Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №748/3647/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/3647/25

Головуючий у першій інстанції – Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1700/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н. В.,

суддів Луговця О. А., Стельмаха А. П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі по тексту - ТОВ «ФК «Еліт Фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 25248,31 грн та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 25.09.2017 між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі до 200000,00 грн. Процентна ставка 26% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50,00 грн.

Вказувало, що АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Тобто, відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання. Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачу та він погодився з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зазначеними в цьому документі, що додані до позовної заяви в розмірах і порядках нарахування.

Зазначало, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача.

Станом на 20.09.2021 за кредитним договором загальна сума заборгованості за кредитом становить 25248,31 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, який додається до позовної заяви.

20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 25.09.2017, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15.06.2026 в задоволенні позову ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів перерахування відповідачу кредитних коштів за кредитним договором CCNG-630738520 від 25.09.2017 первісним кредитором, як не надано і підтвердження належними та допустимими доказами права переходу вимоги до відповідача від первісного кредитора, отже, позивачем не доведено наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15.06.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що надані позивачем виписки є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію бухгалтерського обліку.

Зазначає, що згідно з арифметичних розрахунків між сумою надходження на рахунок та знятою сумою з рахунку, а також призначення платежів чітко вбачається розмір боргу, який розрахований у наданому позивачем розрахунку заборгованості.

Вважає, що заборгованість відповідача підтверджується у сукупності з умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі даних документів.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 25.09.2017 ОСОБА_1 підписав оферту на укладення угоди про банківське обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, на таких умовах: тип кредиту – кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії з випуском міжнародної платіжної картки строком дії 3 (три) з моменту випуску, ліміт кредитної лінії 200000,00 грн (розділи 1-2 оферти).

Процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою запропоновано встановити в розмірі - 26,00%, тип ставки – фіксована (розділ 3 оферти).

Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити в розмірі 7% від суми. Загальна заборгованість за кредитною лінією (далі - ОМП), але не менше 50,00 грн дату сплати ОМП запропоновано визначити відповідно до умов Додатку № 4 до договору (розділ 4 оферти).

Платежі з повернення кредиту запропоновано здійснювати відповідно до Договору. Примірний графік та розрахунок сукупної вартості запропоновано навести в Тарифах, які є невід`ємною частиною договору, списання грошових коштів здійснювати щомісячно з рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 5).

АТ «Альфа-Банк» підписав акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах, запропонованих ОСОБА_1 (а.с. 5 зворот).

ОСОБА_1 підписав особисто оферту (а.с. 5) та 25.09.2017 ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту (а.с. 6).

20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 3, за умовами п. 2.1. якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку № 1-1 до договору (а.с. 8-12).

20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» підписано акт приймання-передачі реєстру боржників від 20.09.2021 до договору факторингу № 3 від 20.09.2021 (а.с. 13).

Відповідно до Витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, який є додатком до договору факторингу № 3 від 20.09.2021, зазначено боржником ОСОБА_1 за кредитним договором CCNG-630738520 від 25.09.2017 на загальну суму 25248,31 грн, з яких: 23 361,46 грн - залишок по тілу кредиту, 1886,85 грн - залишок заборгованості за штрафними санкціями (а.с. 14).

Платіжним дорученням № 559 від 20.09.2021 підтверджено перерахування коштів ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь АТ «Альфа-Банк» в сумі 12 844 800,00 грн за право вимоги згідно з договором факторингу № 3 від 20.09.2021 (а.с. 13 зворот).

Позивачем надана виписка з рахунку приватного клієнта № 675817-2025/0926 за період з 25.09.2017 по 20.09.2021, в якій зазначено рахунок НОМЕР_2 , загальна сума за період 12 437,57 грн, кінцевий залишок 0,00 (а.с. 15-20).

Також позивачем надано розрахунок заборгованості за кредитом, номер кредитного договору 630738520, дата надання кредиту 25.09.2017, сума ліміту 3000,00 грн, загальна заборгованість 25 248,31 грн (а.с. 21).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження перерахування коштів по кредитному договору CCNG-630738520 від 25.09.2017, як не надано до матеріалів справи доказів щодо підтвердження права переходу вимоги до відповідача від первісного кредитора, отже, позивачем не доведено наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

У справі, що переглядається апеляційним судом, спірним є питання наявності у ОСОБА_1 перед АТ «Альфа-Банк» заборгованості за угодою про надання споживчого кредиту CCNG-630738520 від 25.09.2017 та права вимоги у позивача щодо вказаних зобо`язань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25.09.2017 ОСОБА_1 підписав оферту на укладення угоди про банківське обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, на таких умовах: тип кредиту – кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії з випуском міжнародної платіжної картки строком дії 3 (три) з моменту випуску, ліміт кредитної лінії 200000,00 грн (розділи 1-2 оферти).

АТ «Альфа-Банк» підписав акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах, запропонованих ОСОБА_1 , який останній отримав 25.09.2017(а.с. 5).

ОСОБА_1 підписав особисто оферту та 25.09.2017 підписав паспорт споживчого кредиту.

Проте позивачем не надано договору CCNG-630738520 від 25.09.2017, тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що суд не має можливості ідентифікувати укладений договір.

На підтвердження переходу права вимоги до відповідача, позивачем надано:

- договір факторингу № 3, укладений 20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс»(а.с. 8-12);

- акт приймання-передачі реєстру боржників від 20.09.2021 до договору факторингу № 3 від 20.09.2021, підписаний АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» (а.с. 13);

- витяг з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, який є додатком до договору факторингу № 3 від 20.09.2021, в якому зазначено боржником ОСОБА_1 за кредитним договором CCNG-630738520 від 25.09.2017 на загальну суму 25248,31 грн (а.с. 14);

- платіжне доручення № 559 від 20.09.2021 про перерахування коштів ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь АТ «Альфа-Банк» в сумі 12 844 800,00 грн за право вимоги згідно з договором факторингу № 3 від 20.09.2021 (а.с. 13 зворот).

На підтвердження розміру заборгованості відповідача перед позивачем надано:

- виписка з рахунку приватного клієнта № 675817-2025/0926 за період з 25.09.2017 по 20.09.2021, в якій зазначено рахунок НОМЕР_2 , загальна сума за період 12 437,57 грн, кінцевий залишок 0,00 (а.с. 15-20);

- розрахунок заборгованості за кредитом, номер кредитного договору 630738520, дата надання кредиту 25.09.2017, сума ліміту 3000,00 грн, загальна заборгованість 25 248,31 грн (а.с. 21).

Зазначені документи підтверджують лише факт укладення між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» договору факторингу та включення ОСОБА_1 до реєстру боржників за кредитним договором № CCNG-630738520 від 25.09.2017.

З врахуванням викладеного, правильним є висновок суду першої інстанції, що на підставі наданих доказів не можливо встановити факт надання кредиту та рух коштів за кредитною лінією та переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача по кредитним зобов`язанням саме по підписаній 25.09.2017 ОСОБА_1 оферті на укладення угоди про банківське обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, на таких умовах: тип кредиту – кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії з випуском міжнародної платіжної картки строком дії 3 (три) з моменту випуску, ліміт кредитної лінії 200000,00 грн (розділи 1-2 оферти).

Зазначені оферта та акцепт не містять будь-яких ідентифікуючих даних щодо укладення саме кредиту № CCNG-630738520 від 25.09.2017, який включений до реєстру боржників до договору факторингу укладення між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» не надано суду будь-яких доказів перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 , разом з тим в оферті та акцепті визначено договірне списання з рахунку № 26258005675817 АТ «Альфа-Банк», який є первісним кредитом.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Зазначений висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16, від 27 лютого 2025 року у справі № 522/18779/15.

Разом з тим, зазначені в позовній заяві обставини є лише твердженням позивача, оскільки підтверджуються лише створеними останнім доказами та доказами створеними самим кредитором, які неможливо перевірити.

З огляду на викладене, суд першої інстанції звернув увагу на те, що у витягу з реєстру боржників вказано номер договору CCNG-630738520, у наданому розрахунку вказано номер договору 630738520.

Відсутність самого кредитного договору, на який посилається позивач, а саме право вимоги щодо якого відступлено згідно Договору Факторингу № 3 від 20.09.2021, а також даних про рахунок на який було зараховано кошти, який не зазначено ні в оферті, ні в акцепті унеможливлює перевірку його умов, зокрема номера договору, розміру фактично наданого кредиту, порядку та строків його повернення, підстав і порядку нарахування процентів, а також інших умов, необхідних для визначення обсягу права вимоги, яке могло бути відступлене фактору.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що виписка по рахунку приватного клієнта № 675817-2025/0926 за період з 25.09.2017 по 20.09.2021, в якій зазначено рахунок НОМЕР_2 , не є належним доказом надання коштів за укладеними офертою та акцептом, зважаючи на те, що вона зроблена за поточним рахунком, який не зазначений в жодному з інших наданих позивачем доказів, за цим доказом не можна встановити, якого саме договору про банківське обслуговування він стосується, реквізитів будь-якого кредитного договору виписка не містить.

Також судом першої інстанції зазначено, з чим погоджується колегія суддів, що із копії наданої позивачем оферти на укладення Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії підписаної від імені ОСОБА_1 вбачається, що він пропонував банку договірне списання грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 . Із пункту 4 Акцепту Банку на вище вказану пропозицію погоджено договірне списання грошових коштів з банківського рахунку № НОМЕР_1 .

Відтак, правильним є висновок суду, про те, що позивач не надав суду доказів зарахування сторонам банківський рахунок, який належить ОСОБА_1 грошових коштів, як не надав виписку з банківського рахунку № НОМЕР_1 , а надана виписка по рахунку НОМЕР_2 не може бути підтвердженням виконання позивачем своїх зобов`язань.

Крім того, надана до матеріалів справи виписка створена АТ «Сенс Банк» за період з 25.09.20217 по 20.09.2021, тоді як станом на спірний період банк іменувався АТ «Альфа-Банк», а рішення про зміну найменування банку прийнято 12.08.2022.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, саме на банк покладається обов`язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.

З врахуванням викладеного не можуть бути підставою для скасування правильного рішення доводи, що надані позивачем виписки є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію бухгалтерського обліку.

Як і посилання, що згідно з арифметичних розрахунків між сумою надходження на рахунок та знятою сумою з рахунку, а також призначення платежів чітко вбачається розмір боргу, який розрахований у наданому позивачем розрахунку заборгованості, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, як передбачено ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Не є обґрунтованим і доводи, що заборгованість відповідача підтверджується у сукупності з умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі даних документів.

Судом першої інстанції досліджено докази у справі в їх сукупності, оцінено їх відповідно до ст. 89 ЦПК України, та правильно враховано те, що сам по собі розрахунок заборгованості, складений ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», не є первинним бухгалтерським документом і сам по собі не підтверджує отримання особою кредиту, відтак не є належним доказом існування заборгованості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість відповідача підтверджується у сукупності умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі цих документів.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді :