Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №506/1053/24 — Захарівський районний суд Одеської області

Справа № 506/1053/24

Провадження № 2/517/476/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року с-ще Захарівка

Захарівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Тростенюка В.А.,

секретаря судових засідань Грабової І.Г.,

за участю:

представника позивача (в режимі відеоконференції) адвоката Кресюн В.А.,

представника відповідача (в режимі відеоконференції) адвоката Сердюкова Б.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Захарівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофон» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення у зв`язку з закінченням терміну дії договору

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, адвокат Кресюн В.А. звернувся до Красноокнянського районного суду Одеської області з позовом до ПП «Агрофон» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення у зв`язку з закінченням терміну дії договору.

В подальшому представником позивача було подано до цього ж суду позовну заяву в новій редакції, заяви про збільшення позовних вимог та зменшення позовних вимог.

10.03.2025 року від представника позивача до Краснокнянського районного суду надійшла письмова заява про збільшення позовних вимог від 07.03.2025 року, в якій викладено позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення, у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди, а також про стягнення збитків (упущеної вигоди) за користування земельною ділянкою.

Ухвалою Красноокнянського районного суду від 03.04.2025 року, позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про прийняття письмової (позовної) заяви про збільшення позовних вимог від 07.03.2025 року, яка надійшла до суду 10.03.2025 року, в частині вимог про стягнення збитків (упущеної вигоди).

Отже, у позивача залишились позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 07.03.2025 року.

В обґрунтування зазначених позовних вимог, в редакції, викладеній в заяві від 07.03.2025 року, яка надійшла до Красноокнянського районного суду 10.03.2025 року, представник позивача посилався на те, що між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем ПП «Агрофон» невідомо коли була укладена Додаткова угода до Договору оренди землі кадастровий номер № 5123184200:01:00:_:_, площею _га ріллі, яка знаходиться на території Топалівської сільської ради Красноокнянського району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сторони погодилися викласти у новій редакції пункти договору, зокрема, щодо того, що Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 року. Після спливу вказаного терміну Орендар має переважне право на поновлення його на новий строк на тих самих умовах, за відсутності письмових заперечень з боку орендодавця. Крім того, встановлено розмір орендної плати на рівні 7% від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки. З усіх інших питань Сторони керуються умовами договору. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.04.2024 року слідує те, що даний Договір оренди зареєстрований 28.07.2016 року і діє до 31.12.2023 року.

16.09.2023 року ОСОБА_1 після смерті матері – ОСОБА_2 успадкував та отримав свідоцтво на спадщину на земельну ділянку, кадастровий номер 5123184200:01:002:0452, площею 9,0093 га ріллі, яка знаходиться на полі площею 142 га на території Топалівської сільської ради Подільського району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Після смерті матері позивач повідомив представника ПП «АГРОФОН» в с.Топали Кожухаря А. про те, що він є спадкоємцем після смерті матері і про те, щоб йому перераховували кошти за орендну плату на його рахунок. Кожухар А. запевнив позивача про те, що орендну плату він отримає вчасно. З 13.06.2022 року позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Приблизно на початку лютого 2023 року позивач при зустрічі запитав ОСОБА_3 , чому йому не виплачують орендну плату, на що ОСОБА_4 відповів, що у підприємства якісь проблеми, але він вирішить питання і виплатить йому орендну плату. У серпні 2023 року позивач знову поцікавився у ОСОБА_3 , чому йому не виплачують орендну плату, на що той йому відповів, що йому необхідно вступити в спадщину і після цього орендна плата йому буде виплачена. 16.09.2023 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті матері.

15.04.2024 року позивач особисто прибув в офіс ПП «АГРОФОН» та пропонував звільнити його земельну ділянку, так як позивач хотів обробляти земельну ділянку самостійно, але отримав відповідь про те, що підстав для звільнення земельної ділянки немає і відповідач і надалі буде її обробляти. 15.04.2024 року позивач звернувся до адвоката за правничою допомогою і в цей же день була підготовлена та відправлена претензія на адресу відповідача про звільнення земельної ділянки. Акти приймання-передачі земельної ділянки ні після закінчення договору оренди земельної ділянки 01.01.2024 року, ні у квітні та травні 2024 року ПП «АГРОФОН» не склав, земельну ділянку відповідачу не передав, як і не виплатив орендну плату за користування земельною ділянкою за 2022 та 2023 роки включно. Поки йшла переписка поштою ПП «АГРОФОН» засіяло земельну ділянку соняшником та пообіцяло позивачу звільнити земельну ділянку після збору врожаю соняшника. Відповіді на претензію відповідач не надав. Станом на 22.09.2024 року ПП «АГРОФОН» зібрало соняшник, але категорично відмовилось звільнити земельну ділянку, мотивуючи тим, що договір діє до 31.12.2024 року, а сільськогосподарський рік закінчується у серпні місяці, тому вони звільнять земельну ділянку лише у серпні місяці 2025 року і не раніше, що і змусило позивача звернутися з даним позовом до суду, бо в інший спосіб захистити свої права він не може. Орендну плату відповідач згоден платити лише за 2022 та 2023 роки, посилаючись на те, що нібито позивач за орендною платою не звертався, а звернувся лише у 2024 році.

При цьому, крім того, що позивач особисто повідомив представника відповідача про те, що він прийняв спадщину після смерті матері, ПП «Агрофон» могло отримати такі відомості щодо спадкоємця після смерті ОСОБА_2 щодо земельної ділянки: з відкритого доступу до ДЗК безкоштовно; з державного реєстру речових прав на нерухоме майно платно, сплативши 35 грн, але навмисно не скористався своїм правом на це. Відповідач не виконував вимог договору оренди земельної ділянки від 03.01.2012 року та додаткової угоди від 28.07.2016 року та навмисно не виплачував орендну плату позивачу за 2022-2023 роки взагалі, мотивуючи тим, що позивач не надав відповідні банківські реквізити. При цьому, ПП «АГРОФОН» не направило кошти за орендну плату на депозитний рахунок нотаріуса для вручення їх позивачу.

Строк дії договору оренди закінчився 31.12.2023 року. Відповідач не направляв позивачу жодного письмового повідомлення про те, що він має бажання продовжити дію договору оренди, що передбачено п.8 договору, і позивач такого повідомлення не отримував та згоду на продовження строку дії договору не надавав, а тому, на думку представника позивача, дії ПП «АГРОФОН» з 01.01.2024 року на належній позивачу земельній ділянці є незаконними. 10.02.2025 року на рахунок позивача надійшла орендна плата. Разом з тим, передати позивачу земельну ділянку за актом приймання-передачі відповідач категорично відмовився. Тому представник позивача просив усунути перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 5123184200:01:002:0452, площею 9,0093 га ріллі, яка розташована на території Окнянської територіальної громади Подільського району Одеської області, шляхом зобов`язання приватного підприємства «АГРОФОН» її звільнення з 01.01.2024 року, у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки б/н від 03.01.2012 р та Додаткової угоди б/н від 17.08.2016 року – 31.12.2023 року. Крім того, представник позивача просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Представником відповідача, адвокатом Сердюковим Б.Л. до Красноокнянського районного суду подано відзив на позов, в якому зазначено, що строк дії договору оренди закінчився 31.12.2023 року. Після закінчення строку оренди землі відповідач припинив її використання. Починаючи з 01.01.2024 року і до цього часу відповідач не використовує земельну ділянку відповідача і жодних перешкод у користуванні власником належною йому земельною ділянкою не існує. І позов, і додатки до нього не містять жодного доказу відповідних порушень прав позивача з боку ПП «Агрофон». Тому права позивача не порушено, що, в свою чергу, виключає будь-які законні підстави для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Зазначив, що позивач, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом, не виконав свій обов`язок щодо повідомлення про цей факт орендаря, хоча за законом зобов`язаний був це зробити протягом місяця з дня державної реєстрації права власності на неї, що, в свою чергу, позбавило відповідача виконати свій обов`язок по сплаті орендної плати новому власнику земельної ділянки. Крім того, направивши відповідачу претензію, представник позивача, всупереч інтересам свого клієнта, не вказав платіжні реквізити нового власника земельної ділянки, а також не надав примірники акту прийому-передачі земельної ділянки, намагаючись безпідставно перекласти відповідні обов`язки на відповідача, що, на думку представника відповідача, може свідчити про мету створення штучного позову за відсутності предмету спору. При цьому, будь-яких доказів відмови відповідача сплатити орендну плату за 2022-2023 рік, стороною позивача не надано. Єдиною дійсною причиною її несплати є те, що позивач не повідомив відповідача про зміну власника і не вказав свої реквізити для сплати.

З урахуванням зазначеного, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю та здійснити розподіл судових витрат на підставі документів і доказів, які будуть подані відповідачем. При цьому, відповідно до ч.8 ст.141 і ч.1 ст. 246 ЦПК України ПП «Агрофон» робить заяву про те, що надасть до суду усі передбачені ЦПК України документи, які підтверджують розмір понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення судом відповідного рішення. Що стосується судових витрат, понесених позивачем, то так як, на думку представника відповідача, спір виник через неправильні дії позивача, то відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України, на позивача повинні бути покладені усі судові витрати за результатами розгляду справи.

Крім того, у заяві від 12.02.2025 року представник відповідача зазначив, що 07.02.2025 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про отримання грошових коштів за оренду земельної ділянки, яка вказана в цій справі, та 10.02.2025 року відповідач здійснив на користь позивача відповідну оплату в сумі 45000 грн, що підтверджується квитанцією №161 від 10.02.2025 року.

Ухвалою Красноокнянського районного суду Одеської області від 22.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Окнянського районного суду Одеської області від 19 листопада 2025 року провадження у цивільній справі № 506/1053/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофон» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення у зв`язку з закінченням терміну дії договору у зв`язку з закінченням терміну дії договору закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05.06.2026 року апеляційні скарги представника позивача та представника відповідача задоволено частково. Ухвалу Окнянського районного суду від 19 листопада 2025 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Окнянського районного суду Одеської області від 14.07.2026 року у задоволенні заяви представника позивача – адвоката Кресюна В.А. про відвід головуючого судді Чеботаренко О.Л. відмовлено. Заяву головуючого – судді Чеботаренко О.Л. про самовідвід задоволено та повернуто справу № 506/1053/24 до канцелярії суду для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Ухвалою Окнянського районного суду Одеської області від 21.07.2026 року заяву головуючого – судді Бурдинюк О.С. про самовідвід задоволено та повернуто справу № 506/1053/24 до канцелярії суду для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Згідно розпорядження голови Окнянського районного суду Одеської області Чеботаренко О.Л. від 24 липня 2026 року цивільну справу № 506/1053/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофон» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення у зв`язку з закінченням терміну дії договору передано на розгляд до Захарівського районного суду Одеської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2026 року, цивільну справу № 506/1053/24, передано судді Захарівського районного суду Одеської області Тростенюку В.А.

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 06 серпня 2026 року цивільну справу № 506/1053/24 прийнято до свого провадження та призначено до судового засідання.

Ухвалою цього ж суду від 24 серпня 2026 року відмовлено в прийнятті до розгляду заяви представника позивача Кресюн В.А. від 14 липня 2026 року про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача Сердюкова Б.Л. про долучення до матеріалів справи доказів, залишивши їх без розгляду. У задоволенні клопотання представника позивача адвоката Кресюн В.А. про повернення до стадії підготовчого провадження у цивільній справі № 506/1053/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофон» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення у зв`язку з закінченням терміну дії договору відмовлено. У задоволенні клопотання представника відповідача Сердюкова Б.Л. про визнання зловживання процесуальними правами відмовлено.

Представник позивача, адвокат Кресюн В.А. у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав, посилаючись на те, що після закінчення строку дії договору оренди, який закінчився 31.12.2023 року, відповідач земельну ділянку позивачу не повернув, акти прийому-передачі земельної ділянки не склав, натомість засіяв земельну ділянку соняшником, протягом 2024 року виростив врожай та після збору соняшника земельну ділянку не повернув і знову засіяв земельну ділянку озимою культурою. Позивач офіційно звернувся до державного реєстратора та скасував договір оренди землі і на даний час вже офіційно внесені дані до державного реєстру про те, що договір розірвано. Одночасно позивач звернувся до відповідача і щодо виплати орендної плати за 2022 і 2023 рік, а також передачі земельної ділянки. Орендна плата була виплачена, а акт приймання-передачі земельної ділянки до цього часу не підписано. Представник відповідача вказує на те, що відповідач не користувався земельною ділянкою, однак у позивача є ще одна земельна ділянка, площею 4,5 га, а всього 13,5 га і всі вони були засіяні одним масивом, тому сторона позивача впевнена, що вказаною земельною ділянкою користувалося саме ПП «Агрофон», яке восени засіяло озиму пшеницю, а влітку вночі зайшло і зібрало врожай. Тоді позивач встановив межі і цю землю йому фактично передали, хоча за документами її ніхто не передавав. При цьому відповідно до закону при укладенні договору оренди землі земельна ділянка передавалась відповідачу, як орендарю за актом прийому-передачі, тому і повернута мала бути за актом прийому-передачі, але відповідач цього не зробив, а перекладає цей обов`язок на позивача, а сам тим часом протягом 2024 і 2025 року використовував належну позивачу земельну ділянку в своїх цілях.

Представник відповідача, адвокат Сердюков Б.Л. в судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, зазначених у відзиві на позов, зазначивши, що орендна плата за 2022 та 2023 рік позивачу була виплачена протягом декількох днів після його звернення з відповідною заявою з зазначенням відповідних платіжних реквізитів. Щодо повернення земельної ділянки, то стороною позивача не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач вчиняв будь-які перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою. Після закінчення строку дії договору оренди 31.12.2023 року відповідач земельну ділянку не використовував. Хто і що на ній засіяв після закінчення договору оренди, відповідачу невідомо. Що стосується акту прийому-передачі земельної ділянки, то обов`язок складання такого акту орендарем законом не передбачений. Натомість, позивач, бажаючи підписання такого акту сторонами, до цього часу не склав відповідний акт та не звернувся до відповідача для його підписання. При цьому, відповідач у серпні 2025 року звернувся до позивача з листом, в якому запропонував підписати акт прийому-передачі земельної ділянки, у зв`язку з тривалою та систематичною бездіяльністю саме з боку позивача, однак до цього часу жодної відповіді від позивача на вказану пропозицію відповідач не отримав. Щодо акту обстеження земельної ділянки, то, на думку представника відповідача, вказаний документ жодним чином не підтверджує будь-які припущення позивача про те, що відповідач нібито обробляє належну позивачу земельну ділянку, це лише припущення сторони позивача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства, передбачених ч. 3 ст. 2 ЦПК є принцип верховенства права.

Правилами ч. 1 ст. 4 ЦПК визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За правилами ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обставини справи, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 03.01.2012 року між ОСОБА_2 та ПП «Агрофон» укладено договір оренди землі, щодо земельної ділянки, площею 9,01 га, строком на 5 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Вказаний договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Красноокнянському районі 30.08.2012 року (т.2 а.с.146-147).

Крім того, між ОСОБА_2 та ПП «Агрофон» укладено Додаткову угоду до Договору оренди землі ( без дати та номеру ), якою, зокрема, продовжено строк дії договору оренди до 31.12.2023 року та встановлено розмір орендної плати на рівні 7% від розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки (т.2 а.с.147 (зворотня сторона).

З Витягу з Державного реєстру речових прав № 346821536 від 16 вересня 2023 року вбачається, що 11.08.2016 року зареєстроване право оренди земельної ділянки площею 9,0093 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123184200:01:002:0452 на підставі договору оренди землі б/н від 03.01.2012 року та додаткової угоди б/н від 28.07.2016 року, укладених між ПП «Агрофон» та ОСОБА_2 , строк дії до 31.12.2023 року (т.1 а.с.16, 17).

16.09.2023 року державним нотаріусом Ананьївської державної нотаріальної контори Одеської області Мороз Н.О. позивачу ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 9,0093 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5123184200:01:002:0452, яка розташована на території Окнянської територіальної громади Подільського району Одеської області, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ОД №013591, що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 73978153 від 16.09.2023 (т.1 а.с.13, 14).

Відповідно до витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 5123184200:01:002:0452, станом на 27.09.2024 року складає 331256,58 грн (т.1 а.с.23).

15.04.2024 року представник позивача адвокат Кресюн В.А. звернувся до відповідача з претензією №1, в якій посилаючись на те, що строк дії договору оренди землі, укладеного між матір`ю позивача ОСОБА_2 та ПП «Агрофон» закінчився 31.12.2023 року, позивач 16.09.2023 року отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті матері та не бажає в подальшому продовжувати дію договору оренди землі, тому пропонує протягом трьох днів з дня отримання даної претензії, негайно звільнити земельну ділянку площею 9,0093 га, кадастровий номер 5123184200:01:002:0452. В іншому випадку представник позивача буде змушений звернутися до суду. Відповідь на претензію просив надіслати на електронну пошту та в паперовому вигляді (т.1 а.с.19, 20, 21).

Отже, відповідач офіційно був повідомлений, що власником вказаної земельної ділянки є позивач ОСОБА_1 .

Згідно довідки про проходження військової служби (трудову діяльність) від 26.09.2024 року, позивач ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації з 13.06.2022 року та ніс службу до 26.03.2024 року (т.1 а.с.4).

07.02.2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до ПП «Агрофон» з письмовою заявою про перерахування орендної плати за земельні паї за 2022-2023 роки, в якій зазначив відповідні платіжні реквізити (т.1 а.с.170).

Згідно платіжних інструкцій №161, 162 від 10.02.2025 року, відповідачем на рахунок позивача перераховано 45000 грн та 36000 грн відповідно, призначення платежу: орендна плата за земельні паї, кадастрові №№5123184200:01:002:0220 та 5123184200:01:002:0452 за 2022 та 2023 роки (т.1 зворотня сторона а.с.170, а.с.171).

Оскільки, відповідачем була виплачена орендна плата позивачу, тому позивачем вимога про стягнення невиплаченої орендної плати була виключена.

09.12.2024 року представник позивача звертався до Окнянської селищної ради з адвокатським запитом та 19.12.2024 року з заявою про проведення обстеження земельної ділянки площею 9,0093 га, кадастровий номер 5123184200:01:002:0452, яка належить позивачу, та встановлення чи засіяна вказана земельна ділянка та якою саме організацією, про що скласти відповідні акти обстеження (т.1 а.с.102, 103).

10.12.2024 року представник позивача звертався з адвокатським запитом до відповідача про надання копій документів по обробці поля №34, площею 142 га за період з 01.01.2024 року до 10.12.2024 року (т.1 а.с.104, 105, 106).

16.12.2024 року на представником відповідача адвокатом Сердюковим Б.Л. на адресу представника позивача адвоката Кресюна В.А. надіслано повідомлення про те, що 10.12.2024 року на електронну пошту представника відповідача з електронної пошти представника позивача надіслано електронний лист невстановленою особою, яка намагалась видати себе за адвоката Кресюна В.А., оскільки вказаний лист не підписаний електронним підписом адвоката Кресюна В.А., а доказів направлення цього адвокатського запиту в паперовому вигляді безпосередньо ПП «Агрофон» до вказаного листа не долучено. Тому вказаний лист представник відповідача не вважає адвокатським запитом (т.1 а.с.109-110).

06.01.2025 року на виконання адвокатського запиту Окнянською селищною радою Подільського району Одеської області представнику позивача надано акт обстеження земельної ділянки кадастровий номер 5123184200:01:002:0452 за результатами фактичного виїзду на поле. При цьому зазначено, що встановлення суб`єкта господарювання на зазначеній земельній ділянці є неможливим, оскільки на період фактичного виїзду спеціалістами, поле вже було засіяне озимою культурою, про що зазначено в доданому акті, а повноваження Окнянської селищної ради виявляти причетних до обробітку землі відсутні, у зв`язку з чим рекомендовано звернутися до правоохоронних органів (т.1 а.с.186).

Згідно з зазначеним Актом обстеження земельної ділянки від 03.01.2025 року, головним спеціалістом відділу земельних і майнових відносин та екологічних питань Окнянської селищної ради Цеховським Р.О., за участю старости Топалівського старостинського округу Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області Шульги Т.Ф., у присутності власника земельної ділянки ОСОБА_1 , проведено обстеження земельної ділянки, яка розташована на території Окнянської селищної ради, кадастровий номер 5123184200:01:002:0452, площею 9,0093 га та виявлено:

- відсутність зовнішніх меж ділянки межовими знаками встановленого зразка, якими встановлюються контури поля;

- пророслі паростки рослини, схожої на озиму пшеницю з умовним розміром стебла 10-15 см та шириною міжряддя 20-30 см з глибиною посівного зерна 2-5 см, що зафіксовано фототаблицею (т.1 а.с.187).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав від 03.02.2025 року, 30 січня 2025 року проведено державну реєстрацію припинення права оренди належної позивачу земельної ділянки (т.1 а.с.188).

Таким чином, з наявного в матеріалах справи акта вбачається, що факт використання спірної земельної ділянки підтверджується належним чином. Водночас зазначений акт не містить відомостей, які б давали можливість достовірно встановити особу, яка фактично використовує спірну земельну ділянку, а також характер та правові підстави такого використання.

При цьому жодною зі сторін не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що саме відповідна сторона здійснює фактичне користування спірною земельною ділянкою. Сам по собі факт встановлення використання земельної ділянки не може свідчити про її використання конкретною особою без наявності інших доказів, які б у своїй сукупності підтверджували такий висновок.

З дослідженого в матеріалах справи протоколу судового засідання в режимі конференції № 4478877 у судовому засіданні Окнянського районного суду були допитані свідки (а.с. т. 2 а.с. 10-26).

Так, свідок ОСОБА_5 , повідомив, що він позивачу допомагав з оформленням спадщини після смерті матері. Вказує, що разом з позивачем в 2024 році поїхали до керівництва ПП «Агрофон» з метою повернення позивачу його земельної ділянки, однак їм було відмовлено та в подальшому дані земельні ділянки знову було засіяно. Також вказав, що точно бачив, коли збирали соняшник з особистої земельної ділянки позивача. Навколо знаходяться землі, орендовані ПП «Агрофон, збирав весь соняшник комбайнер з Балти, а відвозив ОСОБА_6 своїм особистим транспортом на склад до ПП «Агрофон».

Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтвердили, що засівали основні землі ПП «Агрофон», але де саме земельна ділянка ОСОБА_8 , їм невідомо .

Ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий внаслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частина перша статті 93 ЗК України визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 156 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особами рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною: г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У Постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року (справа № 599/340/16-ц) зазначено, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або вчинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Умовами для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Згідно з положенням частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 31 Земельного кодексу України, особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї, зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 148-1 Земельного кодексу України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки; прізвища, ім`я, по батькові нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку (ч.3 ст.148-1 Земельного кодексу України).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 537 ЦК України, боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

Як встановлено вище матеріалами справи, у квітні 2024 року відповідач офіційно був повідомлений , що власником вказаної земельної ділянки є позивач ОСОБА_1 .

Відповідач в свою чергу свої зобов`язання належним чином не виконав, сплативши позивачу орендну плату за 2022 та 2023 роки лише 10 лютого 2025 року.

Разом з тим, з огляду на встановлені судом обставини та наявні у матеріалах справи докази, позивач покладений на нього обов`язок у встановлений строк не виконав. Так, після смерті матері позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого набув право власності на спірну земельну ділянку, однак після набуття права власності не повідомив відповідача, який є орендарем цієї земельної ділянки, про зміну власника земельної ділянки та про виникнення у нього права на отримання орендної плати.

Зокрема, позивач не надіслав відповідачу відповідного письмового повідомлення із зазначенням платіжних реквізитів для перерахування орендної плати рекомендованим листом з повідомленням про вручення та не вручив таке повідомлення особисто під розписку. Доказів на підтвердження вчинення позивачем зазначених дій у матеріалах справи не міститься, а тому суд виходить із того, що відповідач у встановленому порядку не був повідомлений позивачем про набуття ним права власності на спірну земельну ділянку та про необхідність здійснення на його користь відповідних платежів.

При цьому саме набуття позивачем права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, за відсутності належного повідомлення орендаря про зміну власника та платіжних реквізитів нового власника, саме по собі не свідчить про невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати орендної плати на користь позивача. Для встановлення факту прострочення виконання такого обов`язку необхідно враховувати, зокрема, чи був відповідач належним чином повідомлений про зміну особи власника земельної ділянки та чи мав об`єктивну можливість здійснювати платежі саме на користь позивача.

За таких обставин суд вважає, що ненадання позивачем відповідачу відповідного повідомлення у передбачений спосіб та ненадання платіжних реквізитів має істотне значення для оцінки доводів позивача щодо невиконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати. Саме по собі отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та набуття ним права власності на спірну земельну ділянку не звільняло його від необхідності належним чином повідомити орендаря про зміну власника та реквізити для здійснення платежів, якщо такий обов`язок прямо передбачений умовами договору або законом.

Таким чином, з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин та відсутності належних доказів повідомлення відповідача про набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку, суд не вбачає достатніх правових підстав для покладення на відповідача негативних наслідків, пов`язаних із невнесенням орендної плати безпосередньо на користь позивача, за період, коли останнім не було виконано передбачений обов`язок щодо належного повідомлення орендаря та надання йому необхідних реквізитів для проведення платежів.

Щодо вимог про усунення перешкод позивачу у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача її звільнення, у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди земельної ділянки, який закінчився 31.12.2023 року.

Договір оренди земельної ділянки підлягає припиненню за наявності підстав, перелічених у статті 141 Земельного кодексу України та статтях 31, 32 Закону України «Про оренду землі», в тому числі і у зв`язку із закінчення строку, на який було укладено договір.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Пунктом 43 Договору оренди землі від 03.01.2012 року, укладеного між матір`ю позивача та відповідачем, невід`ємною частиною договору є, зокрема, акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Вказаний пункт договору відповідає вимогам ч. 4 ст.15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка діяла станом на час укладення вказаного договору оренди.

Слід зауважити, що акт приймання-передачі об`єкта оренди був однією з невід`ємних частин договору оренди землі до 05.04.2015 року.

Однак Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 року №191-VIII зі статті 15 Закону України «Про оренду землі» виключено положення щодо невід`ємних частин договору.

Так, Закон України «Про оренду землі» в редакції станом на день звернення позивача до суду з позовом не передбачає обов`язкове складення акту приймання-передачі об`єкта оренди.

Разом з тим, сторони мали керуватися умовами укладеного договору оренди, яким передбачено складання такого акту.

Суд також враховує, що відповідно до умов договору оренди землі спірна земельна ділянка була передана орендарю за актом приймання-передачі. Отже, передача земельної ділянки у користування орендарю була оформлена сторонами відповідним документом, який засвідчував факт її фактичної передачі, визначав момент виникнення у орендаря права користування земельною ділянкою та, за своїм змістом, підтверджував її стан на момент передачі.

З огляду на це, після припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, належне виконання орендарем обов`язку щодо повернення земельної ділянки орендодавцеві також мало бути оформлено відповідним актом приймання-передачі (повернення) земельної ділянки. Складання такого акта має значення не лише як формальна процедура, а й як документальне підтвердження факту припинення фактичного користування земельною ділянкою орендарем та її повернення орендодавцеві.

При цьому в акті приймання-передачі (повернення) доцільно зазначити відомості про стан земельної ділянки на момент її повернення, зокрема щодо її фактичного стану, наявності або відсутності об`єктів нерухомого майна, споруд, посівів чи інших об`єктів, а також інших обставин, які мають значення для підтвердження належного виконання орендарем обов`язку з повернення земельної ділянки. Підписання такого акта обома сторонами свідчить про їх волевиявлення щодо факту передачі земельної ділянки назад орендодавцеві та дає можливість встановити дату і обставини такого повернення.

Таким чином, якщо земельна ділянка на початку орендних правовідносин була передана орендарю за двостороннім актом приймання-передачі, то належним документальним підтвердженням її повернення після припинення договору оренди є також відповідний акт, складений та підписаний сторонами. Відсутність такого акта сама по собі не обов`язково свідчить про те, що земельна ділянка фактично не була повернута, однак за наявності спору між сторонами зумовлює необхідність підтвердження факту та моменту її повернення іншими належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

У зв`язку з цим, оцінюючи доводи сторін щодо припинення користування спірною земельною ділянкою, суд має встановити не лише факт закінчення строку дії договору оренди, а й обставини фактичного припинення користування земельною ділянкою орендарем та її повернення орендодавцеві. За відсутності підписаного сторонами акта приймання-передачі (повернення) земельної ділянки суд повинен оцінити всі надані сторонами докази у їх сукупності та встановити, чи підтверджується ними факт фактичного повернення земельної ділянки, дату такого повернення та стан земельної ділянки на відповідний момент.

Таким чином, обидві сторони договору мають добросовісно дотримуватися умов договору.

У договірному праві принцип добросовісності проявляється зокрема у тому, що жодна сторона не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки. Оцінюючи дії особи на предмет добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання договору, а й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних юридичних наслідків

Так відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

Факт використання спірної земельної ділянки, про що стверджувалося позивачем, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, підтверджується в свою чергу актом обстеження земельної ділянки від 03.01.2025 року, проведеної головним спеціалістом відділу земельних і майнових відносин та екологічних питань Окнянської селищної ради Цеховським Р.О., за участю старости Топалівського старостинського округу Окнянської селищної ради Подільського району Одеської області Шульги Т.Ф., у присутності власника земельної ділянки ОСОБА_1 , однак без можливості встановити суб`єкта господарювання на вказаній земельній ділянці.

Водночас суд не встановлює факту використання відповідачем спірної земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди, оскільки надані сторонами докази не дають можливості дійти беззаперечного висновку про те, що саме відповідач продовжував фактично користуватися земельною ділянкою після припинення орендних правовідносин.

При цьому необхідно розмежовувати факт закінчення строку дії договору оренди, факт фактичного користування земельною ділянкою та факт її самовільного зайняття конкретною особою. Сам по собі факт припинення договору оренди не є достатнім доказом того, що орендар після закінчення строку дії договору продовжував користуватися земельною ділянкою. Так само встановлення факту використання спірної земельної ділянки не дає підстав автоматично ототожнювати особу, яка її фактично використовувала, з відповідачем без належних та достатніх доказів.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б з достатньою достовірністю підтверджували, що саме відповідач після припинення договору оренди здійснював фактичне користування спірною земельною ділянкою, обробляв її, здійснював посів чи збір врожаю або вчиняв інші дії, що свідчили б про продовження ним користування земельною ділянкою як орендарем. Наявність самої земельної ділянки у стані, який може свідчити про її обробіток або інше використання, не є достатньою для встановлення особи фактичного користувача.

Крім того, обставини щодо можливого самовільного зайняття земельної ділянки конкретною особою, за наявності відповідних підстав, можуть бути предметом перевірки уповноваженими органами в установленому законом порядку, зокрема в межах кримінального провадження, якщо в діях відповідної особи вбачаються ознаки кримінального правопорушення. Встановлення таких обставин потребує проведення відповідної перевірки, збирання та оцінки доказів у межах передбаченої законом процедури.

Відтак суд у межах даної справи не має достатніх правових та фактичних підстав для встановлення як доведеного факту самовільного зайняття спірної земельної ділянки саме відповідачем, так і факту продовження ним користування земельною ділянкою після припинення договору оренди. Такий висновок не спростовує можливості фактичного використання земельної ділянки після закінчення строку оренди, однак за відсутності належних доказів не дає підстав визначити особу, яка здійснювала таке використання.

Таким чином, з урахуванням предмета доказування у цій справі та принципу змагальності сторін, суд виходить із того, що факт припинення договору оренди земельної ділянки та факт можливого подальшого використання цієї земельної ділянки є різними за своїм змістом обставинами, кожна з яких потребує самостійного доказування. Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що після закінчення строку дії договору саме відповідач продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, відповідні твердження позивача не можуть бути покладені в основу висновку суду про наявність у відповідача такого користування.

Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 року у справі № 753/8671/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, серед яких: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача), а також обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 року у справі № 607/20787/19).

Згідно з частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободі протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Як вбачається з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81, ст. 76 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників, та інших осіб, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів в порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно ч.ч. 1 - 5ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок припинити користування земельною ділянкою та повернути її орендодавцеві у порядку та на умовах, визначених договором. При цьому передача земельної ділянки відповідачу на початку орендних правовідносин була оформлена актом приймання-передачі, а тому належне виконання відповідачем обов`язку щодо її повернення мало бути підтверджене відповідними доказами, зокрема актом приймання-передачі (повернення) земельної ділянки, підписаним сторонами, якщо інше не передбачено договором або не підтверджено іншими належними доказами.

Судом установлено, що після закінчення строку дії договору оренди відповідачем не надано суду акта приймання-передачі земельної ділянки, який би підтверджував факт її повернення позивачеві, дату такого повернення та стан земельної ділянки на момент її передачі орендодавцеві. Також відповідачем не надано інших належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували, що після припинення договору оренди він фактично припинив користування земельною ділянкою та передав її позивачеві.

При цьому відсутність у матеріалах справи документа про повернення земельної ділянки сама по собі не є безумовним доказом її неповернення, однак у даному випадку ця обставина оцінюється судом у сукупності з іншими доказами та з урахуванням того, що саме відповідач, заперечуючи проти доводів позивача, мав можливість надати докази належного виконання ним передбаченого договором обов`язку щодо повернення земельної ділянки після закінчення строку оренди.

Таким чином, суд виходить із того, що сам факт припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії не означає автоматичного підтвердження фактичного повернення земельної ділянки орендодавцеві. Після припинення договору орендар зобов`язаний виконати передбачений договором та законом обов`язок щодо повернення земельної ділянки, а у разі виникнення спору - належними доказами підтвердити факт такого повернення.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним, що станом на час звернення позивача до суду спірна земельна ділянка йому фактично не була повернута, тоді як відповідачем не доведено належного виконання ним обов`язку щодо її повернення після закінчення строку дії договору оренди. Відтак суд бере зазначену обставину до уваги при вирішенні заявлених позивачем вимог та надає їй відповідну правову оцінку в сукупності з іншими встановленими у справі обставинами та доказами.

Отже, враховуючи, що відповідачем на момент розгляду справи фактично припинено користування спірною земельною ділянкою, земельна ділянка звільнена та повернута позивачеві, а доказів наявності будь-яких чинних перешкод у здійсненні позивачем своїх прав на цю земельну ділянку судом не встановлено, суд вважає, що заявлена вимога на цей час не має актуального предмета судового захисту. За таких обставин предмет спору між сторонами в частині вимоги про звільнення земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні нею фактично припинив існування, що є підставою для відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Враховуючи наведене, зокрема, не доведеність позивачем та його представником обставин, на які вони посилаються у позові як на підстави своїх вимог, відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження вказаних обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені судові витрати у справі, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, залишає за позивачем.

Щодо вимоги представника відповідача, адвоката Сердюкова Б.Л. про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ПП «Аргофон» витрат на професійну правничу допомогу, отриману від адвоката Сердюкова Б.Л. у розмірі 50 000, 00 грн.

Представником відповідача, адвокатом Сердюковим Б.Л. до матеріалів справи долучено договір № 27/03-19 про надання правової допомоги від 27 серпня 2019 року, строк договору до 31 грудня 2022 року; Додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 27/03-19 від 29 жовтня 2024 року, згідно якої розмір гонорару по даній справі складає 50 000, 00 грн.; акт надання послуг до Договору про надання правової допомоги № 27/03-19 від 30 березня 2026 року розмір правової допомоги по даній справі складає 50 000, 00 грн.; копію ордеру про надання правової допомоги від 30 жовтня 2024 року.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

Згідно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, подані додаткова угода до договору про надання правової допомоги № 27/03-19 від 29 жовтня 2024 року, згідно якої розмір гонорару по даній справі складає 50 000, 00 грн. та акт надання послуг до Договору про надання правової допомоги № 27/03-19 від 30 березня 2026 року розмір правової допомоги по даній справі складає 50 000, 00 грн.

Проте документи, що свідчать про оплату витрат на професійну правничу допомогу (квитанція, платіжне доручення про перерахування коштів відповідачем його представнику), які б засвідчували факт того, що відповідач дійсно поніс витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, матеріали справи не містять.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як вбачається з рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Зокрема, у рішеннях у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року (пункт 80), у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року (пункти 34-36), у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року, у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

За таких обставин, у стягненні з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ПП «Аргофон»витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000, 00 гривень слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Агрофон» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення у зв`язку з закінченням терміну дії договору – відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Захарівський районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 18 вересня 2026 року.

Суддя: