Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №907/795/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/795/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), Степанюк Н. Л ., Міліціанов Р.В.

за участю секретаря судового засідання – Псярук О.В.

за участю представників сторін:

від скаржника – не з`явилися

від відповідача – не з`явилися

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» (вх. ЗАГС №01-05/2653/26; 01-05/2687/26 від 11.08.2026)

на додаткову ухвалу Господарського суду Закарпатської області (суддя С. В. Сисин) від 20.07.2026

у справі №907/795/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль», 45002, Волинська область, Ковельський район, місто Ковель, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 42

до відповідача Дюлай (Онопко) Наталії Вадимівни, АДРЕСА_1 , 6

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, інфляційних збитків, 3% річних, пені та штрафу

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Закарпатської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіделль» (надалі - позивач), в особі представника – адвоката Чабана Руслана Леонідовича, який діє на підставі ордера серії АС №1139793 від 17.07.2025, із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Онопко Наталії Вадимівни (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, інфляційних збитків, 3% річних, пені та штрафу в загальному розмірі 131 844,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ФОП Онопко Н.В. укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №270 від 21.02.2022 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 45 903,85 грн, за який не було оплачено. Такі обставини справи є підставою звернення ТОВ «Фіделль» до суду з позовною заявою про стягнення з ФОП Онопко Н.В. заборгованості в сумі 45 903,85 грн, а також інфляційних збитків у сумі 4 904,73 грн, трьох процентів річних у сумі 1 002,30 грн, пені у сумі 61 033,69 грн та штрафу у сумі 19 000,00 грн.

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 24.06.2026 задовольнив заяву представника позивача адвоката Чабан Р.Л. про залишення позову без розгляду від 02.06.2026 (зареєстровану за вх.№02.3.1-02/5316/26 від 03.06.2026) та залишив без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» до Фізичної особи-підприємця Дюлай (Онопко) Наталії Вадимівни в справі №907/795/25 про стягнення 45 903,85 грн - заборгованості, 4 904,73грн - інфляційних збитків, 1 002,30 грн - 3% річних, 61 033,69 грн - пені та 19 000 грн - штрафу.

26.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача – адвоката Калинич І.І. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат на судову експертизу від 26.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/6270/26), згідно з якою представник відповідача просить ухвалити додаткове рішення у справі №907/795/25, яким стягнути з ТОВ «Фіделль» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн та витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи на загальну суму 13504,50 грн, (13371 грн – експертиза та 133,50 грн комісія банку за переказ коштів).

Заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат на судову експертизу від 26.06.2026 обґрунтована тим, що ухвалою суду від 24.06.2026 у справі було задоволено клопотання представника позивача від 02.06.2026 та залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» без розгляду. Залишений без розгляду позов стосувався стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу та інших нарахувань у загальному розмірі 131 844,57 грн (а саме: 45 903,85 грн - заборгованості, 4 904,73 грн - інфляційних збитків, 1 002,30 грн - 3% річних, 61 033,69 грн - пені та 19 000,00 грн - штрафу).

Посилаючись на ст. ст. 55, 59, 131-2 Конституції України, ст. ст. 16, 123, 124, 126, 129, 244 ГПК України та ст. ст. 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», представник відповідача стверджував, що відповідач має законне право на повне відшкодування витрат, понесених у зв`язку з судовим процесом, оскільки основною метою принципу розподілу судових витрат є компенсація особі, на користь якої ухвалено судове рішення (або на користь якої залишено позов без розгляду), понесених нею витрат для залучення адвоката та ефективного захисту від необґрунтованого позову.

Обґрунтовуючи суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн, представник відповідача зазначає, що 08.08.2025 між відповідачем та адвокатом було укладено договір №08/08/25 про надання правової допомоги, за яким було сплачено аванс у розмірі 10 000,00 грн згідно з п. 4.1. даного договору, а решту суми в розмірі 20 000,00 грн було сплачено повністю згідно з п. 3 акту, після завершення справи на підставі підписаного сторонами 25.06.2026 акту приймання-передачі виконаних робіт.

Додатково представник відповідача вимагав стягнення понесених відповідачем витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи в загальному розмірі 13 504,50 грн, які складаються безпосередньо з вартості самої експертизи в сумі 13 371,00 грн та комісії банку за переказ коштів у сумі 133,50 грн.

Правову позицію щодо відшкодування витрат на правничу допомогу незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені на момент розгляду справи, чи лише мають бути сплачені, представник обґрунтовував постановою Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Тезу про існування адвокатського гонорару у формі фіксованого розміру, де фактично витрачений час не обчислюється для виплати, він підтверджує правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.02.2023 у справі №916/1106/21, а також аналогічними позиціями у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/2170/18 та постанові Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17. Також представник доводив дотримання процесуальних строків: попередній орієнтовний розмір витрат (10 000,00 грн) був зазначений у розділі 4 відзиву на позов від 22.08.2025, а в судовому засіданні 24.06.2026 відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України було зроблено усну заяву про подання детальних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Наголошуючи на повній співмірності заявлених витрат зі складністю справи, обсягом виконаних робіт, витраченим часом та ціною позову, представник відповідача просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» на користь ОСОБА_1 загальної суми 43 504,50 грн.

Господарський суд Закарпатської області додатковою ухвалою від 20.07.2026 заяву представника відповідача адвоката Калинич І. І. про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат на судову експертизу від 26.06.2026 задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу, в іншій частині заявленої відповідачем до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу відмовив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» на користь ОСОБА_1 13 504,50 грн на відшкодування витрат відповідача, пов`язаних з проведенням судової почеркознавчої експертизи згідно з висновком експерта від 30.04.2026 №СЕ-19/114-26/3185-ПЧ.

Додаткова ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що залишення позову без розгляду за заявою самого позивача після тривалого розгляду справи та проведення судової почеркознавчої експертизи свідчить про необґрунтованість дій позивача у розумінні ч. 5 ст. 130 ГПК України та є підставою для компенсації відповідачу понесених судових витрат. Водночас, оцінивши докази щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив недоліки їх документального підтвердження, зокрема відсутність детального опису виконаних робіт та платіжних документів, у зв`язку з чим зменшив заявлені до відшкодування 30 000 грн до 10 000 грн. Натомість витрати на судову почеркознавчу експертизу в сумі 13 504, 50 грн суд визнав документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними з розглядом справи, а тому стягнув їх із позивача в повному обсязі.

11.08.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» на додаткову ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2026 у справі №907/795/25.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.08.2026 визнав поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження додаткової ухвали Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2026; поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «Фіделль» строк на апеляційне оскарження додаткової ухвали Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2026 у справі №907/795/25; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» на додаткову ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2026 у справі №907/795/25; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

Ухвалою суду від 31.08.2026 призначено розгляд справи на 17.09.2026.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіделль» просить скасувати додаткову ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2026 у справі №907/795/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви представника Дюлай (Онопко) Наталії Вадимівни про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та витрат на судову експертизу відмовити.

Покликається на такі обставини: необґрунтованість дій позивача не доведена, оскільки саме подання заяви про залишення позову без розгляду є реалізацією його диспозитивного права та саме по собі не свідчить про необґрунтованість дій; відповідач не навів належних доказів необґрунтованих дій позивача, зокрема недобросовісності, умислу чи протидії правильному вирішенню спору, а суд першої інстанції не встановив таких обставин; суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності, самостійно надавши оцінку мотивам подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду та визначивши його дії як необґрунтовані; витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами та є неспівмірними, зокрема договір містить невідповідний номер справи, не передбачає гонорар у розмірі 30 000 грн, відсутні докази фактичної оплати та детальний опис виконаних робіт; витрати на проведення судової експертизи не підлягають стягненню, оскільки спір по суті не вирішувався, а експертиза не є єдиним доказом у справі, у зв`язку з чим, на думку скаржника, підстав для їх розподілу не було.

31.08.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача Калинич І. І подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» на додаткову ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2026 у справі № 907/795/25 - залишити без задоволення, а оскаржувану додаткову ухвалу - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що дії позивача щодо ініціювання та тривалого підтримання позову, а також залишення позову без розгляду після отримання несприятливого висновку судово-почеркознавчої експертизи є необґрунтованими у розумінні ч. 5 ст. 130 ГПК України, що зумовило понесення відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи. Зазначено, що витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи, а витрати на професійну правничу допомогу підтверджені матеріалами справи та були оцінені судом першої інстанції з урахуванням критеріїв співмірності, унаслідок чого їх розмір зменшено до 10 000,00 грн.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

17.09.2026 в судове засідання представники учасників у справі не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 447/852/23).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2026 року в справі № 757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) викладено висновок, відповідно до якого судове рішення підлягає скасуванню тільки у випадку, коли сукупність обставин свідчить про те, що проведення судом апеляційної інстанції судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію, такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, в процесі розгляду даної справи згідно з ухвалою від 14.01.2026 суд задовольнив частково клопотання від 13.12.2025 представника відповідача адвоката Калинич І. І. про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/10940/25 від 15.12.2025) та призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України.

На вирішення експертизи суд поставив такі питання:

- чи виконані підписи в графі «Отримав (ла)» від імені Фізичної особи – підприємця Онопко Наталії Вадимівни у оригіналах видаткових накладних, у яких постачальником вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіделль», покупцем – Фізична особа – підприємець Онопко Наталія Вадимівна (т.2 а.с. 4 – 21), а саме: №2616 від 15.04.2024 на суму 2 200,01 грн; №3976 від 03.06.2024 на суму 1 100,00 грн; №4935 від 08.07.2024 на суму 2 200,01 грн; №5678 від 05.08.2024 на суму 2 299,99 грн; №5793 від 12.08.2024 на суму 2 869,99 грн; №6033 від 26.08.2024 на суму 2 764,99 грн; №6388 від 02.09.2024 на суму 2 299,99 грн; №6666 від 18.09.2024 на суму 2 299,99 грн; №6510 від 09.09.2024 на суму 2 299,99 грн; №6759 від 23.09.2024 на суму 2 299,99 грн; №7387 від 14.10.2024 на суму 1 140,00 грн; №8026 від 04.11.2024 на суму 3 449,99 грн; №8285 від 18.11.2024 на суму 3 839,98 грн; №8459 від 25.11.2024 на суму 3 139,98 грн; №8906 від 09.12.2024 на суму 3 139,98 грн; №8834 від 03.12.2024 на суму 1 159,99 грн; №8142 від 11.11.2024 на суму 3 449,99 грн; №5911 від 19.08.2024 на суму 2 299,99 грн Онопко Наталією Вадимівною, прізвище якої на даний час – відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 06.07.2024 – Дюлай Наталія Вадимівна, чи іншою особою?

- чи виконаний підпис від імені Фізичної особи – підприємця Онопко Наталії Вадимівни в графі «Від Фізична особа-підприємець Онопко Наталія Вадимівна» в Акті звірки взаємних розрахунків по стану за період: 01.07.2024 – 28.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фіделль» і Фізичною особою – підприємцем Онопко Наталія Вадимівна за договором №270 від 21.02.2022, ОСОБА_2 , прізвище якої на даний час – відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 06.07.2024 (т.2 а.с.33) – ОСОБА_3 , чи іншою особою?

В ухвалі від 14.01.2026 суд також зазначив про зупинення провадження у справі №907/795/25 до отримання судом експертного висновку та вказав, що до вирішення питання розподілу судових витрат у порядку статей 127 і 129 Господарського процесуального кодексу України, оплату проведення експертизи покласти на відповідача - Дюлай Наталію Вадимівну.

11.05.2026 на адресу суду від Львівського науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшов супровідний лист №19/114/10/7-11721-2026 від 30.04.2026 про направлення висновку експерта (який зареєстрований за вхідним №02.3.1-02/4404/26), до якого долучено висновок експерта №СЕ-19/114-26/3185-ПЧ від 30.04.2026, та матеріали справи №907/795/25.

Відповідно до висновку експерта Львівського науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №СЕ-19/114-26/3185-ПЧ від 30.04.2026:

- підписи від імені Онопко Н.В., які наявні в графі «Отримав (ла)______» у: видатковій накладній №2616 від 15.04.2024, видатковій накладній №3976 від 03.06.2024, видатковій накладній №6666 від 18.09.2024, видатковій накладній №6759 від 23.09.2024, видатковій накладній №7387 ВІД 14.10.2024, видатковій накладній №8026 ВІД 04.11.2024, видатковій накладній №8285 від 18.11.2024, видатковій накладній №8459 від 25.11.2024, видатковій накладній №8834 від 03.12.2024, видатковій накладній №8906 від 09.12.2024, видатковій накладній №5793 від 12.08.2024, видатковій накладній №5911 від 19.08.2024, видатковій накладній №8142 від 11.11.2024, видатковій накладній №6033 від 26.08.2024 - виконані не Дюлай (Онопко) Наталією Вадимівною, а іншою особою.

Вирішити питання про те, ким виконані підписи від імені Онопко Н.В., які наявні графах «Отримав (ла)_____» у: видатковій накладній №4935 від 08.07.2024, видатковій накладній №5678 від 05.08.2024, видатковій накладній №6388 від 02.09.2024, видатковій накладній №6510 від 09.09.2024 Дюлай (Онопко) Наталією Вадимівною чи іншою особою, не виявляється можливим у зв`язку з неспівставимістю досліджених підписів зі зразками.

- підпис від імені Онопко Н.В., який наявний в графі «Від Фізична особа-підприємець Онопко Наталія Вадимівна____» в акті звірки взаємних розрахунків по стану за період 01.07.2024 28.11.2024 за договором №270 від 21.02.2022 виконаний не Дюлай (Онопко) Наталією Вадимівною, а іншою особою.

З огляду на усунення обставин, що слугували підставою для зупинення провадження у справі, а саме: у зв`язку із надходженням на адресу Господарського суду Закарпатської області висновку експерта Львівського науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №СЕ-19/114-26/3185-ПЧ від 30.04.2026; враховуючи положення ч.1 ст.230 Господарського процесуального кодексу України, суд згідно з ухвалою від 20.05.2026 поновив провадження у справі №907/795/25 та призначив підготовче засідання у справі на 24.06.2026.

03.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача Чабан Р.Л. надійшла заява про долучення доказів від 02.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/5306/26), згідно з якою представник позивача просить долучити до матеріалів справи заяву з додатками ТОВ «Фіделль» про вчинення злочину у Мукачівське районне управління поліції від 01.06.2026.

03.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача Чабан Р.Л. надійшла заява про залишення позову без розгляду від 02.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/5316/26), згідно з якою представник позивача просить позовну заяву ТОВ «Фіделль» до Дюлай (Онопко) Н.В. про стягнення заборгованості залишити без розгляду. Представник позивача з посиланням на п.3 ч.1 ст. 42, п.5 ч.1 ст. 226 ГПК України обґрунтовує заяву про залишення позову без розгляду реалізацією свого диспозитивного права на подання заяв та клопотань, наведення доводів і міркувань, що виникають під час судового розгляду, наголошуючи, що таке залишення є процесуальною формою закінчення розгляду справи без ухвалення рішення, яка не містить жодних обмежень у реалізації та не може розцінюватися як необґрунтовані дії позивача.

Відповідно до ухвали Господарського суду Закарпатської області від 24.06.2026 задоволено заяву представника позивача адвоката Чабан Р.Л. про залишення позову без розгляду від 02.06.2026 (зареєстровану за вх. №02.3.1-02/5316/26 від 03.06.2026) та залишено без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» до Фізичної особи-підприємця Дюлай (Онопко) Наталії Вадимівни в справі №907/795/25 про стягнення 45 903,85 грн - заборгованості, 4 904,73 грн - інфляційних збитків, 1 002,30 грн - 3% річних, 61 033,69 грн - пені та 19 000 грн - штрафу.

20.07.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача адвоката Калинич І.І. надійшла заява про долучення доказів від 18.07.2026 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/7084/26), згідно з якою він просить долучити до справи сканкопію договору про надання правової допомоги, укладеного 08.08.2025 ним з Дюлай (Онопко) Н.В., на підставі якого він здійснював представництво її інтересів у справі №907/795/25, мотивуючи, що до його заяви, поданої від імені відповідача (Дюлай Н.В.) від 26.06.2026 про ухвалення додаткового рішення, помилково було прикріплено такий договір в електронній формі. До заяви про долучення доказів від 18.07.2026, представник відповідача долучив докази її надіслання разом з додатками позивачу ТОВ «Фіддель».

Згідно з ухвалою від 16.07.2026 судом задоволено заяву представника відповідача адвоката Калинич І.І. про долучення доказів та долучену до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги, укладеного (підписаного) 08.08.2025 адвокатом Калинич І.І. з Дюлай (Онопко) Н.В.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом апеляційного оскарження є додаткова ухвала Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2026, якою частково задоволено заяву відповідача про розподіл судових витрат та стягнуто з ТОВ «Фіделль» на користь Дюлай (Онопко) Н.В. 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 13 504,50 грн витрат, пов`язаних із проведенням судової почеркознавчої експертизи.

Перевіряючи правильність застосування місцевим господарським судом норм права при постановленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

За змістом частин першої та третьої статті 123 ГПК України витрати, пов`язані з проведення експертизи належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, що стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду.

Згідно з частиною п`ятою статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 зі справи № 911/3312/21 вказано, що процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат, у випадку залишення позовної заяви без розгляду, має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 130 ГПК України.

Отже, системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною. Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 зі справи № 756/16936/24, від 16.12.2025 зі справи № 914/396/21.

При компенсації витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п`ятої статті 130 ГПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення відповідачем витрат в ініційованій позивачем справі.

Як неодноразово виснувала Велика Палата Верховного Суду, закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу. Стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача (постанова від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18-ц, ухвали від 07.07.2020 у справі № 906/961/17, від 08.07.2020 у справи №810/3711/18).

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №922/592/17.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06.03.2024 зі справи № 905/1840/21, подання позову не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Так само і сам по собі факт подання заяви / клопотання про залишення позову без розгляду чи то відмову від позову у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожнім таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача» (постанова Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 922/2017/17).

Верховний Суд у постанові від 15.09.2021 у справі № 902/136/21 та у постанові від 16.02.2023 у справі № 917/243/22 виснував, що ситуація, за якої є неможливими оцінка та фактичне існування ознак недобросовісності, зловживання чи незаконності в діях позивача, що зумовили залишення позову без розгляду, не може нівелювати права відповідача на отримання компенсації понесених ним судових витрат, необхідність чого була породжена реалізацією своїх прав на судовий захист у рамках ініційованого позивачем судового спору. У випадку залишення позову без розгляду з підстави подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду не є необхідними такі ознаки, як недобросовісність, зловживання чи незаконність, оскільки законодавець у такому випадку чітко визначив інший термін – «необґрунтованість», який є відмінним від наведених, а, заявляючи про залишення позову без розгляду із зазначеної підстави, позивач усвідомлює ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням ним таких процесуальних дій, у тому числі, передбачених частиною п`ятою статті 130 ГПК України.

Подання заяви про залишення позову без розгляду є виключно свідомим волевиявленням позивача, яке відповідач не міг передбачити, (у даному випадку, витрат, пов`язаних з оплатою експертизи, призначеної судом).

Отже, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, пов`язаних із розглядом справи (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №925/1372/21, від 11.05.2023 у справі №921/811/21, від 25.04.2023 у справі №924/341/22, від 21.05.2021 у справі №905/1623/20).

Водночас обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

ГПК України загалом та частина п`ята статті 130 ГПК України не встановлюють конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 зі справи № 921/357/20.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо наявності підстав для розподілу витрат відповідача, пов`язаних із проведенням судової почеркознавчої експертизи та правничою допомогою, обґрунтовано врахував положення частини п`ятої статті 130 ГПК України та надав оцінку процесуальній поведінці позивача, виходячи з положень цієї спеціальної норми.

Так, ТОВ «Фіделль» звернулося до суду з позовом про стягнення з ФОП Дюлай (Онопко) Н.В. про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №270 від 21.02.2022, інфляційних збитків, 3% річних, пені та штрафу в загальному розмірі 131 844,57 грн.

У подальшому, під час розгляду справи, відповідачем заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для з`ясування обставин, чи здійснено підписи на первинних бухгалтерських документах, на які позивач посилався на підтвердження заявлених вимог, відповідачем.

Ухвалою суду від 14.01.2026 таку експертизу призначено, провадження у справі зупинено, а витрати на її проведення до вирішення питання про розподіл судових витрат покладено на відповідача.

За результатами проведеного дослідження складено висновок експерта №СЕ-19/114-26/3185-ПЧ від 30.04.2026, відповідно до якого підписи у 14 видаткових накладних та акті звірки взаєморозрахунків виконані не Дюлай (Онопко) Н.В., а іншою особою, тоді як щодо чотирьох інших підписів визначити виконавця не виявилося можливим.

Після поновлення провадження у справі 20.05.2026 ТОВ «Фіделль» 03.06.2026 подало заяву про залишення позову без розгляду, яку суд задовольнив ухвалою від 24.06.2026.

Таким чином, після звернення з позовом, тривалого розгляду справи, проведення судової почеркознавчої експертизи та надходження її висновку позивач подав заяву про залишення позову без розгляду, у зв`язку з чим спір по суті заявлених позовних вимог вирішений не був.

Верховний Суд у постанові від 12.05.2026 у справі №917/363/24 зазначив, що встановлення обставин необґрунтованості дій позивача у розумінні положень частини п`ятої статті 130 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду, і суд, застосовуючи дискрецію для вирішення такого питання, виходить із конкретних обставин кожної окремої справи. Індивідуальний характер обставин кожної окремої справи, на підставі яких судом встановлюється необґрунтованість дій позивача, дискреційний характер визначення судом необґрунтованості / обґрунтованості таких дій позивача, зумовлюють висновок про відсутність універсального підходу для вирішення цього питання.

Близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.03.2026 зі справи № 914/390/22, від 21.04.2026 зі справи № 924/1004/25.

Як встановив суд першої інстанції, необґрунтованість дій позивача у розумінні частини п`ятої статті 130 ГПК України у цій справі виразилася у непослідовності його процесуальної поведінки, а саме у зверненні з позовом до суду, тривалому підтриманні заявлених вимог, проведенні за час розгляду справи судової почеркознавчої експертизи, витрати на яку понесені відповідачем, та подальшому, після надходження висновку експерта і поновлення провадження у справі, поданні заяви про залишення позову без розгляду.

При цьому саме за результатами проведеної експертизи встановлено, що підписи у більшості досліджених первинних документів, на які посилався позивач, виконані не відповідачем, а іншою особою. За таких обставин необґрунтованим є обмеження можливості отримання відповідачем відшкодування понесених ним витрат волею позивача, за рахунок якого відповідно до частини п`ятої статті 130 ГПК України підлягає компенсація таких витрат.

Отже, необґрунтованість дій позивача встановлена судом першої інстанції не лише у зв`язку із самим фактом залишення позову без розгляду за його заявою, а за результатами оцінки усіх його процесуальних дій у їх сукупності протягом усього розгляду справи від моменту звернення з позовом до моменту подання заяви про залишення позову без розгляду після проведення експертного дослідження.

Відтак доводи скаржника про те, що залишення позову без розгляду є реалізацією виключно диспозитивного права позивача, не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав для застосування частини п`ятої статті 130 ГПК України.

Висновку про те, що до складу поняття «необґрунтованих дій позивача», яке визначено ч. 5 ст. 130 ГПК України, входить сукупність дій позивача включно з поданням позову на підставі доказів, сумнівність яких могла бути встановлена самим позивачем до подання позову та подальше подання клопотання про залишення такого позову без розгляду після реалізації відповідного права іншої сторони спору на спростування цих доказів шляхом призначення судової експертизи, у подібних спорах дотримується також Верховний Суд, зокрема, в постановах від 12.05.2026 у справі №917/363/24 та від 06.08.2026 у справі № 544/1859/24.

Більш загальний висновок про те, що подання позивачем позову без зібрання всіх необхідних доказів зумовлює покладення на нього судових витрат, понесених відповідачем, включно з витратами на правничу допомогу, викладено в постанові Верховного Суду від 21.04.2026 у справі №924/1004/25.

Разом з тим, встановлення підстав для компенсації відповідачу судових витрат не означає автоматичного відшкодування таких витрат у заявленому ним розмірі.

Відповідно до частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат (постанови від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 20.05.2026 у справі №911/969/24 зазначила, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг.

У цій справі відповідач просив стягнути з позивача 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження зазначених витрат відповідачем подано договір про надання правової допомоги №08/08/25 від 08.08.2025, акт приймання-передачі виконаних робіт від 25.06.2026 та докази здійснення оплати, при цьому згідно з поданими поясненнями 10 000,00 грн було сплачено як аванс, 20 000,00 грн - після завершення справи.

Водночас наявність договору про надання правничої допомоги, погодження сторонами відповідного розміру гонорару та його сплати не свідчить про те, що така сума в повному обсязі підлягає покладенню на іншу сторону спору. При визначенні розміру витрат, що підлягають компенсації, суд має оцінити не лише факт їх понесення, а й їх необхідність, обґрунтованість, реальність та співмірність із характером і складністю виконаної адвокатом роботи.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.08.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Перевіряючи співмірність заявлених відповідачем витрат, суд апеляційної інстанції враховує характер спірних правовідносин, предмет позову, ціну позову, тривалість розгляду справи, обсяг фактично здійснених адвокатом процесуальних дій, а також обставини, за яких провадження у справі було завершено.

Як встановлено матеріалами справи, предметом спору було стягнення з відповідача 131 844,57 грн заборгованості, інфляційних збитків, 3 % річних, пені та штрафу за договором купівлі-продажу. У процесі розгляду справи відповідач скористався правом на подання заперечень проти позовних вимог, ініціював проведення судової почеркознавчої експертизи, брав участь у розгляді відповідного клопотання та в інших процесуальних діях.

Разом з тим спір по суті заявлених позовних вимог судом не вирішувався, оскільки ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.06.2026 позов ТОВ «Фіделль» залишено без розгляду за заявою позивача.

При цьому із заяви відповідача про розподіл судових витрат та поданих на її підтвердження документів не вбачається достатньо конкретизованого співвідношення заявленої суми 30 000,00 грн із конкретними видами правничої допомоги, кількістю витраченого на їх виконання часу та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Зокрема, акт приймання-передачі виконаних робіт від 25.06.2026 не дає можливості встановити, які саме процесуальні та інші юридичні послуги були надані адвокатом, скільки часу було витрачено на їх виконання, а також яким чином сформовано загальну вартість таких послуг у розмірі 30 000,00 грн.

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлені відповідачем 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу не відповідають у повному обсязі критеріям співмірності та розумності.

Водночас колегія суддів не вбачає підстав для повної відмови у відшкодуванні таких витрат, оскільки матеріалами справи підтверджується фактичне залучення адвоката Калинич І. І. до представництва інтересів відповідача, здійснення ним процесуальних дій у справі, підготовка та подання процесуальних документів, участь у вирішенні питання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи, а також вчинення інших дій, пов`язаних із захистом інтересів відповідача.

При цьому витрати відповідача на професійну правничу допомогу виникли внаслідок розгляду ініційованого позивачем спору, а встановлені судом обставини необґрунтованості процесуальної поведінки позивача є підставою для застосування частини п`ятої статті 130 ГПК України.

З огляду на предмет та ціну позову, характер спірних правовідносин, обсяг здійснених адвокатом процесуальних дій, відсутність розгляду спору по суті, суд апеляційної інстанції вважає, що саме 10 000,00 грн є розумним та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає компенсації відповідачу за рахунок позивача.

Такий розмір відповідає фактичному обсягу правничої допомоги, наданої відповідачу у справі, та забезпечує баланс між правом відповідача на відшкодування необхідних витрат, понесених у зв`язку із захистом своїх прав, і необхідністю дотримання принципів розумності, співмірності та пропорційності судових витрат.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню, оскільки такі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції підстав для їх компенсації. Доводи щодо завищення заявленого до відшкодування розміру витрат є частково обґрунтованими, однак були враховані судом першої інстанції під час зменшення суми витрат з 30 000,00 грн до 10 000,00 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права або з неправильним застосуванням норм матеріального права

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене вище, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими процесуальним законом пов`язується скасування ухвали суду, відтак оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіделль» залишити без задоволення.

2. Додаткову ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 20.07.2026 у справі №907/795/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 18.09.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Н.Л. Степанюк

Р.В. Міліціанов