Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №161/13243/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13243/26

Провадження № 2/161/6624/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Дмитрук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована разом із своїми дітьми. До серпня 2025 року у вказаній квартирі також був зареєстрований ОСОБА_2 , її колишній чоловік (шлюб розірвано згідно рішення суду від 20.056.2025 року, особу знято з місця реєстрації за заявою власника). З 2022 року проживання в одному приміщенні з відповідачем було неможливим, ОСОБА_2 фактично змусив позивачку піти з помешкання разом із дітьми. Натомість перевіз у вказане житло свою матір, а згодом і співмешканку. Відтак, відповідач проживає у зазначеній квартирі без будь-якої законної підстави, користується всіма комунальними послугами, за які платить позивач. ОСОБА_2 відмовляється покидати приміщення в добровільному порядку, що створює перешкоди для ОСОБА_1 у розпорядженні нерухомим майном.

З огляду на наведене, позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні зазначеним житловим приміщенням шляхом виселення відповідача.

Ухвалою суду від 23.06.2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження.

В письмовій заяві представник позивача просив здійснювати розгляд справи без участі сторони, підтримав вимоги та не заперечував проти винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився з невідомих суду причин, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Правом подачі відзиву на позов не скористався.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ч.1 ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є одноособовим власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (власність набуто 12.01.2010 року в порядку спадкування)(а.с.14-15,16).

На разі позивач проживає за поза межами розглядуваної квартири, однак сплачує комунальні платежі щодо зазначеного майна.

У вказаному приміщені без законних правових підстав проживає відповідач.

З інформаційних довідок Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 11.03.2026 року вбачається, що за результатами перевірки встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують спірні правовідносини щодо порядку користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17-21, 25-28).

Згідно інформації з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 01.06.2002 року по 25.08.2025 року (а.с.31).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Згідно з ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ч.1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами ст. 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Однак, як зазначено в ч.3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

За змістом статті 383 ЦК України, статті 150 ЖК Української PCP власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з ст. 156 ЖК Української PCP члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім`ї.

Згідно ч. 3 ст. 116 ЖК Української РСР, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Разом з тим, варто зазначити, що особа має право користуватися відповідним житлом лише за наявності у неї права приватної власності на таке житло, або за умови набуття статусу члена сім`ї власника відповідного будинку (квартири). Припинення права власності особи на будинок (квартиру) припиняє і похідне право членів її сім`ї на користування цим будинком (квартирою).

Вказане вище твердження узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові по справі №199/3216/16-ц від 21.11.2018 року.

Крім того, Велика Палата Верховного суду у справі № 447/455/17 від 13.10.2020 визначила, що втрата сімейних зв`язків є підставою для виселення колишнього члена сім`ї та припинення сервітуту на житлове приміщення.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Крім того, положення ч. 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначають, що наявність прописки (на даний час реєстрації) сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала.

Суд зауважує, що відповідач, будучи колишнім чоловіком позивачки, після розірвання шлюбу продовжує проживати у квартирі, яка є її особистою приватною власністю, набутою нею в порядку спадкування, тобто поза шлюбом та без участі ОСОБА_2 у її придбанні.

Оскільки шлюб між сторонами розірвано, а жодних договірних підстав для збереження за відповідачем права користування квартирою (шлюбний договір, договір найму, інша угода) судом не встановлено, законні підстави для подальшого проживання відповідача у спірному житлі відсутні.

Таким чином, ОСОБА_2 , не будучи членом сім`ї позивача зареєстрованим у її житлі, порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 як власника, та позбавляє її на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном.

Цей факт разом з іншими зазначеними аргументами, свідчать про необхідність усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення відповідача з належного позивачу житла, з метою захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 , та є належним способом захисту порушених прав.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Належні та допустимі докази правомірності проживання відповідача в квартирі позивача відсутні.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. ст. 41,47 Конституції України, ст. ст.. 319, 321, 379 ЦК України, ст. ст. 10-12, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), без надання іншого житлового приміщення, з належної ОСОБА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду складений 17 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк