Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №127/26286/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/26286/26

Провадження № 33/801/956/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач: Ковальчук О. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Ковальчука О. В., розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Олянюка Віталія Леонідовича на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

УСТАНОВИВ:

06 серпня 2026 року постановою Вінницького міського суду Вінницької області визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнено на користь держави 655 грн 60 коп судового збору.

Не погодившись із цією постановою, захисник ОСОБА_1 – адвокат Олянюк В. Л. подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції права ОСОБА_1 на захист, оскільки судовий розгляд відбувся у його відсутність та відсутність його захисника, якому не надано доступ до матеріалів справи в електронному вигляді та не розглянуто клопотання про відкладення судового засідання.

Вказує, що як протокол про адміністративне правопорушення, так і постанова про адміністративне правопорушення містять недостовірні відомості стосовно місця проживання ОСОБА_1 у м. Вінниці, оскільки зареєстрованим місцем проживання останнього є м. Бердичів Житомирської області.

На переконання апелянта, не може бути визнано механічним транспортним засобом електричний самокат, оскільки ні протокол про адміністративне правопорушення, ні постанова суду першої інстанції не містять жодних даних про технічні характеристики самоката “JET”, а встановити такі характеристики із відеозапису з нагрудної камери поліцейського неможливо. Відтак ОСОБА_1 не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Звертає увагу на те, що відеозапис з нагрудної камери поліцейського не містить відомостей про факт керування ОСОБА_1 самокатом.

Крім цього, зазначає про те, що поліцейським не з`ясовано ставлення ОСОБА_1 до результатів огляду на стан алкогольного сп`яніння та не запропоновано пройти огляд в медичному закладі, що є порушенням ст.266 КУпАП.

Також заявляє клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не брав участі у судовому розгляді, копію оскаржуваної постанови від 06 серпня 206 року було надіслано в підсистему «Електронний суд» лише 19.08.2026, тому апеляційну скаргу подано 26.08.2026.

Таким чином, причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, оскільки апеляційну скаргу подано невідкладно після отримання копії оскаржуваної постанови.

Згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Відповідно до вимог ст. 285 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення оголошується негайно після розгляду справи, а копія постанови протягом трьох днів вручається або направляється особі, щодо якої її винесено.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на доступ до правосуддя.

Право на апеляційний перегляд справи є однією із основних засад судочинства, закріплених в Конституції України (стаття 129 Конституції України).

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув справу стосовно ОСОБА_1 06.08.2026 за відсутності самого правопорушника та його захисника.

Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що суд першої інстанції надіслав судове рішення до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» лише 19.08.2026.

При цьому, самому ОСОБА_1 копію оскаржуваного рішення суд першої інстанції відповідно до супровідного листа надіслав лише 01.09.2026.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає наведені причини поважними та вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження постанови.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції - залишити без змін з огляду на таке.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція) огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно з п. 3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку) (п. 6 розділу І Інструкції).

За ч. ч. 2-3 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

З матеріалів справи вбачається, що 22.07.2026 о 03 год 40 хв в м. Вінниці по вул. К. Василенка 9, ОСОБА_1 керував електросамокатом «JET» в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився на місці зупинки у встановленому законом порядку за допомогою приладу Драгер Alcotest №244 тест №616. Результат позитивний 0,97 %, велась безперервна фіксація, на портативний відеореєстратор №468622, 468076. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.5 ч.2 ст. 16 Закону України про дорожній рух, вимоги п. 2.9А Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Це підтверджується наступними доказами.

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №725795 від 22.07.2026, у якому зафіксовано вказані вище обставини (а.с. 2).

Чеком-роздруківкою приладу Drager Alcotest 7510, за допомогою якого проводився огляд ОСОБА_1 , на якій зазначено результат огляду 0,97% проміле (а. с. 4).

Актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, у якому також зазначено ознаки алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , а саме: запах алкоголю із порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів (а.с. 5).

Рапортом поліцейського, у якому зазначено, що 22.07.2026 за порушення правил ПДР було зупинено електросамокат «JET» під керуванням ОСОБА_1 , під час перевірки документів працівниками поліції було виявлено у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Водієві було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки у визначеному законом порядку, на що він погодився. Результат огляду – 0, 97 % проміле (а.с. 6).

Відеозаписом з камери поліцейського, на якому вбачається, що ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, за наслідками якого було встановлено, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння (а.с. 7).

Згідно з вимогами п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.9 «а» ПДР України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 256 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

За таких обставин та наведеного нормативно-правового регулювання вбачається, що суд першої інстанції, діючи у відповідності до вимог ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення, докази, які містяться в матеріалах справи на предмет їх належності, достатності та допустимості, за результатами чого дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9а ПДР України, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції позбавив ОСОБА_1 права на захист, оскільки судовий розгляд відбувся у його відсутність та відсутність його захисника, якому не надано доступ до матеріалів справи в електронному вигляді та не розглянуто клопотання про відкладення судового засідання, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 268 КУпАП визначено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Частиною 2 ст. 268 КУпАП не передбачено обов`язкову присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи за ч.1 ст.130 КУпАП.

Велика палата Верховного суду у постанові від 23 серпня 2018 року у справі № 11-237сап18, звернула увагу, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч.1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, не є абсолютним.

Судом апеляційної інстанції установлено, що про судове засідання 06.08.2026 ОСОБА_1 інформувався шляхом надсилання судової повістки з автоматизованої системи документообігу суду за допомогою SMS на номер телефону, зазначенй в протоколі про адміністративне правопорушення, що підтверджується довідкою про доставку SMS (а.с. 12).

При цьому, ОСОБА_1 був обізнаний про наявність відповідного судового провадження щодо нього і повинен був також сам цікавитися його перебігом.

Водночас та обставина, що судовий розгляд відбувся у відсутність захисника, якому не надано доступ до матеріалів справи в електронному вигляді та не розглянуто клопотання про відкладення судоого засідання, справді свідчить про порушення, допущене судом першої інстанції.

Однак, апеляційним судом допущене судом першої інстанції порушення було усунуто шляхом призначення апеляційної скарги до розгляду, надання захиснику ОСОБА_1 – адвокату Оленюку В. Л. доступу для ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, а також задоволення клопотання про проведення судового розгляду у режимі відеоконференції.

Ураховуючи, що апеляційний суд поновив право захисника Вікаренка І. Р. на участь у розгляді справи, надання пояснень щодо фактичних обставин адміністративного правопорушення тощо, тому його відсутність під час судового засідання в суді першої інстанції не свідчить про загальну незаконність ухваленого рішення та не спростовує доведеності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції доводи захисника про те, що як протокол про адміністративне правопорушення, так і постанова про адміністративне правопорушення містять недостовірні відомості стосовно місця проживання ОСОБА_1 у м. Вінниці, оскільки зареєстрованим місцем проживання останнього є м. Бердичів Житомирської області.

За правилами ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з п. 12 ч. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

З викладеного слідує, що закон не забороняє та не зобов`язує фізичну особу жити виключно за місцем реєстрації. Крім того, закон не позбавляє права та можливості фізичну особу мати інше місце проживання, ніж зареєстроване.

Суд першої інсанції направив ОСОБА_1 повістку за адресою, яку він сам повідомив працівникам поліції при складанні щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, а тому твердження про направлення повістки за неправильною адресою є безпідствним.

Доводи апеляційної скарги про відсутність на відеозаписі факту керування транспортним засобом апеляціний суд вважає необґрунтованими та розцінює як намагання уникнути притягнення до адміністративної відповідальності.

Із аналізу відео з нагрудної камери поліцейського слідує, що упродовж всього спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не заперечував факту керування самокатом, повідомляв, що пив вчора пиво, усно та письмово визнав результати огляду на приладі Драгер, підписав тест (роздруківку) з технічного засобу та акт огляду, а також протокол про адміністративне правопорушення.

Саме такі первинні покази водія ОСОБА_1 , який жодним чином не заперечував факту щойного керування транспортним засобом, не вказував на інших осіб, на думку суду, є найбільш правдивими та достовірними, оскільки особливість психіки людини в перші секунди, хвилини після події, як правило не дозволяє їй за короткий проміжок часу вигадати чи спотворити дійсність життєвої ситуації та створити неправдиве алібі для себе, та не встигає сформувати у своїй уяві хибну версію минулої поведінки та правдоподібно повідомити про неї допитувача.

Крім того, очевидним є те, що працівник поліції розпочав запис на нагрудну камеру після того, як було здійснено зупинку самоката під керуванням ОСОБА_1 .

При складанні протоколу про адміністративне правопорушення, порушень працівниками поліції допущено не було. Доказів порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій тощо) апеляційному суду не надано.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно відображені у протоколі про адміністративне правопорушення.

Надуманими є доводи апеляційної скарги проте, що поліцейським не з`ясовано ставлення ОСОБА_1 до результатів огляду на стан алкогольного сп`яніння та не запропоновано пройти огляд в медичному закладі, що є порушенням ст.266 КУпАП.

Відповідно до ч.3 ст. 266 КУпАП У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Разом із тим, із відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що ОСОБА_1 не заперечував результати огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів працівників поліції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до діючого закону, водій самостійно вирішує чи погоджується він з результатом, який отримано при проведенні огляду або не погоджується з отриманим результатом.

Сама по собі процедура проведення огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, яка полягала у проведенні тестування за допомогою технічного засобу поліції, за умови повної добровільності дій самого водія та відсутності з його боку будь-яких заперечень у момент огляду, не може слугувати безумовною підставою для визнання такого огляду недійсним та скасування законного рішення суду першої інстанції.

Таким чином, у працівників поліції бли відсутні підстави пропонувати ОСОБА_1 проходження огляду в медичному закладі.

Посилання захисника на те, що електричний самокат “JET” не є механічним транспортним засобом, оскільки у матеріалах справи відсутній його технічні характеристики, а тому ОСОБА_1 не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Законом України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 року № 2956-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3220-IX від 30.06.2023 року) передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають при використанні транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та створенні/використанні інфраструктури для них (ст. 2). У статті 1 згаданого Закону, серед інших понять визначено, що: 1) легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину; 2) низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Отже, цим нормативно-правовим актом визначено, що легкі електричні транспортні засоби є транспортними засобами і вони поділяються на дві категорії:

1) легкий персональний електричний транспортний засіб: має від одного колеса, електродвигун потужністю до 1000 Вт і розвиває максимальну швидкість до 25 км/год. (до цієї категорії підпадають всі прокатні самокати);

2) низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб: має від двох коліс та може їхати зі швидкістю 10-50 км/год. (пристрої, які їдуть зі швидкістю понад 50 км/год не підпадають в ці категорії й розглядатимуться як мотоцикли).

Аналогічні поняття легких електричних транспортних засобів визначені і у ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Поняття «транспортний засіб», яке визначене у п. 1.10 Правил дорожнього руху України, не суперечить поняттям, визначеним у Законі України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів».

Правилами дорожнього руху розмежовано поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб».

Згідно із п. 1.10 ПДР України: «транспортний засіб» - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів; «механічний транспортний засіб» - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Останній термін поширюється на трактори, самохідні машини та механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

З урахуванням того, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування будь-яким «транспортним засобом», а не тільки «механічним транспортним засобом», ОСОБА_1 у даному випадку, підлягає притягненню до відповідальності за керування електричним самокатом у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому, чинне законодавство не містить вказівки на те, що пристрій визнається транспортним засобом лише в разі присвоєння пристрою номерного знаку чи за наявності посвідчення водія в особи, яка ним керує.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність», закони України (в т.ч. Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів») в ієрархії нормативних актів мають вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (в т.ч. ПДР України), а тому при визначенні поняття «транспортний засіб» у даному випадку необхідно враховувати вимоги саме Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів».

Також не береться до уваги поняття «транспортного засобу», яке визначене у примітці до ст. 121 КУпАП, оскільки у цій нормі чітко визначено перелік правопорушень, яких стосується таке поняття (121-126, 127-1 128-1, частинах першій і другій ст.129, ст.ст. 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 КУпАП) і серед цих правопорушень відсутня ст.130 КУпАП.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги висновки, викладені у постанові ККС ВС від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, за якими використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Варто також звернути увагу, що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою в стані сп`яніння.

Отже, суб`єктом вказаного правопорушення є особа, яка керує транспортним засобом в стані сп`яніння. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.

З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов`язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп`яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов`язок, передбачений п.2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9а щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов`язок закріплений в розділі 2 ПДР України, який регулює права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів.

На переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, а будь яких інших доказів щодо відсутності вини останнього у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення матеріали справи не містять.

Адміністративне стягнення на ОСОБА_1 накладено у відповідності до вимог ст.ст. 33-34 КУпАП України, з врахуванням його особи, ступеня та характеру вчиненого правопорушення.

Отже, судом першої інстанції під час розгляду справи дотримано вимоги ст. ст. 279, 280 КУпАП, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 38, 247, 294 КУпАП, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Поновити захиснику ОСОБА_1 – адвокату Олянюку Віталію Леонідовичу строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Олянюка Віталія Леонідовича залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ковальчук