Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №909/739/21 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/739/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

за участю секретаря судового засідання - Псярук О. В.

за участю представників сторін:

від скаржника - Батовська Т. І.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» ( вх. ЗАГС 01-05/2676/26 від 11.08.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Малєєва О. В.) від 13.07.2026

у справі №909/739/21

за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м. Київ

до відповідача Акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго», м. Івано-Франківськ

про стягнення 1 989 504,32 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Івано-Франківської області звернулося Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» з позовом до Акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго» про стягнення 1 989 504, 32 грн, з яких: 185 372, 41 грн - 3% річних, 514 783, 01 грн - інфляційних втрат, 657 063, 49 грн - пені, 632 285, 41 грн - штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 22.05.2019 №0520-02041 протягом серпня 2019 року-лютого 2021 року позивач надав відповідачу послуги з передачі електроенергії, однак такі послуги відповідач оплачував несвоєчасно, у зв`язку з чим позивач здійснив нарахування 185 372, 41 грн - 3% річних, 514 783, 01 грн - інфляційних втрат, 657 063, 49 грн - пені, 632 285, 41 грн – штрафу.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 13.07.2026 позов задовольнив частково. Стягнув з Акціонерного товариства «Прикарпаттяобленерго» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» 1 344 829,87 грн з яких: 514 783,01 грн - інфляційні втрати, 185 372,41 грн - 3% річних, 328 531,75 грн - пеня, 316 142,70 грн - штраф, а також 29 842,56 грн судового збору. Відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 644 674,45 грн, з яких 328 531,74 грн - пеня, 316 142,71 грн - штраф.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання послуг з передачі електричної енергії, позивач належним чином виконав свої зобов`язання з надання таких послуг, тоді як відповідач порушував установлені договором строки оплати планових та фактичних обсягів послуг, у зв`язку з чим у позивача виникло право на нарахування 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу. Суд відхилив доводи відповідача щодо неналежного зарахування переплат, неврахування скоригованих планових обсягів, неправильного застосування тарифів, визначення періодів прострочення, позовної давності та недопустимості одночасного стягнення пені і штрафу, визнав розрахунок позивача обґрунтованим і правильним, однак, з урахуванням повного погашення відповідачем основної заборгованості, його статусу оператора системи розподілу та об`єкта критичної інфраструктури, значного перевищення неустойки над компенсаційними виплатами, відсутності доказів інших збитків позивача та необхідності дотримання балансу інтересів сторін, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 50 %.

11.08.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2026 у справі № 909/739/21.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

Суддя-доповідач Західного апеляційного господарського суду Ржепецький В.О. ухвалою від 17.08.2026 залишив без руху апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2026 у справі №909/739/21; визначив, що недоліки апеляційної скарги мають бути усунуті шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі; встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

17.08.2026 скаржник усунув недоліки апеляційної скарги.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2026 у справі № 909/739/21; встановив учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребував матеріали справи.

Ухвалою суду від 28.08.2026 розгляд справи призначено на 17.09.2026.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» просить рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 13.07.2026 у справі № 909/739/21 в частині відмови у стягненні пені в розмірі 328 531,75 грн та штрафу в розмірі 316 142,70 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі. Покликається на такі обставини: суд першої інстанції безпідставно зменшив штрафні санкції на 50 %, оскільки відповідач не довів наявності виняткових обставин, які об`єктивно ускладнювали виконання ним грошового зобов`язання, а відповідні висновки суду ґрунтуються на припущеннях; місцевий господарський суд безпідставно пов`язав прострочення оплати з карантинними обмеженнями, оскільки частина заборгованості виникла до їх запровадження, а причинно-наслідковий зв`язок відповідачем не доведено; скаржник зазначає, що право на стягнення пені та штрафу виникає незалежно від доведення фактичних збитків, оскільки неустойка є самостійним способом забезпечення виконання зобов`язання та видом господарської санкції; відповідач не подав належних доказів фінансових труднощів або того, що стягнення неустойки реально загрожуватиме його діяльності як оператора системи розподілу, водночас за наведеними скаржником фінансовими показниками, відповідач є прибутковим підприємством; суд надав перевагу статусу відповідача як оператора системи розподілу та об`єкта критичної інфраструктури, водночас не врахувавши статус і особливе значення НЕК «Укренерго» як єдиного оператора системи передачі України та підприємства, від діяльності якого залежить функціонування об`єднаної енергосистеми України; скаржник зазначає, що своєчасна оплата послуг необхідна для фінансування ремонту та відновлення мереж, виконання інвестиційних програм, кредитних зобов`язань і забезпечення операційної безпеки енергосистеми.

31.08.2026 через систему «Електронний суд» представниця відповідача – адвокатка Каркузаєва Н. Ш. подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу НЕК «Укренерго» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2026 у справі № 909/739/21 (в частині відмови 644 674,45 грн, з яких 328 531,74 грн - пеня, 316 142,71 грн – штраф) залишити без змін. Судові витрати за наслідками розгляду апеляційної скарги у справі №909/739/21 покласти на НЕК «Укренерго».

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований тим, що суд першої інстанції, встановивши факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, правомірно застосував положення статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України і, з урахуванням сукупності істотних обставин справи, зменшив розмір пені та штрафу на 50 %. При цьому суд врахував повне виконання відповідачем основного зобов`язання, його статус оператора системи розподілу та суб`єкта критичної інфраструктури, співвідношення розміру неустойки з інфляційними втратами та 3 % річних, відсутність доказів понесення позивачем інших реальних збитків, а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з реалізацією судом дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки та не спростовують обґрунтованості висновків суду першої інстанції. Посилання апелянта на карантин, можливість залучення кредитних коштів, тривалість розгляду справи та статус позивача не свідчать про неправильне застосування норм права та ґрунтуються переважно на припущеннях.

Таким чином, на думку відповідача, визначений судом розмір неустойки є співмірним із наслідками порушення, забезпечує баланс інтересів сторін та не позбавляє її компенсаційної і превентивної функцій.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.

17.09.2026 в режимі відеоконференції в судовому засіданні взяла участь представниця апелянта, яка підтримала позицію, висловлену в апеляційній скарзі.

15.09.2026 через систему «Електронний суд» представниця відповідача – адвокатка Каркузаєва Н. Ш. подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікарняному, що унеможливлює її участь у судовому засіданні.

Колегією суддів в судовому засіданні відмовлено в задоволенні клопотанні відповідача про відкладення розгляду справи.

При цьому судом враховано, що процесуальний порядок відкладення розгляду справ на стадії апеляційного перегляду судового рішення врегульовано ч. 1 ст. 270 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Поряд з цим, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується виходячи з принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи. Складовою частиною принципу верховенства права є застосування принципу правової визначеності res judicata, який в контексті права на оскарження судового рішення визначає, що «у кожній справі національні суди мають перевіряти чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності)» (рішення від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України», пункт 41).

Відтак, здійснюючи правосуддя, суд наділений повноваженнями, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, надати оцінку наведеним учасником справи обставинам на предмет поважності причин неявки в судове засідання, оцінити чи задоволення такого клопотання не буде втручанням у принцип юридичної визначеності, врахувати баланс суспільного та приватного інтересу.

У справі «Пелевін проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див., наприклад, рішення у справі «Делкурт проти Бельгії», від 17.01.1970, пункт 25). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства», від 28.05.1985, пункт 57, Серія А, №93, та Рішення ЄСПЛ від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України»).

Законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними.

Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15.07.2024 в справі № 447/852/23).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з заявою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами.

Колегія суддів констатує, що не можуть бути оцінені на предмет поважності обставини, не підтверджені належними доказами, зокрема, обставини перебування на лікарняному, про які зазначено у відповідному клопотанні представниці відповідача.

Відтак, судом не встановлено обставин, з якими положення ч. 1 ст. 270 ГПК України пов`язують можливість відкладення розгляду справи.

Крім того, колегією суддів враховано, що законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15.07.2024 в справі № 447/852/23).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (пункт 86 рішення ЄСПЛ у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.07.2026 в справі №757/52615/21-ц (провадження № 14-64цс25) викладено висновок, відповідно до якого судове рішення підлягає скасуванню тільки у випадку, коли сукупність обставин свідчить про те, що проведення судом апеляційної інстанції судового засідання за відсутності учасника справи фактично позбавило його можливості ефективно представити свою позицію, такі порушення норм процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасника, який не з`явився в судове засідання.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи між ПрАТ «НЕК «Укренерго» (оператор системи передачі, далі - ОСП, позивач) та АТ «Прикарпаттяобленерго» (користувач системи передачі, надалі - користувач, відповідач) 22.05.2019 укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0520-02041 (надалі - договір).

Згідно з додатковою угодою від 12.09.2019 договір викладено в новій редакції. Умови договору у чинній редакції такі.

ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (надалі - послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (п. 1.1).

Сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передач, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій та інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (п. 1.2).

Для розрахунків за договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:

1) плановий обсяг визначається на основі наданих Користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;

2) фактичний обсяг визначається на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника (додаток № 2) (п. 4.1).

Планова та фактична вартість послуги (грн) визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу послуги (МВт·год) за розрахунковий період на тариф, встановлений регулятором (грн/МВт·год) (п. 5.1).

Розрахунковим періодом за договором є 1 (один) календарний місяць (п. 6.1).

Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином: 1 платіж до 17 год 00 хв другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги; подальша оплата по 1/5 у періоди: 2 платіж з 06 до 10 числа; 3 платіж з 11 до 15 числа; 4 платіж з 16 до 20 числа; 5 платіж з 21 до 25 числа розрахункового місяця. Розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості послуги на 5 днів наперед (п. 6.2).

У разі зміни планових обсягів послуги протягом розрахункового місяця користувач передає ОСП факсимільне повідомлення про зміну обсягів не менше ніж за 2 робочі дні до моменту очікуваної зміни та сплачує вартість послуги до дати очікуваного перевищення запланованих обсягів або зменшує останній/останні планові платежі на відповідну суму у разі зменшення запланованих обсягів (п. 6.3).

У разі зміни регулятором тарифу на послугу з передачі електричної енергії ОСП здійснює розрахунок належної до сплати вартості послуги за новим тарифом, починаючи з дня набрання чинності рішенням регулятора про зміну тарифу (п. 6.4).

Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги; акт ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.5).

У разі виникнення розбіжностей за отриманим актом користувач має право оскаржити зазначену в акті вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта; процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін; якщо повідомлення не надано протягом 5 робочих днів, акт вважається прийнятим без розбіжностей (п. 6.6).

У випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення; пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов`язань; за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу. У разі якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів (п. 6.7).

ОСП має право припинити надання послуги користувачу, якщо користувач не виконує зобов`язань з оплати ослуги або нехтує обов`язками за договором (п. 8.4).

ОСП направляє користувачу письмове повідомлення із зазначенням суми заборгованості та кінцевого терміну її оплати (п. 10.3).

Акти приймання-передачі послуги та інші документи, направлені електронною поштою, вважаються отриманими користувачем у день їх направлення (п. 10.4).

Планові обсяги передачі електричної енергії користувач зобов`язаний подавати ОСП до 25 (двадцять п`ятого) числа місяця, що передує розрахунковому (п. 10.1).

На виконання умов договору відповідач повідомляв позивача про планові обсяги отримання послуги та про їх зміну, зокрема: на липень 2019 року 20 000 тис. кВт·год (лист від 24.06.2019 №044/3651); на серпень 2019 року 24 000 тис. кВт·год (лист від 25.07.2019 №044/4369), який згодом скориговано до 21 000 тис. кВт·год (лист від 09.08.2019 №044/4631); на вересень 2019 року 20 000 тис. кВт·год (лист від 23.08.2019 №044/4890); на листопад 2019 року 34 000 тис. кВт·год (лист від 23.10.2019 №044/6146); на грудень 2019 року 35 500 тис. кВт·год (лист від 22.11.2019 №044/6839); на січень 2020 року 37 600 тис. кВт·год (лист від 24.12.2019 №044/7671); на лютий 2020 року 30 500 тис. кВт·год (лист від 23.01.2020 №044/489); на березень 2020 року 20 000 тис. кВт·год (лист від 25.02.2020 №044/715); на квітень 2020 року 20 000 тис. кВт·год (лист від 24.03.2020 №50014500/41), який згодом скориговано до 18 000 тис. кВт·год (лист від 30.03.2020 №50014500/44); на травень 2020 року 20 000 тис. кВт·год (лист від 27.04.2020 №50014500/71); на червень 2020 року 20 000 тис. кВт·год (лист від 25.05.2020 №50014500/97); на липень 2020 року 20 000 тис. кВт·год (лист від 25.06.2020 №50014500/127); на серпень 2020 року 19 500 тис. кВт·год (лист від 24.07.2020 №50014500/162); на вересень 2020 року 19 700 тис. кВт·год (лист від 25.08.2020 № 50014500/197); на жовтень 2020 року 25 900 тис. кВт·год (лист від 25.09.2020 № 50014500/229), який згодом скориговано до 14 500 тис. кВт·год (лист від 01.10.2020 №50014500/235); на листопад 2020 року 30 000 тис. кВт·год (лист від 23.10.2020 №50014500/263); на грудень 2020 року 35 000 тис. кВт·год (лист від 27.11.2020 №50014500/294); на січень 2021 року 25 000 тис. кВт·год (лист від 10.12.2020 №50014500/316); на лютий 2021 року 24 700 тис. кВт·год (лист від 25.01.2021 №50014500/22).

Сторони підписали акти приймання-передачі послуги за відповідні розрахункові періоди, зокрема: серпень 2019 року 20 494,745 МВт·год на загальну вартість 7 676 675,64 грн (від 31.08.2019); вересень 2019 року 20 693,129 МВт·год на загальну вартість 2 893 892,70 грн (від 30.09.2019); жовтень 2019 року 27 963,298 МВт·год на загальну вартість 3 910 611,30 грн (від 31.10.2019); листопад 2019 року 33 221,433 МВт·год на загальну вартість 4 645 950,96 грн (від 30.11.2019); грудень 2019 року 38 209,926 МВт·год на загальну вартість 5 343 581,74 грн (від 31.12.2019); січень 2020 року 35 964,021 МВт·год на загальну вартість 6 706 570,63 грн (від 31.01.2020); лютий 2020 року 27 593,273 МВт·год на загальну вартість 5 145 593,54 грн (від 29.02.2020); березень 2020 року 19 684,079 МВт·год на загальну вартість 3 670 687,06 грн (від 31.03.2020); квітень 2020 року 21 494,186 МВт·год на загальну вартість 4 008 235,80 грн (від 30.04.2020); травень 2020 року 21 242,469 МВт·год на загальну вартість 3 961 295,62 грн (від 31.05.2020); червень 2020 року 21 297,557 МВт·год на загальну вартість 3 971 568,43 грн (від 30.06.2020); липень 2020 року 20 775,265 МВт·год на загальну вартість 3 874 171,42 грн (від 31.07.2020); серпень 2020 року 19 718,209 МВт·год на загальну вартість 5 684 286,42 грн (від 31.08.2020); вересень 2020 року 19 611,457 МВт·год на загальну вартість 5 653 512,38 грн (від 30.09.2020); жовтень 2020 року 24 737,274 МВт·год на загальну вартість 7 131 162,40 грн (від 31.10.2020); листопад 2020 року 30 400,766 МВт·год на загальну вартість 8 763 811,22 грн (від 30.11.2020); грудень 2020 року 36 219,533 МВт·год на загальну вартість 13 593 625,37 грн (від 31.12.2020); січень 2021 року 36 618,891 МВт·год на загальну вартість 12 916 068,76 грн (від 31.01.2021); лютий 2021 року 28 169,351 МВт·год на загальну вартість 9 935 780,81 грн (від 28.02.2021).

Крім того, між сторонами підписано акти коригування до актів приймання-передачі послуги і визначений скоригований фактичний обсяг, а саме: до акту від 31.07.2019 - 19 306,717 МВт·год на загальну суму 8 049 279,23 грн (акт від 28.11.2019); до акту від 31.08.2019 - 20 274,237 МВт·год на загальну суму 7 594 080,41 грн (акт від 02.01.2020); до акту від 30.09.2019 - 20 456,786 МВт·год на загальну суму 2 860 840,61 грн (акт від 17.02.2020); до акту від 31.12.2019 - 38 166,759 МВт·год на загальну суму 5 337 544,91 грн (акт від 19.06.2020); до акту від 31.01.2020 - 30 583,853 МВт·год на загальну суму 5 703 276,91 грн (акт від 18.08.2020); до акту від 29.02.2020 - 22 957,134 МВт·год на загальну суму 4 281 046,34 грн (акт від 23.09.2020); до акту від 30.04.2020 - 20 724,325 МВт·год на загальну суму 3 864 672,13 грн (акт від 02.11.2020); до акту від 30.06.2020 - 21 114,018 МВт·год на загальну суму 3 937 342,08 грн (акт від 25.11.2020); до акту від 31.08.2020 - 18 197,149 МВт·год на загальну суму 5 245 801,32 грн (акт від 18.01.2021); до акту від 30.09.2020 - 17 429,957 МВт·год на загальну суму 5 024 638,28 грн (акт від 19.02.2021).

Пунктом 1.5 актів коригування сторони підтвердили, що користувач не має претензій до ОСП стосовно наданої послуги, а пунктом 1.4 факт належного надання ОСП послуги користувачу. Докази оскарження відповідачем актів приймання-передачі послуги в порядку п. 6.6 договору відсутні.

Позивач виставляв відповідачу рахунки-фактури для здійснення платежів за послуги з передачі електричної енергії, зокрема: №0520-02041/31/07/2019 від 31.07.2019 (за липень 2019 року): вартість послуги (з ПДВ) - 8 305 053,44 грн, оплачено станом на 31.07.2019 - 1 380 000,00 грн, усього до сплати - 6 925 053,44 грн;

№0520-02041/04/09/2019 від 04.09.2019 (за серпень 2019 року): вартість послуги (з ПДВ) - 7 676 675,64 грн, сплачений аванс - 7 865 928,00 грн (переплата), борг на 31.08.2019 - 0,00 грн;

№0520-02041/04/10/2019 від 04.10.2019 (за вересень 2019 року): вартість послуги (з ПДВ) - 2 893 892,70 грн, сплачений аванс - 2 796 960,00 грн, усього до сплати на 30.09.2019 - 96 932,70 грн;

№0520-02041/04/11/2019 від 04.11.2019 (за жовтень 2019 року): вартість послуги (з ПДВ) - 3 910 611,30 грн, сплачений аванс - 3 915 744,00 грн (переплата), усього до сплати на 31.10.2019 - 0,00 грн;

№0520-02041/04/12/2019 від 04.12.2019 (за листопад 2019): вартість послуги (з ПДВ) - 4 645 950,96 грн, сплачений аванс - 4 754 832,00 грн (переплата), усього до сплати на 30.11.2019 -0,00 грн;

№0520-02041/03/01/2020 від 03.01.2020 (за грудень 2019 року): вартість послуги (з ПДВ) - 5 343 581,74 грн, сплачений аванс - 4 964 604,00 грн, усього до сплати на 31.12.2019 - 378 977,74 грн;

№0520-02041/04/02/2020 від 04.02.2020 (за січень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 6 706 570,63 грн, сплачений аванс - 7 011 648,00 грн (переплата), усього до сплати на 31.01.2020 - 0,00 грн;

№0520-02041/04/03/2020 від 04.03.2020 (за лютий 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 5 145 593,54 грн, сплачений аванс - 5 687 640,00 грн (переплата), усього до сплати на 29.02.2020 - 0,00 грн;

№0520-02041/03/04/2020 від 03.04.2020 (за березень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 3 670 687,06 грн, сплачений аванс - 3 720 360,24 грн (переплата), усього до сплати на 31.03.2020 - 0,00 грн;

№0520-02041/04/05/2020 від 04.05.2020 (за квітень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 4 008 235,80 грн, сплачений аванс - 2 072 896,94 грн, усього до сплати на 30.04.2020 - 1 935 338,86 грн;

№0520-02041/04/06/2020 від 04.06.2020 (за травень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 3 961 295,62 грн, сплачений аванс - 1 491 840,00 грн, усього до сплати на 31.05.2020 - 2 469 455,62 грн;

№0520-02041/03/07/2020 від 03.07.2020 (за червень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 3 971 568,43 грн, сплачений аванс - 751 956,83 грн, усього до сплати на 30.06.2020 - 3 219 611,60 грн;

№0520-02041/04/08/2020 від 04.08.2020 (за липень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 3 874 171,42 грн, усього до сплати на 31.07.2020 - 3 874 171,42 грн;

№0520-02041/04/09/2020 від 04.09.2020 (за серпень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 5 684 286,42 грн, усього до сплати на 31.08.2020 - 5 684 286,42 грн;

№0520-02041/05/10/2020 від 05.10.2020 (за вересень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 5 653 512,38 грн, усього до сплати - 5 653 512,38 грн;

№0520-02041/04/11/2020 від 04.11.2020 (за жовтень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 7 131 162,40 грн, усього до сплати - 7 131 162,40 грн;

№0520-02041/04/12/2020 від 04.12.2020 (за листопад 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 8 763 811,22 грн, усього до сплати - 8 763 811,22 грн;

№0520-02041/04/01/2021 від 04.01.2021 (за грудень 2020 року): вартість послуги (з ПДВ) - 13 593 625,37 грн, сплачений аванс - 2 627 184,00 грн, усього до сплати на 31.12.2020 - 10 966 441,37 грн;

№0520-02041/04/02/2021 від 04.02.2021 (за січень 2021 року): вартість послуги (з ПДВ) - 12 916 068,76 грн, сплачений аванс - 2 801 692,30 грн, усього до сплати на 31.01.2021 - 10 114 386,46 грн;

№0520-02041/04/03/2021 від 04.03.2021 (за лютий 2021 року): вартість послуги (з ПДВ) - 9 935 780,81 грн, сплачений аванс - 2 371 291,14 грн, усього до сплати на 28.02.2021 - 7 564 489,67 грн.

Відповідач здійснював оплату планових платежів та остаточних розрахунків за фактичний обсяг наданих послуг, що підтверджується такими платіжними дорученнями: платіжне доручення №789 від 21.08.2019 на суму 74 222,40 грн (оплата 5 етапу за передачу е/е за серпень 2019 року); платіжне доручення № 1046 від 03.09.2019 на суму 559 392,00 грн (оплата 1 етапу за вересень 2019 року); платіжне доручення №1065 від 06.09.2019 на суму 559 392,00 грн (оплата 2 етапу за вересень 2019 року); платіжне доручення №11 від 11.09.2019 на суму 370 139,64 грн (оплата 3 етапу за вересень 2019 року); платіжне доручення №1078 від 16.09.2019 на суму 559 392,00 грн (оплата 4 етапу за вересень 2019 року); платіжне доручення №175 від 20.09.2019 на суму 9 392,00 грн (оплата 5 етапу за вересень 2019 року); платіжне доручення №402 від 02.10.2019 на суму 33 148,80 грн (оплата 1 етапу за жовтень 2019 року); платіжне доручення №671 від 09.10.2019 на суму 783 148,80 грн (оплата 2 етапу за жовтень 2019 року); платіжне доручення №673 від 09.10.2019 на суму 96 932,70 грн (оплата за вересень 2019 року); платіжне доручення №735 від 11.10.2019 на суму 33 148,80 грн (оплата 3 етапу за жовтень 2019 року); платіжне доручення №27581 від 18.10.2019 на суму 33 148,80 грн (оплата 4 етапу за жовтень 2019 року); платіжне доручення №969 від 24.10.2019 на суму 33 148,80 грн (оплата 5 етапу за жовтень 2019 року); платіжне доручення №1209 від 04.11.2019 на суму 966,40 грн (оплата 1 етапу за листопад 2019 року); платіжне доручення № 1335 від 08.11.2019 на суму 966,40 грн (оплата 2 етапу за листопад 2019 року); платіжне доручення №2513 від 15.11.2019 на суму 966,40 грн (оплата 3 етапу за листопад 2019 року); платіжне доручення №2512 від 15.11.2019 на суму 950 000,00 грн (оплата 3 етапу за листопад 2019 року); платіжне доручення №1584 від 20.11.2019 на суму 45 833,70 грн (оплата 4 етапу за листопад 2019 року); платіжне доручення №2527 від 20.11.2019 на суму 900 000,00 грн (оплата 4 етапу за листопад 2019 року); платіжне доручення № 28480 від 25.11.2019 на суму 950 966,40 грн (оплата 5 етапу за листопад 2019 року); платіжне доручення № 1859 від 03.12.2019 на суму 42 920,80 грн (оплата 1 етапу за грудень 2019 року); платіжне доручення №28884 від 10.12.2019 на суму 737 146,59 грн (оплата 2 етапу за грудень 2019 року); платіжне доручення № 2563 від 13.12.2019 на суму 900 000,00 грн (оплата 3 етапу за грудень 2019 року); платіжне доручення № 2118 від 13.12.2019 на суму 92 920,80 грн (оплата 3 етапу за грудень 2019 року); платіжне доручення № 2591 від 20.12.2019 на суму 800 000,00 грн (оплата 4 етапу за грудень 2019 року); платіжне доручення № 2235 від 20.12.2019 на суму 84 039,76 грн (оплата 4 етапу за грудень 2019 року); платіжне доручення №29252 від 24.12.2019 на суму 992 920,80 грн (оплата 5 етапу за грудень 2019 року); платіжне доручення №2491 від 08.01.2020 на суму 1 402 329,60 грн (оплата 1 етапу за січень 2020 року); платіжне доручення №29527 від 10.01.2020 на суму 1 402 329,60 грн (оплата 2 етапу за січень 2020 року);платіжне доручення №29574 від 14.01.2020 на суму 378 977,74 грн (оплата за грудень 2019 року); платіжне доручення №2706 від 20.03.2020 на суму 745 920,00 грн (оплата 4 етапу за березень 2020 року); платіжне доручення №31650 від 01.04.2020 на суму 9 239,76 грн (оплата за жовтень 2019 року та акт коригування від 30.03.2020 до акту від 31.10.2019); платіжне доручення №31666 від 02.04.2020 на суму 671 328,00 грн (оплата 1 етапу за квітень 2020 року); платіжне доручення № 2691 від 15.04.2020 на суму 671 328,00 грн (оплата 3 етапу за квітень 2020 року); платіжне доручення № 32263 від 08.05.2020 на суму 300 000,00 грн (оплата за квітень 2020 року за р/ф № 0520-02041/04/05/2020); платіжне доручення №32266 від 12.05.2020 на суму 800 000,00 грн (оплата за квітень 2020 року за р/ф №0520-02041/04/05/2020); платіжне доручення №32291 від 13.05.2020 на суму 835 338,86 грн (оплата за квітень 2020 року за р/ф № 0520-02041/04/05/2020); платіжне доручення №3302 від 21.05.2020 на суму 109 577,21 грн (оплата за листопад 2019 року та акт коригування від 18.05.2020 до акту від 30.11.2019); платіжне доручення №3555 від 29.05.2020 на суму 745 920,00 грн (оплата за травень 2020 року); платіжне доручення №33308 від 24.06.2020 на суму 769 455,62 грн (оплата за травень 2020 року за р/ф № 0520-02041/04/06/2020); платіжне доручення №4300 від 30.06.2020 на суму 745 920,00 грн (оплата за червень 2020 року); платіжне доручення №34161 від 30.07.2020 на суму 2 414 967,54 грн (оплата за небаланси е/е за квітень 2020 року); платіжне доручення №34162 від 30.07.2020 на суму 750 000,00 грн (оплата за передачу е/е за липень 2020 року); платіжне доручення №2810 від 31.07.2020 на суму 1 823 726,30 грн (оплата за небаланси е/е за травень 2020 року); платіжне доручення №2812 від 31.07.2020 на суму 1 135 160,89 грн (оплата за небаланси е/е за дві декади липня 2020 року); платіжне доручення №2811 від 31.07.2020 на суму 1 395 127,63 грн (оплата за небаланси е/е за червень 2020 року); платіжне доручення №34518 від 14.08.2020 на суму 850 000,00 грн (оплата за передачу е/е за липень 2020 року); платіжне доручення №35077 від 07.09.2020 на суму 1 124 276,40 грн (оплата за серпень 2020 року за р/ф № 0520-02041/04/08/2020); платіжне доручення № 6006 від 10.09.2020 на суму 1 200 000,00 грн (оплата за серпень 2020 року); платіжне доручення № 35474 від 24.09.2020 на суму 32 439,90 грн (оплата за серпень 2020 року); платіжне доручення №35679 від 05.10.2020 на суму 88 638,04 грн (оплата за березень 2020 року); платіжне доручення № 35847 від 09.10.2020 на суму 1 135 807,44 грн (оплата за вересень 2020 року); платіжне доручення №35967 від 15.10.2020 на суму 1 135 807,44 грн (оплата за вересень 2020 року); платіжне доручення № 6822 від 19.10.2020 на суму 271 260,24 грн (оплата за вересень 2020 року); платіжне доручення №36131 від 23.10.2020 на суму 1 110 282,62 грн (оплата за вересень 2020 року); платіжне доручення №36294 від 29.10.2020 на суму 1 412 552,40 грн (оплата за жовтень 2020 року); платіжне доручення № 7330 від 09.11.2020 на суму 1 412 552,40 грн (оплата за жовтень 2020 року); платіжне доручення №7441 від 13.11.2020 на суму 1 412 552,40 грн (оплата 3 етапу за жовтень 2020 року); платіжне доручення № 7631 від 23.11.2020 на суму 1 393 505,20 грн (оплата за жовтень 2020 року); платіжне доручення №37005 від 27.11.2020 на суму 121 478,85 грн (оплата за травень 2020 року та акт коригування від 17.11.2020); платіжне доручення №37007 від 27.11.2020 на суму 1 729 656,00 грн (оплата 1 етапу за листопад 2020 року); платіжне доручення №37008 від 27.11.2020 на суму 1 729 656,00 грн (оплата 2 етапу за листопад 2020 року); платіжне доручення №37768 від 14.12.2020 на суму 1 729 656,00 грн (оплата 3 етапу за листопад 2020 року); платіжне доручення №38001 від 23.12.2020 на суму 67 087,66 грн (оплата за липень 2020 року та акт коригування від 21.12.2020); платіжне доручення №38019 від 24.12.2020 на суму 1 700 000,00 грн (оплата за листопад 2020 року); платіжне доручення № 38142 від 31.12.2020 на суму 2 627 184,00 грн (оплата за грудень 2020 року); платіжне доручення №38236 від 11.01.2021 на суму 2 627 184,00 грн (оплата 2 етапу за грудень 2020 року); платіжне доручення № 38921 від 15.02.2021 на суму 2 363 197,20 грн (оплата 3 етапу за січень 2021 року; платіжне доручення №39050 від 19.02.2021 на суму 2 363 197,20 грн (оплата 4 етапу за січень 2021 року); платіжне доручення №39136 від 23.02.2021 на суму 3 024 794,86 грн (оплата за січень 2021 року); платіжне доручення №39217 від 25.02.2021 на суму 1 742 417,04 грн (оплата за лютий 2021 року); платіжне доручення № 39417 від 10.03.2021 на суму 1 742 417,04 грн (оплата за лютий 2021 року); платіжне доручення № 39546 від 15.03.2021 на суму 2 000 000,00 грн (оплата за лютий 2021 року); платіжне доручення №39751 від 24.03.2021 на суму 3 822 072,63 грн (оплата за лютий 2021 року); платіжне доручення № 39882 від 26.03.2021 на суму 1 954 046,64 грн (оплата за березень 2021 року); платіжне доручення №39945 від 29.03.2021 на суму 4 000 000,00 грн (оплата за березень 2021 року); платіжне доручення №40051 від 31.03.2021 на суму 3 816 186,56 грн (оплата за березень 2021 року).

Відповідач направляв на адресу позивача листи з проханням зарахувати наявні переплати в рахунок оплати наступних періодів, зокрема: лист від 21.08.2020 №50014500/196: зарахувати переплату за липень 2019 року у сумі 6 036,83 грн як оплату за червень 2020 року; лист від 31.08.2020 № 50014500/204: зарахувати переплати, що виникли станом на 28.08.2020 за період з липня 2019 - липень 2020 року, а саме: переплату за липень 2019 року у сумі 249 737,38 грн в оплату за вересень 2019 року (156 200,27 грн) та за грудень 2019 року (93 537,11 грн); переплату за серпень 2019 року у сумі 271 847,59 грн в оплату за грудень 2019 року (265 081,31 грн) та за березень 2020 року (6 766,28 грн); переплату за жовтень 2019 року у сумі 5 132,70 грн в оплату за березень 2020 року; переплату за листопад 2019 року у сумі 103 748,34 грн в оплату за березень 2020 року; переплату за січень 2020 року у сумі 222 482,14 грн в оплату за березень 2020 року; переплату за лютий 2020 року у сумі 203 917,00 грн в оплату за березень 2020 року (145 004,06 грн) та за квітень 2020 року (58 912,94 грн); лист від 18.09.2020 № 50014500/221: зарахувати переплату за січень 2020 року у сумі 1 003 293,72 грн як оплату за серпень 2020 року; лист від 09.10.2020 №50014500/245: зарахувати переплату за лютий 2020 року у сумі 864 547,20 грн як оплату за вересень 2020 року; лист від 24.11.2020 № 50014500/290: зарахувати переплату за квітень 2020 року у сумі 143 563,67 грн як оплату за листопад 2020 року; лист від 05.12.2020 №50014500/300: зарахувати переплату за червень 2020 року у сумі 34 226,35 грн як оплату за листопад 2020 року; лист від 28.01.2021 №50014500/29: зарахувати переплату за серпень 2020 року у сумі 438 485,10 грн як оплату за січень 2021 року.

Основну суму заборгованості на дату звернення з позовом відповідач сплатив.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Матеріалами справи підтверджено та встановлено у рішенні суду першої інстанції, яке не оскаржується в частині встановлення факту укладення та виконання сторонами договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 22.05.2019 №0520-02041, надання позивачем відповідних послуг, порушення відповідачем строків їх оплати, правильності визначення періодів прострочення та розрахунку пені і штрафу.

Предметом апеляційного оскарження є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 50 %.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Як встановлено судом першої інстанції, факт надання позивачем у період із серпня 2019 року до лютого 2021 року послуг з передачі електричної енергії є доведеним, а отже у відповідача виник обов`язок здійснити їх оплату у погоджені сторонами строки. Водночас відповідач допустив порушення строків оплати планових платежів та остаточних розрахунків за фактичний обсяг наданих послуг, у зв`язку з чим відповідно до пункту 6.7 договору у позивача виникло право на нарахування пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Пунктом 6.7 договору сторони погодили відповідальність користувача за порушення строків розрахунків у вигляді пені в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, а також штрафу в розмірі 7 % від суми простроченого платежу у разі прострочення понад тридцять календарних днів.

Таким чином, факт порушення відповідачем грошового зобов`язання є встановленим, а у позивача виникло право вимагати застосування передбачених договором штрафних санкцій. Зазначене право позивача суд першої інстанції не заперечував, а заявлені до стягнення розміри пені та штрафу визнав обґрунтованими за результатами перевірки їхнього розрахунку.

Разом із тим, наявність у кредитора права на стягнення неустойки не виключає можливості її зменшення судом за наявності передбачених законом підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Апеляційний господарський суд звертає увагу на правову позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, згідно з якю наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

При цьому, необхідно враховувати, що правила ст. 551 ЦК України спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Із системного аналізу наведених норм права вбачається, що зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

При цьому категорії «значно» та «надмірно», використані у частині третій статті 551 ЦК України та статті є оціночними поняттями, зміст яких визначається судом у кожній конкретній справі з урахуванням усіх встановлених обставин. Правила зазначених норм спрямовані на запобігання безпідставному збагаченню кредитора за рахунок боржника та недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру неустойки, суд повинен виходити не лише з формального факту порушення зобов`язання, а й оцінити сукупність встановлених у справі обставин, які характеризують як саме порушення, так і поведінку сторін під час виконання договору. При цьому підлягають оцінці, зокрема, ступінь виконання боржником основного зобов`язання, тривалість прострочення, причини його виникнення, поведінка сторін після порушення договору, наслідки такого порушення для кредитора, співвідношення розміру заявленої неустойки із наслідками порушення, відсутність або наявність збитків, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність у цій справі сукупності обставин, які обумовлюють можливість зменшення пені та штрафу.

Так, відповідач не ухилився від виконання основного грошового зобов`язання та не відмовився від виконання договору. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснював часткові та поетапні платежі, сплачував кошти за надані послуги, а основну суму заборгованості погасив. На дату звернення позивача до суду заборгованість за основним зобов`язанням була відсутня.

Крім того, відповідач направляв позивачу листи щодо зарахування переплат в оплату послуг за наступні розрахункові періоди, що свідчить про здійснення сторонами розрахунків та врегулювання взаємних платежів у межах договірних відносин. Наведені обставини не звільняють відповідача від відповідальності за прострочення, однак характеризують його добросовісну поведінку під час виконання договору та підлягають врахуванню при визначенні співмірного розміру неустойки.

При цьому загальний розмір заявлених до стягнення пені та штрафу становить 1 289 348,90 грн, тоді як позивачу також присуджено 700 155,42 грн інфляційних втрат та 3 % річних. Хоча інфляційні втрати та 3 % річних за своєю правовою природою не є збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, їх стягнення спрямоване на компенсацію майнових наслідків прострочення грошового зобов`язання та враховується судом при оцінці загального обсягу майнової відповідальності відповідача.

Розмір заявлених пені та штрафу майже у 1,8 раз перевищує суму інфляційних втрат і 3 % річних, присуджених на користь позивача. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів понесення позивачем у зв`язку з простроченням оплати саме таких додаткових майнових втрат, які б обґрунтовували необхідність стягнення неустойки у повному заявленому розмірі.

Посилання апелянта на те, що право на стягнення пені та штрафу не залежить від доведення фактичних збитків, є правильним, однак не спростовує можливості застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України. Відсутність обов`язку доводити збитки для виникнення права на неустойку стосується питання права на її стягнення, тоді як співмірність її розміру наслідкам порушення оцінюється судом окремо.

Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги, що АТ «Прикарпаттяобленерго» є оператором системи розподілу електричної енергії та належить до об`єктів критичної інфраструктури. Зазначений статус сам по собі не звільняє відповідача від виконання договірних зобов`язань і не є підставою для автоматичного зменшення штрафних санкцій. Водночас він має значення для оцінки інших інтересів сторін, оскільки надмірне фінансове навантаження на підприємство, діяльність якого пов`язана із забезпеченням функціонування системи розподілу електричної енергії, може негативно вплинути на стабільність виконання ним суспільно важливих функцій.

Посилання скаржника на особливий статус та значення ПрАТ «НЕК «Укренерго» для функціонування об`єднаної енергетичної системи України колегія суддів також враховує. Позивач є оператором системи передачі та стратегічним підприємством, а своєчасне надходження коштів має значення для забезпечення його діяльності. Проте наведені обставини не свідчать про автоматичну необхідність стягнення неустойки у повному розмірі та не підтверджують понесення позивачем конкретних додаткових збитків саме внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем послуг.

Доводи апелянта про те, що відповідач є прибутковим підприємством, також не спростовують висновків суду першої інстанції. Закон не ставить можливість зменшення неустойки у залежність від доведення неплатоспроможності або збитковості боржника. Майновий стан сторони є лише одним із факторів, який оцінюється у сукупності з іншими обставинами справи.

Суд першої інстанції не надав переваги виключно інтересам відповідача та не звільнив його від відповідальності. Навпаки, з відповідача стягнуто 185 372,41 грн 3 % річних, 514 783,01 грн інфляційних втрат, 328 531,75 грн пені та 316 142,70 грн штрафу, а загальний розмір присуджених до стягнення коштів становить 1 344 829,87 грн.

Отже, зменшення неустойки на 50 % не нівелює її компенсаційної та превентивної функцій і не є фактичним звільненням відповідача від відповідальності.

Щодо посилань на обставини, пов`язані з карантинними обмеженнями, колегія суддів зазначає, що такі обставини судом першої інстанції не були визнані самостійною підставою для звільнення відповідача від відповідальності та не ототожнювалися із форс-мажорними обставинами. Вони оцінювалися лише як один із елементів сукупності обставин, що характеризують виконання сторонами договору.

Тому довід скаржника про те, що частина заборгованості виникла до запровадження карантинних обмежень, не спростовує правильності висновку суду першої інстанції. Навіть без урахування цього підставами для зменшення неустойки є повне погашення відповідачем основної заборгованості, фактичне виконання сторонами договору, відсутність доказів додаткових збитків позивача, співвідношення розміру неустойки із наслідками порушення, а також необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

Таким чином, місцевий господарський суд оцінив не окрему обставину, а їх сукупність, зокрема ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання, його поведінку під час здійснення розрахунків, погашення основної заборгованості, статус відповідача як оператора системи розподілу, статус позивача як оператора системи передачі, обсяг уже присуджених компенсаційних нарахувань та відсутність доказів понесення позивачем додаткових збитків.

Визначення конкретного розміру, до якого підлягає зменшенню неустойка, належить до дискреційних повноважень суду, що реалізуються відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України на підставі всебічної, повної та об`єктивної оцінки доказів. Законодавством не встановлено фіксованого відсотка, на який суд може зменшити штрафні санкції.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 підтвердила, що конкретний відсоток зменшення (90%, 70%, 50% тощо) визначається судом у межах його дискреції.

Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Аналогічний правовий висновок викладено у п. 50 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18.

При цьому, суд враховує, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами ст. 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Водночас, відповідно до ст. 3 та ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Водночас відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), та за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункти 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (постанова Верховного Суду від 10.02.2026 у справі №909/699/22).

Зменшення пені та штрафу на 50 % у цій справі відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, забезпечує баланс інтересів сторін і водночас зберігає стимулююче та компенсаційне призначення неустойки, що відповідає правовій природі інституту неустойки, її компенсаційному, а не каральному характеру, а також узгоджується з положеннями частини третьої статті 551 ЦК України.

Отже, доводи апеляційної скарги про безпідставність та необґрунтованість зменшення штрафних санкцій зводяться до незгоди скаржника з оцінкою судом першої інстанції доказів та обставин справи, однак не спростовують правильності його висновків.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2026 у справі №909/739/21 в оскаржуваній частині ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що розглянуті доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, судом не було з`ясовано обставин, що мають значення для справи або судом визнано встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведено належними доказами. Решта доводів апеляційної скарги законних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.07.2026 у справі №909/739/21 в оскаржуваній частині залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено і підписано 18.09.2026.

Головуючий суддя В.О. Ржепецький

Судді Р.В. Міліціанов

Н.Л. Степанюк