Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №750/3788/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3788/26

Головуючий у першій інстанції – Савченко О.А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1851/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Разгуляєвої О. В., Супруна О. П.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 806562072 від 13 лютого 2020 року.

Позивач посилався на те, що 13 лютого 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким надано 1 500 грн, а 20 лютого 2020 року додатковою угодою суму кредиту збільшено ще на 4 500 грн. У подальшому право вимоги за кредитним договором відступалося за договорами факторингу та перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС». У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивач просив стягнути 17 046 грн 51 коп., з яких 5 999 грн 20 коп. – заборгованість за основною сумою кредиту та 11 047 грн 31 коп. – заборгованість за процентами. Також позивач просив відшкодувати 2 662 грн 40 коп. судового збору і 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» 17 046 грн 51 коп. заборгованості за кредитним договором № 806562072 від 13 лютого 2020 року, 2 662 грн 40 коп. судового збору та 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд виходив із того, що кредитний договір укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, кредитні кошти в сумі 1 500 грн та 4 500 грн фактично перераховано на платіжну картку відповідачки, зобов`язання належним чином не виконані, а право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача. Відхиляючи заяву про застосування позовної давності відповідачки, суд послався на продовження та зупинення її перебігу у зв`язку з карантином COVID-19 і дією воєнного стану. Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначив, що позивач надав договір про надання правничої допомоги, документи про погодження вартості послуг, акт приймання-передачі послуг, ордер та свідоцтво адвоката, і визнав суму 7 000 грн обґрунтованою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, відмовивши у стягненні процентів, нарахованих після 27 березня 2020 року, а також змінити розподіл судових витрат.

Апелянтка не заперечує отримання кредитних коштів у загальній сумі 6 000 грн. Основний довід скарги полягає у тому, що додатковою угодою від 27 лютого 2020 року строк, на який було надано кредит, продовжено на 29 днів, а отже проценти як плата за правомірне користування кредитом могли нараховуватися лише до 27 березня 2020 року включно. Посилаючись на розрахунок первісного кредитора, апелянтка зазначає, що після платежу 890 грн, здійсненого 27 лютого 2020 року, залишок основного боргу становив 5 999 грн 20 коп., а за період з 28 лютого до 27 березня 2020 року було нараховано 2 888 грн 11 коп. процентів (29 днів х 99 грн 59 коп.). Тому, на її думку, належна до стягнення сума становить 8 887 грн 31 коп.

Апелянтка також посилається на розмежування регулятивних процентів за статтею 1048 ЦК України та процентів як відповідальності за порушення грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України, а також на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Окремо ОСОБА_1 просить зменшити витрати позивача на професійну правничу допомогу, вважаючи 7 000 грн неспівмірними зі складністю справи, ціною позову та обсягом фактично виконаної адвокатом роботи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Позивач зазначає, що умовами кредитного договору сторони погодили порядок нарахування процентів як у межах строку кредитування, так і після його закінчення. Посилаючись, зокрема, на пункти 1.4, 4.2 та 4.3 кредитного договору, позивач вказує, що після спливу погодженого строку кредитування проценти, нараховані за базовою ставкою 1,70 % на день, є процентами за неправомірне користування грошовими коштами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України та становлять погоджену сторонами міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Позивач також вважає поданий розрахунок заборгованості правильним та зазначає, що відповідачка не надала доказів його спростування чи погашення заборгованості. Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на подані договір, акт приймання-передачі послуг та розрахунок їх вартості й вважає суму 7 000 грн належно підтвердженою та співмірною.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 13 лютого 2020 року укладено електронний кредитний договір № 806562072. За пунктом 1.1 договору первісний кредитодавець зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 1 500 грн, а позичальниця – повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.2 договору строк надання кредиту визначено у 14 днів від дати його отримання. На цей строк пунктом 1.3 установлено дисконтну процентну ставку 1,56 % від суми кредиту за кожний день користування. Пункт 1.4 передбачав застосування базової ставки 1,70 % за кожний день у випадку користування кредитом понад строк, визначений пунктом 1.2.

20 лютого 2020 року сторони уклали додаткову угоду, якою суму кредиту збільшено на 4 500 грн. Оновлений графік розрахунків визначав загальну суму кредиту 6 000 грн.

