Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №201/8119/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1562/26 Справа № 201/8119/25 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади та стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання

за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України

на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 вересня 2025 року, -

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури, та просив: визнати бездіяльність Держаної Казначейської служби України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, яка полягає у простроченні виконання зобов`язання; стягнути з Держави України, на користь ОСОБА_1 10 627,40 грн., що становлять 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 27.03.2023 року до 28.06.2024 року включно, та 17 879,07 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за той самий період; стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 50 000.00 грн.; стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 21 000 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі №199/6296/20 було постановлено стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , на відшкодування моральної шкоди 282000 (двісті вісімдесят дві тисячі) гривень 00 копійок. 14.12.2022 року представником стягувача на адресу Державної казначейської служби України, листом з оголошеною цінністю та описом вкладення, було направлено заяву про перерахування коштів в порядку виконання судового рішення з виконавчим листом, виданим 09.12.2022 року. Заява про перерахування коштів в порядку виконання судового рішення відповідно до поштового повідомлення, отримана ДКС України 26.12.2022 року, відповідно і зареєстрована в цей день. Кошти були перераховані стягувачу 28.06.2024 року, тобто судове рішення у вказаній справі держава виконала зобов`язання не відразу, тому позивач звертається до суду з позовом до держави в особі ДКС України та обласної прокуратури і просить стягнути 3 % річних та інфляційні втрати за період з 27.03.2023 до 27.06.2024 (останнього дня, включно до якого рішення суду у справі № 199/6296/20 залишалося невиконаним) (том 1 а.с.1-13).

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 19 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади та стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання – задоволено частково.

Стягнуто з Держави України, на користь ОСОБА_1 10 627,40 грн. (десять тисяч шістсот двадцять сім гривень 40 копійок), що становлять 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 27.03.2023 до 28.06.2024 включно, та 17 879,07 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят дев`ять гривень 07 копійок) інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за той самий період.

Стягнуто з Держави України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок).

В задоволенні решти вимог – відмовлено.

Судові витрати по сплаті судового збору віднесено на рахунок держави (том 1 а.с.199-209.

Не погодившись з таким рішенням суду, Державна казначейська служба України звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість судового рішення, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірні правовідносини виникли щодо виконання рішення суду про безспірне списання коштів з Державного бюджету України та належать до бюджетних відносин і відносин владного підпорядкування. Відтак, відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України, цивільне законодавство до таких правовідносин не застосовується. Також, вказує про те, що судове рішення передбачало стягнення шкоди безпосередньо з Державного бюджету - з Держави Україна, а не з державного органу, тому норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не застосовуються, відтак підстав вважати, що Казначейство чи Держава допустили прострочення, відсутні. Крім того, зауважує, що суд першої інстанції некоректно визначив період прострочення, визначивши невірний період нарахування 3% річних та інфляційних витрат, що призвело до стягнення з Держави Україна 3% річних та інфляційних витрат в більшому розмірі (том 2 а.с.1-6).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у цивільній справі № 199/6296/20 було постановлено стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , на відшкодування моральної шкоди 282000 (двісті вісімдесят дві тисячі) гривень 00 копійок.

14.12.2022 року представником стягувача на адресу Державної казначейської служби України, листом з оголошеною цінністю та описом вкладення, було направлено заяву про перерахування коштів в порядку виконання судового рішення з виконавчим листом, виданим 09.12.2022 року.

Заява про перерахування коштів в порядку виконання судового рішення відповідно до поштового повідомлення, отримана ДКС України 26.12.2022 року, відповідно і зареєстрована в цей день. Кошти були перераховані стягувачу 28.06.2024 року, тобто судове рішення у вказаній справі Держава виконала не відразу, тому позивач вважає, що слід стягнути стягнути 3% річних та інфляційні втрати за період з 27.03.2023 року до 27.06.2024 року (останнього дня, включно до якого рішення суду у справі № 199/6296/20 залишалося невиконаним).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги в частині стягнення з Держави Україна 10627,40 грн., що становлять 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період 27.03.2023 року до 28.06.2024 року включно, та 17 879,07 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за той самий період підлягають задоволенню, натомість вимога про визнання бездіяльності Держаної Казначейської служби України задоволенню не підлягає, як така, що не відповідає способам захисту порушеного права, передбаченого приписами ЦПК України.

Моральну шкоду, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції визначив у розмірі 10 000 грн., що буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу ч.ч. 2 та 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від не сплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18, пункти 17, 18, 26, 28), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18, пункти 21, 22, 25, 42, 45), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної впади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями представляти державу. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють публічно-владні управлінські функції. Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 199/6296/20 від 08.11.2021 року було постановлено стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 282 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Заяву про виконання рішення та виконавчий лист від 09.12.2022 орган Казначейства одержав та зареєстрував 26.12.2022 року, проте до центрального апарату ДКС України пакет документів надійшов лише 31.01.2023 року.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначив строк виконання та обчислення періоду прострочення, оскільки саму заяву з виконавчим листом у справі № 199/6296/20 подано до органу Казначейства 26.12.2022 року, а фактичне перерахування коштів стягувачу в сумі 282 000,00 грн відбулося 28.06.2024 року згідно з платіжною інструкцією від 27.06.2024 № 1407914.

Відтак, тримісячний строк виконання закінчився 26.03.2023 року, а отже, період прострочення з 27.03.2023 року по 27.06.2024 року є вірним.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України до зобов`язань Держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) відступила від свого висновку у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та виснувала, що з огляду на припис частини четвертої статті 3 Закону №4901-VI прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Тому припис ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовуються до спірних правовідносин.

Щодо доводів апелянта про відсутність бюджетних асигнувань за КПКВК 3504030, слід зазначити, що це не звільняє Державу від обов`язку своєчасно виконати судове рішення та відшкодувати втрати від знецінення коштів і 3% річних за порушення строків виплати.

Так, за практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України», відсутність бюджетних коштів не може бути виправданням затримки виконання остаточного судового рішення, за яке відповідає Держава.

Крім того, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції щодо відшкодування моральної шкоди та про наявність підстав для часткового задоволення вимоги про її відшкодування.

Позивач зазнав душевних страждань і розчарувань внаслідок тривалого, понад рік, невиконання державою судового рішення.

Визначений судом розмір компенсації у сумі 10 000,00 грн повністю відповідає засадам розумності, справедливості та співмірності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2026 року.

Судді: