Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №711/8496/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Справа № 711/8496/26

Номер провадження 3/711/2153/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Черкаси

Суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Комплєктова Т.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, мешканки АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 011782 від 21.07.2026, ОСОБА_1 30.06.2026 близько 06.47 год. ухилилась від покладених на неї батьківських обов`язків по догляду та вихованню відносно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була госпіталізована у відділення екстреної невідкладної медичної допомоги внаслідок вживання великої кількості медичних препаратів, чим вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 184 КУпАП.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталась.

Представник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності адвокат Черненко С.А. звернувся з клопотанням про закриття провадження у справі за ч. 1 ст. 184 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адмінправопорушення, яке мотивував наступним. Об?єктивна сторона цього правопорушення може бути виражена виключно у формі протиправної бездіяльності - тобто систематичного, тривалого та злісного невиконання батьками своїх безпосередніх обов?язків (наприклад, залишення дитини без догляду, їжі, одягу, незабезпечення умов для здобуття загальної середньої освіти тощо). Суб?єктивна сторона правопорушення характеризується виною у формі умислу або необережності. Тобто особа має усвідомлювати протиправний характер своєї бездіяльності, передбачати її шкідливі наслідки та бажати або свідомо допускати їх настання, чи легковажно розраховувати на їх відвернення. Жодних ознак систематичного, тривалого чи навмисного ухилення від виховання дитини в діях ОСОБА_3 немає. Матеріали справи повністю спростовують наявність об?єктивної сторони інкримінованого діяння, оскільки матір діє виключно в інтересах дитини. Ключовим фактором, який безпідставно ліг в основу протоколу поліції, є сам факт вживання неповнолітньою медичних препаратів. Проте правоохоронним органом абсолютно не досліджено юридичної природи походження цих ліків та обставин їх знаходження у дитини. Консультаційним висновком спеціаліста КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» (форма № 028/0) підтверджується, що неповнолітня ОСОБА_2 з 2022 року перебуває на медичному обліку та має офіційно встановлений тяжкий психіатричний діагноз: F32.2 - Депресивний епізод тяжкого ступеня без психотичних симптомів. У зв?язку з цим захворюванням профільним лікарем-психіатром ОСОБА_4 дитині було офіційно призначено індивідуальний курс тривалої медикаментозної терапії. Специфіка лікування клінічної депресії такого ступеня передбачає обов?язковий, регулярний та системний прийом специфічних лікарських засобів самою дитиною. Це означає, що неповнолітня ОСОБА_2 мала доступ до зазначених медикаментів не через недбалість матері, і не тому, що ліки просто безконтрольно «лежали» у вільному доступі вдома як сторонні небезпечні предмети. Доступ до ліків був зумовлений виключно життєвою та медичною необхідністю — дитина повинна була мати їх при собі для щоденного прийому відповідно до лікувального плану, затвердженого лікарем-психіатром. Батьки, виконуючи рекомендації лікаря щодо забезпечення лікування хворої дитини, діяли правомірно, надаючи їй ці препарати для терапії. Тому вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.

Дослідивши письмові матеріали справи, суддя приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 184 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП виражається у різних видах адміністративно-карних дій (бездіяльності) зі сторони батьків або осіб, які їх замінюють, а саме: невиконання цими особами обов`язків по вихованню та навчанню неповнолітніх дітей; вчинення неповнолітніми адміністративних правопорушень; вчинення неповнолітніми, які не досягли віку, по досягненню якого можлива кримінальна відповідальність, дій передбачених Кримінальним кодексом України.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством, а суб`єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. При цьому ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Таким чином, ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані, зокрема, встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та засобів, що мають функції відеозапису, тощо.

Відповідно до ст.ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Всупереч вимогам ст.ст. 256 та 184 КУпАП, у складеному щодо ОСОБА_1 протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, в чому конкретно полягає з її боку ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків по догляду та вихованню неповнолітньої доньки Ренко ОСОБА_5 .

Самі по собі наведені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини, а саме те, що неповнолітня ОСОБА_2 була госпіталізована у відділення екстреної невідкладної медичної допомоги внаслідок вживання великої кількості медичних препаратів, не можуть бути достатньою підставою для висновку про те, що ОСОБА_1 , як мати, систематично ухиляється чи не виконує покладені на неї обов`язки по вихованню та догляду за дитиною. Крім того, побачивши загрозу здоров`ю своєї доньки, ОСОБА_1 викликала швидку медичну допомогу, що говорить про те, що вона займається здоров`ям своєї дитини. А виклик швидкої медичної допомоги матір`ю, яка злякалася за життя та здоров`я неповнолітньої дитини, не може бути доказом ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, до протоколу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, додані письмові пояснення ОСОБА_1 від 21.07.2026, з яких вбачається, що вона виявила, що донька випила велику кількість лікарських засобів, які напередодні їй призначив лікар-психіатр, у зв`язку з депресивним станом, вона перебуває на обліку у психо-неврологічному диспансері з 2022 року; копія паспорту ОСОБА_1 із застосунку «Дія»; копія паспорту Ренко ОСОБА_6 із застосунку «Дія»; копія актового запису про народження ОСОБА_7 із застосунку «Дія» та копія свідоцтва про зміну імені ОСОБА_7 на Ренко ОСОБА_5 . Інших доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої дитини, суду не надано.

Також, адвокатом Черненком С.А. були надані наступні докази: письмові пояснення ОСОБА_2 від 09.09.2026 про те, що на фоні депресії у неї стався нервовий зрив, оскільки ліки, які їй пописав лікар не давали результату і їй ставало гірше, це не було сплановано; консультаційний висновок лікаря КНП «ЧОПНД» від 14.09.2026; характеристику на ОСОБА_1 з місця проживання від 14.09.2026 та довідку ФОП ОСОБА_8 про те, що Ренко ОСОБА_5 .

Враховуючи викладене, в матеріалах справи не знайшлося підтвердження того, що ОСОБА_1 , ухилилася від виконання своїх батьківських обов`язків в контексті ч. 1 ст. 184 КУпАП.

В такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Ураховуючи вищевикладене слід зазначити, що зважаючи на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08), суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v.Spain» від 06 грудня 1998 року (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Згідно з КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (ч. 1,2 ст.7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст.245).

Діяння тільки тоді визнається адміністративним правопорушенням, коли воно містить всі ознаки його складу, відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу взагалі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на вище викладене, приходжу до висновку про відсутність належних доказів того, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, тому в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 184, 245, 247, 251, 280, 283, 284 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м. Черкаси протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: Т. О. Комплєктова