Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №569/13728/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/13728/25

Провадження № 22-ц/4815/838/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року у складі судді Першко О. О., ухвалене в м. Рівне, повний текст рішення складено 03 лютого 2026 року,

в с т а н о в и в :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Гаврильчик М. А. звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року заяву представника ОСОБА_2 – адвоката Гаврильчика М. А. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн.

Вважаючи додаткове рішення суду незаконним, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване додаткове рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що вказані витрати в звіті представника відповідача, а саме опис правової допомоги вказаний у п. 2, 3, 4, 5 не може враховуватись і братись до уваги судом, оскільки клопотання про витребування письмових доказів (заявлене двічі) не задоволено судом, адже не стосувалось справи, що розглядалась. Заяви про приєднання до електронного суду, заяви про ознайомлення з матеріалами справи та надіслання копії відзиву з додатками позивачу, не підпадають під перелік правової допомоги, а є лише технічними допоміжними роботами, які не повинні братись до уваги. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване додаткове рішення суду та ухвалити нове, яким витрати на правничу допомогу покласти на відповідача.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Гаврильчик М. А. вважає додаткове рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства – відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу заявником додано: Договір № 19 про надання правничої допомоги від 05 серпня 2025 року, в п. 4.1. якого вказано, що клієнт оплачує правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп.; Акт виконаних робіт від 22 січня 2026 року, в якому зазначено, що загальна вартість послуг становить 10 000 грн та опис наданих послуг (відзив на позовну заяву від 08 серпня 2025 року, клопотання про витребування письмових доказів від 22 жовтня 2025 року, заяви про приєднання до електронного суду від 22 жовтня 2025 року, заяви про ознайомлення з матеріалами справи від 08 серпня 2025 року, надіслання копії відзиву з додатками позивачу, аналіз судової практики Касаційного цивільного суду у подібних правовідносинах, повний супровід розгляду справи № 569/13728/25); рахунок № 2 від 22 січня 2026 року про оплату юридичних послуг в розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу подана у відповідності до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Таким чином, заявлений розмір витрат на правничу допомогу підтверджений належними і достовірними доказами.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року (справа №648/1102/19), суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Об`єднана Палата Верховного Суду у справі № 922/445/19, серед іншого наголосила, що:

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт;

- суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

- суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) з врахуванням критеріїв ч. ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Подібні висновки можна також зустріти в ряді постанов Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19.

У справі № 755/9215/15-ц Велика Палата також вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі заперечується правнича допомога в повному обсязі.

Разом з тим, зважаючи на наявні докази понесення відповідачем таких витрат у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджені детальним описом наданих послуг у Акті виконаних робіт від 22 січня 2026 року, беручи до уваги принципи реальності, необхідності правничої допомоги, співмірності заявленої суми зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами й наданими послугами, апеляційний суд приходить до переконання про обґрунтоване зменшення судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу до 5 000,00 грн..

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 141, 270, 367, 375, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Боймиструк С. В.

Шимків С. С.