Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №202/3064/25 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/3064/25

Провадження № 2/202/474/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі

головуючого судді Мариніна О. В.,

за участі серетаря судового засідання Пєшкічевої А.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Чіп Ярослав Миколайович, до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «САЛАМАНДРА» про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «СК «Саламандра» про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 20 червня 2024 року о 10 годині 30 хвилин в м. Дніпро, на просп. Слобожанський, 6, водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом RENAULT PREMIUM 460 DXI, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом Schmitr SKO 24L, д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись заднім ходом, не впевнився в безпечності маневру та скоїв наїзд на припаркований транспортний засіб TATA LPT 613, д.н.з. НОМЕР_3 , що належить позивачу на праві власності, внаслідок чого транспортний засіб позивача отримав механічні пошкодження.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2024 року у справі № 202/9150/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.

Цивільно-правова відповідальність власника (водія) транспортного засобу RENAULT PREMIUM 460 DXI на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідачем за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 218393268, відповідно до умов якого страхова сума за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 160 000 грн, розмір франшизи – 3 200 грн.

17 липня 2024 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування з доданням повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та необхідного пакету документів.

Розмір страхового відшкодування визначено відповідачем на підставі Звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, № 43/10-24 від 27 жовтня 2024 року, складеного оцінювачем ОСОБА_4 на замовлення ТОВ «Фінанс лайн», відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача з урахуванням зносу становить 31 810,02 грн (у тому числі ПДВ на запасні частини та матеріали в розмірі 5 301,67 грн). Страховим актом № 0053052.07.24/1 визначено розмір страхового відшкодування у сумі 23 308,35 грн (з вирахуванням франшизи), яке перераховано позивачу 11 березня 2025 року.

Не погоджуючись із визначеним відповідачем розміром страхового відшкодування, позивач з метою встановлення дійсного розміру заподіяної шкоди звернулася до суб`єкта оціночної діяльності – оцінювача ОСОБА_5 , яким складено Звіт № 53-01.25 від 17 лютого 2025 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, згідно з висновком якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача з урахуванням зносу без урахування ПДВ становить 46 602,43 грн, при цьому датою оцінки оцінювачем прийнято дату дорожньо-транспортної пригоди – 20 червня 2024 року.

Позивач зазначає, що оскільки виплаченого відповідачем страхового відшкодування у розмірі 23 308,35 грн недостатньо для повного відшкодування заподіяної шкоди, різниця, яка підлягає доплаті з урахуванням франшизи, становить 20 094,08 грн (46 602,43 грн – 23 308,35 грн – 3 200 грн), яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що ПрАТ «СК «Саламандра» повністю та належним чином виконало свої зобов`язання за договором страхування, здійснивши розрахунок страхового відшкодування на підставі звіту оцінювача ОСОБА_4 № 43/10-24 від 27.10.2024.

Крім того, відповідач вважає, що обов`язок відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням покладається на винну у дорожньо-транспортній пригоді особу – водія ОСОБА_3 , а не на страховика. Одночасно відповідач заявив клопотання про поновлення процесуального строку на подання відзиву, обґрунтувавши його запровадженням у товаристві тимчасової адміністрації.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій наведені відповідачем доводи заперечив, зазначивши, зокрема, що залучений відповідачем оцінювач ОСОБА_4 особисто не оглядав пошкоджений транспортний засіб позивача, що прямо підтверджується власноручною письмовою заявою оцінювача, долученою до Звіту № 43/10-24, в якій зазначено про проведення оцінки на підставі акта огляду, складеного іншим спеціалістом, за відсутності можливості особистого огляду об`єкта дослідження. На переконання представника позивача, це є порушенням вимог пунктів 1.3, 5.1, 5.5, 8.1, 8.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, у зв`язку з чим зазначений звіт є неналежним та недопустимим доказом. Також представник позивача зазначив, що відповідач у визначений частиною другою статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» десятиденний строк не направив свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) для огляду пошкодженого майна, чим порушив вимоги закону, у зв`язку з чим дії позивача щодо самостійного залучення оцінювача є правомірними; докази узгодження відповідачем розміру страхового відшкодування з позивачем у порядку пункту 36.2 статті 36 Закону в матеріалах справи відсутні. Щодо доводів відповідача про несвоєчасність складення Звіту № 53-01.25, представник позивача вказав, що вони спростовуються змістом самого звіту, оскільки оцінювач ОСОБА_5 датою оцінки прийняв саме дату дорожньо-транспортної пригоди – 20 червня 2024 року, а тому дата фактичного складення звіту (17.02.2025) на правильність визначення вартості відновлювального ремонту не впливає. Щодо доводів відповідача про належність відповідальності винної особи, представник позивача, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, зазначив, що відшкодування шкоди безпосередньо винною особою можливе лише у випадку, якщо розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, чого в цій справі не встановлено, а тому саме відповідач є зобов`язальним суб`єктом перед позивачем.

Суд, дослідивши та оцінивши подані сторонами письмові докази в їх сукупності, а також наведені сторонами доводи, дійшов такого висновку.

Обставини, викладені позивачем щодо дати, місця та механізму дорожньо-транспортної пригоди, вини водія ОСОБА_3 у її вчиненні, а також факту застрахованості його цивільно-правової відповідальності відповідачем на умовах поліса № 218393268, сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26.07.2024 у справі № 202/9150/24, копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, копією страхового поліса № 218393268, заявою та повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, страховим актом № 0053052.07.24/1.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

Статтею 22 Закону встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.

Порядок розрахунку розміру шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, регламентується Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженій наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/839 (надалі - Методика), яка застосовується, серед іншого, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження колісного транспортного засобу (далі – КТЗ), визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.

Відповідно до пункту 1.3 Методики її вимоги є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами, а також усіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України.

Однією з головних вимог, передбачених Методикою, є особистий огляд колісного транспортного засобу оцінювачем (експертом), про що зазначено в пункті 5.1 Методики: технічний огляд КТЗ являє собою початковий етап дослідження, який дає змогу органолептичними методами визначити ідентифікаційні дані КТЗ, його комплектність, технічний стан, обсяг і характер пошкоджень. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його особистого огляду можливе лише експертом, який складає висновок, і тільки за рішенням органу (особи), яка призначила експертизу (залучила експерта), за наявності обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд. Пунктом 5.5 Методики на оцінювача (експерта) під час технічного огляду КТЗ покладено обов`язок, зокрема, установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування.

Із письмової заяви оцінювача ОСОБА_4 , яка міститься безпосередньо у Звіті № 43/10-24, вбачається, що оцінка проведена ним на підставі акта огляду від 01.08.2024, який склав інший фахівець, та фотоматеріалів, при цьому оцінювач прямо зазначив, що можливості особисто оглянути КТЗ у нього не було. Доказів того, що ОСОБА_4 має свідоцтво судового експерта, яке надавало б йому право складати висновок без особистого огляду об`єкта дослідження, а також доказів наявності рішення уповноваженого органу (особи) про призначення дослідження без особистого огляду з обґрунтуванням неможливості надання об`єкта дослідження на огляд, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд погоджується з доводами представника позивача про те, що Звіт № 43/10-24 від 27.10.2024 складено з порушенням вимог пунктів 1.3, 5.1, 5.5, 8.1, 8.5 Методики, а тому зазначений звіт не є належним та допустимим доказом у розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

При цьому суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (пункти 44, 45) сформувала правовий висновок про неналежність такого доказу, як звіт про оцінку майна, яким особисто не оглядався пошкоджений транспортний засіб.

Аналогічна правова позиція щодо неможливості врахування звітів оцінювача (експерта), який особисто не оглядав транспортний засіб, викладена також у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 607/14918/15-ц, від 16.05.2019 у справі № 202/7844/16-ц та від 04.09.2019 у справі № 703/4445/15-ц.

Крім того, відповідно до частини другої статті 34 Закону страховик протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Доказів направлення такого представника для огляду пошкодженого транспортного засобу позивача в межах установленого законом строку, а також доказів узгодження з позивачем розміру страхового відшкодування в порядку пункту 36.2 статті 36 Закону відповідачем суду не надано. За таких обставин звернення позивача до незалежного суб`єкта оціночної діяльності для визначення дійсного розміру заподіяної шкоди відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та не суперечить положенням Закону.

Щодо доводів відповідача про неналежність Звіту № 53-01.25 від 17.02.2025 з підстав його складення через вісім місяців після дорожньо-транспортної пригоди суд зазначає таке.

Як убачається зі змісту Звіту № 53-01.25, оцінювач ОСОБА_5 особисто оглянув пошкоджений транспортний засіб (акт огляду від 27.01.2025) з фіксацією пошкоджень фотографуванням, що відповідає вимогам пунктів 5.1, 5.5 Методики, а при визначенні вартості складових, робіт і матеріалів, необхідних для відновлювального ремонту, датою оцінки прийняв дату дорожньо-транспортної пригоди – 20 червня 2024 року, а не дату фактичного складення звіту. За таких обставин посилання відповідача на інфляційні процеси та зміну курсу валют у період з червня 2024 року по лютий 2025 року не спростовують достовірності визначеної оцінювачем вартості відновлювального ремонту, оскільки розрахунок здійснено виходячи з цін, чинних на дату настання страхового випадку, а не на дату складення звіту.

Доводи відповідача про можливе виникнення додаткових пошкоджень транспортного засобу протягом восьми місяців з моменту дорожньо-транспортної пригоди є припущенням, що не підтверджене жодними доказами.

При цьому, клопотань про призначення судової автотоварознавчої експертизи, у зв`язку із тим, що дата складання звіту чи методологія викликають сумніви, представником не заявлялось.

Крім того, розмір матеріального збитку визначено на момент пошкодження (на дату ДТП), а не на дату складання самого звіту.

За таких обставин суд визнає Звіт № 53-01.25 від 17.02.2025, складений оцінювачем ОСОБА_5 , належним, допустимим та достатнім доказом дійсного розміру шкоди, заподіяної транспортному засобу позивача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Щодо доводів відповідача про те, що обов`язок відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням покладається на винну у дорожньо-транспортній пригоді особу, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Разом з тим, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди; відшкодування шкоди безпосередньо особою, відповідальність якої застрахована, можливе лише за умови, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, і в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Оскільки визначений судом дійсний розмір заподіяної позивачу шкоди (46 602,43 грн) не перевищує встановлений полісом № 218393268 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну третьої особи (160 000 грн), обов`язок з відшкодування недоплаченої частини шкоди в межах вказаного ліміту покладається саме на відповідача як страховика, а не на винну у дорожньо-транспортній пригоді особу.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог та поданих позивачем доказів, а Звіт оцінювача ОСОБА_4 № 43/10-24 від 27.10.2024, на який посилається відповідач, визнається судом неналежним доказом з наведених вище підстав.

Таким чином, оскільки належним та допустимим доказом розміру заподіяної позивачу шкоди є Звіт оцінювача ОСОБА_5 № 53-01.25 від 17.02.2025, згідно з яким вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача з урахуванням зносу становить 46 602,43 грн, а відповідачем сплачено страхове відшкодування в розмірі 23 308,35 грн, розмір недоплаченого страхового відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з урахуванням франшизи в розмірі 3 200 грн, становить 20 094,08 грн (46 602,43 грн – 23 308,35 грн – 3 200 грн).

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 970 грн, а також понесено підтверджені документально витрати на проведення оцінки заподіяної шкоди в розмірі 5 000 грн (квитанція № 53-01.25 від 17.02.2025). Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі, зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких позивачем на момент ухвалення рішення не подано, підлягає вирішенню судом додатково за клопотанням (заявою) позивача з поданням відповідних доказів у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 133, 141, 259, 263–265, 268, 279 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» (код ЄДРПОУ 21870998, адреса: 36019, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) недоплачене страхове відшкодування у розмірі 20 094 (двадцять тисяч дев`яносто чотири) грн 08 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра» (код ЄДРПОУ 21870998) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 970 (дев`ятсот сімдесят) грн 00 коп. та витрати на проведення оцінки заподіяної шкоди у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.

Суддя О. В. Маринін