Вирок від 17 вересня 2026 р. у справі №285/4797/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Єдиний унікальний номер № 285/4797/25

Провадження № 1-кп/0285/301/26

18 вересня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участі: прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження (ЄРДР №12025060530000645 від 02.08.2025) за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Сусли Новоград-Волинського району Житомирської області, особа з інвалідністю ІІІ групи, не працює, одружений, на утриманні має малолітню дитину, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

раніше засуджений вироком Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 30.05.2025 за ст. 390-1 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік; на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України,

УСТАНОВИВ:

Згідно обвинувального акту ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

У липні 2025 року (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_4 , перебуваючи у лісосмузі біля гранітного кар`єру неподалік вул. Насипна у м. Звягелі Житомирської області, знайшов армійський ніж.

Діючи умисно, в порушенні вимог п. 21 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами смертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 16 червня 2020 року № 459 та «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2012 №576, усвідомлюючи, що знайдений ним ніж є холодною зброєю, став незаконно носити його при собі, без передбаченого законом дозволу.

У подальшому, 01.08.2025 близько 19 год. 30 хв., перебуваючи неподалік будинку № 10 по пров. Івашківському в м. Звягелі Житомирської області, ОСОБА_4 був зупинений працівниками поліції, на запитання яких повідомив, що має при собі армійський ніж, який він знайшов приблизно місяць тому.

Після цього, на місце події викликано слідчо-оперативну групу, де в ході огляду місця події того ж дня, о 20 год. 25 хв., у ОСОБА_4 виявлено вказаний ніж, який останній добровільно надав для вилучення.

Згідно висновку експерта №СЕ-19/106-25/14010-ХЗ від 08.08.2025, вилучений у ОСОБА_4 ніж є військовою (бойовою) короткоклинковою холодною зброєю колюче-ріжучої дії.

Вищезазначені дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 263 КК України, як носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

В судовому засіданні ОСОБА_4 визнав факт вилучення у нього ножа за обставин, викладених в обвинувальному акті. Висловив каяття. Пояснив, що знайшов ніж у липні 2025 року в траві поруч з дорогою неподалік кар`єру в м. Звягелі. Взяв ніж для використання у власному господарстві, різав ним траву. Не знав, що ніж є холодною зброєю. Дізнався про це від працівників поліції, яким видав ніж добровільно. Вони оглянули ніж та здійснили пошук інформації в мережі Інтернет за допомогою власного смартфону і таким чином з`ясували, що це армійський ніж. Працівники поліції запропонували йому написати заяву про добровільну видачу ножа, на що ОСОБА_4 погодився та зазначив у заяві повідомлену працівниками поліції інформацію про те, що ніж армійський та його марку.

У судовому засіданні досліджено надані стороною обвинувачення докази:

- Ніж, вилучений у ОСОБА_4 01.08.2025;

- Заяву ОСОБА_4 від 01.08.2025 на ім`я начальника Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області про добровільну видачу працівникам поліції «армійського ножа марки Глок 78» (а.с. 98)

- Протокол огляду місця події від 01.08.2025 з доданими до нього диском з відеозаписом та фототаблицею, якими зафіксовано факт вилучення у ОСОБА_4 ножа (а.с. 99-103);

- Протокол проведення слідчого експерименту від 27.08.2025 та доданий до нього диск з відеозаписом процесуальної дії, якими зафіксовано демонстрацію ОСОБА_4 обставин за яких він знайшов ножа на відкритій місцевості (а.с. 1365-138);

- Висновок експерта від 08.08.2025 р. №СЕ-19/106-25/14010-ХЗ з результатом проведення експертизи зброї (а.с. 110-114).

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.

За змістом ст. 84, 85, 86 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів; доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Оцінюючи досліджені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному з`ясуванні всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що доказів вини ОСОБА_4 не було здобуто, а обвинувачення його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Суд визнає, що саме по собі носіння ножа ОСОБА_4 не свідчить про наявність у нього прямого умислу на незаконне носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

Статтею 2 КК України встановлено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Елементами складу злочину є: об`єкт злочину; об`єктивна сторона злочину; суб`єкт злочину; суб`єктивна сторона злочину.

Зокрема, суб`єктивна сторона складу злочину - це характеристика внутрішньої сторони злочину, ставлення особи до діяння (дії або бездіяльності), яку вона вчинила, та шкідливих наслідків своєї поведінки. Обов`язковою ознакою цього елементу складу злочину є вина, яка може виступати у формі умислу або необережності.

Статтею 24 КК України передбачено, що умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України настає, зокрема, за носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. №3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» передбачено наступне. Незаконне носіння холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).

Кримінальна відповідальність за вчинення даного злочину настає лише за умови, що зазначені дії вчиняються без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними.

Таким чином, із суб`єктивної сторони злочин, передбачений цією нормою, характеризується лише прямим умислом, тому особа має усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачати його суспільно небезпечні наслідки і бажати їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

При цьому умисел є однією із форм вини як обов`язкової ознаки будь-якого складу злочину, яка підлягає доказуванню під час судового розгляду, адже кримінальна відповідальність особи можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненому злочині, обов`язок із доказуванню якого відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України покладається на орган державного обвинувачення.

У відповідності до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України (події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення), покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

Отже, прокурор в судовому засіданні повинен довести вищевказані обставини належними та допустимими доказами, які у відповідності до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, оцінює кожний доказ з точки зору достатності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 послідовно як на місці події, так і під час судового розгляду давав пояснення, що не вважав вилучений у нього ніж холодною зброєю.

Докази на підтвердження винуватості ОСОБА_4 , а саме висновок експерта від 08.08.2025 не містить даних про факт вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, а лише вказує на приналежність предмету, наданого на експертизу, до такої зброї.

Суд також бере до уваги встановлені експертом особливості дослідженого ножа. Зокрема, експертом у висновку наведено інформацію, що довжина клинка в конструкції бойового ножа «Glock Feldmaster 78» складає 165 мм, а довжина клинка в конструкції досліджуваного ножа — 162 мм, тобто на 3 мм менша.

На підставі такої відмінності, експерт дійшов висновку, що наданий на дослідження ніж виготовлений промисловим способом в Австрії, в конструкцію якого внесені зміни у вигляді укорочування клинка ножа до залишкової довжини 162 мм.

Зважаючи на встановлене, експерт констатує необхідність визначення достатності уражуючих властивостей наданого на дослідження ножа, шляхом експериментальної перевірки міцнісних властивостей його конструкції в цілому при проведенні статичних та динамічних випробувань (а.с. 113).

З висновку також вбачається, що експертом при дослідженні ножа використано спеціальне обладнання.

З огляду на вищевикладене, суд визнає обґрунтованими заперечення сторони захисту щодо відсутності доказів наявності в обвинуваченого умислу, спрямованого на вчинення кримінального правопорушення.

Для виникнення такого елементу складу кримінального правопорушення є необхідним усвідомлення особою протиправності власних дій, що неможливо без сприйняття конкретного предмету як холодної зброї.

Оглянутий у судовому засіданні ніж за формою та розміром не має істотних відмінностей від товарів широкого вжитку даної категорії, які використовуються у побуті без будь-яких обмежень. Забруднення поверхні ножа ґрунтом узгоджується з поясненнями обвинуваченого про його використання у польових господарських роботах. Використання ОСОБА_4 ножа у якості зброї або висловлення погроз такого застосування також не встановлено.

Зі змісту дослідницької частини висновку експерта вбачається необхідність спеціальних знань та навичок, а також обладнання для перевірки якостей вилученого ножа, з метою встановлення його належності до холодної зброї за специфічними фізичними ознаками.

Стороною обвинувачення не доведено наявність у ОСОБА_4 спеціальних знань, що давали можливість оцінити знайдений предмет, як холодну зброю. Суду також не надано доказів інформованості обвинуваченого про цей факт з будь-яких джерел до моменту висловлення оціночного припущення працівником поліції в момент вилучення ножа.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність беззаперечних доказів умислу обвинуваченого, як необхідного елементу складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, що передбачено ст. 25 КПК України.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Таких вимог закону стороною обвинувачення не дотримано.

При ухваленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному з`ясуванні всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.

Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Суд, безпосередньо дослідивши зібрані під час досудового слідства докази сторони обвинувачення у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_4 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 263 КК України.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17.07.1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Нормою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоби, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

У відповідності до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких між іншим, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Згідно зі ст. ст. 8, 9, 17 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43).

Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, «Яллох проти Німеччини»).

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 p., «Бочаров проти України» ЄСПЛ вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

На думку суду, досліджені у судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого йому правопорушення не відповідають зазначеному критерію, оскільки кожен з них окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку беззаперечно не вказують на винуватість обвинуваченого у вчиненні цього кримінального правопорушення.

З наведених підстав, суд приходить до переконання про недоведеність вини ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 2 ст. 263 КК України.

Пунктом 2 частини 1 статті 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. При цьому в частині 7 ст. 284 КПК України зазначено, що при виявлені судом під час судового розгляду обставини, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

У відповідності до ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Згідно ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

На підставі вищевикладеного, виходячи з загальних засад кримінального судочинства: верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведення вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження процесуальних прав та обов`язків, якими вони наділені, оцінивши отримані докази у сукупності, суд вважає, що під час судового розгляду прокурором не доведено, що в діянні ОСОБА_4 є склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, що є наслідком виправдання останнього у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Потерпілої сторони за даним кримінальним провадження не визначено. Цивільний позов не заявлявся.

На підставі ст. 124 КПК України витрати на залучення експерта необхідно віднести на рахунок держави.

Долю речових доказів визначити в порядку ст.100 КПК України.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Звягельського міськрайонного суду від 07.08.2025 по справі №285/4281/25, на речові докази — ніж з маркуванням «AUSTIA Glock 78», у футлярі чорного кольору, підлягає скасуванню. Речові докази підлягають знищенню.

Керуючись ст. ст. 369-371, 373, 374, 615 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, та виправдати його з підстав недоведеності, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 07.08.2025 по справі №285/4281/25, на речові докази: ніж з маркуванням «AUSTRIA Glock 78», у футлярі чорного кольору.

Знищити речові докази: ніж з маркуванням «AUSTRIA Glock 78», у футлярі чорного кольору, що передані на зберігання до Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області.

Процесуальні витрати у розмірі 1782 грн 80 коп - компенсувати за рахунок держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційна скарга не була подана. У випадку оскарження - вирок набирає законної сили за наслідками апеляційного провадження.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Звягельський міськрайонний суд Житомирської області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Суддя ОСОБА_1