Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №314/2127/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.09.2026 Справа № 314/2127/25

Запорізький Апеляційний суд

Єдиний унікальний №314/2127/25 Головуючий у 1- інстанції Капітонов Є.М.

Провадження № 22-ц/807/2013/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Мінгазова Р.В.

суддів: Бредуна Д.С.,

Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року ТОВ «ФК «Процент» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 8930 від 20.03.2024 в розмірі 34140, 12 грн.

В обґрунтування своїх вимог послалось на те, що відповідно до укладеного 20.03.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 кредитного договору №8930, відповідач отримала кредит у розмірі 4500,00 гривень, строком на 365 днів (до 20.03.2025), шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Універсал Банк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).

У зв`язку з порушеннями зобов`язань, станом на 28.04.2025 заборгованість відповідача за кредитним договором №8930 від 20.03.2024 становить: 4463,25 гривень заборгованість за кредитом; 29676, 87 грн. заборгованість по нарахованим процентам за період з 20.03.2024 по 20.03.2025, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом 912, 5% річних) та Графіку платежів.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ТОВ «ФК «Процент» - адвокат Руденко К.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 судові витрати понесені у судах першої та апеляційної інстанції.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що підписавши кредитний договір, позичальник погодився з усіма його умовами, зокрема щодо сплати процентів, розмір яких визначено за спільною згодою сторін, що відповідає принципу свободи договору.

Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини з кредитодавцем, якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим. Крім того, заявник зазначає, що денна процентна ставка розраховується на дату укладення кредитного договору та є фіксованою і не змінюється протягом усього строку його дії.

На думку апелянта, оскільки кредитний договір був укладений до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023, а зміни до нього не вносилися, правові підстави для перерахунку фіксованої денної процентної ставки відсутні. Кредитний договір №8930 було укладено 20.03.2024, тобто в період, коли законодавство прямо дозволяло встановити проценту ставку за користування кредитом на рівні 2,5 % в день. Отже, узгоджена сторонами умова про встановлення процентної ставки у розмірі 2,5 % на день, на думку апелянта, не суперечила актам цивільного законодавства, чинним на момент укладення правочину.

Апелянт також вважає незаконним висновок суду першої інстанції щодо стягнення суми нарахованих процентів та тілу кредиту. Крім того, апелянт послався на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення законодавства про захист прав споживачів, що визначають несправедливими умови щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань, оскільки проценти за користування кредитом є ціною фінансової послуги, а не компенсацією за невиконання зобов`язань. На думку апелянта, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до процентів за користування кредитом згідно ст. 1048 ЦК України є помилковим.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Запорізького апеляційного суду 18 серпня 2026 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Волкова Г.А. зазначає, що рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з викладеним, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що 20 березня 2024 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8930 в інформаційно-комунікаційній системі на сайті https://procent.com.ua відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» (п. 6.1. Договору).

За п.1.1 договору товариство зобов`язалося надати позичальниці грошові кошти в розмірі 4500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальниця зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним в строки, визначені цим договором.

Згідно з п.1.2 договору процентна ставка за користування кредитом становить 2,5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 912,50%) користування кредитом. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою.

Пунктом 1.3 договору визначено, що строк надання кредиту та строк дії договору становить 365 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно з Додатком №1 до договору. Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів.

Відповідно п. 1.7 договору товариство здійснює переказ кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , який належить позичальнику. Переказ суми кредиту здійснюється через платіжний сервіс ТОВ «ФК «Елаєнс».

Відповідно до п.4.2 договору нарахування процентів за кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у Додатку 1 цього договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 9 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Згідно із п.2.4.1 договору позичальник зобов`язаний у встановлений договором строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та повернути кредит.

З довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 28.04.2025 встановлено, що 20.03.2024 ТОВ «ФК «Елаєнс», на підставі договору №41466388-1_06/09/23 про надання послуг з переказу грошових коштів, здійснило переказ 4500 грн. за договором 8930 від 20.03.2024 на умовах фінансового кредиту, на платіжну картку № НОМЕР_2 .

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 28.04.2025 мала заборгованість за кредитним договором у сумі 34140 грн., з яких: 4463,25 грн. – заборгованість за тілом кредиту та 29676,87 грн. – заборгованість за процентами, нарахованими за період з 20.03.2024 по 20.03.2020.

У своїх поясненнях, викладених у позовній заяві, ТОВ «ФК «Процент» вказувало, що здійснювало розрахунок денної процентної ставки відповідно до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» на дату укладення кредитного договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно з статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з вимогами частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

ОСОБА_1 підписала кредитний договір № 8930 від 20.03.2024 за допомогою одноразового ідентифікатора 000412, при цьому надала свої персональні данні: серію та номер паспорту, номер картки платника податків, адресу електронної пошти, номер карткового рахунку, вказала адресу реєстрації та проживання.

Тобто, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач усвідомлено погодилась з умовами кредитного договору та вчиняла дії на отримання кредитних коштів, які відповідно до довідки ТОВ «ФК «Елаєнс», були перераховані відповідачці 20.03.2024.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (статтю 8 доповнено частиною п`ятою згідно із Законом №3498-ІХ від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023).

Згідно з п.17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5 %; протягом наступних 120 днів – 1,5 % (Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-ІХ від 22.11.2023).

Отже, з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року розмір денної процентної ставки при укладенні кредитного договору не може перевищувати 2,5 %; з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року – 1,5%; з 21 серпня 2024 року – 1%.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановлений у договорі позики розмір денної процентної ставки не відповідає вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», згідно якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, оскільки договір позики укладено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», відтак положення цього Закону підлягають застосуванню до цього договору, на підставі якого з відповідача стягується заборгованість. Отже, за користування коштами за договором позики у позичальника виник обов`язок зі сплати процентів в розмірі 1 % на день. Наданий представником відповідача контр розрахунок заборгованості, підтверджує виконання зобов`язання відповідача за договором позики в повному обсязі, у зв`язку з чим, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

В межах доводів апеляційної скарги колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки сторони кредитного договору передбачили в його умовах право Товариства нараховувати позичальниці відсотки у розмірі, який був передбачений на момент укладення договору у п.17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Посилання відповідачки у відзиві на позов та у відзиві на апеляційну скаргу на те, що відсутні підстави для нарахування їй денної процентної ставки у розмірі 2,5% протягом усього строку користування кредитними коштами частково заслуговує на увагу, однак не є підставою для відмови у позові.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у зв`язку з наступним.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення КСУ від 09 лютого 1999 року по справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Відповідно до частини 5 статті 8 ЗУ «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% (статтю 8 було доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023).

Згідно пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» № 3498-IX, тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Закон набрав чинності 24.12.2023 року.

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 до 22.04.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 2,5 %, в період часу з 23.04.2024 до 20.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1,5 %, а з 21.08.2024 максимальний розмір денної процентної ставки 1 %.

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить висновку, що для визначення розміру заборгованості за процентами за кредитним договором №8930 від 20.03.2024 у цій справі слід виходити з наступного, а саме: з 20.03.2024 по 22.04.2024 (33 дні) – 2,5%, з 23.04.2024 по 20.08.2024 (119 днів) – 1,5%, з 21.08.2024 по 20.03.2025 (211 днів) - 1%.

На підставі зазначеного, заборгованість за процентами у цій справі становить за період: з 20.03.2024 по 22.04.2024 – 3712,50 грн. (4500 грн. х 2,5% х 33 дні); з 23.04.2024 по 20.08.2024 – 8032,50 грн. (4500 грн. х 1,5% х 119 днів); з 21.08.2024 по 20.03.2025 - 9495 грн. (4500 грн. х 1% х 211 днів).

Відтак, загальний розмір заборгованості за процентами за кредитним договором № 8930 від 20.03.2026 складає 21240 грн., при цьому, тіло кредиту складає 4500 грн., а разом відповідачка мала сплатити за спірним кредитним договором 25740 грн. за користування кредитними коштами протягом 365 днів.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 сплатила 11142 грн. з яких 36,75 зараховано в якості сплати тіла кредиту, а 11105,25 грн. в якості процентів за користування кредитом.

З огляду на викладене, розмір заборгованості який підлягає стягненню з відповідачки у цій справі складає: 4463,25 грн. (4500 – 36,75) за тілом кредиту, та 10134,75 грн. (21240 - 11105,25) за процентами за користування кредитними коштами, а всього 14598 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» підлягає частковому задоволенню, апеляційний суд здійснює перерозподіл судових понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції.

У зв`язку з тим, що позов підлягає частковому задоволенню, на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Відповідно до платіжної інструкції № 2416 від 02.05.2025 позивач при зверненні до суду першої інстанції сплатив 3028 грн. судового збору, у зв`язку з чим підлягає відшкодуванню сума у розмірі 1294,74 грн.

Відповідно до платіжної інструкції № 1 від 30.07.2026 позивач при подачі апеляційної скарги сплатив 4542 грн. судового збору, у зв`язку з чим підлягає відшкодуванню сума у розмірі 1942,12 грн.

Крім цього, в позовній заяві представник ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» - адвокат Руденгко К.В. просив стягнути з відповідачки на їх користь витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем було надано: договір №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та адвокатом Руденком К. В., довіреність, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; акт приймання-передачі наданих послуг № 18 від 28.02.2025, відповідно до якого адвокат Руденко К.В. надав ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» послуги з підготовки заяв про стягнення заборгованості по боржникам згідно реєстру № 1, на загальну суму 100 000 грн.; витяг з реєстру № 1 від 28.02.2025 до акту приймання послуг № 18, відповідно до якого вартість підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 склала 9000 грн., та 1000 грн. склала вартість підготовки адвокатського запиту з витребування доказів.

У заявах по суті справи відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти визначеного позивачем розміру витрат на правову допомогу, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що розмір витрат не є спів мірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим просила зменшити суму витрат на правову допомогу.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

З урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Виходячи зі встановлених обставин та норм процесуального законодавства, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (складання позовної заяви), принцип співмірності та розумності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, яка є малозначною, колегія суддів апеляційного суду, вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу, надану в суді першої інстанції, у розмірі 2000 грн.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» - задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 48, код ЄДРПОУ 41466388) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» заборгованість за кредитним договором № 8930 від 20.03.2024 у розмірі 14 598 (чотирнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1294 (одна тисяча двісті дев`яносто чотири) грн. 74 коп. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1942 (одна тисяча дев`ятсот сорок дві) грн.. 12 коп., а всього 3236 (три тисячі двісті тридцять шість) грн. 86 коп.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» витрати на правову допомого пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови суду складено 17.09.2026.

Головуючий: Р.В. Мінгазов

Судді Д.С. Бредун

О.З. Поляков