Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №138/2900/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 138/2900/24

Провадження № 22-ц/801/1555/2026

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 рокуСправа № 138/2900/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В., прокурора Кравчука О.Л., представника ОСОБА_1 - адвоката Гринькова Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «МХП-Агрокряж», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «МХП-Агрокряж», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про витребування земельної ділянки, мотивуючи свої вимоги тим, що 04.08.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 228-УБД, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,5 га з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251, що розташована на території Хоньковецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 18.08.2020. Разом з тим, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_3 на підставі рішення 9 сесії 7 скликання Серебрійської сільської ради Могилів-Подільського району від 17.11.2016 № 147 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 », затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,000 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту с. Серебрія Могилів-Подільського району, кадастровий номер 0522685700:04:002:0713 та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_3 , право власності за яким зареєстровано 22.12.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто, ОСОБА_3 , на час отримання у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Таким чином, ОСОБА_3 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 у власність, надав недостовірну інформацію, зазначивши, що не скористався правом безоплатної приватизації земельної ділянки, чим порушив вимоги ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України. При цьому Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області вказаний вище наказ № 228-УБД від 04.08.2020 було видано без перевірки факту реалізації ОСОБА_3 права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки вказаного виду, чим було порушено вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі з державної власності, оскільки ОСОБА_3 не мав права на отримання спірної земельної ділянки.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя склав заповіт, яким все своє майно заповів доньці ОСОБА_2 , відтак після смерті ОСОБА_3 єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину залишилась дочка ОСОБА_2 , якій спірна земельна ділянка належить з часу відкриття спадщини, не зважаючи на те, що свідоцтво про право на спадщину остання не отримувала.

Прокурор зазначає, що оскільки ОСОБА_3 не мав права на отримання спірної земельної ділянки, а тому вказана земельна ділянка, яка успадкована ОСОБА_2 після його смерті, підлягає витребуванню на користь Яришівської територіальної громади в особі Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Крім того, згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 1,5 га з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 перебуває в оренді ТОВ «МХП-Агрокряж» на підставі договору оренди землі № б/н від 04.09.2020, укладеного строком на 15 років.

За таких підстав прокурор звернувся в інтересах держави в особі Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району з даним позовом, в якому просить витребувати у ОСОБА_2 та ТОВ «МХП-Агрокряж» земельну ділянку з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 в комунальну власність Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району.

10 грудня 2025 від керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка мотивована тим, що в ході судового розгляду встановлено, що після смерті ОСОБА_3 також залишився спадкоємець, який не зважаючи на наявність заповіту успадкував обов`язкову частку спадкового майна, а саме дружина померлого ОСОБА_4 . Разом з тим, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить також і обов`язкова частка на все спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3 , в тому числі і на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 площею 1,5 га. З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що спадкоємцем після її смерті є дочка ОСОБА_1 , яка 23.02.2024 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. У зв`язку з чим останню було залучено співвідповідачем у справі. За викладених обставин прокурор просить витребувати на користь Яришівської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 площею 1,5 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Яришівської сільської ради Могилів Подільського району (колишньої Хоньковецької сільської ради Могилів Подільського району) від ОСОБА_2 та від ОСОБА_1 .

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року позов задоволено.

Витребувано від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельну ділянку площею 1,5000 га з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «МХП-Агрокряж» (код ЄДРПОУ 36187994) на користь Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області земельну ділянку площею 1,5000 га з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю "МХП-Агрокряж» (код ЄДРПОУ 36187994) в рівних частинах на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA 568201720343110002000003988 в банку Державна Казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету: 2800, отримувач: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) судовий збір в сумі 9084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Змінити рішення в частині розподілу судових витрат, виключивши зі стягнення на користь Вінницької обласної прокуратури 3 028 грн судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки таку апеляційну скаргу подавала ОСОБА_2 , а не прокуратура.

У відзиві на апеляційну скаргу Могилів-Подільська окружна прокуратура просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що 19.12.2019 ОСОБА_3 відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5 га на території Хоньковецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області у власність для особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення. Зі змісту вказаного клопотання вбачається, що ОСОБА_3 повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду цільового призначення не скористався.

На підставі вказаного клопотання 12 лютого 2020 року Головним управлінням Держгеокастру у Вінницькій області видано наказ № 2-3694/15-20-СГ про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки орієнтовною площею 1,50 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Хоньковецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.

Державним підприємством «Центр Державного земельного кадастру» згідно договору № 02/01/20АГК-20 від 02.01.2020, укладеного з ОСОБА_3 , розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Хоньковецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Наказом ГУ Держгеокастру у Вінницькій області № 228-УБД від 04 серпня 2020 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,5000 га, на території Хоньковецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку із земель державної власності сільськогосподарського призначення, розташована на території Хоньковецької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області площею 1,5000 га із кадастровим номером 0522687400:01:000:0251 для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення – 01.03).

На підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.08.2020, індексний номер 53735861, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, номер запису про право власності 37878834. Вказане підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 334236094 від 01.06.2023.

В той же час, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Інформаційна довідка № 334236413 від 01.06.2023) ОСОБА_3 на підставі рішення органу місцевого самоврядування № 147, виданого 17.11.2016 Серебрійською сільською радою, належить на праві приватної власності земельна ділянка з кадастровим номером 0522685700:04:002:0713 площею 1 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Серебрія Могилів-Подільського району Вінницької області, право власності на яку зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.12.2016, індексний номер 33121840, номер запису про право власності 18242807.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, номер витягу 00046818410 від 04.09.2024.

Відповідно до копії довідки виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради № 12-21/1-26 від 16.11.2023 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті проживав в АДРЕСА_1 та після його смерті залишилась спадкоємиця донька ОСОБА_2 .

Згідно з копією довідки виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради № 02-22/1926 від 16.09.2024 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті проживав разом з донькою ОСОБА_2 та дружиною ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 . Від імені ОСОБА_3 19.02.2016 за реєстраційним номером 36 було посвідчено заповіт на все майно, яким воно передається доньці ОСОБА_2 .

Як вбачається з копії заповіту від 19.02.2016, посвідченого секретарем виконавчого комітету Серебрійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області Тодорчук Н.В., зареєстрованого в реєстрі за № 36, ОСОБА_3 все своє майно заповів доньці ОСОБА_2 .

Згідно з Витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/ спадкові договори) за № 78277127 від 09.09.2024 вказаний заповіт є чинним.

Витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 78277100 від 09.09.2024 підтверджується відсутність у вказаному реєстрі інформації щодо заведених спадкових справ після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 увійшла також спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0522687400:01:000:0251.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є як його дочка ОСОБА_2 , так і вдова померлого ОСОБА_4 , якій належало право на обов`язкову частку, які прийняли спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини проживали із спадкодавцем ОСОБА_3 ..

Таким чином право власності на спірну земельну ділянку після смерті ОСОБА_3 перейшло до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що спадкоємцем за заповітом після її смерті є донька ОСОБА_1 , яка протягом шестимісячного строку звернулась до органу нотаріату з заявою про прийняття спадщини.

Також, з матеріалів спадкової справи встановлено, що інші особи після смерті ОСОБА_4 з заявою про прийняття спадщини до органу нотаріату не звертались, а відтак ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після її смерті, яка прийняла спадщину.

Зважаючи, що до ОСОБА_4 перейшло право власності на частку спірної земельної ділянки в порядку спадкування після померлого ОСОБА_3 , то таке право власності увійшло до складу спадщини після її смерті та перейшло її спадкоємиці ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка вибула із державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_3 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею власника цих земельних ділянок, оскільки видача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області спірного наказу не відповідає вимогам законодавства та інтересам держави. Зазначив, що вказана земельна ділянка увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак, зважаючи на те, що останній набув її незаконно, а тому дана земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь територіальної громади.

Колегія суддів частково не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Щодо звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21) зазначено, що:

«8.9. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17.

У цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення порушеного права територіальної громади в зв`язку з незаконним вибуттям з комунальної власності земельної ділянки та не зверненням органу місцевого самоврядування самостійно за захистом таких інтересів.

Отже, прокурор дотримався передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді у цій справі як позивача, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області до ОСОБА_2 та ТОВ «МХП-Агрокряж» про витребування земельної ділянки слід зазначити наступне.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в апеляційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).

У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

У справі, що переглядається керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом про витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ «МХП-Агрокряж». Водночас суд першої інстанції задовольнив позов до всіх відповідачів та розподілив між ними судові витрати.

ОСОБА_2 та ТОВ «МХП-Агрокряж» рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржували, до апеляційної скарги ОСОБА_1 не приєднались. Така процесуальна поведінка цих відповідачів свідчить про їх згоду з судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог до них.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить оскаржене судове рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, проте аналіз аргументів апеляційної скарги свідчить, що вона не навела переконливих доводів, яким чином судові рішення порушують її права та інтереси в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 та ТОВ «МХП-Агрокряж» за умови, що ці відповідачі не оскаржують судові рішення.

Тому, з урахуванням принципу диспозитивності, суд апеляційної інстанції оскаржене судове рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 та ТОВ «МХП-Агрокряж» не аналізує та залишає їх без змін.

Щодо позовних вимог керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У частині першій статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої, частиною четвертою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), вказано: «Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).».

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що «Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні встановити передусім добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набула право власності на частку спірної земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який все своє майно заповів доньці ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини проживала із спадкодавцем ОСОБА_3 і протягом шестимісячного строку не заявила про відмову від спадщини.

Однак дружина померлого ОСОБА_5 мала право на обов`язкову частку у спадщині, яку вона прийняла в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини також проживала із спадкодавцем ОСОБА_3 .

Таким чином право власності на спірну земельну ділянку після смерті ОСОБА_3 перейшло до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , вбачається, що спадкоємцем за заповітом після її смерті є донька ОСОБА_1 , яка протягом шестимісячного строку звернулась до органу нотаріату з заявою про прийняття спадщини.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не знала і не могла знати про попереднє використання ОСОБА_3 права на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а відтак є добросовісним набувачем.

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ Rysovskyy v. Ukraine, від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04, Kryvenkyy v. Ukraine, від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Європейський суд звертав увагу, що у справах, коли виправлення помилок, допущених органами державної влади, призводить до втручання у право на мирне володіння майном добросовісного набувача, принципи належного урядування покладають на органи державної влади не лише обов`язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й можуть також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування.

Колегія суддів наголошує, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин (там само, пункт 48 з подальшими посиланнями). У цій справі заявник не отримав жодного відшкодування за земельну ділянку, якої він був позбавлений, а жодної спроби запропонувати йому таку компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування зроблено не було. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення ЄСПЛ Kulyk v. Ukraine, від 09 травня 2025 року, заява № 40214/16, Bondar v. Ukraine, від 09 травня 2025 року, заява № 7097/18).

Так, український законодавець шляхом внесення змін до Цивільного кодексу у 2025 році, спрямованих на захист прав добросовісних набувачів (див. пункти 20-21 вище), по суті визнав, що у разі витребування майна у таких власників саме держава має нести наслідки, зокрема фінансові. Це підтверджується вимогою забезпечити на момент подання віндикаційного позову (rei vindicatio) наявність коштів для виплати компенсації особі, чиї права зачіпаються, у разі задоволення позову. Крім того, ці зміни, вочевидь, не розмежовують способи набуття майна останнім (або єдиним) власником - чи то безпосередньо від держави (у порядку приватизації), чи то через наступні правочини, як-от в порядку спадкування. Визначальним є те, що майно первісно належало державі (або територіальній громаді) і що останній власник є добросовісним набувачем. Хоча нове законодавство не може виправити ситуацію заявниці, оскільки воно застосовується лише до майбутніх справ (з ретроактивною дією тільки для справ, що розглядаються судами першої інстанції), суд вважає, що такий підхід відображає позицію законодавця щодо способу розв`язання складних правових ситуацій, подібних до тієї, що розглядається у цій справі (див. рішення ЄСПЛ KOSMATSKA v. UKRAINE», від 04.12.2025 року, заява № 9953/16)

Відповідно до ч. 2 ст. 391 ЦК України якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

За змістом ч. 5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви .

Зазначена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.

Зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21).

У постанові від 19 грудня 2025 року в справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду досліджував умови, за яких відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. Верховний Суд зазначив, що по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим. Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи.

Позивачем при зверненні до суду з позовом не було наведено жодного доказу на підтвердження обізнаності ОСОБА_1 в тому, що отримана нею у спадщину земельна ділянка попередньо була набута ОСОБА_3 у власність із порушенням закону, а суд першої інстанції при розгляді справи не встановив чи було відомо ОСОБА_1 про порушення процедури отримання ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, обмежившись лише вказівкою про те, що ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем, оскільки вона набула земельну ділянку, яка незаконно вибула із власності територіальної громади.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 набула право власності на спірне майно на підставі безвідплатного правочину, та у справі відсутні докази, які б свідчили про її обізнаність щодо можливих порушень прав третіх осіб або недобросовісність її поведінки.

Таким чином позивач мав подбати про виконання вимог чинного законодавства в частині внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, на випадок визнання відповідача добросовісним. Внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, відповідає вимогам чинного законодавства, і не може порушувати права прокурора, оскільки ч.14 ст.265 ЦПК України передбачено, шо у разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача".

На цей час положеннями Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» урегульовано порядок компенсації добросовісному набувачеві, з метою посилення захисту прав добросовісного набувача, відповідно відсутність внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором на депозитний рахунок суду вартості майна, яке витребовується, відповідно до положень ч. 5 ст. 390 ЦК України, унеможливлює ухвалення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем частки спірної земельної ділянки, яку вона успадкувала після смерті матері ОСОБА_4 , всупереч вимогам ч. 5 ст. 390 ЦК України прокурором не внесено на депозитний рахунок суду суму вартості майна, яке витребовується, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, із позивача на її користь слід стягнути 4 542,00 грн понесених нею судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року скасувати в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області про витребування земельної ділянки – відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Могилів-Подільської окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 4 542,00 грн сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук