Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №511/2081/26 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/2081/26

Номер провадження: 2/511/1585/26

18 вересня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Теренчук Ж. В.,

секретаря судового засідання Ніколас С.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Петрової Р.В., (дистанційно)

представника третьої особи Костовської В.І.(дистанційно)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця», третя особа Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України, про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до Акціонерного Товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, у якій просить стягнути з відповідача:

- одноразову матеріальну допомогу у розмірі дев`яти середньомісячних заробітних плат у зв`язку з виходом на пенсію вперше у сумі 183 147,93 грн.;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022,2023 роки, та частково 2024, 2025 роки в розмірі 20 % тарифної ставки за вказані роки в сумі 15 833 грн.;

- заохочувальну виплату у розмірі місячної тарифної ставки з нагоди ювілейної дати – 60 років з дня народження в розмірі 13277 грн.;

- середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в сумі 122094 грн за 6 місяців.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона працювала в залізничній галузі з 1991 року. В 2024 році переведена на посаду провідного бухгалтера обліково-розрахункової групи ШЧ-14 Роздільнянського центру бухгалтерського та податкового обліку, на якій працювала до звільнення з залізниці. Звільнилась на пенсію за власним бажанням 12 травня 2025 року у зв?язку з досягненням пенсійного віку. На момент звільнення загальний стаж роботи на залізничному транспорті склав 33 роки 10 місяців та 23 дні.

Відповідач АТ «Укрзалізниця» не здійснило у повному обсязі розрахунки при її звільненні , зокрема їй не виплачено вищенаведені виплати.

Дані виплати не проведено відповідачем в порушення положень Колективного договору, які відповідач змінив в односторонньому порядку в період запровадженого в Україні воєнного стану незаконно. Недоплата в повному об`ємі виникла в зв`язку з порушенням законодавства та вимог колективного договору. Оскільки відповідач не виплатив належні їй суми при звільненні, то відповідно просила стягнути на підставі ст.117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку 6 місяців в сумі 122094 грн.

Процесуальні документи у справі.

10.07.2026 року на адресу суду надійшов від відповідача АТ «Укрзалізниця» відзив на позовну заяву (а.с.67), в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову.

Свою позицію обґрунтували тим, що одноразова матеріальна допомога при звільненні позивача в зв`язку з виходом на пенсію не виплачувалась в АТ «Укрзалізниця» у зв`язку діючими обмеженнями на період воєнного стану, які необхідні для забезпечення можливості здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Так рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 ком.т.) було прийнято низку рішень, спрямованих на стабілізацію фінансово-економічного стану на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, в тому числі рішення щодо вжиття заходів призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Дія зазначеного рішення правління розповсюджується на Колективний договір між адміністрацією та дорожним комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 р.р. (далі по тексту – Колективний договір), який чинний на день звернення позивача з позовною заявою до суду. Таким чином, виплата матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію, була призупинена, тобто відтермінована у часі в рамках повноважень, наданих роботодавцю законом № 2136-ІХ, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, частково за 2024, 2025 роки в сумі 15833,00 грн. то ці виплати передбачені пунктом 4.16 Колективного договору працівникам регіональної філії «Одеська залізниця»,

Також додатково рішенням правління відповідача від 27.06.2024 року (оформлено протоколом № Ц-82/39) зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішено здійснювати нарахування та виплату такої допомоги в єдиному розмірі – 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу) починаючи з 01.07.2024 року.

Так відповідачем надано докази у справі, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік, а також 30% матеріальна допомога на оздоровлення була виплачена ОСОБА_1 05.01.2025 року.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024, 2023 роки, як зазначалося відповідачем вище, пунктом 1.1.4 витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні виплата матеріальної допомоги призупинена. Отже, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення заохочувальної виплати у розмірі місячної тарифної ставки з нагоди ювілейної дати – 60 років від дня народження, то відповідач вважає таку вимогу позивача необґрунтованою. Нарахування та виплата одноразового заохочення з нагоди ювілейної дати (60 років) є правом, а не обов`язком відповідача , і для його виплати обов`язковою умовою є клопотання (подання) керівника підрозділу, прийняття відповідного рішення комісією з питань оплати праці. Таке клопотання (подання) по позивачу керівником не подавалось, рішення комісії не оформлювалось, рішення комісії відсутнє, а тому відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення заохочувальної виплати в розмірі посадового окладу з нагоди ювілейної дати 60 річчя з дня народження в сумі 13277,00 грн.

Також на думку відповідача, відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так як військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна Товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають

Настання обставин непереборної сили не підлягає доказуванню відповідачем, оскільки це є загальновідома інформація. Зазначені обставини непереборної сили (військова агресія російської федерації проти України) засвідчені Торгово-промисловою палатою України 28.02.2022 року документом № 2024/02.0-7.1, який також є у відкритому доступі на офіційній інтернет - сторінці Торгово промислової палати України.

Дані обставини також можуть слугувати для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 95 % нарахованого.

22.07.2026 року від третьої особи Одеської дорожної організації профспілки залізничників і транспортних будівельників України надійшли пояснення у справі, в яких вони просили задовольнити позов ОСОБА_1 (а.с.120 )

Процесуальні дії у справі.

15.06.2026 року ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області відкрито провадження, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні (а.с.37)

Позиції сторін в судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити.

Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» Петров Р.В. просив в позові відмовити на підставі доводів відповідача, викладених у відзиві на позов.

Представник третьої особи Костовська В.І. просила позов задовольнити.

Судом у справі встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивачка ОСОБА_1 в період з 20 червня 1991 року по 12 травня 2025 року працювала на залізничному транспорті , що підтверджується даними копії її трудової книжки.(а.с.9-10.)

12.05.2025 року Наказом заступника директора регіональної філії з управління персоналом та соціальної політики «Одеська залізниця» ОСОБА_1 звільнено з посади провідного бухгалтера служби бухгалтерського та податкового обліку центру бухгалтерського та податкового обліку господарства сигналізації та зв`язку регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»провідного бухгалтера звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком; компенсовано дні невикористаної відпустки, а також, після отримання окремого рішення членів правління АТ «Укрзалізниця», наказано виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі дев`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів), передбачену п.4.17 Колективного договору.(а.с.14 т.1)

Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми, яке отримано ОСОБА_1 12.05.2025 року в день звільнення з роботи та розрахункового листа по зарплаті позивачці не виплачувались будь які види матеріальної допомоги. (а.с.23)

Судом встановлено, що крім норм трудового законодавства виробничі та трудові відносини між адміністрацією та колективом працівників регулюються Колективним договором між адміністрацією та дорожним комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 р.р. (далі по тексту – Колективний договір), який пролонгований та діє і копія якого наявна в матеріалах справи з додатками.(а.с.25-30 т.1)

Також трудові та виробничі відносини на залізничному транспорті регулюються Галузевою угодою, укладеною між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, дію якої також було пролонговано.

В період запровадженого в Україні воєнного стану АТ «Укразлізниця « прийняла низку рішень щодо визначення обмежень та деяких особливостей організації трудових відносин.

Так згідно з витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління (а.с.31).

Листом № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022 року на виконання рішення правління від 14.03.2022 №Ц-45/31 Ком.т. керівникам структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» та керівникам регіональних філій, направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану. Згідно даного переліку, нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення (вид оплати № 392), одноразової матеріальної допомоги працівникам, які виходять на пенсію вперше, в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті відповідно до умов колективного договору (код виплати № 602) призупиняється на період дії воєнного стану з 24.03.22 року відповідно до норм Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-ІХ.

Згідно з витягом з протоколу №Ц-82/63 засідання правління АТ «Укралізниця» прийнято рішення поновити виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше у зв`язку з виходом на пенсію, включаючи допомогу за сумлінну працю з її поетапною виплатою відповідно до Галузевої угоди в порядку черговості згідно графіку, який додано до протоколу. (а.с.32)

Згідно з витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 вирішено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). (а.с.33).

Нормативно-правове обгрунтування та висновки суду.

Щодо вимоги позивачки щодо стягнення одноразової матеріальної допомоги з виходом на пенсію та допомоги за сумлінну працю.

Так п.4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожним комітетом профспілки Одеської залізниці при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію за віком передбачено виплату одноразової грошової допомоги у розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи у галузі.(а.с.26)

Також п. 4.17 Колективного договору передбачена виплата додаткової грошової допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію не пізніше трьох місяців з дня настання права на пенсію (без врахування днів тимчасової непрацездатності).

Позивачку звільнено з посади за ст.38 КЗпП України в зв"язку з виходом на пенсію.

У відповідності до протоколу по встановленню трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 05.05.2025 № 25, стаж роботи позивачки, який дає право на отримання зазначеної матеріальної допомоги складає 33 роки 10 місяців 23 дні. Відповідно згідно рішення комісії позивачка має право на отримання матеріальної допомоги, у відповідності до п. 4.17 Колективного договору у розмірі 9 – ти середньомісячних заробітків ( 5 основних та 4 додаткових). (а.с.82)

Із наявного в матеріалах справи розрахунку середньої зарплати ОСОБА_1 середній заробіток позивача для отримання матеріальної допомоги при виході на пенсію складає 20349,77 грн (а.с.17), відповідно матеріальна допомога у розмірі 9 – ти середньомісячних заробітків складає 183 147,93 грн.

У відповідності до ст. 36 Кодексу законів про працю України, однією з підстав для припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (ст.38КЗпП).

Колективний договір - це угода між роботодавцем (або уповноваженою особою) та представниками працівників (профспілкою або обраними представниками) для врегулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів сторін. У ньому встановлюються взаємні зобов`язання щодо оплати праці, умов праці, гарантій, компенсацій та інших аспектів, покращуючи становище працівників порівняно із законодавством.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову в цій частині, так як виплата матеріальної допомоги, яка є, зокрема, предметом спору у цій справі, передбачена пунктом 4.17 колективного договору, її призупинення відповідачем на підставі протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т відповідає положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Проте, вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Укрзалізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги, було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судами при розгляді цієї справи.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у подібній справі № 211/7338/23, на яку посилається позивач в касаційній скарзі, постанові від 18.03.2026 року у справі № 333/9082/24.

Так, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема і матеріальної допомоги при виході на пенсію.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що «товариство призупинило виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши ОСОБА_1 та профспілковий органу, членом якого він є, про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

З матеріалів даної справи також вбачається, відповідач не попереджав позивачку про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування пункту 1.1.4. протокольного рішення від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т) та пункту 1.1 рішення правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 27.06.2024 (протокол №Ц-82/39 Ком.т) про призупинення виплати їй матеріальної допомоги.

В свою чергу у даній справі АТ «Укрзалізниця» призупинило виплати коштів, передбачених Колективним договором в односторонньому порядку, не повідомивши позивач ОСОБА_1 про ухвалення вказаних рішень, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Тому вимоги позивачки підлягають задоволенню і з відповідача на користь позивача належить стягнути одноразову грошову допомогу на підставі п.4.17 Колективного договору у розмірі 9 – ти середньомісячних заробітків, що складає 183 147,93 грн.

Щодо стягнення одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки в сумі 15833,00 грн.

Пунктом 4.16 Колективного договору працівникам регіональної філії «Одеська залізниця», за їх письмовою заявою, як правило при наданні щорічної відпустки, передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановленого на дату звернення за допомогою.

При цьому, у відповідності до Порядку та умов виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, який є додатком № 7 до Колективного договору передбачено, що розрахунок суми на оздоровлення проводиться із розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), встановлених на дату звернення за допомогою.

Крім того зазначеним вище Порядком та умовами надання матеріальної допомоги передбачено, що матеріальна допомога надається працівникам один раз на рік при наданні щорічної відпустки, окрім виробничої необхідності, коли працівнику така відпустка не надавалась.

В цьому випадку працівник має право отримати таку допомогу на підставі заяви, узгодженої профспілковим комітетом.

Позивачка просила стягнути на її користь матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 4223 грн (50% від тарифної ставки 8446,00грн), за 2023 рік в розмірі 4972грн (50% від тарифної ставки 9944грн.), за 2024 рік в розмірі 6638,50 грн - (50% від тарифної ставки 13277 грн), так як відповідач незаконно позбавив її цих виплат в період дії воєнного стану, обмеживши її права незаконними рішеннями правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року. Просила стягнути на її користь загалом заборгованість в сумі 15833 грн.

Відповідач в свою чергу заперечував проти задоволення цих вимог, просив відмовити в їх задоволенні так як за 2022 рік матеріальна допомога на оздоровлення була нарахована позивачу в розмірі 100% посадового окладу в сумі 8446, грн та виплачена після нарахування податків в сумі 6418,96 грн - 05.01.2025 року , що підтвердили платіжною відомістю №125/3069 від 05.01.2026 року , за 2025 рік допомога на оздоровлення виплачена у встановленому розмірі 30% відсотків , а за 2023 та 2024 рік виплата призупинена. (а.с.100)

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, надавши вище оцінку вказаним рішенням правління АТ «Укрзалізниці» в частині припинення виплат в умовах воєнного стану працівникам відповідно до умов Колективного договору, в тому числі і матеріальної допомоги на оздоровлення зокрема в 2022 -2024 роках суд дійшов висновку про безпідставну невиплату відповідачем АТ «Укрзалізниця» передбачених Колективним договором нарахувань позивачу, а також про наявність правових підстав для частково задоволення позову в цій частині.

Суд вважає, що з урахуванням наданих суду відповідачем доказів належить стягнути з відповідача на користь позивача передбачену п. 4.16 Колективного договору та на підставі заяв позивача - матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 50% відсотків від посадового окладу в сумі 4972 грн. (50% від тарифної ставки 9944 грн.), за 2024 рік в розмірі 6638,50 грн - (50% від тарифної ставки 13277 грн.), так як за 2022 рік матеріальна допомога на оздоровлення , а також 30% матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік виплачено 05.01.2025 року , що підтверджено платіжною відомістю за січень 2025 року (а.с.101.102) , всього загалом до стягнення підлягає матеріальна допомога на оздоровлення за 2023,2024 роки в розмірі 11610,50 грн.

Щодо вимоги позивача щодо виплати одноразового заохочення з нагоди ювілейної дати - 25 років роботи на залізничному транспорті, суд зазначає наступне.

Так, виплата одноразового заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років), підстави для її виплати, порядок ухвалення відповідного рішення визначені Положенням про оплату праці працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого рішення правління та оформленого протоколом засідання правління від 26.06.2023 № Ц-85/39 Ком.т. (далі Положення про оплату праці).

Пунктом 1.1 розділу Положення про оплату праці визначено, що положення розроблене відповідно до Кодексу законів про працю України, законів України «Про оплату праці», «Про запобігання корупції», Генеральної угоди, Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», та є невід`ємною частиною Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками .

Пунктом 8.1 розділу 8 «Інші заохочувальні виплати та винагороди» Положення про оплату визначено, що одноразове заохочення за сумлінну працю з нагоди ювілею віднесено до інших заохочувальних виплат .

Відповідно до п. 8.3 розділу 8 Положення про оплату, рішення щодо виплати працівнику інших заохочувальних виплат та винагород приймається керівником підрозділу на підставі протокольного рішення Комісії з питань оплати праці відповідного рівня управління (розділ 10 цього Положення) за погодженням з відповідним профспілковим органом.

Згідно п. 8.8. Положення від про оплату праці працівникам можуть бути нараховані та виплачені одноразові заохочення до ювілейних дат працівників (50, 60, 70 років) залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» та посадового окладу (тарифної складової) на підставі клопотання (подання) керівника із зазначенням загальних підсумків оцінювання результатів роботи працівника. Стаж роботи визначається на підставі даних трудової книжки за методикою, передбаченою Порядком визначення стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років. Клопотання (подання) подає керівник із зазначенням загальних підсумків оцінювання результатів роботи працівника.

Відповідно до пункту 10.15 Положення про оплату, Комісія з питань оплати праці: приймає рішення щодо встановлення, виплати та розміру винагороди за підсумками роботи за рік, премії за виконання важливих і особливо важливих завдань, одноразових заохочень, не пов`язаних з конкретними результатами праці; приймає рішення щодо інших питань оплати праці в частині встановлення, позбавлення, розміру виплат.

Відповідно до пункту 10.18 Положення про оплату, протокольне рішення Комісії з питань оплати праці вводиться в дію наказом керівника відповідного рівня за погодженням з відповідним профспілковим органом.

Отже, нарахування та виплата одноразового заохочення з нагоди ювілейної дати (60 років) є правом, а не обов`язком відповідача , і для його виплати обов`язковою умовою є клопотання (подання) керівника підрозділу, прийняття відповідного рішення комісією з питань оплати праці.

Таке клопотання (подання) по позивачу керівником не подавалось, рішення комісії не оформлювалось. Відсутність визначеного Положенням про оплату праці подання (клопотання) керівника та, як наслідок, рішення відповідної комісії, свідчить про відсутність рішення роботодавця реалізувати таке право щодо виплати заохочення

З огляду на вищевикладене, відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення заохочувальної виплати в розмірі посадового окладу з нагоди ювілейної дати 60 річчя з дня народження в сумі 13277,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За вимогами ст. 116 КЗпП Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст.47 кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 року у справі № 712/3776/17.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку проте, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, одноразова матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Як вже вище зазначалося, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком. Поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця, оскільки останнім не доведено протилежного.

Так суд, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними положеннями діючого трудового законодавства, діючи в межах заявлених позовних вимог, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка виникла у зв`язку із невиплатою позивачу передбачених Колективним договором сум при звільненні, за шість місяців, тобто з 12 травня 2025 року по 12.11.2025 року, що становить 133 робочі дні.

За даними Довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 за два місяці березень, квітень 2025 року середньоденний її заробіток складає 118 грн (39725, 59 грн : 336,50 год). Кількість годин затримки розрахунку 1064 годин (133 роб. дні х 8 год) середній заробіток за час затримки розрахунку в період 12 травня 2025 року по 12 листопада 2025 року складає 125552 грн (1064 год х 118 грн) .

При цьому вирішуючи даний спір, суд вважає за можливе зменшити розмір відшкодування , передбаченого ст.117 КЗпП України виходячи з наступних підстав.

Так при стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14 623цс18) виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 зазначено, «що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Суд враховує , що в період широкомасштабної збройної агресії рф щодо України, інфраструктура АТ «Укрзалізниця» не зазнавала таких руйнувань. З початком війни «Українська залізниця» відчутно продемонструвала свою роль як об`єкт критичної інфраструктури, взявши на себе головний удар по безкоштовній евакуації мільйонів українських громадян (а також великої кількості бізнесів), що опинились в зоні бойових дій; а також по доставці критично важливих матеріалів та обладнання у ці регіони.

У відповідь, «Українська залізниця» стала активною мішенню для російських обстрілів та атак, в результаті чого залізнична інфраструктура понесла чималі прямі і непрямі втрати.

Крім, того, як зазначалося вище, військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна Товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають (пошкодження, а також повне знищення залізничної інфраструктури, рухомого складу, будівель та споруд, інженерних споруд тощо).

Загальновідомим є факт, що у 2025-2026 роках ворог посилив обстріли об`єктів саме залізничної інфраструктури, значно пошкоджено та/або знищено велику кількість рухомого складу, як під час руху так і на місцях базування, зруйновано будівлі та приміщення виробничих підрозділів. Покладення на відповідача додаткових матеріальних витрат значного розміру може призвести до унеможливлення виконання відповідачем покладених на нього безпосередніх завдань із забезпечення безпеки руху та процесу перевезення вантажів та пасажирів.

Враховуючи дані обставини, характер виплат, які не були проведені відповідачем , розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку суду, необхідно визначити у розмірі 50 000 грн.

Щодо строку звернення до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 зроблено наступні висновки. законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

За усталеною позицією Верховного Суду з питання застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року до 19 травня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

У даній справі судом встановлено, що з 12 травня 2025 року позивачку було звільнено з роботи і в цей день видано повідомлення про нараховані та виплачені суми . Проте, таке повідомлення не містить сум одноразової та додаткової матеріальної допомоги, з приводу яких виник спір, а тому дата вручення такого повідомлення не може братися до уваги при розрахунку тримісячного строку для звернення до суду із даним позовом.

Одночасно суд враховує, що порушені права та інтереси позивача за наслідком невиплати усіх сум при звільненні, перебувають у прямому взаємозв`язку з порушенням відповідачем свого обов`язку з їх виплати та подальшими діями відповідача з відтермінування їх виплати на невизначений строк та не виключенням позивачки до графіку виплат, що призвело до перебування позивачки у статусі невизначеності, що на думку суду взагалі не свідчить про підстави вважати, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом має обраховуватися від дати звільнення.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, вимог ст.233 КЗпП України, конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, суд вважає, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущено, а заява відповідача щодо застосування наслідків пропуску строку на звернення до суду шляхом відмови у позові, є необґрунтованою.

Судовий збір по справі складає 24447,58 грн (1% від задоволеної суми 244758,43 грн), який належить стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, Україна,місто Київ,вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 :

- одноразову матеріальну допомогу при звільненні з роботи за стаж роботи в галузі та за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 9 (дев"яти) середньомісячних заробітків в сумі 183147,93 грн (сто вісімдесят три тисячі сто сорок сім грн.93 коп) з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 50% відсотків від посадового окладу в сумі 4972,00 грн (чотири тисячі дев`ятсот сімдесят дві грн.) грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік в розмірі 50% відсотків від посадового окладу в сумі 6638,50 грн ( шість тисяч шістсот тридцять вісім грн 50 коп) грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, Україна,місто Київ,вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з з 12.05.2025 року по 12.11.2025 року в сумі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч грн.) грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті,

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03150, Україна, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір в сумі 2447,58 (дві тисячі чотириста сорок сім грн 58 коп).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею – 18.09.2026 року

Суддя Ж. В. Теренчук