Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №128/2507/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/2507/25

Провадження № 22-ц/801/2164/2026

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуСправа № 128/2507/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частки майна зі спільної власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Галіциною Вірою Валеріївною, на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 14 липня 2026 року про повернення зустрічної позовної заяви,

УСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним вище позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просила:

- виділити їй в натурі 61/100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 у відповідності до висновку судової будівельно-технічної експертизи;

-встановити порядок користування земельною ділянкою за вищевказаною адресою між співвласниками відповідно до висновку земельно-технічної експертизи.

Позовні вимоги мотивувала тим, що є власником 61/100 часток вказаного вище будинковолодіння у той час, коли іншим співвласником житлового будинку була ОСОБА_4 , яка мала у власності 39/100 часток. Оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то її спадкоємцями є її діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак відповідачі правовстановлюючих документів на будинковолодіння не оформили, тому позивачка просить суд встановити порядок користування будинковолодінням та встановити порядок користування земельною ділянкою.

14 липня 2025 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області прийнято до розгляду вказану вище позовну заяву та визначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Також вказаною ухвалою запропоновано відповідачам протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, якщо такі докази не надані позивачем. Роз`яснено відповідачам право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Призначено підготовче засідання на 01.10.2025 о 10:30 год.

18 липня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 отримала особисто копію ухвали про відкриття провадження, а відповідач ОСОБА_3 вважається таким, що отримав копію ухвали суду 22 липня 2025 року.

Разом із тим, підготовче засідання неодноразово відкладалося на підставі заяв учасників судового розгляду.

24 березня 2026 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через свого представника – адвоката Галіцину В. В. подали зустрічну позовну заяву, мотивовану тим, що отримали свідоцтво про право на спадщину за законом 28 січня 2026 року на 1/2 частку кожний на 39/100 часток вказаного вище будинковолодіння з господарськими будівлями та спорудами, яке раніше належало їх матері. Крім цього, посилаються на те, що відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 протягом 2025 року хворіла, а також на те, що просили позивачку вирішити спір мирним шляхом.

За таких підстав, просили суд:

- продовжити строк на подання зустрічного позову та прийняти зустрічний позов до розгляду;

встановити порядок користування земельною ділянкою, що є предметом первісного позову, та виділити в користування їм як співвласникам відповідні частини земельної ділянки.

14 липня 2026 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області відмовлено в задоволенні клопотання про продовження строку на подання зустрічного позову.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою повернуто позивачам за зустрічним позовом.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Галіцину В. В. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає, що первісний та зустрічний позови є взаємопов?язаними, їх спільний розгляд є доцільним, вони виникають з одних правовідносин, оскільки предмет спору стосується всіх співвласників житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, тому кожен з співвласників має право просити суд виділити їм в користування відповідну частку земельної ділянки.

Разом із тим, на вказану обставину суд першої інстанції не звернув уваги та відмовив у задоволенні клопотання про продовження строку на подання зустрічного позову.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання зустрічного позову посилається на намагання вирішити з позивачкою спір мирним шляхом, однак остання запропонувала неприйнятний варіант поділу земельної ділянки. Також посилається на тривалу хворобу, яка підтверджується виписками із медичної карти амбулаторного (стаціонарного ) хворого від 29 вересня 2025 року та від 17 грудня 2025 року.

Вважає, що оскаржувана ухвала фактично призвела до того, що вони з відповідачем змушені звертатися з окремим позовом для визначення варіантів порядку користування земельною ділянкою, повторно клопотати про призначення судової експертизи та витребування аналогічних доказів, що суперечить принципу процесуальної економії, призводить до невиправданого затягування розгляду спору й позбавляє відповідачів можливості ефективно захистити свої права у межах одного судового процесу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Путілін Є. В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду – без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Також просить продовжити строк на подання відзиву, оскільки копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 07 серпня 2026 року, у якій встановлений строк на подання відзиву до 17 серпня 2026 року, отримав лише 17 серпня 2026 року, тому відзив подано 18 серпня 2026 року без невиправданого зволікання.

Згідно з частиною першою статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З огляду на наведені адвокатом Путіліним Є. В., який діє від імені ОСОБА_1 , обставини, пропущений на один день строк для подання відзиву необхідно продовжити до 18 серпня 2026 року.

За змістом частини другої вказаної статті, апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві(заявникові) (п. 6 ч. 1ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін за таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що 14 липня 2025 року ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Запропоновано відповідачам протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, якщо такі докази не надані позивачем. Роз`яснено відповідачам право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Призначено підготовче засідання на 01.10.2025 о 10:30 год (а.с. 36).

18 липня 2025 року відповідачка ОСОБА_2 отримала особисто копію ухвали від 14 липня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.49). Натомість поштова кореспонденція, адресована ОСОБА_3 , повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с.50,51), тому останній вважається таким, що 22 липня 2025 року отримав копію ухвали суду від 14 липня 2025 року.

24 березня 2026 року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали через свого представника до суду першої інстанції зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 із клопотанням про продовження строку на подання зустрічного позову (а.с.127-192).

Відмовляючи у продовженні процесуального строку на подання зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких об`єктивних, непереборних обставин, які б унеможливлювали звернення до суду із зустрічним позовом у межах установленого процесуального строку (тобто до 03.08.2025 та 07.08.2025 відповідно) або в межах 15 днів після усунення таких обставин, які відповідачі вважають поважними, заявниками не наведено та належними доказами не підтверджено.

Сам по собі факт отримання свідоцтва про право на спадщину, а також укладення договору з адвокатом не є підставою для висновку про поважність причин пропуску процесуального строку, встановленого законом, оскільки зазначені обставини не позбавляли відповідачів можливості своєчасно реалізувати процесуальні права.

Повертаючи зустрічний позов відповідачам, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не позбавлені процесуальної можливості заявляти власні клопотання про призначення судової експертизи, чи просити доповнити питання, які просить поставити сторона позивачки, чи наполягати на викладі експертом варіантів користування земельною ділянкою як за існуюючим порядком користування, так за іншими, запропонованими ними варіантами.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопад 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Стар Кейт Епілекта Гевмата та інші проти Греції» (Star Cate Epilekta Gevmata and other v. Greece), заява № 54111/07)).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року в справі «Ван де Гук проти Нідерландів» (Van De Hurk v. The Netherlands), серія A № 288)).

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно із частиною сьомою статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Частиною першою статті 193 ЦПК України встановлено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Відповідно до частини третьої статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій (див. постанову Верховного Суду від 25 жовтня 2024 року в справі № 944/1978/23).

Суд першої інстанції надав оцінку клопотанню відповідачів про продовження строку на подання зустрічного позову та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки відповідачі не надали суду належних доказів на підтвердження неможливості вчасно подати зустрічний позов.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зазначені відповідачами причини пропуску строку на подання зустрічної позовної заяви не можна вважати поважними, оскільки станом на час відкриття провадження в справі та отримання 18 липня 2025 року відповідачкою ОСОБА_2 ухвали про відкриття провадження, остання мала п`ятнадцять днів на подання зустрічного позову, які закінчувалися 03 серпня 2025 року.

При цьому, із наданих відповідачкою медичних документів, а саме - виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 653 від 29 вересня 2025 року та виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 653 від 17 грудня 2025 року слідує, що ОСОБА_2 перебувала на лікуванні у вересні та грудні 2025 року, тоді коли копію ухвали від 14 липня 2025 року та копію позовної заяви вона отримала 18 липня 2025 року та мала час до 03 серпня 2025 року подати зустрічний позов.

Що стосується пропуску строку ОСОБА_3 на подання зустрічного позову, то останній вважається таким, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України отримав копію ухвали від 14 липня 2025 року та копію позовної заяви 22 липня 2025 року, а тому мав час до 07 серпня 2025 року подати зустрічний позов. Разом із тим, поважних причин пропуску вказаного строку останній не наводить.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачі намагалися мирним шляхом врегулювати спір із ОСОБА_1 не є підставою для продовження строку на подання зустрічного позову, оскільки як стверджують останні із письмовою пропозицією про мирне врегулювання до позивачки вони звернулися лише 10 березня 2026 року, а не в липні чи серпні 2025 року.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що відповідачі отримали свідоцтво про право на спадщину за законом лише 28 січня 2026 року та уклали договір на представництво їх інтересів у суді з адвокатом Галіциною В. В. лише 17 лютого 2026 року були предметом розгляду суду першої інстанції, який обґрунтовано їх відхилив.

Зокрема, судом зазначено, що навіть після отримання свідоцтва про право на спадщину відповідачі понад три тижні не вчиняли жодних процесуальних дій щодо пред`явлення зустрічного позову, жодного доказу наявності перешкод у вказаний період укласти угоду з адвокатом та подати зустрічний позов ними не надано.

Крім того, після укладення договору на представництво їх інтересів у суді з адвокатом зустрічний позов було подано лише 24 березня 2026 року, тобто більш ніж через місяць після залучення представника.

Доводи апеляційної скарги про взаємопов`язаність первісного і зустрічного позовів також не є підставою для скасування ухвали, оскільки взаємопов`язаність позовних вимог та доцільність їх спільного розгляду підлягають оцінці судом лише за умови дотримання відповідачами процесуального строку на пред`явлення зустрічного позову або поновлення чи продовження такого строку у встановленому законом порядку.

При цьому, надуманими є доводи проте, що оскаржувана ухвала фактично призвела до того, що відповідачі змушені звертатися з окремим позовом для визначення варіантів порядку користування земельною ділянкою, повторно клопотати про призначення судової експертизи та витребування аналогічних доказів, що суперечить принципу процесуальної економії, призводить до невиправданого затягування розгляду спору й позбавляє відповідачів можливості ефективно захистити свої права у межах одного судового процесу.

У даному разі відповідачі не позбавлені права заявляти клопотання про призначення експертизи в межах цього ж провадження, пропонувати суду поставити експерту додаткові питання, а також наполягати на формулюванні експертного висновку щодо варіантів користування земельною ділянкою як за наявним порядком її використання, так і за іншими запропонованими ними варіантами.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування законної і обґрунтованої ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У випадку ж, коли апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, яка не є остаточним судовим рішенням, то вирішення спору по суті не відбувається.

За таких умов, розподіл судових витрат, зокрема витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та на правничу допомогу, має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення за результатами розгляду цивільної справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Галіциною Вірою Валеріївною, залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 14 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк