Вирок від 15 вересня 2026 р. у справі №127/34025/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/34025/25

Провадження №11-кп/801/745/2026

Категорія: 227

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю:

прокурора ОСОБА_6

захисника - адвоката ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025020010001246 від 04.09.2025, за апеляційною скаргою прокурора Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28.05.2026 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердичів Житомирської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та засуджено до покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування основного призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

У відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_8 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання період його тримання під вартою під час досудового розслідування з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, починаючи з дня його фактичного затримання – 04.09.2025 і включно по день його звільнення у зв`язку з внесенням застави – 08.09.2025.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на загальну суму 11588 (одинадцять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 20 коп.

Вирішено питання з речовими доказами.

в с т а н о в и в :

ОСОБА_8 04 вересня 2025 року близько 18 години 38 хвилин, керуючи технічно-справним автомобілем марки Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Д. Нечая в м. Вінниці зі сторони вулиці Я. Шепеля, на нерегульованому перехресті з вулицею С. Русової, перед початком виконання маневру лівого повороту не був достатньо уважним та обережним, не переконався, що зміна напрямку руху його автомобіля буде безпечною та не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого не надав переваги у русі зустрічному транспортному засобу – технічно-справному мотоциклу марки «Geon Terrax 250», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням неповнолітнього водія ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався у зустрічному напрямку по вулиці Д. Нечая, в результаті чого з необережності допустив зіткнення з останнім.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження та був доставлений до КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради», де в подальшому 18.09.2025 помер.

Відповідно до висновку експертизи № 1063 від 09.10.2025, при судово - медичній експертизі трупа ОСОБА_11 виявлено наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма (садна та забиті рани на обличчі, перелом лицьових кісток черепа, дифузне аксональне пошкодження головного мозку); закрита тупа травма грудної клітки (перелом лівої ключиці, травматичний пульмоніт); синці та садна тулуба, кінцівок.

Сполучна травма тіла, яка була виявлена при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_11 утворилась від дії тупих твердих предметів, за обставин дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 04.09.2025, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент спричинення і стоїть у причинному зв`язку зі смертю.

Смерть ОСОБА_11 настала від сполучної травми тіла, яка ускладнилась набряком та набуханням головного мозку. Між сполучною травмою тіла та смертю ОСОБА_11 є прямий причинний зв`язок.

Відповідно до висновку комплексної судової інженерно-транспортної та фототехнічної експертизи № СЕ-19/102-25/20153 від 09.10.2025, в даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням події дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином,водій ОСОБА_8 порушив вимоги п. п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, які передбачають наступне:

п. 10.1 - «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»;

п. 16.13 - «Перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч».

Таким чином, порушення вимог п. п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_8 знаходяться у причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 , вважає вирок суду Вінницького міського суду Вінницької області від 28.05.2026 року щодо обвинуваченого незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Зазначає, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких та із суб`єктивної сторони характеризується злочинною недбалістю. Суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та те, що наслідком дорожньо-транспортної пригоди стало грубе порушення обвинуваченим ОСОБА_8 одночасно 2-х пунктів Правил дорожнього руху, а саме п. 10.1, п. 16.13 Правил дорожнього руху України, та в результаті дорожньо-транспортної пригоди неповнолітній ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми тіла: «закрита черепно-мозкова травма (садна та забиті рани на обличчі, перелом кісток лицьового черепа, дифузне аксональне пошкодження головного мозку); закрита тупа травма грудної клітки (перелом лівої ключиці, травматичний пульмоніт); синці та садна тулуба, кінцівок, які за ступенем тяжкості належать до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, оскільки закрита черепно-мозкова травма з набряком та набуханням головного мозку являлася небезпечна для життя в момент заподіяння, що в подальшому спричинила смерть та призначив покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м`якості.

Просить вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28.05.2026 відносно ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчинений злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту його затримання після набрання вироком законної сили. В решті вирок залишити без змін.

Прокурор ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу прокурора. наполягала на її задоволенні.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_8 вважають апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою та безпідставною, просили відмовити в її задоволенні, а вирок суду першої інстанції від 16.12.2024 року - без змін.

Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_9 заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного провадження, виступи в судових дебатах, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 розглянуто в порядку ст.349 ч.3 КПК України, де судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, оскільки під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинувачений правильно зрозумів зміст обставин кримінального провадження, і у зв`язку із повним визнанням вини, вважав недоцільним дослідження в судовому засіданні доказів, зібраних на досудовому розслідуванні, і що в подальшому він не матиме права оскаржити фактичні обставини кримінального провадження в апеляційному порядку. Інші учасники судового розгляду проти цього не заперечили.

Колегія суддів не вбачає порушень проведення судом судового розгляду в порядку ст.349 ч.3 КПК України, а тому вирок суду у цій частині не переглядатиметься судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 404 ч.1 КПК України.

Окрім того, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України, за викладених у вироку обставин, є вірним, відповідає фактичним обставинам даного провадження і підтверджений наявними у кримінальному провадженні доказами, також ніким не оскаржується.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі, то такі, на переконання колегії суддів, є слушними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно із загальними засадами призначення покарання, що регламентовані ст. 65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Приписами ч. 1 ст. 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім визначених законом випадків, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За змістом цієї норми закону,підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, належним чином мотивоване у вироку, про можливість її виправлення без відбування покарання. Такий висновок суду повинен ґрунтуватися на відомостях про вчинене особою кримінальне правопорушення, її посткримінальну поведінку, характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки, наявність чи відсутність судимостей тощо. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання в умовах застосування положень ст. ст. 75, 76 КК України.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, при призначенні та визначенні виду покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд врахував характер та тяжкість вчиненого злочину, фактичні обставини справи, а також те, що обвинувачений є особою не судимою, на обліках в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується з позитивної сторони, одружений та має на утриманні неповнолітню дитину.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , відповідно до ст.66 КК України, суд першої інстанції визнав визнання вини, щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку та компенсацію моральної шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необхідність та можливість призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, а також про можливість виправлення винного без реального відбування основного покарання у виді позбавлення волі, та на підставі ст.75 КК України звільнив обвинуваченого від його відбування з випробуванням, з чим колегія суддів погодитись не може.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Втім, ухвалюючи своє рішення,суд першої інстанції, належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме те, що керуючи технічно справним транспортним засобом, обвинувачений порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть неповнолітнього потерпілого.

Апеляційний суд вважає, що навіть попри вчинення ОСОБА_8 злочину через необережність, враховуючи тяжкість наслідків у виді загибелі людини, неповнолітнього, наявні підстави стверджувати, що обмеження порядку реалізації кримінальної відповідальності наглядовими та соціально-виховними заходами буде очевидно недостатнім для реальної корекції соціальної поведінки обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів, його безальтернативне виправлення та перевиховання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що без відбування обвинуваченим реального покарання такі заходи не здатні забезпечити реалізацію визначеної у ст. 50 КК України мети, захистити права і свободи інших осіб від протиправних посягань, а відтак застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України не сприятиме досягненню справедливого балансу між його правами та свободами й інтересами держави та суспільства, не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими водіями.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинений обвинуваченим ОСОБА_8 тяжкий злочин є суспільно небезпечним, його наслідки невідворотними, а мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин, порушуючи загальновживані правила поведінки.

При цьому, покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості,а у невідворотності відповідальності, що відповідає вимогам ст.65 КК України.

Таким чином, оскільки колегія суддів дійшла висновку про помилкове застосування положень ст. 75 КК України в даному провадженні, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання в порядку п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413, ст. 414 КПК України з ухваленням апеляційним судом нового вироку в цій частині за правилами, визначеними у п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 420 КПК України.

При призначенні ОСОБА_8 покарання за ч. ст. 286 КК України, колегія суддів відповідно до вимог ст.65 КК України враховує загальні засади призначення покарання, які враховані судом першої інстанції, те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, у результаті якого настали незворотні наслідки у вигляді смерті неповнолітньої людини, ставлення обвинуваченого до вчиненого та вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 основне покарання у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На переконання колегії суддів, саме таке покарання відповідатиме принципам співмірності вчиненому, буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Наявність в обвинуваченого постійного місця праці, позитивної характеристики за місцем проживання, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, повного відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не можуть враховуватись та оцінюватись як безумовна підстава для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Позиція потерпілого щодо призначення обвинуваченому не суворого покарання також не є визначальною підставою для звільнення ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, оскільки, як виснував Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №742/584/18, думка потерпілих хоч і враховується при призначенні покарання, однак не є визначальною.

Статтею 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

За таких обставин, на переконання апеляційного суду, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання слід скасувати, з ухваленням нового вироку в цій частині.

Керуючись ст.ст.373,374, 405, 407,409, 413, 414, 418,420,615 КПК України, суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу прокурора Вінницької окружної прокуратури ОСОБА_10 ,- задовольнити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 28.05.2026 року відносно ОСОБА_8 , - скасувати в частині призначеного покарання внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (рік) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку Вінницького апеляційного суду від 16.09.2026 року.

Початок строку відбування додаткового покарання рахувати з часу відбуття основного покарання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, представнику потерпілого.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом 3-х ( трьох ) місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4