Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №759/5897/24 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/5897/24

пр. № 2/759/194/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., розглянувши у у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи цивільну справу позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03117, м. Київ, пр-т. Берестейський, 65), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2024 адвокат Конюшко Д.Б., який представляє інтереси позивача, звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом, в якому просить стягнути з ПАТ «Страхова група «ТАС» на користь позивача невиплачене страхове відшкодування у розмірі 47 500,00 грн., стягнути з ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди у розмірі 27 272,79 грн. та моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн., а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги адвокат Конюшко Д.Б. обґрунтовує тим, що 17.11.2021 відбулася ДТП за участю транспортного засобу Chevrolet Lacettі, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 ОСОБА_2 визнала свою винуватість, а тому сторони 17.11.2021 склали електронний європротокол. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована АТ «СГ «ТАС», про що свідчить наявний поліс ОСЦПВВНТЗ №ЕР/202466045. Водночас, станом на день звернення до суду із даним позовом страховою не здійснено відшкодування завданих ОСОБА_2 збитків, що є неправомірним з огляду на таке. 18.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до страхової із заявою про ДТП, однак відповідач у подальшому ухилявся від надання інформації щодо огляду пошкодженого транспортного засобу та можливості отримати страхове відшкодування. Отже, за результатами проведеного огляду пошкодженого автомобіля відповідачем не було винесено рішення про здійснення страхового відшкодування. 26.02.2022 ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації, що унеможливлювало його звернення до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування. Звернувшись із такою заявою 14.07.2023, ОСОБА_1 отримав відмову у здійсненні виплати, оскільки ним, за версією страхової компанії, пропущено річний строк звернення до страховика із заявою про відшкодування страхової виплати.

Адвокат також зауважує на тому, що відповідно до вимог закону у разі оформлення учасниками ДТП європротоколу максимальна сума страхового відшкодування становить 50 000 грн. 00 коп. При цьому, із вказаної суми вираховується сума франшизи, яка встановлено у договорі страхування. У даному випадку вона становить 2 500 грн. 00 коп. Зважаючи на викладене у звіті №712/12-21 від 25.01.2022, ОСОБА_1 вважає, що йому підлягає сплаті страхове відшкодування у розмірі 47 500 грн. 79 коп. Водночас, беручи до уваги розмір фактично заподіяної ОСОБА_2 шкоди та належним розміром страхового відшкодування, позивач вважає, що із відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню майнова шкода у розмірі 27 272 грн. 79 коп.

Окремо представник позивача вказує на тому, що протиправними діями ОСОБА_2 у вигляді пошкодження транспортного засобу, яким керував позивач ОСОБА_1 17.11.2021, останньому було завдано душевних страждань, що негативно вплинуло на його моральний стан. Пошкоджений автомобіль був основним джерелом пересування позивача, внаслідок втрати автомобілем свого функціонального призначення ОСОБА_1 був змушений відмовитися від запланованих поїздок. Також адвокат Конюшко Д.Б. просить вирішити питання щодо розподілу між сторонами процесуальних витрат шляхом стягнення із відповідачів на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн. 00 коп.

Підсумовуючи, представник позивача зазначає, що, зважаючи на те, що строк позовної давності пред`явлення вимог до страхової та фактичного заподіювача шкоди не сплинув, а у зв`язку зі пропуском річного строку подачі страховій компанії заяви про виплату страхового відшкодування звернення до суду із вимогою про відшкодування завданої шкоди внаслідок ДТП є єдиним способом захисту порушеного права позивача, то сторона позивача просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, що відповідатиме засадам розумності та справедливості, а також практиці Верховного Суду та ЄСПЛ.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024 для розгляду даного позову визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 26.03.2024 відкрито провадження у справі, розгляд вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

08.05.2024 представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Філолненко Я.В. отримано копію позовної заяви з додатками.

