Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №368/468/26 — Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/468/26

Провадження № 2/368/843/26

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"17" вересня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря судового засідання Назаренко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м. Кагарлик цивільну справу в спрощеному позовному провадженню за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -

в с т а н о в и в :

позивач просить суд розірвати шлюб між нею, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 21 червня 2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 87, стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її користь - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з дня подачі заяви і по день повноліття, обґрунтовуючи наступним.

З відповідачем ОСОБА_2 вона зареєструвала шлюб 21 червня 2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 87.

Від спільного життя мають двох неповнолітніх дітей - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де батьком в свідоцтвах про народження дітей записаний відповідач.

Сімейне життя з ОСОБА_2 не склалося.

З грудня 2025 року вони припинили сімейно-шлюбні відносини і ведення спільного господарства. Основна причина розпаду сім`ї є та, що відповідач на протязі сімейного життя чинив насильство в сім`ї, бив її, ображав, влаштовував сварки у присутності дітей. Більше терпіти такого відношення вона не має сил. Вона вже зверталася до суду з позовом про розірвання шлюбу. Відповідач обіцяв виправитися, але безрезультатно.

Із-за постійних стресових ситуацій терпіти сімейне життя стало не можливо.

Вона намагалася налагодити сімейне життя, але її намагання ніяких наслідків не дали. Вона втратила до нього почуття любові та поваги.

Таким чином вважає, що їхня сім ’я розпалася остаточно і відновлена бути не може.

Побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки (стаття 1 СК України).

Частиною 2 статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягай повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Згідно ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжям.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Право на припинення шлюбних відносин надається кожному із подружжя та здійснюється шляхом подання відповідної заяви до державного органу реєстрації актів цивільного стану або до суду.

Таким чином вважає, що їхня сім`я розпалася остаточно і відновлена більше не може. Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне жита подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Майнового спору не має.

Відповідно до п. 3 Постанови пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 відповідно до вимог п.2 ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб може бути припинений шляхом його розірвання за життя подружжя внаслідок волевиявлення одного з них або обох (у суді або в органах РАЦС). Можливість припинення шлюбу на підставі волевиявлення одного або обох з подружжя є проявом принципу свободи шлюбу і рівності подружжя. Оскільки вступ до шлюбу здійснюється вільно і добровільно, то ніхто не може бути примушений до зберігання подружніх відносин, якщо їхні засади втрачені.

Відповідно до вимог п.2 ст.112 СК України та п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2017 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, та розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу упередило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Подальше спільне життя і збереження їхнього шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , суперечить її інтересам та інтересам їхніх дітей, а тому просить їхній шлюб розірвати.

Після припинення сімейно-шлюбних відносин діти залишилися проживати з нею.

Відповідно до вимог ч.2 статті 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Шлюб - вільний та рівноправний, моногамний союз між чоловіком і жінкою, що укладається та реєструється в передбачений державою формі.

Враховуючи особливий характер сімейних відносин, а також те, що збереження шлюбу можливе лише на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки , тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Так, як конфлікт між ними носить стійкий та тривалий характер, їхній шлюб розпався, а тому подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить її інтересам, що має істотне значення. Вони припинили сімейно-шлюбні відносини.

Оскільки до компетенції органів РАЦС не належить вирішення спорів, що виникають між подружжям у зв`язку з розірванням шлюбу, сімейним кодексом передбачено розірвання шлюбу у судовому порядку.

Відповідно до вимог ч. 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду,відповідно до статті 110 СК України.

Після розірвання шлюбу їхні діти залишилися проживати з нею.

Відповідно до вимог статті 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду, яке набрало законної сили.

Після припинення сімейно-шлюбних відносин діти перебувають на її утриманні та вихованні.

В даний час коштів на утримання дітей не вистачає. Відповідач частково надає матеріальної допомоги на утримання дітей та не приймає участі у їх вихованні. Угоди про добровільну сплату аліментів між ними не досягнуто.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей. При ухиленні їх від цього обов`язку кошти на утримання дітей стягуються в судовому порядку.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з яким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 3 ст.181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст.183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст.184 СК) і виплачуються щомісячно.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, подавши до суду заяву, в якій просить розгляд справи слухати у її відсутність. Проти заочного розгляду справи сторона позивача не заперечує. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомлений, про що свідчить довідка про отримання повістки, причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до висновку про винесення рішення про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 СК України).

Згідно положень ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 21 червня 2014 року уклали шлюб, який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, про що було зроблено актовий запис під № 87.

Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Подружжя спільного господарства не ведуть, позивач має бажання розірвати шлюб.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Частиною 3, 4 ст. 56 Сімейного кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Стаття 8 Конвенції декларує, що кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. За частиною 2 вказаної статті, органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.

Як проголошено положеннями статті 12 Конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права, так і безумовним правом чоловіка і жінки є право на розірвання шлюбу, через призму зокрема статей 5, 8 вказаного міжнародного договору.

Згідно ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають.

Крім того, суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позов підлягає задоволенню. Після розірвання шлюбу позивач залишається на прізвищі ОСОБА_5 .

Що стосується стягнення аліментів на дітей, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України).

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статі 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дітей тим з батьків, хто проживає окремо від дітей.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стягнення аліментів на утримання дітей є одним із способів захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.1991 року передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Кагарлицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Обухівському району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_7 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, ІНФОРМАЦІЯ_8 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є особою працездатною, інших дітей на утриманні не має.

У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей.

Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено прожитковий мінімум дітей віком до 6 років: - 2817 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 182 СК України, ураховуючи ті обставини, що відповідач є особою працездатною, здатний надавати матеріальну допомогу на утримання дітей, а також те, що в силу ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то суд вважає, що з відповідача на утримання дітей необхідно стягнути аліменти у розмірі 1/3 всіх видів його доходів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а судом, під час розгляду даної справи, не було встановлено обставин, за яких відповідач не може надавати матеріальну допомогу (сплачувати аліменти) своїй дитині саме в такому розмірі, який (розмір) буде достатнім для утримання малолітньої дитини та сприятиме нормальній життєдіяльності дитини, і гарантуватиме дітям належний рівень життя, що повністю узгоджується з положеннями статті 23 Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року), ратифікованою Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

У разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я сторін та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

З урахуванням вищевказаного, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення про стягнення аліментів на утримання дітей в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дітей присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Разом з тим, згідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн., оскільки позивач при подачі позову про стягнення аліментів була звільнена від сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.. ст. 110, 112 СК України, Законом України «Про Державну реєстрацію актів цивільного стану», керуючись ст. ст. 251-265, 293 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей – задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 21 червня 2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 87.

Позивач – ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишається на прізвищі ОСОБА_5 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 23.03.2026 р. і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_3 ), на користь держави судовий збір в сумі 1331 (одної тисячі триста тридцять одної) грн. 20 коп.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його (її) проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17.09.2026 р.

Суддя І.І. Шевченко