної та безумовної підстави для стягнення коштів, а використав її як один із доказів на підтвердження встановлених у справі обставин.

Не приймає колегія суддів і доводи апелянта про те, що відповідач належним чином виконував умови договорів, сплачуючи орендну плату у погодженому сторонами розмірі, а тому підстави для стягнення додаткових коштів відсутні.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

При цьому колегія суддів враховує, що за загальним правилом, закріпленим у статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Проте обов`язковість договору не означає можливості застосування його умов усупереч імперативним приписам законодавства, які регулюють відповідні правовідносини. У разі встановлення законом іншого порядку визначення орендної плати умови договору підлягають застосуванню з урахуванням такого нормативного регулювання.

Як зазначалося вище, розмір орендної плати, фактично сплачений відповідачем, був визначений умовами договорів. Разом з тим, після набрання чинності Методикою №630 порядок визначення орендної плати за відповідне комунальне майно підлягав застосуванню з урахуванням її положень, оскільки власної методики розрахунку орендної плати Старовижівською селищною радою затверджено не було.

8. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Керуючись ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На переконання колегії суддів, оскаржуване рішення у даній справі постановлено господарським судом при повному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Доводи Скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою, згідно ст. ст. 277, 278 ГПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2026 у справі №903/355/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства без задоволення.

9. Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесу-ального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Волинський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Волинської обласної ради на рішення Господарського суду Волинської області від 03.07.2026 у справі №903/355/26 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню до Верховного Суду за виключенням випадків, передбачених ст.287 ГПК України.

3. Справу №903/355/26 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "17" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Поліщук П.Я.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Юрчук М.І.