13.05.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив ОСОБА_2 , підписаний адвокатом Філоненко Я.В., в якому сторона відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Адвокат вказує, що після ДТП, яка мала місце 17.11.2021, позивач декілька разів телефонував відповідачу із проханням надати окремі документи для страхової. Водночас, у ході спілкування ОСОБА_3 не висловлював ОСОБА_2 жодних майнових претензій, не просив відшкодувати завдану внаслідок ДТП шкоду, а про існування спору дізналася лише після подачі позовної заяви.

Щодо фактичних обставин, викладених у позові, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_3 скерував страховій компанії заяву про виплату страхового відшкодування після спливу наданого законом річного строку, а тому отримав законну відмову у її здійсненні. Акцентує увагу на тому, що сама ДТП відбулася 17.11.2021, на наступний день ОСОБА_1 повідомив страхову компанію про ДТП, однак у період до 26.02.2022, тобто до дня його мобілізації, не подав заяву про виплату страхового відшкодування. Після 26.02.2022 позивач так само не був позбавлений можливості у строк до 17.11.2022 скерувати відповідну заяву в електронній формі на адресу страховика. Перебування позивача на військовій службі не може бути автоматичною підставою для поновлення йому строків, визначених законом. Отже, позивач не скористався наданим йому правом на подачу заяви про виплату страхового відшкодування у наданий річний строк, натомість скерував таку заяву лише 14.07.2023, тобто після майже 2 років з дня ДТП. Наведене не узгоджується із вимогами закону, а тому, сторона відповідача вважає, що відмова страхової у виплаті страхового відшкодування є правомірною.

Окремо адвокат Філоненко Я.В. звертає увагу на долучений позивачем звіт №712/12-21 від 25.01.2022, яким зафіксовано розміри завданої ОСОБА_1 шкоди. Фактично вказаний документ є єдиним доказом, з якого встановлюється розмір страхового відшкодування та відповідно майнової шкоди, яка підлягає стягненню із ОСОБА_2 . Однак, вказаний звіт не може бути визнаний доказом, оскільки порушено процедуру проведення оцінки транспортного засобу BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 . Всупереч вимогам п. 5.2 Методики ініціатором проведення оцінки автомобіля не було здійснено повідомлення заінтересованих осіб (зокрема, ОСОБА_2 ) про проведення такої оцінки. Також адвокат зауважує, що фактичним замовником оцінки є саме власник автомобіля ОСОБА_4 . Зважаючи на те, що пошкоджений транспортний засіб було надано для проведення оцінки 13.12.2021, тобто після спливу майже місячного строку із дня ДТП 17.11.2021, то у сторони відповідача наявні обґрунтовані сумніви у тому, що зафіксовані у звіті пошкодження дійсно були завдані відповідачем ОСОБА_2 , а не іншими учасниками дорожнього руху після подальшої експлуатації автомобіля до дня проведення його оцінки. Залишається також незрозумілим чому із січня 2022 року, тобто після отримання оцінки пошкодженого автомобіля, ні власник ОСОБА_4 , ні фактичний на момент ДТП володілець транспортного засобу BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не звернулися до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування. Також недоліком звіту сторона відповідача вважає відсутність даних про врахування оцінювачем значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ, зважаючи на те, що пошкоджений автомобіль 1992 року випуску. Звіт також не містить вказівки на те, що оцінювач повідомлений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.

Щодо вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_2 моральної шкоди адвокат зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази душевних страждань позивача, які б обґрунтовували розмір заявленої шкоди, а тому у її задоволенні слід відмовити. Так само представник відповідача не вбачає підстав для задоволення вимоги про стягнення із ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, оскільки до договору про надання правової допомоги та акту виконаних робіт не долучено квитанції про здійснення оплати ОСОБА_1 послуг адвоката Конюшка Д.Б. в рамках даного судового провадження.

Разом із подачею відзиву стороною відповідача ОСОБА_2 ініційоване питання про призначення у даній справі судової транспортно-товарознавчої експертизи.

22.05.2024 до суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив представника позивача, в якій адвокат Коношко Д.Б. не погоджується із викладеними у відзиві доводами та клопотанні про призначення експертизи, оскільки наданий звіт про оцінку завданого ОСОБА_2 матеріального збитку виконаний відповідно до вимог Методики. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово доходив висновку, що звіт про оцінку пошкодженого автомобіля внаслідок ДТП є належним та допустимим доказом, яким підтверджується вартість завданого власнику або належному володільцю автомобіля завданої майнової шкоди.

Окремо представник позивача зауважує на тому, що згідно з вимогами Методики повідомлення про проведення оцінки здійснюється лише у разі потреби, тобто якщо про це заявить сам оцінювач. Представник відповідача вводить суд в оману, вириваючи із контексту правової норми окремі твердження.

Ухвалою від 30.05.2024 задоволено клопотання представника відповідача про призначення у даній справі судової автотоварознавчої експертизи.

09.07.2024 засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив ПрАТ «Страхова група «ТАС», в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що 17.11.2021 відбулося ДТП за участі автомобілів BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та Chevrolet Lacettі, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 . Цивільно-правової відповідальність останньої (винуватця ДТП) застрахована АТ «СГ «ТАС» відповідно до полісу №ЕР202466045 від 11.01.2021 року. 18.11.2021 звернувся ОСОБА_1 із повідомленням про ДТП, про що була заведена страхова справа №32800/01/2021/53 від 18.11.2021 року. Як встановлено, власником пошкодженого транспортного засобу BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_4 01.12.2021 страховиком відправлено на поштову адресу власника ОСОБА_4 лист із роз`ясненням про необхідність надати заяву про виплату страхового відшкодування та документів до неї - копії паспорту та довідки про присвоєння РНОКПП. Однак ні власник авто BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , ні фактичний на момент вчинення ДТП володілець ОСОБА_1 до страховика не зверталися. Лише 18.07.2023 (заява від 14.07.2023) ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування, у задоволенні якої було відмовлено з огляду на пропуск останнім річного строку для подачі такої заяви.

04.12.2024 до суду надійшов висновок експерта №932/24-26 від 15.11.2024, зі змісту якого вбачається, що вартість шкоди, завдана власнику автомобіля BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 70 761 грн. 58 коп., а ринкова вартість автомобіля у пошкодженому стані після ДТП становить 70 761 грн. 58 коп.

Ухвалою від 06.12.2024 відновлено проведення у справі, розгляд справи вирішено продовжити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою від 10.02.2025 задоволено клопотання представника позивача про призначення повторної судової автотоварознавчої експертизи.

21.05.2025 до суду надійшов висновок експерта №249/25-24 від 15.05.2025, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 79 370 грн. 00 коп., вартість автомобіля у пошкодженому стані після ДТП - 47 560 грн. 00 коп.

Ухвалою від 27.05.2025 відновлено провадження у справі, розгляд справи вирішено продовжити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

01.07.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій адвокат Конюшко Д.Б. просить стягнути із відповідача ПрАТ «СГ «ТАС» на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 29 310 грн. 00 коп., із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача майнову шкоду у розмірі 2 500 грн. 00 коп., моральну шкоду у розмірі 15 000 грн., а також вирішити питання щодо розподілу процесуальних витрат: сплаченого судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп., витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн. 00 коп., витрат на проведення експертизи у розмірі 10 177 грн. 92 коп.

Також 01.07.2025 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення позивача.

Дослідивши викладені у заявах по суті твердження сторін, оцінивши надані у сукупності докази, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У свою чергу, в силу приписів ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ході розгляду справи встановлено, що 17.11.2021 об 11 год. 11 хв. по вул. Дніпровське шосе, 23, у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області сталася ДТП за участю транспортного засобу BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Chevrolet Lacettі, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкоджень, чим власникам було завдано матеріальних збитків. У зв`язку із визнанням ОСОБА_2 своєї винуватості у вчиненні ДТП, водіями було оформлено електронний європротокол (т. 1 а.с. 11).

