Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №907/790/24 (907/941/25) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/790/24 (907/941/25)

Західний апеляційний господарський суд у складі головуючого судді Іванчук С.В., судді: Шаповал Д.В., Бойко С.М., за участю секретаря судового засідання Федак В.В. розглянувши апеляційні скарги Акціонерного товариства «ВСТ Банк» б/н від 15.07.2026 (вх.№01-05/2335/26) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська система» б/н від 15.07.2026 (вх.№01-05/2343/26)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2026 (суддя Ремецькі О.Ф., повне рішення складено 25.06.2026)

у справі №907/790/24 (907/941/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавка», с. Журавка, Варвинського району, Чернігівської області

до Товариство з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів», м. Берегове

та до Товариство з обмеженою відповідальністю «Кондитерська система», м. Дніпро

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 – АТ «ВСТ БАНК», м. Дніпро

про визнання недійсним договорів та витребування майна

у межах справи №907/790/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавка», с. Журавка, Варвинського району, Чернігівської області (ідентифікаційний код: 31676353)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів», м. Берегове, Закарпатської області (ідентифікаційний код: 42295910)

про банкрутство

за участю представників:

від позивача: Чумаченко Андрій Васильович (в режимі відеоконференції)

від відповідача-1: арбітражний керуючий Терещенко Олександр Васильович (в режимі відеоконференції)

від відповідача-2 (скаржник-2): Дубровська Олена Миколаївна

від третьої особи (скаржник-1): Іванчук Віталій Ярославович (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Товариство з обмеженою відповідальністю «Журавка» звернулося до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів», у зв`язку з наявністю у нього непогашеної заборгованості.

Ініціюючим кредитором у заяві зазначено про призначення розпорядником майна арбітражного керуючого Терещенко Олександра Васильовича, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1946 від 18.12.2019.

В матеріалах справи міститься згода арбітражного керуючого Терещенко Олександра Васильовича, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1946 від 18.12.2019 на виконання повноважень розпорядника майна по справі.

Ухвалою суду від 24.09.2024 прийнято заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 16.10.2024.

21.08.2025 до Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Журавка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська система» про визнання недійсним договорів та витребування майна.

Обґрунтовуючи підстави для задоволення позову, ініціюючий кредитор боржника вказував, що оспорювані договори укладені між заінтересованими (пов`язаними) особами, оскільки обидва відповідачі перебували під контролем однієї і тієї ж фізичної особи - ОСОБА_1 , який одночасно виступав їх засновником, керівником, підписантом та кінцевим бенефіціаром.

При цьому, на момент укладення оспорюваних договорів відповідачі були зареєстровані за однією адресою, що підтверджується змістом оскаржуваних договорів та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які відображені в доданих до клопотань витягах. Умовами договорів передбачено відстрочку платежу на 12 місяців, однак за відомостями з банківських виписок боржника відсутні будь-які надходження коштів від покупця. Відчуження майна здійснено за цінами, істотно нижчими за ринкові, що підтверджується оцінкою майна та відомостями з реєстрів щодо вартості забезпечених зобов`язань; така невідповідність вартості, на думку позивача, є самостійною ознакою недобросовісності правочинів. Внаслідок укладення оспорюваних договорів боржник фактично позбувся єдиного нерухомого майна, яке використовувалося у господарській діяльності; що призвело до втрати основних засобів виробництва, унеможливило подальше здійснення діяльності та, своєю чергою, унеможливило погашення заборгованості перед кредиторами.

Оспорювані правочини вчинені у період існування простроченої заборгованості перед ТзОВ «Журавка», а зміна місцезнаходження та переоформлення корпоративних прав, на переконання позивача, свідчать про цілеспрямовану поведінку з виведення активів.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 06.10.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондитерська система», зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. за номером 2582. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.10.2022, укладений між ТзОВ «Роменський завод продтоварів» та ТзОВ «Кондитерська система», зареєстрований приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. за номером 2583. Стягнуто з ТзОВ «Кондитерська система» на користь ТзОВ «Журавка» суму 6656,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків:

- враховуючи висновки у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 та від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, а також те, що спірні правочини укладені 06.10.2022, а провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Роменський завод продтоварів» відкрито 16.10.2024, тобто правочин укладено в межах трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 42 КУзПБ;

- позивач як кредитор боржника є належним суб`єктом для звернення до суду з вимогою про визнання недійсними договорів;

- судове рішення про стягнення заборгованості підтверджує вже існуюче зобов`язання та надає зобов`язанню ознак примусового характеру; судом встановлено, що на момент укладення договорів, що оспорюються ТзОВ «Роменський завод продтоварів» мав наявну заборгованість перед позивачем;

- оскаржувані правочини суперечать загальним засадам цивільного законодавства та мають ознаки правочинів, спрямованих на зменшення активів боржника на шкоду кредиторам;

- ТзОВ «Кондитерська система» є заінтересованою особою стосовно боржника ТзОВ «Роменський завод продтоварів» через перебування під контролем ОСОБА_1 , як кінцевого бенефіціарного власника цих юридичних осіб. Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу (аналогічний висновок викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 906/43/22 (906/458/22));

- оскільки договори укладені боржником із заінтересованими особами стосовно боржника, що є самостійною підставою для визнання договору недійсним на підставі частини 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання даних правочинів недійсними;

- вимога про витребування майна на користь боржника не є тотожною вимозі кредитора про визнання недійсним правочину боржника, оскільки стосується реалізації повноважень щодо повернення активу до ліквідаційної маси; майнова заінтересованість кредитора у поповненні ліквідаційної маси сама по собі не наділяє його правом заявляти вимогу про витребування майна на користь боржника; тому у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна належить відмовити.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

До Західного апеляційного господарського суду через систему Електронний суд 15.07.2026 надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства «ВСТ Банк» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2026, в якій заявник просить скасувати рішення господарського суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову про визнання недійсним договорів та витребування майна – відмовити в повному обсязі; судові витрати за розгляд справи № 907/790/24 (907/941/25) в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.

Також, до Західного апеляційного господарського суду через систему Електронний суд 15.07.2026 надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська система» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2026, в якій заявник просить скасувати рішення господарського суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ТзОВ «Журавка» про визнання недійсним договорів та витребування майна – відмовити.

- позивачем не надано до суду будь-якої оцінки вартості нерухомого майна, отже у справі, що розглядається відсутні докази відчуження майна Боржником за значно заниженою (неринковою ціною); висновки СОД - ТзОВ «Стандарт-оцінка» станом на 12.11.2021 щодо оцінки нерухомого майна є неналежним та недопустимим доказом у справі що розглядається; за реальної поточної ситуації в Україні ціни на нерухоме майно цілком очевидно могли впасти на 50% і більше;

- місцевий господарський суд помилково вважав, що для визнання недійсним правочину на підставі ст. 215 ЦК України ч.2 ст.42 КУзПБ, достатньо виключно укладення договору із заінтересованою особою;

- суд першої інстанції належним чином не дослідив умови оспорюваних договорів на предмет ринкової вартості нерухомого майна, а також не надав належної оцінки відсутності будь-яких доказів, які підтверджують чи спростовують справедливість вартості продажу спірного нерухомого майна; не дослідив та не надав оцінки дійсним мотивам, через які відповідачі вчинили оспорювані договори, добросовісність цих мотивів в контексті наявності підстав для їх недійсності, визначених в статті 42 КУзПБ;

- з матеріалів справи вбачається, що кошти за кредитним договором №ДК2021-0118 від 08.12.2021 в сумі 13 750 000,00 грн. були видані боржнику з метою рефінансування заборгованості за кредитним договором, укладеним з АТ «ПроКредит Банк» 23.10.2018; при отриманні рефінансування існуючого кредиту боржник отримав економію в сумі близько 1 450 000,00 грн. на фінансових витратах за рахунок дії компенсаційної відсоткової ставки які були спрямовані на підтримку діяльності підприємства та підвищення якості продукції, збільшення обсягів виробництва і продажів; вказаний факт свідчить що й до укладення кредитних договорів та договору іпотеки спірне нерухоме майно знаходилось в іпотеці АТ «ПроКредит Банк»;

- витребування майна на користь боржника призведе до того, що банк буде вимушений вступити у справу як заставний кредитор і звернути стягнення на нерухоме майно;

- права позивача не порушуються вибуттям з власності боржника спірного нерухомого майна, адже за його рахунок не можуть бути задоволені вимоги інших кредиторів, окрім банку, і задоволення вимог позивача не призведе до відновлення його прав та інтересів; отже, визнання недійсними договорів не відповідає вимогам закону і є неналежним та неефективним способом захисту прав позивача;

- за відсутності доведеної шкоди (а в разі іпотечного майна така шкода об`єктивно відсутня для незабезпечених кредиторів) підстави для визнання правочину фраудаторним та його недійсним відсутні, незалежно від інших індикативних ознак пов`язаності, заниженої ціни чи часу укладення); позивач (незабезпечений кредитор чи арбітражний керуючий) зобов`язаний довести конкретне порушення своїх прав, якого в таких випадках не відбувається;

Вимоги апеляційної скарги ТзОВ «Кондитерська система» обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалене без з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач-2 покликається на такі доводи:

- укладення договору з особою, яка формально може бути віднесена до кола заінтересованих, не є самостійною підставою для визнання такого договору недійсним;

- пов`язаність сторін, занижена ціна майна чи навіть факт укладення правочину в період існування заборгованості не є достатніми для такої кваліфікації – ці обставини лише індикативні та потребують оцінки в сукупності з доведенням реального негативного впливу на майновий стан кредиторів ) постанови від 02.05.2023 у справі № 904/648/22, від 05.12.2023 у справі № 903/178/22, від 18.02.2025 у справі № 916/5751/23, від 03.09.2025 у справі № 910/14130/24, від 20.05.2025 у справі № 911/2308/23, від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23, від 03.09.2024 у справі № 904/6691/20);

- при зверненні до суду позивач стверджував , що відчуження боржником нерухомості нерухомого майна відбулося саме з метою невиконання зобов`язань перед позивачем та іншими кредиторами, однак фактичних обставинах справи цього не підтверджують;

- при розгляді справи Господарський суд Закарпатської області не досліджував питання щодо настання, при укладенні оспорюваних договорів, негативних наслідків у вигляді порушення інтересів боржника або кредиторів, а також питання того, чи зловживали сторони оскаржуваних правочинів своїми правами на шкоду позивачу;

- є підстави стверджувати, що укладення оспорюваних договорів не порушило прав ТзОВ «Журавка» в процедурі банкрутства, оскільки за рахунок цього майна не можуть бути задоволені вимоги інших кредиторів, окрім іпотекодержателя – банку, і задоволення вимог позивача не призведе до відновлення його прав та інтересів.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026, сформовано колегію суддів у складі: Іванчук С.В (суддя-доповідач), судді Шаповал Д.В., Бойко С.М.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «ВСТ Банк» б/н від 15.07.2026 (вх.№01-05/2335/26) та апеляційною скаргою ТзОВ «Кондитерська система» б/н від 15.07.2026 (вх.№01-05/2343/26) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2026 у справі №907/790/24(907/941/25).

Апеляційні скарги АТ «ВСТ Банк» б/н від 15.07.2026 (вх.№01-05/2335/26) та ТзОВ «Кондитерська система» б/н від 15.07.2026 (вх.№01-05/2343/26) об`єднано в одне апеляційне провадження Призначено розгляд справи на 15.09.2026 року.

04.09.2026 арбітражний керуючий подав відзив (вх.№01-04/7460/26 від 07.09.2026), в якому просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2026, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами АТ «ВСТ Банк» та ТзОВ «Кондитерська система» та об`єднано їх розгляд в одне апеляційне провадження, учасникам справи встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційні скарги.

Як встановлено з матеріалів справи, зазначену ухвалу доставлено до електронного кабінету ТзОВ «Роменський завод продтоварів» - 21.07.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету ТзОВ. Відтак перебіг встановленого судом п`ятнадцятиденного строку розпочався 22.07.2026 та закінчився 05.08.2026.

Натомість відзив арбітражного керуючого Терещенка О.В. сформовано в системі «Електронний суд» лише 04.09.2026 та зареєстровано судом 07.09.2026 за вх.№01-04/7460/26, тобто після закінчення встановленого судом процесуального строку. При цьому клопотання про продовження встановленого судом строку для подання відзиву арбітражним керуючим не заявлялося.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Згідно з ч. 2 цієї статті заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення відзиву арбітражного керуючого Терещенка О.В. на апеляційні скарги без розгляду.

14.09.2026 позивач подав промову (заключне слово) у письмовому вигляді для оголошення у судових дебатах (вх.№01-04/7747/26 від 15.09.2026), в якій просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

14.09.2026 позивач подав відзив (вх.№01-04/7748/26 від 15.09.2026), в якому просив поновити строк на подання відзиву, залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Колегія суддів, розглянувши клопотання про поновлення строку на подання відзиву зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Позивач обґрунтовує клопотання тим, що у зв`язку з виникненням технічних складнощів у роботі ЄСІТС відзив не було дозавантажено до системи «Електронний суд», що було виявлено представником позивача під час підготовки до судового засідання.

Колегія суддів зазначає, що позивачем доказів технічної несправності ЄСІТС, неможливості доступу до електронного кабінету, повідомлень системи про помилку чи інших доказів, які б підтверджували зазначені обставини протягом установленого судом строку, до клопотання не додано. Натомість зі змісту самого клопотання вбачається, що неподання відзиву було виявлено лише під час підготовки до судового засідання.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву, а поданий відзив, відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, підлягає залишенню без розгляду.

Ухвали суду доставлено учасникам справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів до електронних кабінетів.

Представники учасників справи взяли участь в судовому засіданні 15.09.26р в режимі відеоконференції та в залі суду, надали свої пояснення по суті апеляційних скарг та заперечень.

У судовому засіданні 15.09.2026 представники АТ «ВСТ Банк» та ТзОВ «Кондитерська система» підтримали вимоги апеляційних скарг. Представник позивача та арбітражний керуючий проти задоволення вимог апеляційних скарг заперечили, просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 15.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

05.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Журавка» (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів» (покупець за договором) був укладений договір поставки №Ц-5/2021, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця цукор-пісок (товар), а покупець зобов`язується прийняти й оплатити вартість товару відповідно до умов цього договору. (Том 1, а.с. 82)

На виконання умов вказаного договору, ТзОВ «Журавка» протягом 2021-2022 років поставило на користь ТзОВ «Роменський завод продтоварів» товар на загальну суму 21 003 350,00 грн.

Проте, ТОВ «Роменський завод продтоварів» отриманий товар був оплачений частково на суму 15 122 600,00 грн., через що в останнього виникла заборгованість у розмірі 5 880 750,00 грн. Прострочення заборгованості допущено з 01.12.2021.

Вказані обставини підтверджуються рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 у справі №904/2469/23, яким стягнуто з ТзОВ «Роменський завод продтоварів» на користь ТзОВ «Журавка» заборгованість в сумі 5 880 750,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 721 669,62 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 352 575,29 грн. та судовий збір у розмірі 119 324,92 грн., що загалом становить 8 074 319,83 грн. (Том 1, а.с. 84)

На виконання цього рішення був виданий судовий наказ.

28.12.2023 Берегівським ВДВС у Берегівському районі Закарпатської області Західного МРУЮ МЮ було відкрите виконавче провадження №73683378 з виконання наказу №904/2469/23 від 25.09.2023.

27.03.2024 Берегівським ВДВС у Берегівському районі Закарпатської області Західного МРУЮ МЮ винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Під час виконавчих дій державним виконавцем встановлено, що за адресою: м. Берегове, вул. Томаша Міхая, 10 ТОВ «Роменський завод продтоварів» відсутнє, господарську діяльність на території м. Берегове та Берегівського району не проводить, розшук майна, яке належить боржнику на праві приватної власності, не виявлено.

В подальшому ТзОВ «Журавка» звернулось до Господарського суду Закарпатської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи – ТОВ "Роменський завод продтоварів".

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.10.2024 р у справі № 907/790/24 відкрито провадження у справі про банкрутство ТзОВ «Роменський завод продтоварів», визнано грошові вимоги ТзОВ «Журавка» у розмірі 8 074 319,83 грн.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2025 у справі № 907/790/24 ТзОВ «Роменський завод продтоварів» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.10.2022 ТзОВ «Роменський завод продтоварів» було продано на користь ТОВ «Кондитерська система» нерухоме майно, а саме: виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Сумська область, Роменський район, м. Ромни, вул. Гоголя, 15-А: складське приміщення №1 з прибудовою літ. «А», «а», площею 74,7 кв.м.; складське приміщення №2 літ «Г», площею 214,1 кв.м.; складське приміщення №3 літ. «Д», площею 130,2 кв.м.; складське приміщення №4 літ. «Ж», «ж1», «ж2», площею 247,0 кв.м.; складське приміщення №5 літ. «З», площею 608,0 кв.м., складське приміщення №7 з прибудовою літ. «Л», «л1», площею 231,3 кв.м., складське приміщення №6 літ. «М», площею 97,3 кв.м.; складське приміщення літ «Ф», площею 368,7 кв.м. (Том 1, а.с. 87)

Вартість майна становить 834 080,00 грн, відповідно до довідки про балансову вартість від 05.10.22р

06.10.2022 між ТзОВ «Роменський завод продтоварів» та ТзОВ «Кондитерська система» був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Роменський завод продтоварів» продало земельну ділянку, площа якої, у тому числі із земельними угіддями, в цілому становить 0,68 га, що знаходиться за адресою: Сумська область, Роменський район, м. Ромни, вул. Гоголя, земельна ділянка №15А, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переборної, машинобудівної та іншої промисловості; кадастровий номер земельної ділянки: 5910700000:01:004:0226. (Том 1, а.с. 91)

Вартість майна становить 165 920,00 грн., відповідно до довідки про балансову вартість від 05.10.22р

08.12.2021 між ПАТ «Банк Восток», правонаступником якого за всіма правами та обов`язкам є АТ «ВСТ Банк» (Іпотекодержатель) та ТзОВ «Роменський завод продтоварів» (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір № ДК2021-0117/И1, відповідно до пункту 1.2. якого Предметом іпотеки за цим Договором є таке майно:- виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Сумська область, Роменський район, м. Ромни, вул. Гоголя, 15-А: складське приміщення №1 з прибудовою літ. «А», «а», площею 74,7 кв.м.; складське приміщення №2 літ «Г», площею 214,1 кв.м.; складське приміщення №3 літ. «Д», площею 130,2 кв.м.; складське приміщення №4 літ. «Ж», «ж1», «ж2», площею 247,0 кв.м.; складське приміщення №5 літ. «З», площею 608,0 кв.м., складське приміщення №7 з прибудовою літ. «Л», «л1», площею 231,3 кв.м., складське приміщення №6 літ. «М», площею 97,3 кв.м.; складське приміщення літ «Ф», площею 368,7 кв.м.;- земельна ділянки, площею 0,68 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5910700000:01:004:0226, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переборної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована за адресою: Сумська область, Роменський район, м. Ромни, вул. Гоголя, земельна ділянка №15А. (Том 1, а.с. 188)

Вартість майна за іпотечним договором становить 2 778 000,00 грн. Вартість земельної ділянки за іпотечним договором становить 528 000,00 грн.

Станом на 08.07.2025 року згідно витягу № НВ-5900701522025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок складає, вартість грошової оцінки земельної ділянки 5910700000:01:004:0226 складає 2562131.81 грн. за кадастровим номером. (Том 1, а.с. 99)

За доводами позивача нормативно грошова оцінка земельної ділянки 5910700000:01:004:0226 станом на 2022 рік складала 1 892 704,83 грн. (Том 1, а.с. 6)

Позивач у позовній заяви зазначає, що згідно з висновком консультації з оцінки майна підготовленого суб`єктом оціночної діяльності Ачкасовим О.М. Проведеною оцінкою встановлено, що орієнтовна вартість об`єкту станом на 08.10.2022 складає 3 435 000 грн. 00 коп. без ПДВ.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Предметом спору у цій справі є вимога про визнання недійсними договору купівлі-продажу нерухомого майна та договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладених 06.10.2022 між ТзОВ «Роменський завод продтоварів» та ТзОВ «Кондитерська система», а також про витребування відчуженого за цими договорами майна на користь ТзОВ «Роменський завод продтоварів».

Відповідно до ст. 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Водночас, ст. 13 ЦК України встановлює межі здійснення цивільних прав.

Згідно із ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства визначає справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме критеріям добросовісності та розумності.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та належне задоволення прав та інтересів кредитора.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати правову та фактичну мету, яка не є очевидно неправомірною чи недобросовісною. Формальний правочин, не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, таким критеріям не відповідає.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Отже, вчинення боржником правочину у період існування невиконаного зобов`язання перед кредитором зумовлює необхідність перевірки такого правочину на відповідність засадам добросовісності, розумності та недопустимості зловживання правом, зокрема щодо того, чи не призвів він до безпідставного зменшення активів боржника на шкоду кредитору.

Відповідно до ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема з таких підстав: боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (ст. 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.

Також у пунктах 88-94 цієї постанови викладено такі висновки:

« 88. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

89. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використала / використали право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

90. Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

91. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір.

92. Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

94. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц дійшла висновку, що Верховний Суд вже неодноразово застосовував принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора.» Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»)».

95. Цивільно-правовий договір (зокрема й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

96. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Таким чином, застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.

У постанові від 18.03.2026 у справі №464/850/24 Верховний Суд вказав, що для кваліфікації оспорюваного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати договір позики як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для боржника; момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати, батько), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа, інший кредитор. Тобто пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами, які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини, навіть трудові чи «товариські»).

Колегія суддів враховує, що у справі №464/850/24 предметом оспорення був договір позики, а не договір купівлі-продажу, проте наведені висновки Верховного Суду щодо необхідності позивачу обґрунтувати, а суду за результатами дослідження доказів встановити обставини, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний правочин як такий, що вчинений на шкоду позивачу, є загальними та підлягають врахуванню і у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19) дійшла до правового висновку, що «формулювання критеріїв фраудаторності правочину» залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 зазначив, що «боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора» (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 у справі №904/2469/23, яке набрало законної сили згідно відомостей з ЄДРСР 08.09.2023 присуджено до стягнення з ТОВ “Роменський завод продтоварів” на користь ТОВ “Журавка” заборгованість в сумі 5 880 750,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 721 669,62 грн., за період з грудня 2021р. по квітень 2023р., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 352 575,29 грн. та судовий збір у розмірі 119 324,92 грн., що загалом становить 8 074 319,83 грн.

В рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 у справі №904/2469/23 зокрема зазначено, що 05.02.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Журавка" (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів" (надалі - покупець) був укладений договір № Ц-5/2021.

На виконання умов договору позивачем- ТОВ “Журавка” протягом 2021-2022р.р. було здійснено поставку товару відповідачу- ТОВ “Роменський завод продтоварів” на загальну суму 21 003 350,00грн., що підтверджується видатковими накладними з підписами та печатками сторін, поставлений товар був оплачений відповідачем частково, а саме, на суму 15 122 600,00 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 20.07.2022р. та банківською випискою за період з 22.06.2021 р. по 15.06.2022 р. Заборгованість відповідача за договором № Ц-5/2021 від 05.02.2021р. складає 5 880 750,00грн.

В свою чергу як слідує з рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.08.2023 у справі №904/2469/23, ТОВ “Роменський завод продтоварів” нараховано інфляційні втрати у розмірі 1 721 669,62 грн., за період з грудня 2021р. по квітень 2023р.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, судове рішення про стягнення заборгованості підтверджує вже існуюче зобов`язання та надає зобов`язанню ознак примусового характеру.

Доводи АТ «ВСТ Банк» про те, що на момент вчинення оспорюваних правочинів заборгованість ТзОВ «Роменський завод продтоварів» перед ТзОВ «Журавка» не була підтверджена судовим рішенням не спростовують факту існування невиконаного грошового зобов`язання боржника станом на 06.10.2022, яке згідно змісту рішення підтверджено видатковими накладними, банківськими виписками та актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 20.07.2022р.

Відтак, станом на момент відчуження спірного нерухомого майна та земельної ділянки, що були предметом укладення договорів, що оспорюються, ТОВ “Роменський завод продтоварів” мав наявну заборгованість перед позивачем.

Щодо моменту вчинення оспорюваних правочинів колегія суддів встановила таке.

З матеріалів справи встановлено, що 06.10.2022 між ТзОВ «Роменський завод продтоварів» як продавцем та ТзОВ «Кондитерська система» як покупцем укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. та зареєстрований у реєстрі за №2582, предметом якого є комплекс виробничих та допоміжних будівель, розташованих за адресою: Сумська область, Роменський район, м. Ромни, вул. Гоголя, 15-А. Вартість нерухомого майна за умовами договору визначена сторонами у розмірі 834 080,00 грн.

06.10.2022, між ТзОВ «Роменський завод продтоварів» як продавцем та ТзОВ «Кондитерська система» як покупцем укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. та зареєстрований у реєстрі за №2583, предметом якого є земельна ділянка площею 0,68 га, кадастровий номер 5910700000:01:004:0226, розташована за адресою: Сумська область, Роменський район, м. Ромни, вул. Гоголя, земельна ділянка 15А. Вартість земельної ділянки за умовами договору становила 165 920,00 грн.

З долучених до матеріалів справи платіжних інструкцій встановлено, що на виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.10.2022 №2582 ТзОВ «Кондитерська система» здійснило на користь ТзОВ «Роменський завод продтоварів» оплату в загальному розмірі 834 080,00 грн, а саме: 5 080,00 грн згідно з платіжною інструкцією №122 від 19.12.2022; 165 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №131 від 04.01.2023; 165 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №132 від 04.01.2023; 165 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №133 від 04.01.2023; 165 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №134 від 04.01.2023 та 169 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №147 від 27.01.2023. (Том 2, а.с. 134-137)

Крім того, на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.10.2022 №2583 ТзОВ «Кондитерська система» перерахувало на користь ТзОВ «Роменський завод продтоварів» 165 920,00 грн згідно з платіжною інструкцією №121 від 19.12.2022, у призначенні платежу якої зазначено оплату за землю згідно з договором купівлі-продажу №2583 від 06.10.2022. (Том 2, а.с. 122)

Таким чином, матеріалами справи підтверджується фактична сплата ТзОВ «Кондитерська система» на користь ТзОВ «Роменський завод продтоварів» загальної договірної ціни за обома оспорюваними правочинами у розмірі 1 000 000,00 грн, з яких 834 080,00 грн сплачено за нерухоме майно та 165 920,00 грн – за земельну ділянку.

Провадження у справі №907/790/24 про банкрутство ТзОВ «Роменський завод продтоварів» відкрито ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.10.2024, тобто оспорювані правочини вчинені протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство та в межах передбаченого Кодексом України з процедур банкрутства трирічного підозрілого періоду.

Враховуючи висновки у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 та від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, а також те, що спірні правочини укладені 06.10.2022, а провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів", м. Берегове, Закарпатської області (ідентифікаційний код: 42295910) відкрито 16.10.2024, тобто правочин укладено в межах трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 42 КУзПБ.

Приписи статті 42 КУзПБ розширюють визначені положеннями статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

З урахуванням установлених обставин позивач як кредитор боржника мав безпосередній майновий інтерес у перевірці правомірності відчуження спірного нерухомого майна, оскільки внаслідок такого правочину майно вибуло з майнової сфери боржника, що потенційно впливало на можливість задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Подібний підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24, відповідно до якої позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України). Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для кваліфікації правочину як фраудаторного визначальним є те, що внаслідок такого правочину унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Щодо ціни відчуження майна колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 2 цієї статті передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу або групі однотипних доказів, які містяться у справі, та мотивує їх відхилення або врахування. (ч. 3 ст. 86 ГПК України).

З матеріалів справи встановлено, що 06.10.2022 ТзОВ «Роменський завод продтоварів» відчужило на користь ТзОВ «Кондитерська система» виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами за ціною 834 080,00 грн та земельну ділянку за ціною 165 920,00 грн, відповідно до довідок про балансову вартість від 05.10.22р, тобто загальна ціна відчуженого майна становила 1 000 000,00 грн.

Із змісту вказаних договорів вбачається, що продаж майна відбувся за вартістю майна визначеною у довідках про балансову вартість від 05.10.22р, а не за не за ринковою вартістю.

Яке вбачається із матеріалів справи, на момент укладення договорів, що оспорюються ТОВ “Роменський завод продтоварів” мав наявну заборгованість перед позивачем.

Враховуючи дані обставини в сукупності оскаржувані правочини суперечать загальним засадам цивільного законодавства та мають ознаки правочинів, спрямованих на зменшення активів боржника на шкоду кредиторам.

Верховний Суд у справі №904/6251/20 зазначив, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Як вбачається із матеріалів справи, 08.12.2021 ПАТ «Банк Восток» як іпотекодержателем та ТзОВ «Роменський завод продтоварів» як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір.

Предметом цього іпотечного договору були ті ж виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка, які надалі 06.10.2022 відчужено на користь ТзОВ «Кондитерська система». Факт державної реєстрації обтяжень саме на підставі іпотечного договору №ДК2021-0117/И1 від 08.12.2021 підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В іпотечному договорі №ДК2021-0117/И1 від 08.12.2021 зокрема визначена ринкова вартість спірного майна, а саме вартість виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами у розмірі 2 778 000,00 грн, та вартість земельної ділянки - у розмірі 528 000,00 грн, тобто загальна погоджена сторонами вартість предмета іпотеки становила 3 306 000,00 грн.

При укладенні 06.10.2022 договору купівлі-продажу нерухомого майна №2582 вартість того самого виробничого будинку була визначена у розмірі 834 080,00 грн, що становить близько 30 відсотків від його вартості, погодженої в іпотечному договорі .

Водночас земельну ділянку, вартість якої за іпотечним договором становила 528 000,00 грн, відчужено за 165 920,00 грн, тобто приблизно за 31 відсоток від раніше погодженої вартості.

При цьому колегія суддів враховує, що ринкова вартість предмета іпотеки сама по собі не є тотожною ринковій вартості майна на час укладення спірних правочинів, водночас така вартість є одним із доказів, який визначає ринкову вартість спірного майна у відносно близький до укладення оспорюваних правочинів період.

Згідно із висновком консультації з оцінки майна здійсненої ФОП Ачкасовим О.М. (оцінювач, кваліфікаційне свідоцтво МФ №2608 виданий Харківським центр науково-технічної та економічної інформації та Фондом держмайна України від 11.12.2004р), згідно із ст.4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України №2658-ІІІ від 12.07.2001р.щодо майна яке було предметом купівлі-продажу від 06.10.2022, зареєстрованого в реєстрі за №2582 визначено, що вартість виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами (із визначенням вартості кожного із восьми складських приміщень), складає 3 435 000,00 грн без ПДВ.

Консультація складена 22.07.2025 ретроспективно щодо вартості майна станом на 06.10.2022, метою консультації було визначення величини ринкової вартості для прийняття рішення, оцінювач особисто не здійснював огляду та фотозйомки об`єкта і виходив з інформації та документації, наданої замовником, у зв`язку з відсутністю інформації про пропозиції продажу подібних об`єктів за четвертий квартал 2022 року для порівняльного підходу оцінювач використав пропозиції 2023-2024 років, при цьому окремого коригування на дату продажу не здійснював, зазначивши, що відповідний фактор враховано через курс долара США, оцінювач окремо врахував умови функціонування ринку комерційної нерухомості під час воєнного стану, розташування майна у Сумській області та можливий торг між продавцем і покупцем, у зв`язку з чим застосував до цін пропозицій коригування у розмірі 30 відсотків. Після відповідного коригування середню величину вартості визначено на рівні 47,65 доларів США за 1 кв.м, що й було використано при визначенні загальної вартості об`єкта.

Висновок консультації з оцінки майна здійсненої ФОП Ачкасовим О.М. не є звітом про оцінку майна.

Висновком консультації з оцінки майна здійсненої ФОП Ачкасовим О.М. вартість земельної ділянки кадастровий номер 5910700000:01:004:0226 не визначалася та предметом дослідження не була.

Відповідно до витягу №НВ-5900701522025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок щодо земельної ділянки площею 0,68 га, кадастровий номер 5910700000:01:004:0226, нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки становить 2 562 131,81 грн.

Водночас за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 06.10.2022 №2582 вказаний виробничий будинок був відчужений за 834 080,00 грн, тобто більш ніж у чотири рази дешевше від величини вартості, визначеної у зазначеній консультації. Розрахунок ФОП Ачкасова О.М. містить визначення вартості кожного із восьми складських приміщень, а їх загальна вартість становить 3 435 000,00 грн.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності та у взаємному зв`язку, належить зазначити, за вірогідністю доказів, наданих учасниками справи, що наведені вартісні показники ринкової вартості спірного майна істотно перевищують вартість, за якою 06.10.2022 спірне майно було відчужено на користь ТзОВ «Кондитерська система».

Щодо особи контрагента боржника колегія суддів враховує, що на момент укладення оспорюваних договорів ТзОВ «Роменський завод продтоварів» та ТзОВ «Кондитерська система» перебували під спільним контролем ОСОБА_1 , який був кінцевим бенефіціарним власником відповідних юридичних осіб, що підтверджується долученими до матеріалів справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованими станом на 06.10.2022. Зокрема, згідно з відомостями Реєстру ОСОБА_1 був кінцевим бенефіціарним власником ТзОВ «Роменський завод продтоварів» із прямим вирішальним впливом та часткою у статутному капіталі 77,6 %. Водночас ОСОБА_1 був кінцевим бенефіціарним власником ТзОВ «Кондитерська система» із прямим вирішальним впливом та часткою у статутному капіталі 100 %, а також керівником та єдиним учасником цього товариства.

Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, які застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі.

На відміну від вимог ЦК України, законодавство про банкрутство (стаття 42 Кодексу України з процедур з банкрутства) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Положення статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що заінтересованими особами стосовно боржника є: юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ “Кондитерська система” є заінтересованою особою стосовно боржника ТОВ "Роменський завод продтоварів", м. Берегове, через перебування під контролем ОСОБА_1 , як кінцевого бенефіціарного власника цих юридичних осіб.

Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу (аналогічний висновок викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 906/43/22 (906/458/22)).

Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину. Тоді як частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Тобто саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою має наслідком його недійсність. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 910/862/22 (910/5477/23), від 24.04.2024 у справі № 925/1577/20 (925/288/23), від 23.04.2024 у справі № 925/1577/20 (925/129/23), від 30.05.2024 у справі № 925/1577/20(925/287/23).

Водночас, надаючи оцінку наслідкам відчуження спірного майна для майнового стану боржника та можливості задоволення вимог його кредиторів, колегія суддів враховує зокрема доводи апелянтів щодо перебування такого майна в іпотеці ПАТ «Банк Восток».

Як уже зазначалося, 08.12.2021 між ПАТ «Банк Восток» як іпотекодержателем та ТзОВ «Роменський завод продтоварів» як іпотекодавцем укладено іпотечний договір №ДК2021-0117/И1. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя, якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором. На підставі вказаного іпотечного договору 08.12.2021 щодо нерухомого майна зареєстровано заборону відчуження за №45530498, а щодо земельної ділянки – заборону відчуження за №45531777, обтяжувачем за якими зазначено ПАТ «Банк Восток».

Верховний Суд у постанові від 12.02.2026 у справі №902/834/24(902/1315/24) зазначив, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів» (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Таким чином, при оцінці негативних наслідків оспорюваних правочинів значення має вплив відчуження цього майна на загальний обсяг активів, господарську діяльність та платоспроможність ТзОВ «Роменський завод продтоварів».

Як встановлено з матеріалів справи, предметом відчуження був виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який використовувався у господарській діяльності боржника, а також земельна ділянка, на якій відповідні об`єкти розташовані.

Як вбачається з доданого до матеріалів справи аналізу фінансового стану ТзОВ «Роменський завод продтоварів», проведеного арбітражним керуючим Терещенком О.В. 26.05.2025 на підставі, зокрема, фінансової звітності боржника за 2021 та 2022 роки, встановлено, що протягом досліджуваного періоду показники забезпечення зобов`язань боржника усіма його активами та оборотними активами були низькими та характеризувалися різким падінням, що зокрема пов`язує із відчуженням промислових об`єктів, які використовувалися як засоби виробництва. (Том 3, а.с. 114-118)

З аналізу фінансового стану ТзОВ «Роменський завод продтоварів», проведеного арбітражним керуючим Терещенком О.В., вбачається, що показники поточної неплатоспроможності боржника мали від`ємне значення починаючи з 2021 року, а вибуття промислових об`єктів, які використовувалися як засоби виробництва, оцінювалося як фактор, що негативно впливав на можливість отримання підприємством доходів.

Отже, спірне майно мало для боржника не лише ліквідаційну вартість, а й функціональне значення як актив, що використовувався у господарській діяльності.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів. (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.02.2026 у справі №902/834/24(902/1315/24))

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.12.2024 у справі № 916/379/23 наголосила, що остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі, виходячи із встановлених обставин. При цьому, наявність у певного кредитора переважного права на задоволення його вимог за рахунок предмета іпотеки не звільняє суд від необхідності оцінити характер та наслідки правочину з відповідним майном, поведінку його сторін та сукупність інших обставин, які можуть свідчити про вчинення правочину на шкоду іншим кредиторам.

Отже, оцінюючи встановлені обставини у їх сукупності та взаємному зв`язку, а саме існування на момент відчуження майна простроченого грошового зобов`язання перед ТзОВ «Журавка», незадовільний фінансовий стан боржника, вчинення правочинів у межах підозрілого періоду, відчуження виробничого майна на користь пов`язаної та заінтересованої особи, істотну невідповідність договірної ціни іншим вартісним показникам цього ж майна, а також значення відчужених об`єктів для господарської діяльності боржника, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатньої сукупності обставин для кваліфікації оспорюваних правочинів як таких, що вчинені боржником на шкоду майновим інтересам його кредитора.

Укладення ТзОВ «Роменський завод продтоварів» оспорюваних договорів за наведених обставин не відповідає стандарту добросовісної поведінки боржника, який за наявності невиконаних грошових зобов`язань повинен утримуватися від дій, що без достатнього економічного обґрунтування зменшують його майнову базу та погіршують можливість належного виконання зобов`язань перед кредиторами.

Крім того, встановлена пов`язаність сторін оспорюваних договорів має не лише значення одного з критеріїв їх фраудаторності, а й свідчить про укладення боржником договорів із заінтересованою стосовно нього особою, що прямо передбачено ч. 2 ст. 42 КУзПБ як спеціальна підстава для визнання правочину недійсним у межах справи про банкрутство.

Щодо доводів ТзОВ «Кондитерська система» про те, що повернення спірного майна до майнової сфери ТзОВ «Роменський завод продтоварів» призведе до порушення прав та майнових інтересів покупця, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2026 у задоволенні позовної вимоги ТзОВ «Журавка» про витребування спірного майна на користь ТзОВ «Роменський завод продтоварів» відмовлено.

Зазначена частина рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому відповідно до меж апеляційного перегляду, визначених ст. 269 ГПК України, не є предметом перевірки судом апеляційної інстанції.

Оскаржуваним рішенням на ТзОВ «Кондитерська система» не покладено обов`язку повернути спірне нерухоме майно та земельну ділянку ТзОВ «Роменський завод продтоварів».

Щодо доводів АТ «ВСТ Банк» про неналежність та неефективність обраного позивачем способу захисту, а також аналогічних за змістом доводів ТзОВ «Кондитерська система» про те, що задоволення позовних вимог не призведе до відновлення прав та інтересів ТзОВ «Журавка», колегія суддів зазначає наступне.

Оспорення правочину боржника кредитором має на меті усунення правової підстави, яка була використана для відчуження належного боржнику майна на шкоду майновим інтересам кредитора. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 визнала за кредитором, який не є стороною оспорюваного правочину, право на звернення з позовом про визнання такого правочину недійсним як фраудаторного та зазначила, що відповідна вимога є правомірним та ефективним способом захисту майнового інтересу кредитора.

При цьому право кредитора на оспорення правочину боржника не є тотожним праву на пред`явлення від імені боржника вимоги про витребування майна та його повернення до ліквідаційної маси. Вимога про визнання правочину недійсним спрямована на усунення правової підстави вибуття активу з майнової сфери боржника, тоді як вимога про витребування майна має іншу правову мету та безпосередньо спрямована на повернення відповідного активу до ліквідаційної маси.

Особливості процедури банкрутства полягають у тому, що формування ліквідаційної маси, виявлення та повернення майна боржника, а також вжиття заходів, спрямованих на захист його майнових інтересів та інтересів кредиторів, покладено на арбітражного керуючого, а після відкриття ліквідаційної процедури – на ліквідатора. Верховний Суд, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 та постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №Б-19/207-09, виходив із того, що право звернення в інтересах боржника з віндикаційним позовом до третіх осіб у процедурі банкрутства належить ліквідатору.

Отже, майнова заінтересованість кредитора у збільшенні ліквідаційної маси сама по собі не наділяє його повноваженнями на пред`явлення від імені боржника вимоги про витребування майна. Водночас ця обставина не позбавляє кредитора права вимагати визнання недійсним правочину боржника, який, за його твердженням, вчинений на шкоду його майновим інтересам.

У цій справі ТзОВ «Журавка» виступає у процесуальному статусі ініціюючого кредитора боржника, а тому є належним позивачем за вимогами про визнання недійсними оспорюваних договорів як фраудаторних правочинів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.10.2022, зареєстрованого в реєстрі за №2582, та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.10.2022, зареєстрованого в реєстрі за №2583.

Висновки апеляційного господарського суду.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відхиляючи доводи скаржників, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі Проніна проти України, в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі Шевельов проти України).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

В порядку положень ч. 1 ст. 276 ГПК України Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення слід залишити без змін.

Судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про покладення сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційних скарг, на скаржників.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства «ВСТ Банк» б/н від 15.07.2026 (вх.№01-05/2335/26) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондитерська система» б/н від 15.07.2026 (вх.№01-05/2343/26) – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2026 у справі №907/790/24 (907/941/25) – залишити без змін.

Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржників.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 18.09.26р.

Головуючий суддя Іванчук С.В.

суддя Шаповал Д.В.

суддя Бойко С.М.