Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №757/18499/25-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/18499/25 головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г.

провадження № 22-ц/824/12587/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Згодою Олексієм Олександровичем на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Ільєвої Т.Г., у м. Києві, повний текст рішення складено 27 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив:

визнати дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті коштів з рахунку відкритого на ім`я ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у АТ КБ «ПриватБанк» неправомірними;

зобов`язати банк виплатити ОСОБА_1 21 588,17 грн. (двадцять одну тисячу п`ятсот вісімдесят вісім гривень 17 копійок), з нарахованими на вказану суму відсотками, іншими нарахуваннями, які знаходяться на рахунку НОМЕР_2 , відкритому 21.09.2021 року на ім`я ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у АТ КБ «ПриватБанк».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 грудня 2024 року Приморським районним судом м. Одеси була винесена ухвала про затвердження мирової угоди, укладеної 14 грудня 2024 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , по справі № 522/10021/24-Е за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики. Вказана ухвала не була оскаржена в апеляційному порядку та набрала законної сили 24 грудня 2024 року. У п. 1 Мирової угоди зазначено, що 05 серпня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1, за умовами п. 1 якого, ОСОБА_3 отримав у позику грошові кошти у еквіваленті 100 000.00 доларів США, що по курсу НБУ станом на дату їх отримання складало 2 573 500,00 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором позики було укладено два договори поруки. Так, між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_4 (Поручитель) було укладено договір поруки № 2 від 05 серпня 2019 року та між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_5 (Поручитель) було укладено договір поруки № 3 від 05 серпня 2019 року. ОСОБА_3 не виконав свої зобов`язання за договором позики № 1 від 05 серпня 2019 року, щодо виплати повної суми боргу та відсотків за користування позикою у строк до 31 грудня 2022 року з незалежної від нього причини. Цією причиною є те, що 14 грудня 2021 року, тобто, ще до закінчення строку повернення позики, ОСОБА_3 помер. 06 травня 2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. після смерті ОСОБА_3 , була заведена спадкова справа № 40/2022. ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 . Вони своєчасно подали відповідні заяви до приватного нотаріуса Лічман І. М. про прийняття спадщини. Вказані вище обставини не оспорюються відповідачами, вони не заперечують щодо наявності підстав для задоволення позову та обґрунтованості заявлених вимог. Обидва відповідачі в теперішній час проживають у Німеччині, та, у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України, бояться приїхати в Україну, оскільки вважають це ризикованим для свого життя та здоров`я. При цьому, відповідачі погоджуються на погашення заборгованості за рахунок спадкового майна ОСОБА_3 . 05 березня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» листом № 20.1.0.0.0/7-250204/14102 відмовило ОСОБА_1 у виплаті коштів з рахунку ОСОБА_3 . У якості підстави для відмови у виплаті коштів, банк зазначив, що вказані кошти є спадковим майном і можуть бути виплачені лише спадкоємцям, на підставі документів, визначених законодавством, про що зазначено у п. 17 Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022р.р. за № 162. Позивач вважає таку відмову у виплаті коштів незаконною та такою, що порушує його право власності, що і послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладені ним у позовній заяві та зазначає, що затверджена судом мирова угода, за якою права на банківський вклад переходять до Кредитора спадкодавця, є самостійною підставою для видачі коштів. Банк зобов`язаний видати вклад Кредитору виходячи з судового акту, оскільки така угода замінює собою свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину потрібне на підтвердження прав спадкоємця. У ситуації по вказаній справі права на майно (внесок) вже встановлені та зафіксовані ухвалою суду про затвердження мирової угоди, що набрала законної сили.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, зазначає, що апеляційна скарга підписана неуповноваженою особою. На підтвердження повноважень представника позивача наданий ордер №1715320 від 25 травня 2026 року. Даний ордер не містить підпису адвоката. Також ордер не підписаний керівником АО «Правовий гарант». Ордер не містить печатки адвокатського об`єднання. Ордер не підписаний взагалі. Також, до матеріалів справи не додані документи, на підставі яких адвокат Згода Олексій Олександрович діє від імені АО «Правовий гарант». У відповідності з проектом ордеру договір про надання правничої допомоги 51/26 від 25 травня 2026 року укладений саме між АО «Правовий гарант» та ОСОБА_1 .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що 19 грудня 2024 року Приморським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про затвердження мирової угоди, укладеної 14 грудня 2024 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5, по справі № 522/10021/24-Е за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики.

Вказана ухвала набрала законної сили 24 грудня 2024 року.

З урахуванням вказаного, на переконання позивача, ОСОБА_1 , з 24 грудня 2024 року (дата набрання ухвалою Приморського районного суду м. Одеси по справі № 522/10021/24-Е законної сили) став власником наступного майна:

- грошового вкладу у сумі 21 588,17 грн. (двадцять одна тисяча п`ятсот вісімдесят вісім гривень 17 копійок), з нарахованими на вказану суму відсотками, іншими нарахуваннями, які знаходяться на рахунку НОМЕР_2 відкритому 21.09.2021 року на ім`я ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у АТ КБ «ПриватБанк».

05 березня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» листом № 20.1.0.0.0/7-250204/14102 відмовило ОСОБА_1 у виплаті коштів з рахунку ОСОБА_3 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем, а заявлена позовна вимога не є належним способом захисту у розумінні ст. 16 ЦК України. Позивачем не надано доказу, який підтверджує факт смерті вкладника АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 та доказів, які б могли переконати, що позивач успадкував суму вкладу.

Апеляційний суд по суті погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами.

Отже, ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом,

і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов`язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

У випадках невиконання зобов`язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, мирова угода укладена між позивачем та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Мирову угоду затверджено судом 19 грудня 2024 року. Разом з тим, АТ КБ «ПриватБанк» не є стороною вказаної мирової угоди, і вона стосується виключно осіб, які зазначені у ній.

Відповідно до статті 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Отже, виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали. АТ КБ «Приватбанк» не є стороною даної мирової угоди, а відтак не має обов`язку її виконувати.

Крім того укладена позивачемта ОСОБА_4 , ОСОБА_5 мирова угода не містить положень, які зобов`язували банк вчинити будь-які дії. Напроти умови угоди передбачають, що саме ОСОБА_4 та ОСОБА_7 зобов`язані передати позивачу певне майно, в тому числі і вклад в АТ КБ «Приватбанк».

Отже, саме ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , за угодою, яка затверджена судом, зобов`язані передати позивачу вклад в АТ КБ «Приватбанк». Зазначена угода не містить обов`язку для банку передати позивачу вклад померлого ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з`ясувати:

- чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;

- чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;

- чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов?язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб.

Тобто лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, або порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ч. 1 ст. 1228 ЦК України, вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).

Позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього матеріального права вимоги до відповідача чи доказів порушення останнім прав позивача. Позивач не є стороною договору банківського вкладу (вкладником) у розумінні ст. 1058 ЦК України, а також не є особою, яка у встановленому законом порядку успадкувала право вимоги на видачу зазначених вкладів відповідно до ст. 1228 ЦК України.

Оскільки права позивача з боку відповідача порушені не були через їх відсутність у позивача, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстав до задоволення позову немає.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76 - 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Згодою Олексієм Олександровичем залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.