Відповідно до абзацу 3 п. 2.11 ПДР України (в редакції станом на 17.11.2021) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов`язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.

Отже, зважаючи на те, що у ДТП, яка трапилася 17.11.2021 об 11 год. 11 хв. по вул. Дніпровське шосе, 23, у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за участю автомобілів BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Chevrolet Lacettі, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 було завдано лише майнової шкоди автомобілям - учасникам ДТП, водії не перебували у стані сп`яніння, то складення європротоколу у даному випадку відповідає вимогам закону.

Як вказує представник позивача у позовній заяві, внаслідок ДТП ОСОБА_2 завдано майнової шкоди ОСОБА_1 у розмірі 80 272 грн. 79 коп., а також моральної шкоди у розмірі 15 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Приписами ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Слід зауважити, що у постанові від 09.08.2023 у справі №712/9928/20 Верховний Суд виснував, що транспортний засіб кваліфікується як джерело підвищеної небезпеки не через його можливість рухатись, а через його конструктивні особливості, що зумовлює наявність у власника або особи, яка володіє відповідним транспортним засобом на іншому правовому титулі, обов`язків, що опосередковують необхідність недопущення завдання шкоди іншим особам.

Відповідач ОСОБА_2 не оспорює, що саме вона керувала транспортним засобом Chevrolet Lacettі, д.н.з. НОМЕР_1 , та 17.11.2021 вчинила ДТП, внаслідок якого транспортному засобу BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_4 та яким керував на моменту події ОСОБА_1 на підставі довіреності, завдано пошкоджень, водночас остання не погоджується із сумою збитків, відшкодувати які просить позивач у своїй позовній заяві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі №147/66/17 (провадження №14-95цс20) зазначено, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Приписами ст. 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Зважаючи на зміст спірних правовідносин, у даному випадку підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власниками наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто 17.11.2021 року.

За змістом п. 1.7 ч. 1 ст. 1 Закону (в редакції станом на 17.11.2021) забезпечений транспортний засіб - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Як вбачається із наявних у розпорядженні суду матеріалів, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП 17.11.2021 була застрахована АТ «СГ «ТАС». Отже, у даному випадку звернення сторони позивача до АТ «СГ «ТАС» є таким, що узгоджується із вимогами Закону.

Зважаючи на наведене, суд констатує, що 17.11.2021 стався страховий випадок, яким відповідно до ст. 6 Закону є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власниками наземних транспортних засобів» (в редакції станом на 17.11.2021), шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана:

- з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

- з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

- з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

- з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

- з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Суд звертає увагу на те, що алгоритм дій учасників ДТП та страховика у разі настання страхового випадку визначено ст. 33-37 Закону.

Так, ст. 33 Закону (в редакції станом на 17.11.2021) визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний:

- дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди;

- вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди;

- поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси;

- невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

У разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

Водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Як вказує позивач ОСОБА_1 , огляд пошкодженого транспортного засобу BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , було проведено експертами ПрАТ «СГ «ТАС», однак подальше інформування щодо виплати страхового відшкодування не відбувалося з боку страховика.

Подальші дії страховика у разі отримання повідомлення про настання страхового випадку регламентується ст. 34 Закону. Страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

У свою чергу, питання щодо виплату страхового відшкодування потерпілій особі регламентується приписами ст. 35 Закону. Так, Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:

а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;

б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;

в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;

г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;

ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

До заяви також додається низки документів, перелік яких визначений п. 35.2 вказаної статті.

Рішення за результатами розгляду заяви про виплату страхового відшкодування страховик приймає з урахуванням викладене у ст. 36 Закону. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Приписами ст. 37 Закону визначено, що однією із підстав відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Як встановлено у ході розгляду справи, вартість завданого позивачу ОСОБА_1 збитку і відповідно сум відшкодування, які підлягають сплаті відповідачами, встановлено висновком експерта №249/25-24 від 15.05.2025, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 79 370 грн. 00 коп., вартість автомобіля у пошкодженому стані після ДТП - 47 560 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 180-191).

З урахуванням викладеного у висновку, стороною позивача уточнено позовні вимоги заявою від 01.07.2025, в якій адвокат Конюшко Д.Б. просить стягнути із відповідача ПрАТ «СГ «ТАС» на користь позивача ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 29 310 грн. 00 коп., із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача майнову шкоду у розмірі 2 500 грн. 00 коп., моральну шкоду у розмірі 15 000 грн., а також вирішити питання щодо розподілу процесуальних витрат: сплаченого судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп., витрат на правову допомогу у розмірі 16 000 грн. 00 коп., витрат на проведення експертизи у розмірі 10 177 грн. 92 коп.

Суд погоджується із доводами сторони позивача про те, що завдана ОСОБА_1 як володільцю автомобіля BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , майнова шкода підлягає відшкодуванню відповідачами. Однак, фактично звернення ОСОБА_1 до суду спричинене пропуском ним строку звернення до страховика винної особи із заявою про виплату страхового відшкодування. Відтак, вирішальне значення для визначення питання щодо наявності у відповідачів обов`язку відшкодувати завдану ОСОБА_2 шкоду позивачу має встановлення судом поважності причин пропуску строку для звернення ОСОБА_1 із такою заявою.

Сторона позивача наголошує на тому, що у період з 18.11.2021 (наступного дня після ДТП) до 26.02.2022 (дня призову позивача на військову службу) позивач вживав заходів з метою отримання страхового відшкодування, однак саме пасивна поведінка відповідача ПрАТ «СГ «ТАС», невиконання вимог закону щодо своєчасного огляду, не інформування щодо подальших дій ОСОБА_1 призвели до невиплати страхового відшкодування. Подальше перебування ОСОБА_1 на військовій службі унеможливило своєчасно звернення у строк до 17.11.2022 звернутися із відповідною заявою.

Суд не погоджується із такими твердженнями сторони позивача та звертає увагу на те, що у період з 17.11.2021 (дати ДТП) по 26.02.2022 (дати мобілізації позивача) ОСОБА_1 міг реалізувати своє право на звернення до страховика ОСОБА_2 на отримання страхової виплати. Однак у передбачений строк не звернувся із відповідною заявою до ПрАТ «СГ «ТАС». Суд сприймає доводи відповідача ПрАТ «СГ «ТАС» про те, що ним вживалися заходи з метою роз`яснення власнику пошкодженого автомобіля BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_4 право на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування. На підтвердження доводів про інформування останнього відповідачем надано лист, який скеровано ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 123).

Суд також зауважує, що звіт №712/12-21 від 25.01.2022 було замовлено саме власником автомобіля ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 38-51). Отже, не лише позивач ОСОБА_1 як фактичний користувач та володілець автомобіля BMW 524 TD, д.н.з. НОМЕР_2 , міг звернутися до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування. Отримавши звіт про оцінку пошкодженого майна, власником ОСОБА_4 не вжито заходів з метою отримання страхової виплати, проігноровано лист від 01.12.2021, який було скеровано АТ «СГ «ТАС». Отже, саме пасивна поведінка власника пошкодженого транспортного засобу та володільця ОСОБА_1 призвела до пропуску строку звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування.

Посилання сторони позивача на те, що фактично можливість вирішити питання щодо звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування з`явилася у позивача лише 14.07.2023, тобто після переведення його на роботу до ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд не вважає достовірними. Як вбачається із долучених стороною позивача документів - довідок командирів військової частини НОМЕР_3 від 30.08.2022 та 02.03.2023, ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 27.02.2022 у військовій частині НОМЕР_3 , яка дислокується у АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 23, 24). Доказів того, що ОСОБА_1 перебував у зоні бойових дій, не мав можливості вільно пересуватися територією України, не був забезпечений технічними пристроями не долучено до матеріалів справи. Суд підтримує твердження представника відповідача - адвоката Філоненко Я.В. про те, що ОСОБА_1 мав об`єктивну можливість скерувати таку заяву засобами поштового зв`язку, в електронній формі або через свого представника.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

В силу положень ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Критерій допустимості доказів закріплений ст. 78 ЦПК України і передбачає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У свою чергу, достовірними відповідно до ст. 79 ЦПК України є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Приписами ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи встановлені у ході розгляду справи обставини, суд доходить висновку, що стороною позивача не доведено, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до страховика винної особи із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок наявності поважних причин, якими представник позивача називає проходження позивачем військової служби.

