Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №359/4478/22 — Київський апеляційний суд

справа № 359/4478/22 головуючий у суді І інстанції Журавський В.В.

провадження № 22-ц/824/14505/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , поданою представником Романцовою Тетяною Володимирівною на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Журавського В.В., у м. Бориспіль, повний текст рішення складено 09 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення авансу за попереднім договором, -

В С Т А Н О В И В:

В липні 2022 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом в якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на її користь авансовий платіж за попереднім договором у розмірі 585 098,00 грн., що станом на день звернення до суду еквівалентно 20 000,00 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 лютого 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 уклали попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. За умовами якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зобов`язались не пізніше 01 травня 2022 року передати у власність ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:174:0219, загальною площею 0,0999 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на якій розташований вказаний житловий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Під час укладення попереднього договору з метою підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 передала відповідачам грошові кошти у розмірі 569 000,00 грн., що на день укладення попереднього договору було еквівалентно 20 000,00 доларів США. Іншу частину грошових коштів ОСОБА_4 зобов`язалась сплатити при оформленні договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки. Проте, у визначений попереднім договором строк договори купівлі-продажу укладені не були.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2025 року позов ОСОБА_4 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 , ОСОБА_6 просять скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_7 , ОСОБА_6 зазначають, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що у відповідачів виник обов`язок повернути ОСОБА_4 грошові кошти, сплачені на виконання умов попереднього договору. Відповідно до умов п.5 Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу: «Сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) ПОКУПЦЯ від купівлі житлового будинку та земельної ділянки у строк, визначений цим договором, сума авансу залишається у ПРОДАВЦІВ І ПОКУПЦЮ не повертається». Отже, укладаючи Попередній договір сторони фактично погодили, що аванс розцінюється ними у договорі як гарантійний платіж в рахунок майбутнього договору. Як вбачається з умов Попереднього договору відповідальність Покупця за ухилення від купівлі житлового будинку та земельної ділянки строк визначений договором чітко передбачається у виді передплати сплаченої позивачем як авансовий платіж. Попередній договір на момент виникнення права відповідачів на застосування такої санкції був чинним, він не визнавався недійсним повністю або частково, нікчемність такого договору не встановлена. ОСОБА_4 не направила відповідачам будь-яких заяв чи вимог про продовження дії попереднього договору або пропозицій щодо дати та часу укладення основного договору. Натомість, син позивача ОСОБА_8 повідомив про те, що не має наміру укладати договір купівлі-продажу та просить повернути 50% сплаченого авансу через початок війни. Крім цього, ОСОБА_8 вказав, що його мама, позивач по справі перебуває в Європі, а тому через її відсутність в Україні основний договір не може бути укладеним. Вказана поведінка покупця свідчить про ухилення від укладення основного договору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Романцової Т.В., на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2025 року визнано неподаною та повернуто заявникові.

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Романцової Т.В задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи ухвалу Київського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року із направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції у постанові від 10 червня 2026 року виходив з того, що суд дійшов формального висновку про невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та, як наслідок, передчасного висновку про наявність підстав для визнання апеляційної скарги неподаною і повернення її заявникові, у зв`язку із чим повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції здійснено з порушенням норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що 01 лютого 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 уклали попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрований в реєстрі за №111.

За умовами якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зобов`язались у строк до 01 травня 2022 року передати у власність ОСОБА_4 шляхом укладення договорів купівлі-продажу житловий будинок загальною площею 433,1 кв.м., житловою площею 40,8 кв.м., та земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:174:0219, загальною площею 0,0999 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами (присадибна ділянка), що розташовані в АДРЕСА_1 .

В свою чергу, ОСОБА_4 зобов`язалась прийняти у власність вказані об`єкти нерухомого майна та сплатити грошові кошти у розмірі 13 135 365.00 гривень, що на день укладення цього договору було еквівалентно 461 700.00 доларів США (а.с.6).

У відповідності до п.4 попереднього договору на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 передала відповідачам грошові кошти у розмірі 569 000,00 гривень, що на день укладення договору було еквівалентно 20 000,00 доларів США.

Згідно умов попереднього договору вищезазначена сума розцінюється сторонами як аванс в рахунок наступного договору купівлі-продажу нерухомого майна.

В силу п. 5 та п. 6 попереднього договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) покупця від купівлі житлового будинку та земельної ділянки у строк, визначений цим договором, сума авансу залишається у продавців і покупцю не повертається. У випадку відмови (ухилення) продавців від продажу житлового будинку та земельної ділянки у строк, передбачений цим договором, продавці повинні повернути покупцю одержану від нього суму авансу в подвійному розмірі.

За умовами попереднього договору, укладеного 01 лютого 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М., зареєстрованого в реєстрі № 111, сторони по справі домовились не пізніше 01 травня 2022 року укласти основний договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Між сторонами по справі не були укладені основні договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що у відповідачів виник обов`язок повернути ОСОБА_4 грошові кошти, сплачені на виконання умов попереднього договору, оскільки в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачі виконали своє зобов`язання та повернули грошові кошти.

Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню (постанова Верховного Суду від 29 червня 2024 року в справі № 523/11536/19).

Судом встановлено, що 01 лютого 2022 року сторони уклали попередній договір про укладання договору купівлі продажу житлового будинку та договору купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого домовились не пізніше 01 травня 2022 року укласти основний договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Встановивши, що договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами укладено не було, суд першої інстанції, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позивачу сплачених нею за попереднім договором коштів і доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Відповідачі не спростовують факт отримання грошових коштів від позивача у розмірі 569 000,00 грн., що на день укладання договору еквівалентно20 000,00 тис. доларів США, а лише вказують, що поведінка покупця свідчить про ухилення від укладення основного договору.

Разом з тим, як було зазначено вище, передані позивачем відповідачам грошові кошти, які за своєю правовою природою є авансом, підлягають поверненню особі, яка їх передала, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 489/2541/23.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) покупця від купівлі житлового будинку та земельної ділянки у строк, визначений договором, сума авансу залишається у продавців і покупцю не повертається, не заслуговують на увагу, враховуючи наведенні вище висновки щодо обов`язку повернути авансовий платіж на вимогу особи, яка його внесла.

Разом з тим, згідно зі ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається зі змісту договору, сторони визначили у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті, а тому сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки сторони у попередньому договорі передбачили суму у еквіваленті до долара США, то у відповідачів виникло зобов`язання повернути на вимогу позивача кошти у національній валюті - гривні, проте у сумі, визначеній за офіційним курсом НБУ, встановленим на день платежу, в розмірі, що відповідає еквіваленту іноземної валюти, визначеної в договорі.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 357/5634/18-ц зазначив, що якщо заборгованість за грошовим зобов`язанням стягується в судовому порядку, сума боргу визначається за курсом на день прийняття судового рішення, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Така ж правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі № 537/6309/16-ц; постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц; постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №200/16729/15-ц; постанові Верховного Суду від 4 листопада 2022 року у справі №520/6824/18.

Отже, на день ухвалення рішення, при визначенні суми до стягнення, суд повинен визначити і врахувати курс долара США та ухвалити рішення про стягнення сум в межах заявлених позовних вимог.

Позивач ОСОБА_9 просила стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кошти, внесені за попереднім договором в розмірі 585 098,00 грн., що станом на день звернення до суду еквівалентно 20 000,00 доларів США.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд першої інстанції на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення з відповідачів суми сплаченого авансу в іноземній валюті.

При цьому суд вийшов за межі позовних вимог, стягнув з відповідачів суму авансу без врахування обумовленого сторонами еквіваленту національної валюти до іноземної, у якій визначено ціну договору та не звернув уваги, що позивач просив суду стягнути аванс у розмірі 585 098,00 грн., що станом на 21 липня 2022 року еквівалентно 20 000,00 доларів США., а не 20 000,00 доларів США в еквіваленті до гривні.

Отже, розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції в частині стягнення авансу в іноземній валюті не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду у відповідній частині.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником Романцовою Тетяною Володимирівною задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2025 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) аванс у розмірі 585 098,00 грн., що станом на 21 липня 2022 року еквівалентно 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США.

В іншій частині Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.