Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №754/20829/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 754/20829/25

Провадження № 2/750/3282/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі головуючого судді – Сапона А.В., за участю секретаря – Потапенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість в сумі 115553,12 грн., з яких: 80594,63 грн прострочене тіло кредиту, 34958,49 грн відсотки за користування кредитом, також стягнути судові витрати: 2422,40 грн сплаченого судового збору та 9670,91 грн витрат на професійну правничу допомогу. Позов мотивовано тим, що 01.06.2018 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» (12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року) укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі – Угода), яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (архівна версія Договору, яка була чинною на дату укладення сторонами Угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною), укладеного між нею та Банком. Банк прийняв пропозицію Відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано Відповідачем, про що свідчить його власноручний підпис. Таким чином, 01.06.2018 року між Банком та Відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії із наступними основними умовами: тип кредиту – кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту – «Максимум-готівка», мета кредиту – для особистих потреб; ліміт кредитної лінії – у розмірі 200 000,00 грн.; процентна ставка – 24 % річних; тип процентної ставки – фіксована; тип картки – MasterCard Debit World; порядок повернення кредиту – щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн. Для ідентифікації в обліковій системі Банку Угоді було присвоєно № 630938175. Банк взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши Відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Відповідач кредитну картку активувала та активно користувалася кредитними коштами. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 115553,12 грн., з яких: 80594,63 грн. – прострочене тіло кредиту, 34958,49 грн. – відсотки за користування кредитом, яку позивач просить стігнути з відповідача на свою користь в судовому порядку.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду не заперечує.

Поштова кореспонденція суду, направлена за зареєстрованою адресою проживання ОСОБА_1 , повернулась до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній», що згідно положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням учасника справи. Крім того, про час та дату судового засідання ОСОБА_1 було повідомлено шляхом публікації оголошення на офіційному веб-сайті суду.

Відповідач в судові засідання 14.08.2026, 16.09.2026 не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомляла, жодних заяв від неї до суду не надходило.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подала, у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, судом здійснено заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Суд встановив, що 01.06.2018 ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк, в якій зазначила свої персональні дані, зокрема: ПІБ, дата народження, РНОКПП, дані свого паспорта, адресу проживання та реєстрації, номер мобільного телефону, розмір основного доходу.

Відповідно до пункту 2.1. анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердила акцепт публічної пропозиції та укладення Договору між нею та АТ «Альфа-Банк» на умовах, викладених в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сайті Банку.

01.06.2018 ОСОБА_1 підписала оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до умов оферти ОСОБА_1 запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти з нею угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

За умовами оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії ОСОБА_1 пропонувала надати їй кредит на таких умовах: тип кредиту кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії, ліміт кредитної лінії 200000,00 грн, процентна ставка 24% річних, тип ставки - фіксована.

Окрім того, до матеріалів справи долучений паспорт споживчого кредиту, підписаний ОСОБА_1 , в якому викладені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, зокрема: максимальна сума кредиту 200 000,00 грн, строк кредитування 12 місяців з можливістю пролонгації, процентна ставка 24%, тип процентної ставки фіксована.

В матеріалах паперової справи наявний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , який надруковано дрібним шрифтом, що не підлягає прочитанню. Разом з тим, з огляду на те, що позов було подано в електронному вигляді, судом було перевірено даний розрахунок в матеріалах електронної справи в підсистемі «Електронний суд» та встановлено, що він підлягає прочитанню та перевірці. Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом слідує, що станом на 15.06.2025 за кредитним договором № 630938175 від 01.06.2018, відповідач має заборгованість в розмірі 115553,12 грн.

З виписки з рахунку відповідача вбачається, що відповідач активно користувалась кредитними коштами, а також здійснювала внесення коштів на погашення кредитної заборгованості.

Як вбачається з статуту АТ «Сенс Банк», АТ «Сенс Банк» є правонаступником всіх прав і зобов`язань АТ «Альфа Банк».

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Матеріали справи містять оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії; анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк»; договір добровільного страхування фінансових ризиків держателів платіжних карток; паспорт споживчого кредиту, які підписано ОСОБА_1 особисто та які містять персональні дані відповідача.

Того ж дня АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», акцептував таку пропозицію відповідача.

Отже, між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого відкрито клієнту картковий рахунок у валюті гривня та випущено платіжну картку на таких умовах: ліміт кредитної лінії 200 000,00 грн; процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операції знаття коштів готівкою запропоновано встановити у розмірі 24% річних; тип процентної ставки фіксована; розмір обов`язкового мінімального платежу складає 5% від суми загальної заборгованості за відновлювальною кредитною лінією, розмір обов`язкового мінімального платежу не може бути меншим за 50,00 грн.

Інших умов відкриття відповідачу відновлювальної кредитної лінії укладений між сторонами кредитний договір не містить.

Згідно з випискою по рахунку приватного клієнта № 478830-2025/0624 ОСОБА_1 , за період з 01.06.2018 по 15.06.2025, відповідач користувалась відкритим їй рахунком.

АТ «Сенс Банк» на підтвердження розміру існуючої заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем надало розрахунок заборгованості за кредитом, а також виписку по рахунку.

Суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Аналогічний правовий висновок навів Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить висновку, що надана позивачем виписка по основному рахунку ОСОБА_1 , відповідає вимогам первинного документу, тому є належним та допустимим доказом існування між сторонами кредитних відносин.

Відповідно до зазначеної виписки по рахунку ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами, а також погашала заборгованість.

Разом з тим, розрахунок заборгованості за кредитом, доданий АТ «Сенс Банк» до позовної заяви, не відповідає умовам договору, в частині овердрафту (несанкціонована заборгованість) та в частині комісії РКО, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закон України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням у договорі не зазначено.

Також, відповідно до умов кредитного договору, між сторонами не погоджувався овердрафт (поновлювальна форма кредитування, яка б дозволяла клієнту банку використовувати кошти, перевищуючи ліміт), тому дії позивача щодо нарахування заборгованості за овердрафтом не можна вважати правомірними

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що до розрахунку заборгованості безпідставно включено неузгоджені платежі у вигляді процентів за овердрафт, а також нікчемна комісія за розрахунково-касове обслуговування, які не були належним чином погоджені сторонами, оскільки сторонами узгоджено виключно процентну ставку за користування кредитними коштами у розмірі 24% річних та обов`язковий мінімальний платіж у розмірі 5% від суми загальної заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що: «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань».

Враховуючи, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає умовам кредитного договору, судом проведено власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 , з якого вбачається наступне.

Так, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами та вносила кошти на рахунок виключно в період з 01.06.2018 по 28.02.2022. Так, за вказаний період відповідачем було використано 91243,89 грн. кредитних коштів, на які щомісячно позивачем нараховувались відсотки на загальну суму 13053,53 грн. З наведеного вбачається, що сума заборгованості, включаючи відсотки за користування кредитом, за період з 01.06.2018 по 28.02.2022, що підлягала погашенню відповідачем складає 104297,42 грн. При цьому, загальна сума внесених відповідачем коштів за даний період склала 104990 грн., таким чином, після внесення останнього платежу на погашення кредиту, грошове зобов`язання виконано відповідачем в повному обсязі.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що заявлена до стягнення заборгованість утворилась внаслідок безпідставного списання банком плати за розрахунково-касове обслуговування та овердрафту, що свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед банком.

Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, саме на банк покладається обов`язок дотримання вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-79, 81, 83, 141, 259, 263-265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя А.В. Сапон