Суд наголошує на тому, що сам по собі факт введення на території України воєнного стану та мобілізації її громадян не є підставою про поновлення особам строку для вчинення певних дій, а так само визнання поважною причиною пропуску строку особою. Ініціатор питання про визнання причин пропуску строку поважними повинен довести, що введення воєнного стану та оголошення мобілізації безпосередньо вплинули на неможливість своєчасної реалізації ним певних прав чи виконання покладених обов`язків. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, неодноразово висловленою у постановах, зокрема від 07.04.2025 у справі №260/651/24.

Отже, суд не вважає у даному випадку мобілізацію ОСОБА_1 , який перебував у період з 27.02.2022 по 04.06.2023 на території Івано-Франківської області, поважною причиною пропуску строку на подачу страховику ОСОБА_2 заяви про виплату страхового відшкодування, а отже, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із відповідачів на його користь страхового відшкодування та майнової шкоди слід відмовити.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача компенсації моральної шкоди у розмірі 15 000 грн. 00 коп., то суд зазначає таке.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина сьома статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року в справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22).

Грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14 (провадження №14-538цс19).

Обґрунтовуючи позов у цій частині вимог, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що діями відповідача ОСОБА_2 їй було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях та негативному впливі на її моральний стан. Водночас, позивач не надає суду жодних доказів, які б свідчили про погіршення його морального стану та пережиті душевні страждання. Як стверджує представник відповідача, то відсутність таких доказів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Суд погоджується, що внаслідок ДТП і пошкодження транспортного засобу, яким позивач ОСОБА_1 фактично володів та користувався, йому була спричинена моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем ОСОБА_2 .

Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, суд враховує, що пошкоджений транспортний засіб не належить позивачу на праві власності, однак у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу в наслідок ДТП, яким він володів та користувався, позивач мав певні порушення усталеного способу життя, зрив раніше запланованих поїздок, а отже, беручи до уваги психологічно-травмуючий фактор (неправомірних дій відповідача), користуючись принципами розумності, співмірності та справедливості, суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди слід визначити у розмірі 10 000 грн. 00 коп., що буде достатнім для розумного задоволення потреб позивача та не призведе до його безпідставного збагачення.

Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача витрат на правову допомогу суд зауважує, що, в силу ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009.

Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Положення ст. 15ЦПК України наділяють учасників провадження правом користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу суд враховує позицію Верховного суду, викладену у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18, відповідно до якої необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження доводів про понесення витрат на правову допомогу представник позивача - адвокат Конюшко Д.Б. долучив копію договору про надання правової допомоги №08/04/23-ЮП/ІL від 04.10.2023, акт виконаних робіт №1 до договору про надання правової допомоги №08/04/23-ЮП/ІL від 04.10.2023, відповідно до якого вартість послуг адвоката Конюшка Д.Ю., наданих ОСОБА_1 , становить 16 000 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 52-53).

Зі змісту акту вбачається, що фактично оплата вказаної у ньому грошової суми буде здійснена позивачем після набрання рішенням суду у даній справі. За таких обставин, суд не вважає спроможними твердження представника відповідача - адвоката Філоненко Я.В. про те, що відсутність квитанції про оплату позивачем послуг адвоката Конюшка Д.Б. свідчить про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача понесених судових витрат.

Визначаючи належний до відшкодування позивачу розмір витрат на правову допомогу, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду позову суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «СГ «ТАС», а також частково задовольнити вимоги, пред`явлені до ОСОБА_2 . Так, суд виходить із того, що стягнення із відповідачів грошової суми у розмірі 46 810 грн. 00 коп. становить 100% розміру задоволених позовних вимог. При цьому, відсоткове відношення заявлених вимог до відповідача ПрАТ «СГ «ТАС» становить 63%, а до ОСОБА_2 - 37%, а отже, максимальна сума витрат на правову допомогу, яка може бути стягнута із ОСОБА_2 , становить 5 920 грн. 00 коп. У той же час, позовні вимоги до ОСОБА_2 судом задоволені частково, а відтак, дійсна сума, яка підлягає вказаним відповідачем відшкодуванню на користь позивача, становить 3 374 грн. 40 коп.

Щодо вимоги позивача про стягнення із відповідачів витрат на проведення експертизи суд звертає увагу на таке.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Приписами ч. 2, 3 ст. 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторони (сторона) не надали відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 5-7 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У постанові від 22.11.2023 у справі №712/4126/22 Велика Палата Верховного Суду у ході системного аналізу положень процесуального законодавства констатувала таке:

- витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат;

- висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи;

- у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду;

- при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що початок «вирішення спору» щодо своїх «прав та обов`язків цивільного характеру» пов`язується з поданням цивільного позову (рішення від 21 червня 2007 року у справі «Редька проти України» (Redka v. Ukraine), заява № 17788/02, від 10 грудня 2009 року у справі «Васильчук проти України» (Vasilchuk v. Ukraine), заява № 31387/05).

Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру (рішення ЄСПЛ від 01 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyk v. Ukraine), заява № 55109/08).

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

На підтвердження понесених стороною позивача витрат на проведення повторної судової автотоварознавчої експертизи адвокат Конюшко Д.Б. посилається на наявність у матеріалах справи квитанції від 22.04.2025 про оплату послуг експерта у розмірі 10 177 грн. 92 коп.

У ході системного аналізу заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог та висновків суду про відмову у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «СГ «ТАС» та часткове задоволення вимог до ОСОБА_2 , суд доходить висновку про те, що позивачу підлягають відшкодування витрат пов`язаних із залученням експертів із відповідача ОСОБА_2 у розмірі 2 146 грн. 52 коп. Вказаний розмір обрахований судом, виходячи з того, що розмір максимально задоволених вимог про стягнення із відповідача ОСОБА_2 витрат на залучення експерта становить 3 765 грн. 83 коп., що є відсотковим відношенням (37%) позовних вимог до вказаного відповідача заявленим позовним вимогам в цілому. Отже, із суми 10 177 грн. 92 коп., які заявлені позивачем до відшкодування, з урахуванням задоволених вимог позивача на 57% від заявленої суми у розмірі 15 000 грн. 00 коп. та фактично задоволених 10 000 грн. 00 коп., суд задовольняє в межах відсоткового відношення 57% від суми 3 765 грн. 83 коп., які могли бути фактично стягнуті із ОСОБА_2 у разі повного задоволення пред`явлених до неї позовних вимог.

Щодо необхідності стягнути із відповідачів на користь позивача судовий збір суд зауважує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач сплатив судовий збір за подачу даного позову у розмірі 2 442 грн. 40 коп., а суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 , що становить 37% від всіх вимог та 57% вимог від суми сплаченого судового збору (враховуючи відсоткове відношення заявлених позовних вимог саме до даного відповідача фактично задоволеним), то стягненню із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору у розмірі 510 грн. 88 коп.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-83, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 272, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03117, м. Київ, пр-т. Берестейський, 65), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення невиплаченого страхового відшкодування та відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , судові витрати у розмірі 7 651 грн. 11 коп., з яких:

- судовий збір у розмірі 510 грн. 88 коп.;

- витрати на правову допомогу у розмірі 3 374 грн. 40 коп.;

- витрати на залучення експерта у розмірі 3 765 грн. 83 коп.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Єросова І.Ю.