27 лютого 2020 року сторони уклали додаткову угоду, якою прямо погодили продовження строку, на який був наданий кредит, на 29 днів. На дату укладення цієї угоди позичальниця мала сплатити фактично нараховані проценти, а починаючи з 27 лютого 2020 року – проценти за дисконтною ставкою 1,66 % на день. Умови договору, не змінені цією угодою, залишилися чинними.

Факт укладення електронного договору та вчинення дій у інформаційно-телекомунікаційній системі підтверджується довідкою первісного кредитодавця, яка містить дані про подання заявки, надсилання та введення одноразового ідентифікатора, а також відомості про додаткові угоди від 20 та 27 лютого 2020 року.

Платіжні доручення від 13 та 20 лютого 2020 року підтверджують перерахування ОСОБА_1 відповідно 1 500 грн і 4 500 грн за договором № 806562072 на картку з останніми цифрами 8293. Отже, факт надання кредиту в загальній сумі 6 000 грн підтверджений не лише внутрішніми документами кредитодавця, а й платіжними документами; цей факт апелянтка не заперечує.

Розрахунок первісного кредитора відображає платіж 890 грн 27 лютого 2020 року, з якого 0 грн 80 коп. зараховано в погашення тіла кредиту та 889 грн 20 коп. – у погашення процентів. Після цього залишок основного боргу становив 5 999 грн 20 коп.

Із 28 лютого по 27 березня 2020 року в розрахунку щоденно нараховувалося по 99 грн 59 коп., що відповідає 1,66 % від залишку 5 999 грн 20 коп. Загальна сума таких нарахувань за 29 днів становить 2 888 грн 11 коп.

Після 27 березня 2020 року характер розрахунку змінюється: за період 28–31 березня відображено 407 грн 96 коп. (4 х 101 грн 99 коп.), надалі до 11 червня 2020 року первісний кредитор нараховував по 101 грн 99 коп. на день, а ТОВ «Таліон Плюс» продовжило аналогічні нарахування 12–15 червня 2020 року. Таким чином, після 27 березня 2020 року нараховано 8 159 грн 20 коп., а загальна заявлена сума 17 046 грн 51 коп. складається з 5 999 грн 20 коп. основного боргу, 2 888 грн 11 коп. процентів у межах продовженого строку кредитування та 8 159 грн 20 коп. нарахувань після його спливу.

Розрахунки первісного кредитора і ТОВ «Таліон Плюс» узгоджуються між собою в частині переходу залишку 5 999 грн 20 коп. основного боргу та 10 639 грн 35 коп. нарахувань станом на 11 червня 2020 року, після чого ТОВ «Таліон Плюс» додатково відобразило чотири денні нарахування по 101 грн 99 коп., довівши суму процентів до 11 047 грн 31 коп.

Право вимоги за кредитним договором № 806562072 послідовно переходило від первісного кредитодавця ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до наступних кредиторів. На підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та реєстру прав вимог № 82 від 11 червня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у сумі 16 638 грн 55 коп., з яких 5 999 грн 20 коп. — основний борг та 10 639 грн 35 коп. — проценти.

Надалі 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого в подальшому продовжувався додатковими угодами; відповідно до реєстру прав вимог № 11 від 31 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до відповідачки у сумі 17 046 грн 51 коп., з яких 5 999 грн 20 коп. — основний борг та 11 047 грн 31 коп. — проценти.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, а відповідно до реєстру боржників від 14 липня 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у зазначеній сумі 17 046 грн 51 коп.

Вказаний ланцюг переходу права вимоги та набуття позивачем статусу кредитора апеляційною скаргою не оспорюється.

За статтями 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець надає кредит у розмірах і на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 1048 ЦК України регулює проценти як плату за правомірне користування позикою (кредитом). Частина перша статті 1050 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 625 ЦК України визначає наслідки прострочення повернення грошових коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та їх розмір залежать від підстави їх нарахування відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. У подібних спорах суд має тлумачити умови конкретного договору та встановлювати, чи передбачили сторони проценти як міру відповідальності за період після закінчення строку кредитування, чи лише проценти за правомірну поведінку позичальника.

Цей підхід узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, за яким право кредитодавця нараховувати проценти за статтею 1048 ЦК України припиняється зі спливом погодженого строку кредитування, а права кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

Водночас до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальне регулювання, установлене пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 6 розділу IV зазначеного Закону, з урахуванням змін, внесених Законом України від 13 травня 2020 року № 591-IX, у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця включно, в якому завершився карантин, виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільнявся від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Звільнення охоплювало, зокрема, неустойку та інші платежі, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання зобов`язань. Окремо цією нормою було заборонено збільшувати процентну ставку за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця, наступного за місяцем завершення карантину.

