Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №686/6549/15 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/6549/15

Провадження № 22-ц/820/2042/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Корніюк А. П., П`єнти І. В.

секретар судового засідання Сурник І. О.,

з участю: позивача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2 ,

прокурора Нікітюка П. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2023 року (суддя Палінчак О. М., повне судове рішення складено 01 грудня 2023 року) у справі за позовом заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лісовогринівецької сільської ради до Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета пору, на стороні відповідачів Головне управління Держгеокадастру в Хмельницькій області, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Макухіна Ольга Григорівна, про визнання незаконним та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

У квітні 2015 року заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури, звертаючись до суду в інтересах держави із вказаним позовом, зазначав, що розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації від 23 червня 2010 року № 810/10-р надано дозвіл ОСОБА_3 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9 га із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення - пасовище) для ведення особистого селянського господарства на території Стуфчинецької сільської ради.

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації від 06 липня 2010 року № 892/10-р затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,9 га із земель вказаної категорії та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_3 14 липня 2010 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №704820.

03 серпня 2010 року ОСОБА_3 за договором дарування відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .

На думку прокурора Квик В. В. не мав волевиявлення на отримання земельної ділянки у власність для вказаних потреб та наміру займатися особистим селянським господарством, відповідне клопотання до районної державної адміністрації написав на прохання сторонніх осіб. Про відсутність волі особи на одержання та використання земельної ділянки для зазначених потреб свідчить укладення договору дарування земельної ділянки з ОСОБА_1 через 21 день після прийняття оскаржуваного розпорядження.

Крім того, проєкт відведення ОСОБА_3 земельної ділянки не відповідав вимогам законодавства і не міг бути затверджений для передачі земельної ділянки у власність, оскільки відсутні обов`язкові документи та відомості: журнал польових робіт, відомості про обчислення площі земельної ділянки, відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки, креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) із зазначенням прив`язки опорних пунктів до Державної геодезичної мережі; вихідна земельно-кадастрова документація, експлікація земель згідно форми 6-зем не відповідають правилам оформлення, що є порушенням пункту «г» частини 1 статті 15, статей 196, 204 ЗК України; проєкт землеустрою затверджений з порушенням підпунктів 2.2, 2.3 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02 липня 2003 року № 174; зазначений проєкт затверджено раніше, ніж отримано та перевірено обмінний файл державним реєстратором. Вказані порушення підтверджуються висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 03 березня 2015 року № 2060-2069/14-26.

Спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 з порушенням статей 118, 186-1 ЗК України, статті 29 Закону України «Про землеустрій».

Тому заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 23 червня 2010 року № 810/10-р в частині надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,9 га із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення - пасовище) для ведення особистого селянського господарства на території Стуфчинецької сільської ради;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 06 липня 2010 року № 892/10-р в частині затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,9 га вартістю 872475 грн із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення - пасовище) для ведення особистого селянського господарства на території Стуфчинецької сільської ради та передачі її у власність;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 липня 2010 року серії ЯЛ № 704819;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 03 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 ;

- витребувати в ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 682508840:05:005:0095 площею 1,9 га, розташовану на території Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2023 року позов заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області задоволено частково. Витребувано в ОСОБА_1 на користь Лісовогринівецької сільської ради Хмельницької області земельну ділянку площею 1,03 га кадастровий номер 6825088400:05:005:0098 та земельну ділянку площею 0,87 га кадастровий номер 6825088400:05:005:0099, що розташовані на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині витребування земельної ділянки та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову в позові. Посилається на незаконність рішення суду. Прокурор не довів наявність повноважень для представництва інтересів держави. Цей позов заявлений прокурором всупереч вимогам статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що згідно зі статтею 257 ЦПК України є підставою для залишення позову без розгляду. Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що розроблений та затверджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення ОСОБА_3 на території Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області не відповідає вимогам земельного законодавства, оскільки виявлені порушення стосуються норм підзаконних актів, а не норм ЗК України та Закону України «Про землеустрій», які мають вищу юридичну силу. Суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.06.2023 у справі № 160/6214/21, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою може бути лише непогодження проєкту землеустрою в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Результат розгляду з питань затвердження проєкту землеустрою оформлюється відповідним органом у формі рішення, що прямо передбачено частиною 9 статті 118 ЗК України. На підставі розпоряджень ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 704820, яку в подальшому відчужив за договором дарування на його користь. Вказане свідчить про наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі. Витребування земельної ділянки на користь Лісовогринівецької сільської ради буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини.

У відзиві Хмельницька обласна прокуратура просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін. На час пред`явлення позову в березні 2015 року прокурор, здійснюючи конституційну функцію представництва інтересів держави в суді, керувався Законом України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991, згідно зі статтею 36-1 якого підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. Вважає правильним висновок суду про порушення вимог закону при виготовленні та затвердженні документації із землеустрою.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2023 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 і його представник апеляційну скаргу підтримали. Прокурор її не визнав.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до пункту 4 статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції правильно установив, що 23 червня 2010 року розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації № 810/10-р ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стуфчинецької сільської ради із земель запасу.

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації № 892/10-р від 06 липня 2010 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Стуфчинецької сільської ради із земель запасу сільськогосподарського призначення, в тому числі, ОСОБА_3 площею 1,9 га.

14 липня 2010 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності серії ЯЛ № 704820 на земельну ділянку кадастровий номер 6825088400:05:005:0095, яка розташована за межами населених пунктів Стуфчинецької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства.

03 серпня 2010 року між ОСОБА_3 (дарувальником) і ОСОБА_1 (обдарованим) був укладений договір дарування земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Макухіною О. Г., за умовами якого дарувальник безоплатно передав у власність обдарованого земельну ділянку площею 1,9 га кадастровий номер 6825088400:05:005:0095, розташовану на території Стуфчинецької сільської ради (за межами населених пунктів) Хмельницького району Хмельницької області.

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 квітня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, у справі № 686/5749/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190, частинами 3, 4 статті 358 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу цих кримінальних правопорушень.

Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі № 686/5749/16-к ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, без задоволення.

Верховний Суд при розгляді касаційної скарги у справі № 686/5749/16-к дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_1 , виходив з того, що не встановлено спосіб заволодіння майном (шахрайства) саме потерпілого - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, оскільки пред`явлений в обвинувальному акті спосіб обману і зловживання довірою фізичних осіб не є підставою для кваліфікації дій за частиною 4 статті 190 КК України, тому суд апеляційної інстанції, перевіряючи твердження прокурора про те, що у діях виправданих наявні усі елементи шахрайства, у тому числі об`єктивна та суб`єктивна сторони, обґрунтовано визнав їх помилковими. Обвинувачення ОСОБА_1 базувалося на тому, що останній підробив та використав офіційні документи для заволодіння чужим майном - земельними ділянками державної власності, проте вказані в обвинуваченні документи не є офіційними, а їх складання саме по собі не спричинило наслідків правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків, та відповідно їх використання не утворило складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України.

Згідно з даними земельного кадастру України на інформаційному порталі https://kadastr.live та інформації з Національної кадастрової системи доступу до відомостей Державного земельного кадастру на місці розташування земельної ділянки кадастровий номер 6825088400:05:005:0095 площею 1,9 га наявні дві земельні ділянки кадастровий номер 6825088400:05:005:0098 площею 1,03 га та кадастровий номер 6825088400:05:005:0099 площею 0,87 га. Загальна площа цих земельних ділянок 1,9 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником зазначених земельних ділянок є ОСОБА_1 .

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 10 листопада 2022 року № 3260/281-22, від 27 грудня 2022 року № 3741/281-22 координати земельних ділянок кадастровий номер 6825088400:05:005:0098 площею 1,03 га та кадастровий номер 6825088400:05:005:0099 площею 0,87 га відповідно до каталогів координат, які містяться у Поземельних книгах Державного земельного кадастру, накладаються на координати земельної ділянки кадастровий номер 6825088400:05:005:0095.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 земельна ділянка була передана у власність з порушенням норм чинного законодавства, відтак останній не мав права нею розпоряджатися. Вказана земельна ділянка вибула з володіння власника держави поза її волею, тому наявні підстави для витребування з володіння останнього набувача ОСОБА_1 двох земельних ділянок, утворених в результаті поділу первісної ділянки отриманої за договором дарування від ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду.

Доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для витребування земельної ділянки не заслуговують на увагу з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 13, статтею 14 Конституції України земля України є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частини 2 і 4 статті 41 Конституції України).

За змістом частини 2 статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований статтею 118 ЗК України.

На підставі частини 9 статті 118 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частиною 7 статті 186-1 ЗК України підставою відмови у погодженні документації із землеустрою може бути невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Погодження документації із землеустрою та підготовка висновків із викладом зауважень до неї здійснюються безоплатно.

За змістом статті 1 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 858-IV), документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Статтею 29 Закону № 858-IV визначено, що документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Відповідно до статті 30 Закону № 858-IV погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно зі статтею 131 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки, зокрема на підставі договору дарування. Укладення таких договорів здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

За змістом наведених норм права складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, документації із землеустрою формують земельну ділянку як окремий об`єкт цивільних прав та є складовою частиною процесу отримання у приватну власність земельної ділянки із земель державної власності.

Установлено, земельна ділянка кадастровий номер 6825088400:05:005:0095 передана у власність ОСОБА_3 з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 2060-2069/14-26 від 03.03.2015 року, проведеної у кримінальному провадженні № 42014240270000003, розроблений та затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення ОСОБА_3 на території Стуфчинецької сільської ради Хмельницького району не відповідає вимогам земельного законодавства.

Невідповідність полягає:

1) в наданому на дослідження проекті землеустрою відсутні обов`язкові документи та відомості: а саме журнал польових робіт, відомості про обчислення площі земельної ділянки, відомість обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки, креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) із зазначенням прив`язки опорних пунктів до Державної геодезичної мережі;

2) вихідна земельно-кадастрова документація, експлікація земель згідно з формою 6-зем не відповідають правилам оформлення, що є порушенням п. «г» ч. 1 ст 15, ст ст 196, 204 Земельного кодексу України;

3) проєкт землеустрою затверджений з порушенням вимог п. п. 2.2, 2.3 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02.07.2003 № 174, оскільки зазначений проєкт затверджено раніше, ніж отримано та перевірено обмінний файл державним реєстратором.

Цивільний суд не позбавлений права досліджувати докази, у тому числі висновок експерта, складений у рамках кримінального провадження, відповідно до вимог статей 76, 102, 110, 113 ЦПК України.

Вказані обставини невідповідності проєкту землеустрою вимогам земельного законодавства відповідачі не спростували.

Незважаючи на те, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації (повноважного органу), права держави були порушені, оскільки передача відбулася з порушенням вимог діючого законодавства.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що прокурор не довів наявність повноважень для представництва інтересів держави у справі.

Стаття 121 Конституції України у редакції, чинній до 15 липня 2015 року, передбачала, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, серед іншого, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до частин 1, 3, 5, 6 статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII у редакції, чинній до 15 липня 2015 року, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою-четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справ.

Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Згідно з частиною 2 статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 липня 2015 року, з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року роз`яснив, що поняття «інтереси держави» є оціночним. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведені норми права не передбачали будь-яких заборон (обмежень) на час звернення прокурора до суду з позовом про захист інтересів держави.

Зважаючи на обставини справи, а також наявність суспільного інтересу у витребуванні державою земельної ділянки, яка була передана у приватну власність з порушенням вимог чинного законодавства, у прокурора наявні повноваження для представництва у спірних правовідносинах інтересів держави.

Оскільки ОСОБА_3 земельна ділянка кадастровий номер 6825088400:05:005:0095 була передана у власність без відповідної правової підстави, він не мав права її відчужувати ОСОБА_1 . Останній набув земельну ділянку безвідплатно, а тому вона може бути витребувана в нього власником у всіх випадках.

За встановлених обставин накладення земельних ділянок кадастровий номер 6825088400:05:005:0098 площею 1,03 га та кадастровий номер 6825088400:05:005:0099 площею 0,87 га відповідно до каталогів координат, які містяться у Поземельних книгах Державного земельного кадастру на координати земельної ділянки кадастровий номер 6825088400:05:005:0095, витребуванню підлягають саме існуючі земельні ділянки кадастрові номери 6825088400:05:005:0098 і 6825088400:05:005:0099.

Недобросовісність ОСОБА_1 у справі не доводилась прокурором, тому суд виходить з того, що він має статус добросовісного набувача спірної земельної ділянки у контексті статті 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК України).

Частиною 1 статті 388 ЦК України передбачено, що лише за певних обставин власник майна має право витребувати його у особи (добросовісного набувача), яка придбала її у іншої особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, за відплатним договором.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суд першої інстанції, пославшись у мотивувальній частині рішення на частину 1 статті 388 ЦК України, фактично виходив з того, що вона не розповсюджується на спірний договір дарування. При цьому не зазначив зміст частини 3 статті 388 ЦК України, на підставі якої він фактично дійшов висновку про витребування спірної земельної ділянки.

Проте це не призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про непропорційне втручання в право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й при прийнятті рішення щодо розпорядження землями державної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації № 892/10-р від 06 липня 2010 року, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин звернення прокурора до суду з вимогою про витребування від відповідача земельної ділянки на користь Лісовогринівецької сільської ради Хмельницької області, у власність якої у подальшому перейшла земельна ділянка, є суспільною потребою у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення земельної ділянки, що незаконно вибула з власності.

Витребування на користь Лісовогринівецької сільської ради Хмельницької області земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі за договором дарування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів.

У разі, якщо ОСОБА_1 вважає, що витребування у нього земельної ділянки, яку він отримав безоплатно, становить порушення його права на мирне володіння власністю, він не позбавлений можливості заявити вимоги про компенсацію завданої йому майнової шкоди.

З огляду на викладене підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про витребування земельної ділянки в межах доводів апеляційної скарги немає.

Разом з тим, суд припустився помилки при вирішенні питання про розподіл судових витрат і стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору.

Відповідно до довідки для отримання пільг інвалідами, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу Управління соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації № 32 від 08 листопада 2022 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи довічно.

На підставі пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Отже, правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь держави відсутні.

Крім того, суд зазначив у рішенні про солідарне стягнення з відповідачів судового збору у розмірі 1827 грн.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення судового збору у розмірі 1827 грн і стягнення з ОСОБА_1 судового збору в сумі 609 грн на користь держави необхідно скасувати.

В решті в оскаржуваній частині рішення суду потрібно залишити без змін.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2023 року в частині солідарного стягнення судового збору у розмірі 1827 грн (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн) та стягнення з ОСОБА_1 судового збору в сумі 609 грн (шістсот дев`ять грн) на користь держави скасувати.

В решті в оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді А. П. Корніюк

І. В. П`єнта