Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №365/183/24 — Згурівський районний суд Київської області

Справа № 365/183/24

Номер провадження: 2/365/12/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 вересня 2026 року селище Згурівка

Згурівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кучерявої Л.М.

за участі секретаря судового засідання Савоскули Л.М.

представника позивача – адвоката Довгаля С.В.,

відповідача – ОСОБА_1

представника відповідача – адвоката Миколаєвої Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в режимі відеоконференцзв`язку у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Позднякова Надія Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу удаваним та недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року уповноважений представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Скоромна І.М., через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», звернулася до Згурівського районного суду Київської області із вказаним вище позовом, у якому зазначає, що позивач є власником об`єкту нерухомості – житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, на якій розташовані ці об`єкти, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної особистої власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1615, виданого 26.07.1996 державним нотаріусом Згурівської ДНК Київської області Толкачовою Л.А.

14 лютого 2024 року позивач ОСОБА_2 в приміщенні нотаріальної контори нотаріуса Позднякової Н.М. підписав договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, включаючи земельну ділянку, на якій розташовані ці об`єкти. В даному договорі в пункті 2 вказано, що за домовленістю сторін продаж нерухомого майна вчиняється за ціною 760000,00 гривень і які, з тексту договору, продавець ОСОБА_2 вже отримав до підписання договору купівлі-продажу. Зі слів ОСОБА_2 він кошти по договору купівлі-продажу не отримав, нотаріусом ОСОБА_3 не було перевірено та не уточнено у нього факту проведення з ним розрахунку за договором купівлі-продажу у готівковій чи безготівковій формі і взагалі ні нотаріус, ні її помічник не задавали питання щодо розрахунків за даним договором купівлі-продажу. Для того, щоб правочин мав юридичну силу він повинен відповідати ряду вимог, які прийнято називати умовами дійсності правочину. Правочин, укладений з порушенням хоча б однієї із визначених умов, визнається законодавством недійсним. Таким чином є підстави вважати, що нотаріус ОСОБА_3 за попередньою змовою з відповідачем ОСОБА_1 здійснили недійсний правочин. ОСОБА_2 стверджує, що вказаних у договорі купівлі-продажу коштів в сумі 760000,00 гривень, які з тексту договору він вже отримав до підписання договору, він не отримував ні до підписання договору, ні після, а відповідно правочин є нікчемним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін. Шляхом обману та зловживанням довірою ОСОБА_2 вмовили підписати договір купівлі-продажу від 14.02.2024 без проведення зазначених в договорі розрахунків, заволоділи його майном. В силу свого віку та психологічного стану ОСОБА_2 не зміг правильно оцінити і зрозуміти зміст і умови договору купівлі-продажу, він погано бачить дрібний шрифт і стверджує, що договір не читав і з текстом договору його не ознайомлювали, про розрахунок не запитували і про зазначений текст в п. 2 п.п. 2.1 договору купівлі-продажу, і про отримані ним кошти він вперше почув від свого племінника ОСОБА_4 , коли було отримано копію договору, тому ОСОБА_2 був впевнений, що кошти за будинок та земельну ділянку отримає відразу після підписання договору, адже при передачі оригіналів документів в автомобілі по дорозі до нотаріуса його в цьому запевнила відповідач ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_5 , тому передачу майна і права на нього не можна вважати добровільною, а отже договір купівлі-продажу слід вважати удаваним та недійсним з підстав обману. ОСОБА_2 не погоджувався продавати свою садибу, але на початку лютого 2024 чоловік покупця ОСОБА_1 – ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_2 з пропозицією купити в нього садибу, запропонував натомість купити йому інший будинок в смт Баришівка на суму 20000 доларів США, що еквівалентно 760000,00 гривень, які і вказали в договорі купівлі-продажу від 14.02.2024, якщо вартість будинку буде меншою – віддати ОСОБА_2 різницю готівкою, також мав дати готівкою або покласти на банківський рахунок 10000 доларів США, що еквівалентно сумі 380000,00 гривень в день підписання договору купівлі-продажу та оплатити кредит в сумі 8000,00 гривень. З усього переліченого сім`я ОСОБА_6 оплатила лише кредит на суму 8000,00 гривень. Про те, що його ошукали ОСОБА_2 зрозумів через кілька днів, коли перевірив свій банківських рахунок та не вияви там коштів, що були еквівалентні 10000 доларів США. 07 березня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Згурівського відділу поліції із заявою про відкриття кримінального провадження, що підпадає за ознаками під злочин за ч. 5 ст. 190 КК України.

У зв`язку із викладеним обґрунтуванням просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, включаючи земельну ділянку, на якій розташовано ці об`єкти, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 14.02.2024.

Суддя Згурівського районного суду Київської області Кучерява Л.М. своєю ухвалою від 28.03.2024 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі, постановила розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначила у справі підготовче засідання, визначила учасникам справи відповідні строки для подання заяв по суті справи.

10 квітня 2024 року до Згурівського районного суду Київської області від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступних обставин.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірних дій ОСОБА_1 щодо підписання договору купівлі-продажу від 14.02.2024, вчинених шляхом обману ОСОБА_2 . Також позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним не були отримані грошові кошти з продажу вищевказаного житлового будинку. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману фізичної особи, що вчинила правочин шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Обман – це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. За таких обставин позивач не надав доказів, які б свідчили про введення його в оману відповідачем, не надав доказів, які б свідчили про сам факт обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких ОСОБА_2 введено в оману, тому вважає, що в задоволенні позову слід відмовити. Також звертаючись до суду з даним позовом позивач вказав, що договір купівлі-продажу від 14.02.2024 слід вважати удаваним та недійсним з підстав обману, однак, з такою заявленою вимогою позивача також погодитися неможливо. Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Таким чином, обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Тому, подаючи позов про визнання договору купівлі-продажу від 14.02.2024 удаваним та недійсним, позивач повинен був зазначити в чому конкретно полягає неправомірність дій ОСОБА_1 та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Враховуючи вищевикладені обставини вважає, що укладений 14.02.2024 між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, договір купівлі-продажу житлового будинку, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Поздняковою Н.М. і зареєстрований в реєстрі за № 169 є реальним правочином, спрямованим на настання правових наслідків, які передбачені договором, а відтак, не може бути визнаний удаваним правочином. Положеннями укладеного між сторонами договору сторони засвідчили, що усвідомлюють природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, вільно володіючи українською мовою, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психологічного, уклали цей договір.

Згурівський районний суд Київської області 12.06.2024 постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Скоромна І.М. не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку, про причини неявки не повідомили.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Довгаль С.В. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Заперечував щодо дійсності договору з підстав стану здоров`я позивача, оскільки він не розумів зміст договору та його наслідків. Відповідачем не було виконано умови договору в частині розрахунку із позивачем. Щодо удаваності правочину – договору купівлі-продажу зазначає, що формальність угоди не відповідає дійсним умовам домовленості між відповідачем та позивачем. Зміст і умови договору – це обман для позивача, оскільки після укладення договору купівлі-продажу чоловік відповідача зобов`язувався купити квартиру для позивача. Вважає, що спірний договір купівлі-продажу є удаваним через те, що він укладений шляхом обману та помилки з приховуванням укладення договору міни. Договір купівлі продажу укладений із порушенням ст.172 Податкового Кодексу України.

У судовому засіданні представник відповідача – адвокат Миколаєва Ю.В. заперечувала проти задоволення позовних вимог. Вказала на те, що позивачем не надано доказів вчинення правочину шляхом обману, а спірний договір не може бути удаваним та недійсним, він є реальним правочином, оскільки був спрямованим на настання правових наслідків, які передбачені договором.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 пояснила, що позивач звернувся до неї та її чоловіка з проханням допомогти йому продати будинок і за виручені кошти придбати квартиру. Будинок був без вікон, дверей. Вони запропонували позивачу купити його домоволодіння. За домовленістю із позивачем частину коштів в розмірі 100000,00 гривень її чоловік поклав позивачу на депозит, а решту в розмірі 16000 доларів США віддали позивачу 14.02.2024 до підписання договору, перебуваючи в салоні автомобіля біля приміщення нотаріальної контори. Зазначила, що кошти за житловий будинок позивачу передавав її чоловік саме на прохання позивача, оскільки останній пояснив, що має намір придбати собі нове житло або виїхати до родичів за кордон. Також під час підписання договору нотаріус запитувала чи було проведено розрахунок між сторонами договору, на що вони повідомили, що розрахунок здійснено у готівковій формі за бажанням продавця.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що він давно знайомий із позивачем ОСОБА_2 . Останній звернувся до нього із пропозицією придбати у нього його будинок за 20000 доларів, на що він погодився. Спочатку позивач хотів, щоб вони взамін придбали йому інший будинок, в якому можна було б проживати, про що ним, ОСОБА_5 , було написано розписку. Проте перед укладенням договору купівлі-продажу у ОСОБА_2 змінилися обставини, тому він, ОСОБА_5 , віддав готівкою ОСОБА_2 16000 доларів США безпосередньо в день укладення договору перед його підписанням в присутності ОСОБА_7 , а перед цим 100000,00 гривень поклав ОСОБА_2 на депозит в банку. Також ним було сплачено кошти за виготовлення документів на будинок в розмірі 5000,00 гривень, 24500,00 гривень сплачено податку за придбання будинку та сплачено кошти в розмір 9200,00 гривень в рахунок погашення кредитної заборгованості позивача перед банком.

У судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Позднякова Н.М. пояснила, що організацією вчинення угоди займалася покупець – відповідач ОСОБА_1 . Перед підписанням договору купівлі-продажу сторони ознайомилися із його змістом, будь-яких заперечень ними висловлено не було. Щодо здійснення розрахунку за договором купівлі-продажу зазначила, що нотаріус не перевіряє факт його вчинення, а лише запитує чи був здійснений розрахунок. В даному випадку сторони договору, як продавець, так і покупець повідомили, що розрахунок за спірним договором був здійснений між ними до підписання договору у безготівковій формі.

13 липня 2026 року представник позивача ОСОБА_8 надав суду письмові заперечення на пояснення третьої особи ОСОБА_3 , які просив врахувати при вирішенні справи по суті. Зазначає, що посвідчення договору нотаріусом не зводиться лише до проставлення печатки, а покладає обов`язок на нотаріуса перевірити законність правочину, дійсність наміру сторін та роз`яснити правові наслідки. Згідно ст. 1087 ЦК України граничні суми розрахунків готівкою для фізичних осіб встановлюється Національним банком України і визначає, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договором купівлі-продажу, що підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50000,00 грн. Платежі більше 50000,00 грн проводяться шляхом переказу коштів з рахунку на рахунок. Тобто, нотаріус зобов`язана була врахувати встановлений порядок розрахунків та перевірити чи було здійснено розрахунок у передбаченому законом порядку. Крім того, нотаріус не перевірив оціночну вартість об`єкта нерухомості, не проконтролював сплату податку до бюджету сторонами договору.

Суд, заслухавши учасників справи, показання свідка, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 08.06.2022 у справі № 1303/1459/12).

Судом встановлено, що 14.02.2024 ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з принципами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин, зокрема з вимогами щодо недійсності правочину, уклали Договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу з господарським будівлями та спорудами, включаючи земельну ділянку, на якій розташовані ці об`єкти, за умовами якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає це майно і зобов`язується сплатити за нього обговорену грошову суму. Предметом цього договору є житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка, на якій розташовані ці об`єкти (далі за текстом – нерухоме майно), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.2) (а.с. 21-26 том 1).

Відповідно до пункту 2.1. Договору продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчинюється за ціною 760000,00 гривень, які продавець отримав повністю від покупця у відповідності до норм чинного законодавства, враховуючи положення статті 1087 Цивільного кодексу України та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, до підписання цього договору. Підписання продавцем цього договору свідчить про проведення з ним розрахунку в повному обсязі та про відсутність з його боку будь-яких претензій фінансового характеру відносно покупця. Зміна ціни після укладення цього Договору не допускається (абз. 2 п. 2.1.). зазначена в цьому Договорі ціна продажу, за ствердженням сторін, відповідає їх волевиявленню, є остаточною, прийнятною, вигідною і змінам, після укладення цього Договору, не підлягає (абз. 2 п. 2.3.).

Відповідно до пункту 8.1. Договору сторони підтверджують, що на момент укладення цього Договору вони мають необхідний обсяг дієздатності та правоздатності для укладення та виконання умов цього Договору, усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за ним; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається у відповідності з їх справжньою волею, на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; сторони однаково розуміють значення і умови цього Договору та правові наслідки; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним) та не приховує інший правочин (не є удаваним).

Відповідно до пункту 8.2. Договору сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу нерухомого майна. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, не мають правового значення.

Цей договір є укладеним з дня його нотаріального посвідчення (абз 2 п. 8.2.).

Приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Поздняковою Н.М. встановлено особи сторін, перевірено їх дієздатність та належність продавцю нерухомого майна. Договір підписано сторонами у її присутності та нею посвідчено. Договір зареєстровано в реєстрі за № 169.

Згідно із актуальною інформацією про нерухомість право власності на житловий будинок садибного типу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 169 від 14.02.2024.

До позовної заяви додано копію письмових пояснень ОСОБА_2 від 07.09.2024 (після подання позовної заяви до суду) наданих м-ру поліції Броварського РУП Вербі Р.А. по факту шахрайських дій відносно позивача (а.с. 30-34).

При вирішені спору суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтями 229, 230 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки чи обману є оспорюваним.

За змістом частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд. Ураховуючи викладене, під час розгляду справ про оспорення правочинів із вказаних підстав судам слід ретельно та достеменно встановлювати не тільки обставини, на які посилається позивач як на обґрунтування свого позову (чи є він особою похилого віку, чи є відчужуване майно його єдиним житлом, чи отримував він кошти за нього), а й обставини щодо посвідчення нотаріусом правочину. Зокрема, суди мають встановлювати, чи було прочитано текст правочину вголос нотаріусом зважаючи на похилий вік чи наявність певних хвороб у позивача, чи здійснювалось нотаріусом роз`яснення сторонам правочину його правових наслідків. Встановлення зазначених обставин може мати важливе значення для визначення того, чи усвідомлював (і якою мірою) позивач на момент укладення правочину його правову природу та юридичні наслідки.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 445/1011/17 (провадження № 61-971св18) від 01.08.2018).

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, частини першої статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Представник позивача – адвокат Довгаль С.В. в обґрунтування позовних вимог стверджував, що зміст і умови договору – це обман для позивача та вважає, що спірний договір купівлі-продажу є удаваним через те, що він укладений шляхом обману та помилки з приховуванням укладення договору міни.

Однак, до суду не надано належних та допустимих доказів того, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали намір укласти договір міни та вони досягли згоди щодо істотних умов договору міни. Твердження сторони позивача про те, що ОСОБА_2 було введено в оману у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.

Також, не знайшли підтвердження доводи представника позивача ОСОБА_2 , що він за своїм віком та станом здоров`я не правильно сприймав факти та обставини укладення оспорюваного правочину, адже в судовому засіданні із наявних в матеріалах справи доказів, зокрема із оспорюваного договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально, судом встановлено, що нотаріусом під час посвідчення договору перевірено дієздатність позивача та сторони при укладенні договору діяли свідомо, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій.

Стороною позивача не надано доказів того, що на час укладення оспорюваного правочину позивач ОСОБА_2 був розумів зміст укладеного договору, який йому було роз`яснено нотаріусом, а вказані стороною позивача такі твердження спростовуються поясненнями третьої особи – приватного нотаріуса Позднякової Н.М.

Твердження сторони позивача, що житловий будинок, який є предметом договору купівлі-продажу є єдиним житлом позивача, що є доказом відсутності його волі на укладення саме договору купівлі-продажу, суд оцінює критично, адже до суду не надано жодних доказів щодо порушення житлових прав ОСОБА_2 .

Щодо твердження сторони позивача про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним з підстав удаваності такого правочину суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено судам, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Для визнання правочину удаваним на підставі статті 235 Цивільного кодексу України, позивач повинен довести в суді таку сукупність обставин: намір приховати інший правочин, тобто позивач має довести, що сторони умисно оформили один договір (удавану угоду), щоб замаскувати інший, який вони насправді мали на увазі (схований правочин); справжню волю сторін, тобто необхідно підтвердити, що між сторонами насправді виникли інші правовідносини, ніж ті, що зафіксовані в офіційному договорі; наявність умислу обох сторін, тобто слід довести, що волевиявлення обох учасників правочину (а не лише одного з них) не відповідало їхнім справжнім діям та намірам; настання інших правових наслідків.

Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу.

Як вбачається із наданої у судовому засіданні свідком ОСОБА_5 розписки, ОСОБА_2 продає свій будинок із земельною ділянкою, який належить йому на праві власності ОСОБА_1 . За будинок він кошти отримав по частинах: ОСОБА_5 спочатку сплатив йому 5000 грн на виготовлення документів на право власності, 9200 грн на погашення його кредиту, 100000 грн поклав на депозит у ПриватБанк. Решту коштів 16000 доларів він отримає готівкою 14.02.2024 року перед тим, як вони поїдуть до нотаріуса оформляти договір купівлі-продажу. Розписку, яку він писав і підписав ОСОБА_5 , він загубив і вважає недійсною. Він, ОСОБА_2 отримав всі кошти за свій будинок і земельну ділянку від ОСОБА_5 . Дана розписка містить підпис ОСОБА_2 із зазначенням «Я ОСОБА_2 підтверджую вище напечатане» (а.с. 92 том 3).

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами обставини щодо відсутності його волі під час укладення договору купівлі-продажу, зокрема неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору він помилився стосовно його правової природи та існували обставини, які зумовлюють визнання договору купівлі-продажу недійсним, адже, укладаючи вказаний договір, він усвідомлював його істотні умови і правові наслідки його укладення, що не може свідчити про помилку стосовно правової природи договору під час його укладення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо тверджень представника позивача про порушення порядку розрахунків здійсненими сторонами договору купівлі-продажу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися у готівковій або безготівковій формі.

Закон України «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р., який регулює роботу нотаріусів України, не містять положень, які зобов`язували б нотаріусів при посвідченні договорів купівлі-продажу нерухомого майна витребовувати у сторін договору документи, підтверджуючі безготівковість розрахунку. За недотримання норм щодо граничних сум розрахунків передбачена адміністративна відповідальність, що не є предметом спору у даній справі.

Також спростовуються доводи представника позивача про недотримання нотаріусом під час посвідчення договору купівлі-продажу вимог податкового законодавства, зокрема, положенням ст. 172.1 Податкового кодексу України та п. 1.9 глави 2 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Твердження представника позивача про те, що сім`я відповідача ОСОБА_1 не мала відповідних коштів для придбання спірного будинку та земельної ділянки, спростована дослідженими у судовому засіданні відомостями з Державного реєстру фізичних осіб, наданими на виконання ухвали суду від 15.07.2026 (а.с. 191-203 том 3).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Також із матеріалів справи вбачається, що 22 березня 2024 року ухвалою суду вжито заходів забезпечення та накладено арешт на спірне нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, включаючи земельну ділянку, на якій розташовані вказані об`єкти за адресою: АДРЕСА_2 , які згідно договору-купівлі продажу знаходяться у власності ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Оскільки у задоволенні позовних вимог суд відмовляє у повному обсязі, то заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Згурівського районного суду Київської області від 22 березня 2024 року, підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 11, 203, 204, 215, 217, 229, 230, 235, 655 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76 82, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Згурівського районного суду Київської області від 22 березня 2024 року (справа № 365/183/24 номер провадження: 2-з/365/4/24) щодо накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, включаючи земельну ділянку, на якій розташовані вказані об`єкти за адресою: АДРЕСА_2 , які згідно договору-купівлі продажу знаходяться у власності ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Позднякова Надія Миколаївна, адреса місцезнаходження: вулиця Київський шлях, будинок 57-б, селище Баришівка, Броварський район, Київська область.

Головуючий суддя Л.М. Кучерява