Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №199/12493/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4079/26 Справа № 199/12493/25 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 листопада 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

10 вересня 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 04.07.2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс»» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1233-7722. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти в розмірі, визначеного у договорі. У зв`язку з викладеним станом на 25.08.2025 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі: 166 770 грн, яка складається з: 18 000 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 148 770 грн. – заборгованість за відсотками. Разом з тим позивач вказує що кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідача програми лояльності для споживачів послуг та частково списано заборгованість за відсотками у загальній сумі 82 440 грн. за умови погашення решти заборгованості у розмірі 84 330 грн. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 84 330 грн., яка складається з: 18 000 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 66 330 грн. – заборгованість за нарахованими процентами, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. (а.с.1-14).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 листопада 2025 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором №1233-7722 від 04.07.2023 року в розмірі 84 330 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн. (а.с.38-40).

Не погодившись з рішенням, відповідачка ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на необ`єктивність та необґрунтованість підходу до вирішення справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неспіврозмірністю нарахованих відсотків невиконаному зобов`язанню та порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності. Вважає, що зменшення відсотків до розміру 9 000,00 грн., що складає 50% від суми заборгованості по кредиту забезпечить розумний баланс інтересів сторін, однак зазначає про наявність пільг стосовно звільнення від нарахування процентів за користування кредитом як дружина військовослужбовця (а.с. 45-48).

Від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 04.07.2023 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1233-7722.

Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти в розмірі, визначеного у договорі.

У зв`язку з викладеним станом на 25.08.2025 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі: 166 770 (сто шістдесят шість тисяч сімсот сімдесят гривень) 00 копійок, яка складається з: 18 000 (вісімнадцять тисяч гривень) 00 копійок – заборгованість за тілом кредиту; 148 770 (сто сорок вісім тисяч сімсот сімдесят гривень) – заборгованість за відсотками.

Разом з тим позивач вказує що кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до відповідача програми лояльності для споживачів послуг та частково списано заборгованість за відсотками у загальній сумі 82 440 (вісімдесят дві тисячі чотириста сорок гривень) 00 копійок за умови погашення решти заборгованості у розмірі 84 330 (вісімдесят чотири тисячі триста тридцять гривень) 00 копійок.

Враховуючи зазначене позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 84 330 грн., яка складається з: 18 000 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 66 330 грн. – заборгованість за нарахованими процентами.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Саме у такий спосіб було підписано договір про відкриття кредитної лінії №1233-7722 від 04.07.2023 року за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором A9887.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

При цьому у відповідності до ч. 3 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

При цьому принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: ч. 1 ст. 8 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; стаття 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг": юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 у справі №280/4456/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19, від 09.06.2023 у справі №280/4461/20.

Отже, враховуючи, що відповідачем не заперечується факт укладення ним вказаного вище кредитного договору та отримання кредитних коштів та встановивши неналежне виконання відповідачкою своїх зобов`язань з повернення кредиту, - колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за вказаним договором заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в сумі 18 000 грн.

Разом з тим, під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Окрім того, з п.5.4. договору про відкриття кредитної лінії №1233-7722 від 04 липня 2023 року вбачається, що при частковому достроковому поверненні Кредиту сума сплачених Позичальником Кредитору коштів погашає вимоги Кредитодавця зі сплати простроченої заборгованості, повернення суми Кредиту, сплати процентів за Кредитом та неустойки в порядку черговості, встановленої Правилами.

П.10.1. передбачено, що з дати, наступної за днем повного погашення Позичальником заборгованості зі сплати процентів, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Зниженою процентною ставкою, яка відповідно до п.10.3. становить 2.50 % відсотки(-ів)) за кожен день користування Кредитом.

Також, з наданої позивачем заборгованості вбачається, що відповідачкою в рахунок погашення боргу за нарахованими відсотками сплачено 5 670 грн., а позивачем після внесення відповідачкою коштів застосовано знижену процентну ставку.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у загальному розмірі 148 770 грн та зважаючи на часткове погашення заборгованості за процентами у розмірі 5 670 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 18 000,00 грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів та врахувати суму в розмірі сплачених процентів.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за процентами у розмірі 66 330 грн., до стягнення єдиної суми заборгованості за процентами у розмірі 12 330 грн (18 000 грн. - 5 670 грн), та відповідно зменшення загальної суми заборгованості з 84 330 грн. до 30 330 грн.

Щодо тверджень апелянта про наявність у відповідачки як дружини військовослужбовця, що проходить військову службу під час мобілізації та є учасником бойових дій, пільг, встановлених ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як вбачається матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого 22 вересня 2022 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області серія НОМЕР_1 (а.с. 54). Довідкою за формою 5 від 28.06.2025 року №1587 підтверджується, що ОСОБА_4 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 з 06.02.2025 року (а.с. 57).

Тобто, відповідачка є дружиною військовослужбовця і відповідно на неї поширюється дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Однак, враховуючи те, що кредитний договір укладено відповідачкою 04.07.2023 року в даному випадку відсутні підстави для її звільнення від сплати процентів за користування кредитом на підставі п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 11.04.2024 року, яка набрала чинності з 18 травня 2024 року, оскільки проценти за вказаним кредитним договором не нараховувались з 29.04.2024 року.

При таких обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції зміні.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, тому з позивача згідно з вимогами ч. 6 ст. 141 ЦПК України в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 454,69 грн. як різниця між частковим задоволенням апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_1 та частковим задоволенням позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс».

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 13 листопада 2025 року - змінити.

Зменшити стягнуту суму з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» за договором про відкриття кредитної лінії №1233-7722 від 04 липня 2023 року з 84 300 грн., до 30 330 грн., яка складається з: 18 000 грн. – заборгованості по тілу кредиту, 12 330 грн. – відсотки за користування кредитом.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 454,69 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Судді: