Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №907/68/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/68/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

секретар судового засідання Псярук О.В.

від скаржника - Левицький А. О.

від прокуратури - Місінська М. А.

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вх. ЗАГС №01-05/1988/26 від 22.06.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області (суддя Худенко А. А.) від 28.05.2026 у справі №907/68/26

за позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород

в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород

про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі 1 185 358,40 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Закарпатської області звернулась Закарпатська обласна прокуратура в інтересах держави з позовом в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Іршавської міської ради Закарпатської області до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 1 185 358,40 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища, покликаючись на положення ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст. 120, 124-126, 206 Земельного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо забезпечення охорони, захисту та збереження лісових насаджень, що призвело до незаконної рубки дерев невстановленими особами на підвідомчій відповідачу території, що підтверджується матеріалами кримінального провадження .

Прокурор зазначає, що Закарпатською обласною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, яке полягає у наявності невідшкодованих збитків, завданих внаслідок незаконної рубки лісу.

За твердженням прокурора, під час досудового розслідування кримінального провадження №12025071100000099 від 27.02.2025 встановлено, що в період з 23.10.2024 по 24.02.2025 внаслідок неналежного виконання службових обов`язків майстром лісу Великодільського лісництва Хустського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» допущено незаконну порубку дерев невстановленими особами на території відповідних кварталів і виділів лісництва.

Внаслідок вказаних дій державі завдано шкоду у сфері охорони, відтворення та раціонального використання лісових ресурсів, а також порушено право громадян на безпечне довкілля, що реалізується, зокрема, через орган місцевого самоврядування Іршавську міську раду, на суму 1 185 358,40 грн.

Прокурор посилається на те, що факт незаконної рубки підтверджується протоколом огляду місця події, яким зафіксовано 81 пень незаконно зрубаних дерев, розрахунками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, а також висновком судової інженерно-екологічної експертизи, якою встановлено порушення вимог природоохоронного законодавства та причинний зв`язок між бездіяльністю посадових осіб лісництва і заподіяною шкодою.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що саме Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», як постійний лісокористувач, зобов`язане відшкодувати заподіяну шкоду, оскільки шкода виникла внаслідок неналежного виконання покладених на нього законом обов`язків щодо охорони лісу.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 28.05.2026 у справі №907/68/26 позов задовольнив. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Іршавської міської ради Закарпатської області шкоду, заподіяну довкіллю, в розмірі 1 185 358, 40 грн. Стягнув з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Закарпатської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 14 224, 30 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач як постійний лісокористувач відповідно до ст. 19, 64, 86 Лісового кодексу України був зобов`язаний забезпечувати охорону та захист закріплених за ним лісів від незаконних рубок, однак належним чином цього обов`язку не виконав, унаслідок чого на підконтрольній йому території третіми особами було незаконно зрубано дерева. Факт незаконної рубки, протиправної бездіяльності відповідача, причинного зв`язку та розміру заподіяної шкоди підтверджено протоколом огляду місця події, матеріалами справи, розрахунком Державної екологічної інспекції та висновком судової інженерно-екологічної експертизи, якою визначено загальний розмір шкоди у сумі 1 185 358, 40 грн.

Суд виходив із положень ст. 1166, 1172 Цивільного кодексу України, Лісового кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до яких постійний лісокористувач може нести цивільно-правову відповідальність не лише за безпосередню рубку, а й за неналежне виконання обов`язку щодо охорони лісу, якщо така бездіяльність сприяла заподіянню шкоди. Доводи відповідача щодо неналежності експертного висновку суд відхилив, оскільки він узгоджується з іншими доказами, а відповідач не надав належних доказів на спростування встановлених обставин і розміру шкоди.

22.06.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі №907/68/26.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Міліціанов Р.В.

Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В. О. ухвалою від 29.06.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі № 907/68/26; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі та доказами надсилання апеляційної скарги Іршавській міській раді; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

08.07.2026 скаржник усунув недоліки апеляційної скарги.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.07.2026 поновив строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі № 907/68/26; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі №907/68/26; призначив розгляд справи на 27.08.2026 об 11 год 30 хв у приміщенні Західного апеляційного господарського суду; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

В апеляційній скарзі Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі №907/68/26. Скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі №907/68/26 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Покликається на такі обставини: незаконна рубка дерев у кварталах 77– 79 Великодільського лісництва здійснювалася невстановленими особами, однак місцевий господарський суд не встановив, які саме обов`язки щодо охорони лісу підприємство не виконало та які конкретні заходи мало вжити; працівника лісництва Звонара В.В. засуджено за ч. 2 ст. 367 КК України за неналежне виконання службових обов`язків, а не за незаконну порубку за ст. 246 КК України, тому, на думку апелянта, цей вирок сам по собі не доводить вини підприємства у заподіянні шкоди; не доведено протиправної поведінки саме відповідача, причинного зв`язку між його бездіяльністю та незаконною рубкою, а також вини підприємства; за результатами огляду території та у вироку у кримінальній справі розмір шкоди визначено у 712 787,00 грн, тоді як у господарській справі прокуратура просить стягнути 1 185 358,40 грн, причини такої розбіжності, на думку апелянта, судом першої інстанції не встановлені; прокуратура посилається на розрахунки ДЕІ та висновок експерта № 5647-Е від 04.12.2025, однак відповідач вважає, що ці докази не усувають розбіжностей щодо кількості та характеристик незаконно зрубаних дерев і розміру шкоди; скаржник вважає, що саме позивач мав довести протиправну поведінку відповідача, шкоду та причинний зв`язок, однак суд фактично поклав на підприємство обов`язок доводити відсутність вини.

Таким чином, на думку апелянта, рішення прийнято без належного встановлення конкретного порушення з боку постійного лісокористувача та на підставі доказів, які містять істотні суперечності.

15.07.2026 через підсистему «Електронний суд» представниця Закарпатської обласної прокуратури Задорожко С.С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відзив обґрунтований тим, що прокуратурою доведено протиправну бездіяльність ДСГП «Ліси України» як постійного лісокористувача щодо неналежного забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, наявність вини, причинного зв`язку та заподіяної довкіллю шкоди. Відповідач не надав доказів вжиття всіх залежних від нього заходів для запобігання незаконній рубці. Факт бездіяльності посадової особи відповідача підтверджено вироком Іршавського районного суду від 25.02.2026 у справі № 301/89/26. Розмір шкоди у сумі 1 185 358,40 грн підтверджується розрахунками ДЕІ у Закарпатській області, розрахунками працівників ДП «Ліси України» та висновком експерта № 5647-Е від 04.12.2025. Доводи апелянта щодо неналежності експертного висновку та невідповідності розміру шкоди, встановленого у кримінальному провадженні, відхилено, оскільки зазначені докази оцінюються в сукупності, а закон не забороняє використання доказів, отриманих у кримінальному провадженні.

З огляду на це прокуратура вважає рішення суду першої інстанції про стягнення шкоди законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

27.08.2026 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи, обґрунтоване тим, що станом на 27.08.2026 об 11 год 20 хв, представник апелянта продовжує брати участь в розгляді по суті Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області справи №308/4878/26, де представляє інтереси ТОВ «УкрАвтоЗакарпаття».

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відкладення розгляду справи у межах розумного строку, визначеного ст. 273 ГПК України.

Ухвалою суду від 27.08.2026 відкладено розгляд справи № 926/359/26 на 17.09.2026.

Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.

17.09.2026 в судовому засіданні взяли участь представник скаржника в режимі відеоконференції та прокурор в залі суду, які підтримали позиції, висловлені у процесуальних документах по суті розгляду апеляційної скарги.

Інші учасники у справі участь своїх представників у судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, за результатами досудового розслідування кримінального провадження №12025071100000099 від 27.02.2025 встановлені обставини щодо незаконної порубки дерев невстановленими особами на території кварталу 77 виділу 35, кварталу 78 виділів 1, 2, 5, 7, 8, 10, 21, 22, 24 та кварталу 79 виділів 12, 19, 25 Великодільського лісництва Хустського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

Як вбачається з матеріалів справи, вказані лісові насадження розташовані в межах території Іршавської територіальної громади Закарпатської області та перебувають у постійному користуванні відповідача.

За даними досудового розслідування, в період з 23.10.2024 по 24.02.2025 на зазначеній території здійснено незаконну рубку дерев, у зв`язку з чим 03.03.2025 працівниками правоохоронного органу за участю спеціалістів проведено огляд місця події. Під час огляду виявлено пні незаконно зрубаних дерев, проведено їх заміри та встановлено породи дерев.

Із зазначеного протоколу вбачається, що на вказаних лісових ділянках виявлено пні незаконно зрубаних дерев без ознак відведення в рубку. У ході огляду спеціалістами за допомогою повіреної сертифікованої металевої рулетки здійснено заміри діаметрів кожного пня шляхом визначення найбільшого та найменшого діаметра з подальшим обчисленням середнього значення, а також встановлено породи зрубаних дерев. Отримані відомості внесено до відомості попневого переліку, яка є додатком до протоколу та містить деталізовані вихідні дані щодо кількості пнів, їх діаметрів та породного складу.

На підставі матеріалів огляду Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісовому фонду, згідно з яким сума збитків становить 1 185 358,40 грн.

Судом встановлено, що у кримінальному провадженні №301/89/26 Іршавським районним судом 25.02.2026 ухвалено вирок стосовно майстра лісу Великодільського лісництва Звонара В.В., якого обвинувачено у неналежному виконанні службових обов`язків, що, за версією сторони обвинувачення, сприяло вчиненню незаконної порубки.

Крім того, у матеріалах справи наявний висновок судової інженерно-екологічної експертизи №5647-Е від 04.12.2025, відповідно до якого рубка дерев на вказаних ділянках здійснювалася з порушенням вимог природоохоронного законодавства, зокрема норм Лісового кодексу України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Порядку спеціального використання лісових ресурсів.

Із вказаного висновку вбачається, що рубка дерев на території кварталу 77 виділу 35, кварталу 78 виділів 1, 2, 5, 7, 8, 10, 21, 22, 24 та кварталу 79 виділів 12, 19, 25 Великодільського лісництва здійснювалася з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а дії (бездіяльність) посадових осіб Великодільського лісництва не відповідали вимогам нормативно-правових актів у сфері охорони навколишнього природного середовища та перебували у причинному зв`язку з настанням досліджуваної події.

Разом із тим судом установлено, що цивільний позов у межах кримінального провадження № 301/89/26 не заявлявся, а питання щодо стягнення збитків судом у вказаному провадженні не вирішувалося.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25 зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи й спричинила заподіяння збитків.

Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки й шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Відносини щодо володіння, користування та розпорядження лісами, спрямовані на забезпечення охорони, відтворення і сталого використання лісових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства в екологічній, економічній, соціальній та інших сферах, регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.

Відповідно до статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Згідно з статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Згідно з ч.5 статті 86 Лісового кодексу України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

Статтею 105 Лісового кодексу України передбачено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Суд зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини другої статті 105, статті 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у такому випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Місцевий господарський суд встановив, що у межах кримінального провадження №12025071100000099 від 27.02.2025 під час огляду 03.03.2025 території кварталу 77 виділу 35, кварталу 78 виділів 1, 2, 5, 7, 8, 10, 21, 22, 24, кварталу 79 виділів 12, 19, 25 Великодільського лісництва виявлено пні 81 незаконно зрубаного дерева без ознак їх відведення в рубку. При цьому спеціалістом із використанням повіреної сертифікованої металевої рулетки проведено заміри середніх діаметрів виявлених пнів та встановлено їх породний склад.

Вказані лісові ділянки перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», а тому саме на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення їх охорони, захисту та збереження, у тому числі від незаконних рубок.

Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.(постанова Верховного суду від 28.09.2023 у справі № 927/32/23).

Відповідачем не надано суду доказів належної організації охорони лісового масиву, у межах якого виявлено самовільну порубку, зокрема: доказів проведення систематичних обходів лісової охорони; журналів патрулювання; доказів встановлення фактів незаконної рубки безпосередньо працівниками відповідача; документів щодо вжиття профілактичних заходів із недопущення самовільних рубок; доказів належного контролю за ввіреною лісовою ділянкою.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між його діями та шкодою, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Судом першої інстанції встановлено, що незаконна рубка була здійснена на території Великодільського лісництва, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, упродовж тривалого періоду - з 23.10.2024 по 24.02.2025. Її виявлення відбулося лише 03.03.2025 під час проведення огляду території в межах кримінального провадження. Така тривалість незаконної рубки та значна кількість охоплених нею лісових виділів об`єктивно свідчать про неналежність контролю за відповідною територією.

За умови належного виконання відповідачем покладених законом обов`язків незаконна рубка могла бути своєчасно виявлена, припинена або попереджена.

З огляду на це апелянтом не спростовано правомірність висновків суду першої інстанції в частині встановлення неправомірності його поведінки та наявності вини, що виявилася у неналежному виконанні обов`язку з охорони лісів від незаконних рубок.

Таким чином, у справі встановлено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у неналежному виконанні обов`язків щодо охорони лісу; шкоди у розмірі 1 185 358,40 грн; причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків та заподіяною шкодою; а також вини відповідача, яку останнім не спростовано належними доказами.

17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову – «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи питання визначення розміру шкоди, дослідив та надав оцінку, зокрема, таким доказам: висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04.12.2025 № 5647-Е, матеріалам огляду місця події від 03.03.2025, матеріалам кримінального провадження №12025071100000099, розрахункам Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, а також іншим доказам, наявним у матеріалах справи.

Як вбачається з висновку експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04.12.2025 № 5647-Е, експертом за результатами дослідження наданих матеріалів підтверджено розрахунково та документально розмір шкоди, завданої внаслідок незаконної рубки дерев на території Великодільського лісництва, визначений Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області.

Зокрема, експертом підтверджено розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев: у кварталі 77 виділі 35 - 45 557,71 грн; у кварталі 78 виділі 1 - 20 733,78 грн, виділі 2 - 62 123,50 грн, виділі 5 - 23 526,69 грн, виділі 7 - 68 169,92 грн, виділі 8 - 35 116,42 грн, виділі 10 - 249 160,35 грн, виділі 21 - 60 294,67 грн, виділі 22 - 57 721,54 грн, виділі 24 - 13 078,26 грн; у кварталі 79 виділі 12 - 272 127,05 грн, виділі 19 - 167 026,13 грн, виділі 25 - 110 722,38 грн.

Загальна сума зазначених показників становить 1 185 358,40 грн, що відповідає сумі шкоди, заявленій до стягнення у цій справі.

Доводи апелянта про те, що висновок експерта не може бути належним доказом через відсутність безпосереднього натурного обстеження, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до положень процесуального закону експерт має право проводити дослідження на підставі наданих йому матеріалів кримінального провадження, якщо такі матеріали містять достатні вихідні дані для проведення відповідних розрахунків.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18).

При цьому з висновку експерта вбачається, що його висновки ґрунтуються не на припущеннях, а на дослідженні конкретних документів та матеріалів, зокрема протоколу огляду місця події від 03.03.2025, у ході якого безпосередньо на місці були виявлені пні незаконно зрубаних дерев, проведено їх заміри із застосуванням повіреної сертифікованої металевої рулетки та встановлено породний склад дерев.

Отже, твердження апелянта про те, що висновок експерта не може бути покладений в основу судового рішення лише з огляду на те, що експертом не здійснювалося самостійне натурне обстеження місця події, є безпідставним. Сам по собі камеральний характер експертного дослідження не свідчить про недопустимість чи недостовірність висновку, якщо досліджені експертом вихідні дані належним чином зафіксовані іншими доказами та їх достатність дає можливість відповісти на поставлені перед експертом питання.

При цьому у цій справі натурний огляд відповідної лісової території фактично проводився до призначення експертизи, а результати такого огляду зафіксовано у відповідному протоколі від 03.03.2025. Саме під час цього огляду встановлено кількість, породний склад та діаметри пнів незаконно зрубаних дерев. Тому доводи апелянта фактично зводяться до незгоди з використанням експертом зафіксованих у матеріалах справи вихідних даних, однак не спростовують їх достовірності.

Сукупний зміст цих документів містить відомості щодо об`єкта правопорушення та його кількісних і якісних характеристик, що дає змогу встановити фактичні показники, покладені в основу розрахунку, і перевірити їх узгодженість між собою.

Відповідач, у свою чергу, не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував визначені експертом вихідні дані, правильність застосованих такс або розрахунок суми шкоди. Клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи у справі відповідачем також не заявлялося.

За таких обставин колегія суддів вважає, що надані у справі докази у своїй сукупності є достатніми та більш вірогідними для висновку про доведеність факту заподіяння шкоди у розмірі 1 185 358,40 грн, а доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру шкоди є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів апелянта про наявність різних сум шкоди у господарській та кримінальній справах колегія суддів зазначає наступне.

Так, дійсно, у вироку Іршавського районного суду Закарпатської області від 25.02.2026 у справі № 301/89/26 зазначено інший розмір шкоди - 712 787,00 грн. Разом з тим зазначений вирок не вирішував питання про розмір шкоди, що підлягає стягненню з ДСГП «Ліси України» у межах цього господарського спору, та не містить висновку про розмір цивільно-правової відповідальності відповідача.

Статтею 75 ГПК України передбачено підстави, за наявності яких сторони можуть бути звільнені від доказування тих чи інших обставин справи у загальному порядку.

Частиною шостою наведеної норми врегульовано які саме судові рішення, прийняті в кримінальному провадженні є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу.

Так, відповідно до наведеної норми, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, правове значення вироку у справі № 301/89/26 для цього спору полягає, зокрема, у підтвердженні факту неналежного виконання відповідною посадовою особою своїх службових обов`язків, тоді як питання щодо розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню у господарській справі, підлягає самостійному встановленню господарським судом на підставі доказів, поданих у цій справі.

При цьому сам по собі факт того, що вирок постановлено за частиною другою статті 367 КК України (службова недбалість), а не за статтею 246 КК України (незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу), не спростовує позовних вимог. Предметом доказування у цій справі є не вчинення відповідачем або його працівниками безпосередньої незаконної порубки дерев, а встановлення факту неналежного виконання постійним лісокористувачем обов`язків щодо охорони та захисту лісу, що створило умови для незаконної рубки третіми особами.

Зі змісту вироку у справі №301/89/26 вбачається, що службова особа відповідача, на яку покладено обов`язки з контролю за станом охорони лісу, не забезпечила належної перевірки стану охорони лісових ділянок, не вжила заходів щодо попередження та виявлення порушень лісового законодавства і незаконної рубки дерев, унаслідок чого незаконна рубка на підвідомчій території залишалася невиявленою.

Зазначені обставини узгоджуються з іншими доказами у цій справі, зокрема з матеріалами огляду місця події та встановленим фактом здійснення незаконної рубки упродовж тривалого періоду - з 23.10.2024 по 24.02.2025, яка була виявлена лише 03.03.2025. При цьому незаконною рубкою охоплено значну кількість лісових виділів, що свідчить про системний, а не одиничний характер порушення та об`єктивно спростовує твердження про належне здійснення контролю за відповідною територією.

Таким чином, вирок у справі № 301/89/26 не є єдиною підставою для висновку про наявність складу цивільного правопорушення у цій справі, а оцінюється судом у сукупності з іншими доказами. Відмінність зазначеного у вироку розміру шкоди від розміру шкоди, заявленого до стягнення у цій справі, сама по собі не свідчить про недоведеність позовних вимог, оскільки останній підтверджується самостійною сукупністю доказів, у тому числі розрахунками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та висновком експерта № 5647-Е.

Посилання апелянта на те, що відповідач не був стороною кримінального провадження та не мав можливості ознайомитися з усіма матеріалами кримінальної справи, також не свідчить про недопустимість доказів. У цій справі матеріали кримінального провадження не набувають автоматично преюдиціального значення, а оцінюються господарським судом відповідно до статей 75, 76 - 79, 86 ГПК України нарівні з іншими доказами. При цьому відповідач мав можливість заперечувати їх доказове значення, подавати власні докази на спростування відповідних обставин, а також заявляти клопотання про призначення експертизи, однак належних доказів на спростування встановлених обставин ним не подано.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку, його вини, а також щодо недоведеності розміру шкоди не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Наведені апелянтом обставини не спростовують установлених судом першої інстанції фактів, а зводяться переважно до іншої оцінки доказів та незгоди з правовими висновками місцевого господарського суду.

Таким чином, рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі № 907/68/26 є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги ДСГП «Ліси України» не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Водночас, судом апеляційної інстанції під час дослідження змісту судового рішення встановлено, що судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення наведено твердження про те, що загальна сума шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу становить 1 852 358, 40 грн, що не відповідає змісту позовних вимог прокурора у відповідній частині, розрахункам суду першої інстанції та змісту резолютивної частини оскаржуваного рішення.

Враховуючи, що висновок місцевого господарського суду щодо загальної суми шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, розміщений в резолютивній частині рішення повністю відповідає обставинам справи та змісту порушеного права на захист якого прокурор звернувся до суду, колегія суддів доходить висновку, що зазначені обставини не призвели до постановлення неправомірного судового рішення та не є підставою для скасування в цілому законного судового рішення.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, наявність окремого процесуального порядку для усунення подібних недоліків судового рішення, передбаченого ст. 243 ГПК України, колегія суддів підстав для застосування в цій справі положень ст. 277 ГПК України не вбачає.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не було з`ясовано обставин, що мають значення для справи або судом визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено належними доказами.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2026 у справі №907/68/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 18.09.2026.

Головуючий суддя В. О. Ржепецький

Судді Р. В. Міліціанов

Н.Л. Степанюк