Карантин, установлений з метою запобігання поширенню COVID-19, був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651. Отже, звільнення від відповідальності охоплювало прострочення, допущене до 30 червня 2023 року включно, а заборона збільшувати процентну ставку з підстав невиконання зобов`язання діяла до 31 липня 2023 року включно.

У постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц Верховний Суд роз`яснив, що пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» поширюється на будь-які платежі, сплата яких передбачена за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Тому споживач у разі такого прострочення звільняється також від платежів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчим кредитом є грошові кошти, що надаються споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц звернув увагу, що для визначення характеру правовідносин суд має встановити, на які потреби було надано кредит та чи здійснювалося кредитування з метою задоволення особистих економічних і побутових потреб позичальника.

У цій справі кредит надано фізичній особі у сумі 6 000 грн шляхом перерахування коштів на її платіжну картку. Матеріали справи не містять відомостей про використання кредиту у підприємницькій, незалежній професійній діяльності або у зв`язку з виконанням обов`язків найманого працівника; кредитодавець не зазначав конкретної господарської чи професійної мети кредитування. У відзиві на апеляційну скаргу позивач, обґрунтовуючи дійсність умов договору, сам посилається на дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів.

Колегія суддів враховує, що договір містить формулювання про надання кредиту без конкретної споживчої мети, а пункт 4.16 – застереження про отримання кредиту не на споживчі цілі. Проте саме по собі таке формулювання договору, за відсутності будь-яких фактичних даних про підприємницьку, професійну чи трудову мету кредитування, не може змінити правову природу відносин, яка визначається їх фактичним змістом. Інше тлумачення дозволяло б виключити застосування імперативних гарантій споживача лише шляхом включення відповідного тексту до типового договору, незалежно від реального змісту правовідносин.

Крім того, пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» прямо поширював установлені ним гарантії, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Тому короткий строк кредитування сам по собі не виключає застосування спеціального карантинного регулювання.

За таких обставин колегія суддів виходить із того, що спірний кредит має споживчий характер, а до нарахувань, здійснених у зв`язку з його простроченням у 2020 році, підлягає застосуванню пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування».

Додаткова угода від 27 лютого 2020 року прямо визначила продовження строку, на який був наданий кредит, на 29 днів та встановила на цей період дисконтну процентну ставку 1,66 % на день. Згідно з розрахунком первісного кредитора з 28 лютого до 27 березня 2020 року щоденно нараховувалося по 99 грн 59 коп. Отже, 2 888 грн 11 коп., нараховані за цей період, є платою за правомірне користування кредитом у межах погодженого сторонами строку та підлягають стягненню.

Після 27 березня 2020 року правова природа нарахувань змінюється. За пунктом 4.3 кредитного договору сторони прямо погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, є процентами у розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Тому післястрокові нарахування не можуть одночасно розглядатися як звичайна плата за правомірне користування кредитом за статтею 1048 ЦК України.

Саме ця умова договору, на яку посилається позивач у відзиві, підтверджує, що 8 159 грн 20 коп., нараховані за період з 28 березня до 15 червня 2020 року, є платежами за прострочення виконання грошового зобов`язання у розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

За правовим висновком Верховного Суду у справі № 757/8409/22-ц такі платежі охоплюються звільненням, установленим пунктом 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування». Отже, наявність у договорі погодженого розміру процентів за частиною другою статті 625 ЦК України сама по собі не усуває дії спеціальної законодавчої заборони на їх стягнення за період карантинного звільнення.

Крім того, після 27 березня 2020 року кредитор перейшов від ставки 1,66 % на день до базової ставки 1,70 % на день саме внаслідок неповернення кредиту у погоджений строк. Таке збільшення ставки було зумовлено невиконанням зобов`язання і відбулося у період дії прямої заборони, передбаченої пунктом 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування». Даних про застосування змінюваної процентної ставки у випадках, передбачених частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, матеріали справи не містять.

Той факт, що апелянтка прямо не посилалася на пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», не перешкоджає його застосуванню. В апеляційній скарзі оспорено саме правову допустимість нарахувань після 27 березня 2020 року та наведено доводи про їх правову природу у взаємозв`язку зі статтями 1048 і 625 ЦК України. Застосування до встановлених і не змінених сторонами фактичних обставин належної імперативної норми матеріального права не змінює предмета спору, фактичних підстав позову чи меж оскарження.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив факт укладення кредитного договору, надання відповідачці 6 000 грн, здійснення платежу 890 грн, залишок основного боргу 5 999 грн 20 коп. та перехід права вимоги до позивача, однак неправильно застосував норми матеріального права в частині післястрокових нарахувань.

Належна до стягнення заборгованість становить 8 887 грн 31 коп., з яких 5 999 грн 20 коп. – основний борг та 2 888 грн 11 коп. – проценти, нараховані в межах погодженого строку кредитування. У задоволенні вимоги про стягнення 8 159 грн 20 коп. нарахувань за період після 27 березня 2020 року слід відмовити.

Питання позовної давності не є самостійним предметом доводів та вимог апеляційної скарги. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги в цій частині колегія суддів не встановила.

У зв`язку зі зміною розміру задоволених позовних вимог підлягає зміні і розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України.

Позов задовольняється на 8 887 грн 31 коп. із заявлених 17 046 грн 51 коп., тобто на 52,135657 % заявленої майнової вимоги. Відповідно частка, в якій у позові відмовлено і в якій апеляційна скарга досягла результату, становить 47,864343 %.

Із 2 662 грн 40 коп. судового збору, сплаченого позивачем у суді першої інстанції, на відповідачку пропорційно задоволеним вимогам покладається 1 388 грн 06 коп.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить із такого.

На підтвердження понесених витрат позивач подав, договір правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, акт прийому-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість правничої допомоги становить 7 000 грн. Згідно з актом до цієї суми включено: 5 000 грн за складання позовної заяви, на що зазначено 2 години роботи; 1 000 грн за вивчення матеріалів справи – 2 години; 500 грн за підготовку адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів – 1 година; 500 грн за підготовку клопотання щодо отримання такої інформації – 1 година.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявила клопотання про зменшення цих витрат, посилаючись на типовий характер спору, його невисоку складність, ціну позову та неспівмірність заявленого гонорару з фактично виконаною адвокатом роботою.

Вирішуючи це клопотання, колегія суддів враховує характер спірних правовідносин, ціну позову, обсяг матеріалів справи, зміст та складність виконаних адвокатом робіт, а також те, що спір виник із типового кредитного договору і не вимагав опрацювання значного обсягу складних фактичних або правових питань.

При цьому зазначене в акті вивчення матеріалів справи за своїм змістом значною мірою є необхідною складовою підготовки позовної заяви, а адвокатський запит та клопотання про отримання інформації стосувалися одного й того самого питання – підтвердження зарахування кредитних коштів відповідачці. Вартість складання позовної заяви у розмірі 5 000 грн за дві години роботи також становить основну частину всього заявленого гонорару.

За таких обставин, з урахуванням критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає обґрунтованим зменшити їх розмір із 7 000 грн до 5 000 грн.

Водночас визначення співмірного розміру витрат на правничу допомогу не усуває необхідності їх подальшого розподілу відповідно до результатів вирішення спору. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 8 887 грн 31 коп. із заявлених 17 046 грн 51 коп., тобто на 52,135657 %, із визначених судом 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу на ОСОБА_1 належить покласти 2 606 грн 78 коп.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 3 993 грн 60 коп. судового збору. Оскільки апеляційна скарга задовольняється у частині 47,864343 %, з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 911 грн 51 коп. у відшкодування судового збору за апеляційний перегляд.

За характером допущених судом першої інстанції помилок та з огляду на те, що встановлені у справі обставини дозволяють визначити належний розмір заборгованості й судових витрат без нового з`ясування обставин справи, рішення суду першої інстанції належить змінити, зменшивши суму стягуваної заборгованості та відповідно змінивши розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381–384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року змінити.

Зменшити стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 806562072 від 13 лютого 2020 року з 17 046 грн 51 коп. до 8 887 грн 31 коп., з яких 5 999 грн 20 коп. – заборгованість за основною сумою кредиту та 2 888 грн 11 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом у межах погодженого строку кредитування.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зменшити стягнутий з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, з 2 662 грн 40 коп. до 1 388 грн 06 коп.

Зменшити стягнуті з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на професійну правничу допомогу з 7 000 грн до 2 606 грн 78 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 1 911 грн 51 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

У решті рішення Менського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: