Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №554/4103/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/4103/25 Номер провадження 22-ц/814/1794/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду

цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Голубенко Володимир Петрович, на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2025 року (повний текст рішення складено 15 грудня 2025 року) у справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі – ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач надавав відповідачці послуги з централізованого постачання теплової енергії та гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Покладені законодавством зобов`язання щодо оплати послуг відповідачка належним чином не виконує, у зв`язку з чим, за період з 01 грудня 2021 року по 31 березня 2025 року включно, виникла заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 25 737,84 грн. На вказану суму заборгованості позивачем було нараховано індекс інфляції в розмірі 2 549,52 грн та 3 % річних – 667,63 грн.

У зв`язку з вище вказаним, позивач прохав суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та послугу гарячої води з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних в сумі 28 954,99 грн, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого суду

Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2025 року позовні вимоги ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та послугу з постачання гарячої води з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 28 954,99 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» судовий збір в сумі 3 028,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

З рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2025 року не погодилась відповідачка, в інтересах якої діє представник – адвокат Голубенко В.П., та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохала суд оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, місцевим судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а також неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Посилалася на те, що в матеріалах справи відсутня копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення заборгованості за комунальні послуги.

Зазначила, що до матеріалів справи не додано рішення Полтавської обласної ради «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», на підставі яких здійснено нарахування наданих комунальних послуг.

Зауважила, що з літа 2019 року після встановлення двоконтурного газового котла для обігріву квартири та забезпечення приміщення гарячою водою, жодного разу не скористалася послугами ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» щодо постачання ним в квартиру теплової енергії та гарячої води, а тому всі надані суду розрахунки позивача щодо отриманих нібито відповідачкою кількості послуг по теплопостачанню та користування гарячою водою не відповідають дійсності, є надуманими і жоден із них не підтверджується доданими до матеріалів позову доказами.

Розрахунок стягнення за надані комунальні послуги проведено за період з грудня 2021 року, а тому на період з грудня 2021 по лютий 2022 року включно, підлягає застосуванню строк позовної давності.

Посилалася на те, що згідно виписки з ЄДРПОУ, де зазначено види економічної діяльності ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», останнє не здійснює послуг з надання послуг теплопостачання, а тому в нього відсутні підстави як на надання таких послуг так і на стягнення заборгованості за вказані послуги.

Розрахунки заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат, містять лише номер особового рахунку, а в матеріалах справи відсутні відомості, коли і на ім`я кого він відкритий;

Зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази оплати ОСОБА_1 за надані їй послуги як із споживання теплової енергії так і із споживання гарячої води, що свідчить про відсутність факту приєднання її до умов публічного договору.

Відповідачкою зауважено, що між сторонами справи відсутні будь-які договірні відносини, а тому ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», за відсутності доказів існування укладеного з ОСОБА_1 індивідуального договору про надання комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, не має права нараховувати заборгованість.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача прохала суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Голубенко В.П., відхилити, а рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2025 року залишити в силі.

Зазначила, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» з 07 червня 2017 року здійснює ліцензовану господарську діяльність з виробництва транспортування та постачання теплової енергії на підставі безстрокових ліцензій та у розумінні вимог законодавства є ліцензіатом, а тому має право на ведення господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії.

Сплата відповідачко у січні 2021 року рахунку в розмірі 330,00 грн свідчить про приєднання останньою до умов індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води.

Вважає, що своїми діями відповідачка, а саме сплатою підтвердила визнання свого боргу перед ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», що відповідно до статті 264 ЦК України перериває перебіг строку позовної давності, а тому підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Вказала, що встановлення альтерантивного джерела опалення в кв. АДРЕСА_2 не підтверджено належними та допустимими доказами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Щодо розгляду справи без виклику сторін

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову складає 28 594,99 грн (заборгованість за отримані послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води – 25 737,84 грн, індекс інфляції – 2 549,52 грн, 3 % річних – 667,63 грн), що є менше ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7, та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Встановлені обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 18 травня 2018 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 124446026 від 18 травня 2018 року (а.с. 6-8, 9).

Згідно наданого позивачем розрахунку, сума заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, гарячої води та абонентське обслуговування за період з грудня 2021 року по березень 2025 року о/р НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 становить 25 737,84 грн (а.с.16).

Відповідно до розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат по особовому рахунку о/р НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , індекс інфляції складає 2 549,52 грн, 3 % річних – 667,63 грн (а.с. 14,15).

Позиція апеляційного суду

Щодо надавача послуг за спірний період

Відповідно до статті 23 Закону України «Про теплопостачання» господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

28 червня 2015 року набув чинності Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02 березня 2015 року № 222-VIII. Пунктом 6 статті 21 цього Закону передбачено, що ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим Законом є чинними, продовжують діяти.

Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 вказаного Закону: види господарської діяльності яких звужені, підлягають переоформленню, що здійснюється органом ліцензування у триденний строк безкоштовно; які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.

06 червня 2017 року НКРЕКП прийняла постанову № 739 «Про переоформлення ліцензій на виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, виданих ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», якою визначено переоформити ліцензії АВ №597475 на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), АВ № 597476 на право провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та АВ № 597477 на право провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, видані ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» (код ЄДРПОУ 03338030) на безстрокові, а ліцензії АВ № 597476, АВ № 597475, АВ № 597477 визнати недійсними.

Зазначена постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті НКРЕКП 07 червня 2017 року (https://www.nerc.gov.ua/acts/pro-pereoformlennya-litsenziy-na-virobnitstvo-teplovoi-energii-krim-diyalnosti-z-virobnitstva-teplovoi-energii-na-teploelektrotsentralyakh-teploelektrostantsiyakh-atomnikh-elekt-616dab8c18c39) .

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 07 липня 2021 року № 1085 затверджено зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 22 березня 2017 року № 308 (далі -Ліцензійні умови), з урахуванням яких пунктом 1.6. Ліцензійних умов встановлено, що обласні та Київська міська державні адміністрації здійснюють ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії суб`єктів господарювання у разі, якщо суб`єкт господарювання провадить (має намір провадити) діяльність з виробництва теплової енергії (крім виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях, когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії) на виробничих об`єктах, що розташовані на території відповідної області України (території міста Київ).

За визначенням, що міститься у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», ліцензійний реєстр - автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про суб`єктів господарювання, які в установленому законом порядку звернулися до органу ліцензування із заявою про отримання ліцензії, провадять діяльність на підставі ліцензії, дія ліцензії яких зупинена, дія ліцензії яких припинена.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» порядок формування, ведення ліцензійного реєстру та перелік відомостей, що містяться в ліцензійному реєстрі, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Ліцензійний реєстр є відкритим.

Відповідно до пункту 3 Порядку формування і ведення ліцензійного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 755 (далі – Порядок № 755), ліцензійний реєстр формується та ведеться органом ліцензування в електронній формі окремо за кожним видом господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, з урахуванням вимог Закону України Про захист персональних даних.

За приписами підпунктів 1 - 4 пункту 4 Порядку № 755 у ліцензійному реєстрі містяться відомості, зокрема, про: суб`єкта господарювання, якому видано ліцензію: для юридичної особи - повне найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі - ідентифікаційний код), місцезнаходження, номер телефону, електронна адреса; вид господарської діяльності або частину виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню і який має право провадити ліцензіат на підставі ліцензії; підставу прийняття, дату прийняття і номер рішення про видачу ліцензії (із зазначенням найменування, місцезнаходження, ідентифікаційного коду органу ліцензування, який видав ліцензію); строк дії ліцензії (у разі встановлення строку дії ліцензії законом).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» з 07 червня 2017 року здійснює ліцензовану господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на підставі безстрокових ліцензій та у розумінні вимог законодавства є ліцензіатом.

Відтак ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» має право на ведення господарської діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, в тому числі за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо підстав сплати за житлово-комунальні послуги

Вирішуючи спір у частині наявності у відповідачки обов`язку зі сплати за житлово-комунальні послуги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до абзацу 6 частини третьої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України; плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної послуги, що визначається договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг.

Водночас, відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 цього ж Закону, такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Приписами частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» також передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

У Правилах надання послуги з постачання теплової енергії, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, та в Правилах надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, зазначено, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Також, споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.

Аналізуючи вище викладені норми, колегія суддів приходить до висновку, що обов`язок сплачувати за житлово-комунальні послуги покладається саме на споживачів житлово-комунальних послуг, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору із споживачем (споживачами) не позбавляє його обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічна правова позиція є усталеною та викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 та постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20, від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22.

Частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У загальнодоступній мережі «Інтернет» на офіційному веб-сайті ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» за посиланням: https://te.pl.ua/spozhyvacham/dogovory-pro-nadannya-poslug/, розміщені публічні типові договори приєднання про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Положеннями статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року по справі № 539/2869/16-ц висловив висновок про те, що постачання теплової енергії та гарячої води здійснюється не квартирі як об`єкту права власності, а певному суб`єкту (власнику, співвласнику, наймачу, суб`єкту сервітуту тощо), який проживає в квартирі. З урахуванням цього, постачальник самостійно визначає особу або осіб, які є споживачами за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу і мають відповідати за позовом про стягнення відповідної заборгованості.

Відтак, правовідносини, які склалися між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» і ОСОБА_1 , як споживачем послуг, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) щодо оплати наданих послуг.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості містить відомості про нараховані та сплачені суми, із їх розмежуванням за кожним видом послуг, здійснений на підставі затверджених тарифів, а також відображає розмір заборгованості за кожен місяць. Доказів, які б спростовували цей розрахунок, відповідачем не надавалося.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик наслідків, пов`язаних із ненаданням доказів.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Як визначено у статтях 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вона не проживала за вказаною адресою у період, за який позивач просить стягнути заборгованість, не отримувала відповідні послуги або не була споживачем чи власником житла за цією ж адресою, а тому, з огляду на доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Щодо строку позовної давності

За змістом статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Слід звернути увагу, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідачка у відзиві на позовну заяву порушувала питання про застосування строків позовної давності до спірних відносин.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічна: гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеку і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено, зокрема, станом на час розгляду цієї справи.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-ІХ, який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ, який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64-2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ, який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключений.

Позивач звернувся до суду з позовом 26 березня 2025 року.

Враховуючи що сплив строку позовної давності при пред`явленні позову до відповідачки про стягнення заборгованості за комунальні послуги припав на період дії воєнного стану в України, а також те, що Закон України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ не набрав чинності станом на час звернення ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до суду з позовом про стягнення заборгованості за комунальні послуги, такий строк підлягав продовженню та зупиненню.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для застосування строків позовної давності до позовних вимог ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відсутні.

Щодо інших доводів, викладених відповідачем

Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунки заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат містять лише номер особового рахунку, без зазначення дати його відкриття та особи, на ім`я якої його відкрито, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Саме по собі зазначення у розрахунках номера особового рахунку не може бути підставою для висновку про недоведеність заборгованості, оскільки такий розрахунок є одним із доказів у справі та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

При цьому належність особового рахунку відповідачці може підтверджуватися не лише відомостями, безпосередньо зазначеними у розрахунку, а й іншими матеріалами справи, зокрема відомостями про об`єкт, за яким здійснювалися нарахування, документами щодо права власності/користування відповідним приміщенням, даними про споживача, договором або іншими документами, які містять відповідний номер особового рахунку.

Так, у розрахунку заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води, вказаний особовий рахунок НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Аналогічні відомості вказані і в розрахунку 3% річних та в розрахунку інфляційних збитків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2018 року є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно розрахунку заборгованості з послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води вбачається, що заборгованість виникла у період з 01 грудня 2021 року по 31 березня 2025 року, тобто у період коли право власності на нерухоме майно перейшло до відповідачки.

ОСОБА_1 не наведено конкретних обставин, які б свідчили про те, що зазначений у розрахунку особовий рахунок належить іншій особі, стосується іншого об`єкта або що нарахування за ним здійснювалися не відповідачці.

Тому, колегія суддів вважає, що відсутність у розрахунку окремих відомостей про дату відкриття особового рахунку та особу, на ім`я якої його відкрито, за встановлених у справі обставин не спростовує факту існування заборгованості.

Оскільки доказів встановлення та введення в експлуатацію альтернативного джерела опалення, а також належного відключення квартири від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води з літа 2019 року матеріали справи не містять, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості нарахувань.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що заявлені вимоги в апеляційній скарзі не знайшли свого відображення в наявних у справі доказах. Розглядаючи спір між сторонами, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2025 року - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрат в частині судового збору у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Голубенко Володимир Петрович, – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко