Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №545/4897/25 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 16.09.2026Справа № 545/4897/25

Провадження № 2/554/2044/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.09.2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі: головуючого судді Шевської О.І., за участю секретаря судового засідання- Рябченко В.В. розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Полтава цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу,-

встановив:

Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу, у якому прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» завдані збитки в порядку регресу у розмірі 14 000грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Позов обгрунтований тим, що між ОСОБА_1 та АТ «СК «Країна» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № СА/0268324, забезпечений транспортний засіб DAF реєстраційний № НОМЕР_1 . 21.06.2024 р. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen, реєстраційний № НОМЕР_2 та транспортного засобу DAF реєстраційний № НОМЕР_1 , під керуванням Відповідача.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Згідно Постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 08.10.2024 року по справі № 545/2788/24, у діях Відповідача наявна вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. ст. 122-4 та 124 КУпАП.

З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась потерпіла сторона та надала всі необхідні документи.

На підставі даних заяв та наданих потерпілою стороною документів було складено страховий акт № 75499.

На підставі вище зазначеного страхового акту АТ «СК «Країна» здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 14 000 грн.

Оскільки, відповідно до постанови суду водій забезпеченого транспортного засобу після вчинення дорожньо-транспортної пригоди покинув місце ДТП, то у АТ «СК «КРАЇНА» виникло право подати регресний позов на фактично виплачену суму до водія.

Відповідно до постанови суду встановлено, що відповідач є винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 17.12.2025 року цивільну справу № 545/4897/25 за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Полтави.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Полтави О.І.Шевської від 13.01.2026 року прийнято та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву в якій вказав, що проти задоволення позову заперечують. Зазначив, що позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на Постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 08.10.2024 р. у справі №545/2788/24, в якій на думку Позивача у діях Відповідача наявна вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачених ст.ст. 122-4 та 124 КупАП, і тому Позивач має право звернутись до суду з вимогами в порядку регресу до Відповідача в сумі 14000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень 00 коп). Відповідно до частини 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Відповідно до пункту в) ст 38.1. Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником). В розуміння вищезазначеного вбачається, що основною підставою для звернення із зворотною вимогою (регресом) до винної особи, є притягнення винної особи до адмістративної відповідальності із встановлення факту, що дана особа під час

Дорожньо - транспортно пригод, в нашому випадку, самовільно залишила місце пригоди, а притягнення винної особи до адміністративної відповідальності по ст. ст.ст. 122-4 та 124 КупАП передбачено тільки через винесення судом рішення ст. 221 КупАП. Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі № 545/2788/24 на яку посилається Позивач, як на доказ регресних вимог, справу про адміністративне правопорушення, щодо ОСОБА_1 за ст.ст. 124,122-4 КупАП було закрито, тобто Відповідач невизнаний винним у скоєнні ДТП, до адміністративної відповідальності не притягався, що доводить безпідставність регресних вимог Позивача до Відповідача

Представником позивача до суду надана відповідь на відзив в якій прохав позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказав, що відповідно до Постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 08.10.2024 року по справі № 545/2788/24 провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст.ст. 124,122-4 КУпАП щодо Відповідача було закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП в зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення. У відповідності до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, при розгляді справи про цивільно- правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою.

У вищезгаданій Постанові Суду зазначено, що своїми діями Відповідач порушив п.2.10а, 13.3 ПДР України, після чого покинув місце вчинення дорожньо- транспортної пригоди. Таким чином Відповідач скоїв адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.124, 122-4 КУпАП. Зокрема, у Постанові Полтавського районного суду Полтавської області від 08.10.2024 року по справі № 545/2788/24 зазначено наступне: «Згідно з протоколами про адміністративні правопорушення, водій ОСОБА_1 , 21.06.2024 о 12 год 00 хв в с. Розсошенці Полтавського району по вул. Параджанова,1 керуючи автомобілем DAF XF 105.460 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ S01 д.н.з. НОМЕР_3 , під час об`їзду автомобіля Volkswagen Golfд.н.з. НОМЕР_2 , який стояв, під керуванням водія ОСОБА_2 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, що призвело до зіткнення, після чого залишив місце пригоди, внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдано матеріальних збитків. Зазначено, що своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.10а, 13.3 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст.124, 122-4 КУпАП.»

Представником відповідача до суду надано додаткові пояснення. Вказав, що для звернення із позовом до суду про відшкодування шкоди в порядку регресу, необхідно встановлення факту самовільного залишення Відповідачем місця пригоди. Так в постанові від 08.10.2024 у справі № 545/2788/24 Полтавський районний суд Полтавської області зазаначив, що ОСОБА_1 не визнавав своєї

вини, як у вчиненні ДТП так і в залишенні самого місця ДТП. Вказав, що відповідач є працівником ТОВ “РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД” і транспортний засіб, яким відображений в постанові Полтавського районного суду Полтавської області від 08.10.2024 у справі № 545/2788/24 власником є ТОВ “РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД”. Виходячи з умов ч.2 ст. 1187 ЦК України Позивачем невірно встановлений Відповідач оскільки відшкодування завданої шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки власником є ТОВ “РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ ЦЕГЕЛЬНИЙ ЗАВОД”. Надав копію наказу від 01.06.2024 року про відновлення з 01.06.2024 року дії трудового договору з працівником підприємства ОСОБА_1 та переведення його тимчасово за професією водія автотранспортних засобів та товарно транспортну накладну від 20.04.2024 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 здійснював перевезення від ТОВ «Решетилівський цегельний завод», тобто виконував трудові обов`язки.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явився, подали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності, прохали у задоволенні позовних вимог відмовити.

Фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, надавши їм оцінку відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Разом із тим заявлені позивачем вимоги мають не загальний деліктний, а регресний характер.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, для виникнення права регресної вимоги необхідною передумовою є факт відшкодування особою шкоди, завданої іншою особою, та наявність визначеної законом підстави для покладення відповідальності в порядку регресу.

При цьому у спірних правовідносинах підлягають застосуванню спеціальні норми законодавства, які регулювали обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності на момент виникнення спірних правовідносин.

Дорожньо-транспортна пригода, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, сталася 21 червня 2024 року, тобто до набрання чинності Законом України від 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відтак до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин.

Згідно з підпунктом «в» пункту 38.1.1 статті 38 Закону № 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Отже, законодавець пов`язує виникнення у страховика права регресної вимоги не лише з фактом виплати страхового відшкодування, а й з наявністю однієї з передбачених законом спеціальних обставин. У даному випадку такою обставиною позивач визначив саме самовільне залишення відповідачем місця дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, предметом доказування у даній справі, крім факту укладення договору страхування та здійснення страхової виплати, є, зокрема, встановлення факту того, що саме ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Судом установлено, що між сторонами існували договірні правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, забезпеченим транспортним засобом за договором № СА/0268324 був автомобіль DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

21 червня 2024 року за участю зазначеного транспортного засобу та автомобіля Volkswagen Golf, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода.

Позивачем на підтвердження здійснення страхової виплати надано страховий акт № 75499, відповідно до якого АТ «СК «Країна» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 14 000 грн.

Отже, факт здійснення позивачем страхової виплати у зазначеному розмірі судом враховується та не заперечується.

Разом із тим зазначена обставина сама по собі не є достатньою для задоволення позову, оскільки відповідно до наведеної норми статті 38 Закону № 1961-IV необхідною умовою реалізації страховиком права регресу є наявність передбаченої законом підстави, у даному випадку — самовільного залишення місця дорожньо-транспортної пригоди водієм забезпеченого транспортного засобу.

На підтвердження цієї обставини позивач посилається на постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2024 року у справі № 545/2788/24.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що щодо ОСОБА_1 були складені протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 124 та 122-4 КУпАП, у зв`язку з тим, що 21 червня 2024 року він, керуючи автомобілем DAF XF 105.460, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час об`їзду автомобіля Volkswagen Golf, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, що призвело до зіткнення, після чого залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Водночас постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2024 року провадження у справі про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до пункту 7 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за обставини закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

При цьому закриття провадження на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП не є тотожним встановленню особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення та накладенню на неї адміністративного стягнення.

Відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом із тим у даному випадку провадження було закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, а не за результатами розгляду справи із встановленням вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-4 КУпАП.

Суд при вирішенні цієї цивільної справи враховує положення частини шостої статті 82 ЦПК України, відповідно до якої вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвалу або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Зі змісту частини сьомої статті 82 ЦПК України вбачається, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, закон надає постанові у справі про адміністративне правопорушення преюдиціальне значення у цивільній справі в чітко визначених межах — щодо того, чи мали місце відповідні дії (бездіяльність) та чи вчинені вони конкретною особою. При цьому правова оцінка таких дій, а також висновки, які не були предметом остаточного вирішення у відповідній справі, не можуть автоматично вважатися встановленими для суду, який розглядає цивільну справу.

У даній справі суд звертає увагу, що постанова від 08 жовтня 2024 року містить опис обставин, викладених у протоколах про адміністративні правопорушення, у тому числі зазначення про те, що після зіткнення ОСОБА_1 залишив місце пригоди.

Разом із тим судом у цій постанові не було накладено адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за статтею 122-4 КУпАП, а провадження було припинено у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Тому суд у цій цивільній справі не може виходити лише із самого факту наявності в тексті постанови посилання на обставину залишення місця ДТП як із безумовно встановленої підстави для виникнення права регресу, не дослідивши належність, допустимість, достовірність та достатність доказів на підтвердження такої обставини відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

За приписами статті 79 ЦПК України достовірними є докази, створені (одержані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність усіх юридично значимих обставин, з якими закон пов`язує виникнення у нього права регресної вимоги.

Суд не може ґрунтувати свої висновки на припущеннях, а відсутність належних і достатніх доказів хоча б однієї з необхідних умов відповідальності є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом також враховуються заперечення відповідача щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди та залишення місця пригоди.

Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 не визнавав своєї вини як у спричиненні ДТП, так і у залишенні місця дорожньо-транспортної пригоди.

Водночас суд не погоджується з доводами відповідача в тій частині, що сам факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення автоматично свідчить про відсутність у його діях порушення правил дорожнього руху або факту залишення місця ДТП. Закриття справи за пунктом 7 статті 247 КУпАП зумовлене спливом строків притягнення до адміністративної відповідальності та саме по собі не є встановленням відсутності відповідних подій.

Разом із тим для вирішення цього цивільного спору має значення не лише факт ДТП та її наслідки, а наявність саме тієї спеціальної обставини, яка відповідно до підпункту «в» пункту 38.1.1 статті 38 Закону № 1961-IV надає страховикові право на регрес.

Позивачем не надано суду інших самостійних належних і достатніх доказів, які б у сукупності з постановою суду у справі про адміністративне правопорушення беззаперечно підтверджували, що відповідач після ДТП самовільно залишив місце пригоди.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач не виконав покладений на нього статтею 81 ЦПК України обов`язок доказування юридично значимої обставини, яка є необхідною для виникнення у нього права регресної вимоги.

Крім того, судом оцінюються доводи відповідача про те, що транспортний засіб DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у володінні та використовувався ТОВ «Решетилівський цегельний завод», а ОСОБА_1 на момент ДТП перебував із цим підприємством у трудових відносинах та виконував роботу водія.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

На підтвердження перебування у трудових відносинах із ТОВ «Решетилівський цегельний завод» відповідачем надано наказ від 01 червня 2024 року про відновлення дії трудового договору з ОСОБА_1 та його тимчасове переведення за професією водія автотранспортних засобів.

Разом із тим надана товарно-транспортна накладна від 20 квітня 2024 року не підтверджує безпосередньо виконання відповідачем трудових обов`язків саме 21 червня 2024 року.

Відтак суд не вважає доведеним виключно на підставі наданих відповідачем документів факт того, що саме на момент ДТП він керував транспортним засобом виключно під час виконання трудових обов`язків.

Водночас зазначене питання не є визначальним для вирішення цього спору, оскільки позов не підлягає задоволенню вже з огляду на недоведеність позивачем передбаченої спеціальним законом підстави для регресної вимоги.

Суд також враховує, що положення статті 1172 ЦК України та частини другої статті 1187 ЦК України регулюють питання визначення особи, на яку покладається обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, однак у цій справі позивач заявив вимоги саме як страховик, який після здійснення страхової виплати реалізує спеціальне право регресної вимоги, передбачене Законом № 1961-IV.

Отже, для задоволення позову суд повинен встановити передбачені саме спеціальним законом умови виникнення такого права.

При цьому суд бере до уваги, що факт укладення договору страхування, факт дорожньо-транспортної пригоди та факт виплати страховиком 14 000 грн страхового відшкодування самі по собі не породжують безумовного права страховика вимагати зазначені кошти від водія.

Право регресу у даному випадку виникає лише за наявності обставини, передбаченої підпунктом «в» пункту 38.1.1 статті 38 Закону № 1961-IV, а саме самовільного залишення місця ДТП.

Оскільки позивачем належними та достатніми доказами не доведено наявність зазначеної обставини у спосіб, який дає можливість суду дійти висновку про існування всіх необхідних умов для покладення на відповідача регресної відповідальності, позовні вимоги про стягнення 14 000 грн задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що позов Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу є недоведеним та таким, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовляється повністю, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями ст. ст. 2, 10, 12, 19, 81, 128, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України суд,

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», код ЄДРПОУ: 20842474, вулиця Електриків, 29А, місто Київ, 04176;

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП- НОМЕР_4 , адреса- АДРЕСА_2 .

Суддя О.І.Шевська